Постанова

від 30.01.2025 по справі 260/5867/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5867/24 пров. № А/857/33375/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року, головуючий суддя Маєцька Н.Д., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ), щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (08.09.2023) одноразової грошової допомоги при звільнені; стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 08.09.2023 року по 08.03.2024 року (за шість місяців), в розмірі 284 761,87 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачем не проведено своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено одноразової грошової допомоги при звільненні. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2023 року по 09.03.2024 року; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2023 року по 09.03.2024 року у розмірі 247 910,06 грн. (двісті сорок сім тисяч дев`ятсот десять гривень шість копійок); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що по військовослужбовцях, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08.09.2023 року № 709-ОС, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 260/8527/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2024 року, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.

На виконання вищевказаного судового рішення 21.08.2024 року відповідачем виплачено позивачу одноразову грошову допомогу у сумі 248 140,36 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 247 910,06 грн, як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 116 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП) (у редакції чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП, зокрема, у статті 116 цього Кодексу третє речення частини першої викладено в такій редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати»; частину другу викладено в такій редакції: «У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».

Водночас текст статті 117 КЗпП викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Наведена редакція статті 117 КЗпП, як і Закон №2352-IX, набрала чинності 19.07.2022 року.

Наразі вже сформована усталена судова практика щодо застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошували на тому, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості та співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок і міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом із тим, Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2023 року в справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі №400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений в указаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновками Верховного Суду в указаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком №100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Разом з тим, при вирішенні питання визначення розміру відшкодування середнього заробітку необхідно визначати істотність частки виплаченого грошового забезпечення із включенням до його складу індексації грошового забезпечення на виконання Рішення суду-4 в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Зокрема, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 жовтня 2011 у справі №6-39цс11; постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, а також у висновках Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, доцільно застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.

Така позиція суду узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а тощо.

Щодо періоду затримки з 19.07.2022 року, то як уже наголошувалось вище відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, а отже щодо вказаного періоду при розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не підлягає застосування принцип співмірності.

Відтак, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 09.09.2023 року по 09.03.2024 року за час затримки розрахунку позивачу становить 247 910,06 грн.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі №260/5867/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич