Рішення

від 20.01.2025 по справі 753/9759/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9759/24

провадження № 2/753/6523/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Мицик Ю.С.,

при секретарі Власенку Д.А.,

за участю:

представника позивача Осадчої Н.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1 ОСОБА_11,

законного представника відповідача 2 ОСОБА_2 ,

представника третьої особи 1 Чіжової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Сьома київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_3 (далі - позивач), в особі представника адвоката Осадчої Наталії Олександрівни звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1), ОСОБА_4 (далі - відповідач 2), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Сьома київська державна нотаріальна контора у якій просить суд визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

30.09.1989 між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був укладений шлюб.

25.07.1995 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , за спільні кошти подружжя, було придбано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири № 1205 від 25.07.1995.

30.04.1998 шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , був розірваний.

У ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є спільні діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В квартирі за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані та зареєстровані наразі: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5 .

16.05.2019 після смерті ОСОБА_5 . Сьомою київською державною нотаріальною конторою в установленому порядку було відкрито спадкову справу № 309/2019 і до переліку майна померлого, що належить до спадкування увійшла також квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Сьомою київською державною нотаріальною конторою встановлено, що до спадкоємців першої черги спадкування належать: мати спадкодавця ОСОБА_7 , син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 .

07.06.2019 ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_5 до Сьомої київської державної нотаріальної контори.

19.08.2019 ОСОБА_7 відмовилася від належної їй частки спадкового майна після смерті її сина ОСОБА_5 на користь онука ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 , якій на момент смерті її батька було 12 років, вважалась малолітньою особою, яка прийняла спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 його спадкоємці (відповідач 1, відповідач 2) не отримували станом на день подачі цього позову.

Отже, як стверджує позивач, як під час шлюбу, після припинення шлюбу з чоловіком та після його смерті ОСОБА_3 вважала квартиру спільним сумісним майном подружжя, а тому їй належить право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,59 кв.м., житловою площею 52,38 кв.м., проте її право не визнається спадкоємцями.

Разом з позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, яку ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Мицик Ю.С. від 21.05.2024 повернуто заявнику.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Мицик Ю.С. від 21.05.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви, який не може перевищувати п`ятиденний термін з дня отримання копії даної ухвали.

У зазначений строк від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Разом із заявою про усунення недоліків стороною позивача до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

Ухвалою від 24.05.2024 заяву про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 .

Ухвалою від 28.05.2024 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі Орган опіки та піклування Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації для представництва інтересів неповнолітньої відповідачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У встановлений строк відповідачем 1 подано відзив.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 заперечує позовні вимоги та зазначає, що факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_5 придбано спірне майно після фактичного припинення сімейно-шлюбних стосунків із позивачем в особисту приватну власність, припинення шлюбно-сімейних стосунків та ведення спільного господарства спростовує презумпцію спільності коштів подружжя, спірне майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_5 . Вказує, що позивач за життя ОСОБА_5 визнавала спірне майно об`єктом його особистої приватної власності. ОСОБА_5 одноосібно розпоряджався спірною квартирою як об`єктом особистої приватної власності, а також ніс усі витрати з її утримання від моменту її придбання до самої смерті.

21.06.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем ОСОБА_1 не надано належних доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя, не доведено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на час придбання спірної квартири припинили шлюбно-сімейні відносини, а також, що ОСОБА_5 придбав спірну квартиру за особисті кошти. Вказує, що упродовж строку перебування у шлюбі з 30.10.1989 та до 30.04.1998, тобто до моменту його розірвання, правовий статус спірної квартири як спільного сумісного майна подружжя не змінювався. Після будівництва житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_3 позивач та спадкодавець наприкінці 2006 року початку 2007 року переїхали в цей будинок. В подальшому ОСОБА_5 , за усною домовленістю з позивачем, здав спірну квартиру в оренду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.10.2024 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала та просила позов задовольнити, посилаючись на доводи, якими він обґрунтований та на письмові докази.

Відповідач 1 у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні повністю, посилаючись на доводи викладені у заявах по суті справи та додаткових поясненнях. Крім того, відповідач просив застосувати строк позовної давності.

Представник Органу опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації залучений в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні через недоведеність позовних вимог.

Представник третьої особи у судовому засіданні просила справу розглянути з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини.

Представники Сьомої київської державної нотаріальної контори у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, тому суд ухвалив розглядати справи у їх відсутність.

Заслухавши виступи відповідача 1, представників сторін, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності так і кожному окремо, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що з 30.09.1989 до 30.04.1998 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

Рішенням Харківського районного суду м. Києва від 07.07.1997 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано.

25.07.1995 ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 що підтверджується копією дублікату договору купівлі-продажу квартири № 1205 від 25.07.1995.

Під час перебування у шлюбі і після його розірвання у подружжя народилось двоє дітей: син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (відповідач 1) та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (відповідач 2).

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_2 , актовий запис № 258.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, щодо якої Сьомою київською державною нотаріальною конторою 16.05.2019 заведено спадкову справу № 309/2019.

Відповідно до довідки №3685/02-14 від 26.11.2019 виданої Сьомою київською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями до майна померлого ОСОБА_5 є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Позивачка зазначає, що до спадкового майна увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка є спільним сумісним майном подружжя, що порушує її права.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач вказує, що відповідачем 1 не визнається її право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

До правовідносин у цій справі щодо виникнення права спільної сумісної власності на спірну квартиру застосуванню підлягають відповідні положення Кодексу про шлюб та сім`ю України, Цивільного кодексу Української РСР та Закону України від 07.02.1991 року М697-ХІІ «Про власність» (із відповідними змінами та доповненнями на час спірних правовідносин), а до спірних правовідносин щодо захисту права власності застосуванню підлягають відповідні положення чинних Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

За приписами ст. 16 Закону України від 07.02.1991 697-ХІІ «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до ч.2 ст. 112 ЦК Української РСР 1963 року, сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Положеннями ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України діє презумпція рівності часток спільного сумісного майна подружжя.

Конструкція норми статті 22 КпШС України, яка узгоджується з нормами статті 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, а один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 334/8276/15-ц, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 зазначив, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_5 , оскільки набута ним за особисті кошти, в період роздільного проживання з ОСОБА_3 при фактичному припинені шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КпШС, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Разом з тим, визнання майна, набутого подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, особистою приватною власністю одного з подружжя законодавець відніс до дискреційних повноважень суду, межі застосування яких визначаються оцінкою фактичних обставин справи, встановлених на підставі наданих сторонами доказів, та повинні ґрунтуватися на приписах правових норм.

Відповідач просив врахувати, що рішенням Харківського районного суду м. Києва від 07.07.1997 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , судом встановлено, що з 1995 року подружжя не веде спільного господарства та не підтримує сімейно-шлюбних відносин. Вказував, що преюдиційні обставини є обов`язковими для суду який розглядає справу.

Разом з тим, вказаним рішенням не було встановлено в якому місяці 1995 року подружжя припинило шлюбно-сімейні стосунки, а оскільки, спірна квартира придбана в липні 1995 року, відтак, суд вважає, що факт роздільного проживання та час припинення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 сімейних відносин підлягає встановленню при розгляді цієї справи.

На переконання суду, принципове значення для вирішення спору є питання, з якого періоду часу подружжя проживало роздільно при фактичному припиненні шлюбних відносин, оскільки саме ця обставина відповідним чином впливає й на вирішення юридичної долі майна, придбаного у такий період.

Позивач заперечуючи проти того, що спірна квартира була придбана подружжям в період роздільного проживання, при фактичному припиненні шлюбних відносин вказувала, що з позовом про розірвання шлюбу вона звернулася до суду в 1997 році, на підставі рішення суду від 07.07.1997 року шлюб розірваний тільки 30.04.1998. Увесь цей час подружжя проживало у спірній квартирі, а згодом разом в житловому будинку.

Статтею 44 КпШС передбачалося, що шлюб вважався припиненим не після розірвання шлюбу в судовому порядку, а з моменту реєстрації розлучення у відділі РАГС.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту роздільного проживання його батьків станом на липень 1995 року, тобто на час придбання спірної квартири.

Разом з тим, згідно довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 26.11.1996, тобто до моменту розірвання шлюбу і по теперішній час. Спадкодавець ОСОБА_5 також був зареєстрований за вказаною адресою з 23.01.1996, що спростовує твердження відповідача 1 про те, що починаючи з 1995 року його батьки не проживали разом.

Як вказує позивач, після будівництва житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_3 вона із ОСОБА_5 наприкінці 2006 року початку 2007 року переїхали в цей будинок.

Позивач залишалася зареєстрованою в спірній квартирі навіть після переїзду у будинок, що свідчило про усвідомленість колишнього чоловіка того факту, що він при житті вважав спірну квартиру спільним майном колишнього подружжя та свідчило про право користування даною квартирою позивачем.

Також у ОСОБА_5 та позивача вже після розірвання шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджує підтримання ними шлюбних відносин вже після розірвання шлюбу.

Будь-яких доказів того, що квартира придбана за особисті кошти померлого відповідачем не надано, отже, він не спростував презумпцію спільності права власності придбаного майна у шлюбі.

Відповідач, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя, обґрунтовував свої заперечення тим, що його батько придбав спірну квартиру за рахунок кредитних коштів.

Разом з тим, сама лише обставина придбання майна за кредитні кошти, в період зареєстрованого шлюбу подружжя, не спростовує презумпцію спільної сумісної власності на цю квартиру, оскільки такі кошти отримуються та використовуються в інтересах сім`ї.

Крім того, навіть за умови повернення кредитних коштів особисто ОСОБА_5 , останній, за наявності правових підстав, міг ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника, проте зазначеним правом не скористався.

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18, близькі за змістом висновки викладені у постанові від 17.07.2019 по справі № 183/3265/14-ц, в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 235/9895/15-ц.

На підставі оцінки аргументів сторін, наданих ними доказів та вищенаведених законодавчих норм, чинних на час набуття спірного нерухомого майна, суд дійшов висновку, що спірна квартира, яка була набута в період зареєстрованого шлюбу позивача та ОСОБА_5 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відтак, позивач має право на 1/2 частину спірної квартири, згідно вимог статей 22, 28 і 29 КпШС України, враховуючи презумпції рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.

Вирішуючи заяву відповідача 1 про застосування позовної давності, сплив якої відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові, суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України.

Відповідно до ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК, установлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, Верховний Суд зазначає, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з дати розірвання шлюбу, а з того, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №584/1319/16-ц, від 6 листопада 2019 року у справі №203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі №570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі №303/6365/17).

Тобто, перебіг строку позовної давності обумовлено не лише наявністю у особи загальних відомостей про порушення прав, або наявністю можливості отримати загальну інформацію про таке порушення, а також можливість пред`явити до суду позовну вимогу конкретизовану підставами, якими вона обґрунтовується.

Як вказує позивач, про порушення свого права вона дізналася 16.05.2019, коли Сьомою київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 309/2019 після смерті ОСОБА_5 .

Позивач зазначає, що як під час шлюбу, так і після припинення шлюбу з чоловіком, позивач та її колишній чоловік вважали квартиру спільним сумісним майном подружжя. Між ними, ніколи не виникало суперечностей щодо володіння та користування спільною квартирою.

Необхідності за життя колишнього чоловіка звертатися до суду з вимогою про поділ майна подружжя у позивача не було.

Відповідач заперечував ці доводи, та наполягав на тому, що його батько вважав квартиру особистою власністю, що підтверджується зокрема, тим, що він без згоди позивача укладав договори оренди квартири, одноосібно отримував від цього доходи та без згоди позивача зареєстрував у квартирі свою матір та громадянина ОСОБА_10 . На обгрунтування цих доводів надав копію укладеного договору найму (оренди) спірної квартири від 30.10.2006 між ОСОБА_5 як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Енкорд», додаткові угоди до нього, акту прийому-передачі квартири, рахунки для оплати наданих послуг із оренди квартири, декларації про сплату єдиного податку з доходів від надання послуг з оренди квартири, копію паспорту ОСОБА_7 (мати ОСОБА_5 ) з відміткою про її місце реєстрації.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача 1, з огляду на те, що при укладенні договору оренди квартири письмова згода ОСОБА_3 не була обов`язковою. Як стверджує позивач вона не заперечувала проти укладення вказаного договору оренди, оскільки на той час вони з ОСОБА_5 проживали в житловому будинку. Реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_7 та ОСОБА_10 не порушувала її права.

Твердження відповідача 1, що ОСОБА_5 одноосібно отримував усі доходи від оренди спірної квартири не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Щодо заяв ОСОБА_5 та позивача від 24.07.2006, які подані ними до Органу опіки та піклування Дарницької в м. Києві РДА, то в них лише зазначається юридичний факт реєстрації квартири за ОСОБА_5 та дані заяви не передбачають додаткових роз`яснень щодо права власності цього майна. Крім того, у вказаних заявах ні позивач, ні ОСОБА_5 не визнавали, що спірна квартира є особистою приватна власністю останнього.

Наведені аргументи відповідача 1 про сплив строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки заявником не надано доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям.

Суд визнає обгрунтованими доводи позивача, що про порушення свого права вона дізнався 16.05.2019 після відкриття спадкової справи та включення до спадкової маси спірної квартири, отже строк звернення до суду з цим позовом спливав 16.05.2022.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

При цьому слід зазначити, що до набрання чинності Законом № 540-ІХ не існувало норм щодо можливості продовження позовної давності (в тому числі встановленої статтями 257, 258 ЦК України) у зв`язку із запровадженням карантину через пандемію COVID-19. Тобто цей Закон містить нову норму, яка врегульовує суспільні відносини, що не були раніше унормовані і фактично виникли лише із запровадженням карантину відповідно до Постанови № 211, отже, немає ризику виникнення конфлікту норм, які регулюють однакові суспільні відносини.

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.

Така позиція висловлена в п.29 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 910/18489/20.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків давності, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 19, з якого вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

У редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», п. 19 ЦК викладено в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

З урахуванням запровадження карантину 12.03.2020, введення воєнного стану від 24.02.2022, який триває і на час ухвалення цього рішення, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не пропустила строк позовної давності, а відповідно відсутні підстави для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).

При вирішенні спору позивач довела, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю, як майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Із урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про те, що за встановлених у цій справі обставин, права позивача підлягають захисту, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,59 кв.м., житловою площею 52,38 кв.м.

Позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відтак, враховуючи результат розгляду справи суд стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 5911, 71 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,59 кв.м., житловою площею 52,38 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір у розмірі 5911, 71 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30.01.2025.

Суддя: Ю.С. Мицик