Постанова

від 30.01.2025 по справі 380/6049/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6049/24 пров. № А/857/18115/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 380/6049/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» до Львівської митниці про скасування рішень (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мричко Н. І. в м. Львові в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» (далі ТОВ «ДИСКОНТКЮ», товариство, позивач) звернулося з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач) в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці від 11.12.2023 року № UA209000/2023/901351/3;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці від 13.12.2023 року № UA209000/2023/901374/3.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Львівської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 копійок.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що під час здійснення митного контролю, а саме правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження митної вартості товарів, встановлено наявність розбіжностей в поданих документах. Також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів. Декларанту надіслано вимогу відповідно до статті 53 Митного кодексу України (далі МК України) надати додаткові документи для підтвердження митної вартості. Зважаючи на викладене, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість. Також покликається на відсутність дотримання критеріїв реальності витрат на професійну правничу допомогу та розумності їхнього розміру.

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 02.06.2023 року між ТОВ «ДИСКОНТКЮ» та компанією «TIANGIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD», CHINA (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт № KND230206, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець постачає і передає у власність товар (меблі), а покупець приймає та оплачує товар згідно інвойсів, що є невід`ємною частиною цього контракту.

Згідно з Рахунком-фактурою (інвойсу) від 13.07.2023 р. № KND23218 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 19 869, 40 доларів США. Позивач, з метою митного оформлення вказаного товару 25.09.2023 р. подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 23UA209170077443U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. № 1 меблі металеві, № 2 меблі для сидіння). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією № 23UA209170077443U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) від 02.06.2023 № KND230206; Рахунок-проформа від 09.06.2023 р. № KND23218; Рахунок-фактура (Інвойс) від 13.07.2023 р. № KND23218; Банківський платіжний документ, що стосується товару від 14.06.2023 р. № 17; Банківський платіжний документ, що стосується товару від 27.07.2023 р. № 70; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 22.09.2023 р. № 0140; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 18.09.2023 № 1521-ІСТ; Договір на перевезення від 27.08.2023 р. № 127/08/2023; Договір на перевезення від 07.06.2023 р. № S/2023; Автотранспортна накладна від 22.09.2023 р. б/н; Коносамент від 20.07.2023 р. № DK23070365TSNGDNFDA; Прайс-лист; Інтернет-джерела.

Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.

У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист, інтернет-пропозиції.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 25.09.2023 № UA209000/2023/901072/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер № 23UA209170077693U7, та 25.09.2023 вона була оформлена відповідачем у митному відношенні.

Рішення про коригування митної вартості товарів від 25.09.2023 року № 9000/2023/901072/2 позивачем було оскаржене в судовому порядку до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі від 04.12.2023 року № 380/24845/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2024, вказане рішення про коригування митної вартості товарів було скасоване, позов задоволено в повному обсязі.

Натомість відповідач вже після оскарження первинного рішення про коригування митної вартості до суду скасував рішення про коригування митної вартості товарів від 25.09.2023 року № 9000/2023/901072/2 та замість нього прийняв нове рішення про коригування митної вартості товарів від 11.12.2023 № UA209000/2023/901351/3. Таке рішення обґрунтоване тим, що «Поставка товару здійснюється на підставі контракту від 02.06.2023 року № KND230206, укладеного між компанією TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора Юрківа Володимира Михайловича. Слід відмітити, що в Контракті відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання його від імені компанії TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD., проте, п. 10 Контракту передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. - Згідно із заявленими у графах 31 і 34 ЕМД від 25.09.2023 р. № 23UA209170077443U0 відомостями, виробником товару з торговельною маркою «BONRO», «SIKER» та країною походження CN (Китай) є TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LT. При цьому в графі 44 «додаткова інформація/подані документи» Контракт заявлено під кодом 4104 як зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару, декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницький (зовнішньоекономічних) та/або внутрішніх договорів. Однак, в жодному поданому до митного оформлення документі відсутня інформація щодо заявлених даних про виробника товару та торговельної марки. Зазначене може свідчити про недостовірність декларування відомостей про товари та умови їх купівлі, що мають вплив на визначення митної вартості. - Для підтвердження оплати за оцінювані товари надано платіжні інструкції в іноземній валюті від 12.06.2023 № 17 та від 27.07.2023 № 70, які не можуть бути взяті до уваги як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів оскільки: - не відповідають вимогам Закону № 1591-IX та Постанови № 216; - не містить найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача, номера рахунку отримувача, зокрема тих, що зазначені в пункті 11 контракту. Відповідно до пункту 5.1 Контракту базис постачання здійснюється на умовах поставки FOB Tianjin Port. Згідно з відомостями, зазначеними в митній декларації відправлення від 17.07.2023 року № 021720230000180767, порт загрузки товару Tianjin, а доставка товару Польща. При цьому в митній декларації країни відправлення № 021720230000180767 у графах «торговельна країна» та «країна кінцевого призначення» зазначено Poland (Польща), що може свідчити про поставку товару на підставі іншого зовнішньоекономічного договору. Транспортно-експедиторські послуги пов`язані з перевезенням товару за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) м. Мостиська (Україна), здійснювались на підставі договору про організацію транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) від 27.08.2023 року № 127/08/2023, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (експедитор) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» (замовник), предметом якого є забезпечення перевізником доставки вантажів автомобільним транспортом згідно заявок замовника. Крім того зазначеним договором передбачено, зокрема, що: маршрут, найменування вантажу, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, особливі вимоги та інші умови виконання послуг обговорюється в заявках-договорах, які додаються до договору, і є його невід`ємною частиною (пункт 1.1), замовник оплачує виконання доручення в сумі, узгодженій сторонами в заявці-договорі (пункт 1.3), послуги надаються на підставі заявки-договору, в якій визначається характеристика вантажу, вантажовідправник, вантажоодержувач, адреса розвантаження, маршрут, тип і кількість транспортних засобів, вартість послуг, інструкція з кріплення тощо (пункт 2.1)

розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами згідно заявкою-договором за умови належного виконання договірних зобов`язань, на підставі рахунку перевізника, врученого замовнику (пункт 4.1). Для підтвердження транспортно-експедиційних витрат за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) м. Мостиська (Україна) декларантом надано рахунок на оплату від 22.09.2023 року № 0140, разом з тим визначених пунктами 1.1., 1.3., 2.1., 4.1., договору заявки, акту приймання передачі наданих послуг, банківських платіжних документів на розгляд не надано. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом».

На виконання умов зовнішньоекономічного договору від 02.06.2023 № KND230206 згідно Рахунку-фактури (інвойсу) від 13.07.2023 р. № KND23219 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 20 954 доларів США. Позивач з метою митного оформлення вказаного товару 27.09.2023 р. подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 23UA209170078235U2, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. № 1 меблі металеві). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією № 23UA209170078235U2 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) від 02.06.2023 № KND230206; Рахунок-проформа від 13.05.2023 р. № KND23219; Рахунок-фактура (Інвойс) від 13.07.2023 р. № KND23219; Банківський платіжний документ, що стосується товару від 14.06.2023 р. № 18; Банківський платіжний документ, що стосується товару від 27.07.2023 р. № 71; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 25.09.2023 р. № 1147; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 18.09.2023 р. № 1523-ІСТ; Договір на перевезення від 18.08.2023 р. № 2023/08/18 ЗК; Договір на перевезення від 18.08.2023 р. № 2023/08/18 ПК; Договір на перевезення від 07.06.2023 р. № S/2023; Автотранспортна накладна б/н від 25.09.2023 р.; Коносамент від 20.07.2023 р. № DK23070365TSNGDNFDB; Прайс-лист; Інтернет-джерела.

Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.

У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист, інтернет-пропозиції.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 27.09.2023 № /2023/901085/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер № 23UA209170078564U9, та 27.09.2023 вона була оформлена відповідачем у митному відношенні.

Рішення про коригування митної вартості товарів від 27.09.2023 № UA209000/2023/901085/2 було оскаржене позивачем в судовому порядку до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі від 04.12.2023 року № 380/24845/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2024, вказане рішення про коригування митної вартості товарів було скасоване, позов задоволено в повному обсязі.

Натомість відповідач вже після оскарження первинного рішення про коригування митної вартості до суду скасував рішення про коригування митної вартості товарів № UA 20900/2023/901085/2 від 27.09.2023 року та замість нього прийняв нове рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/901374/3 від 13.12.2023. Таке рішення обґрунтоване тим, що «Поставка товару здійснюється на підставі контракту від 02.06.2023 року № KND230206, укладеного між компанією TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора Юрківа Володимира Михайловича. Слід відмітити, що в Контракті відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання його від імені компанії TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD., проте, п.10 Контракту передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. - Згідно із заявленими у графах 31 і 34 ЕМД від 27.09.2023 р. № 23UA209170078235U2 відомостями, виробником товару з торговельною маркою «BONRO», «SIKER» та країною походження CN (Китай) є TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LT. При цьому в графі 44 «додаткова інформація/подані документи» Контракт заявлено під кодом 4104 як зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару, декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницький (зовнішньоекономічних) та/або внутрішніх договорів. Однак, в жодному поданому до митного оформлення документі відсутня інформація щодо заявлених даних про виробника товару та торговельної марки. Зазначене може свідчити про недостовірність декларування відомостей про товари та умови їх купівлі, що мають вплив на визначення митної вартості. - До митного оформлення декларантом надано проформу-інвойс від 13.05.2023 року № KND23219, однак згідно платіжними інструкціями в іноземній валюті від 12.06.2023 № 18 та від 27.07.2023 № 71 оплата за товар здійснювалась на підставі проформи-інвойс від 09.06.2023 № KND23219, яка до митного оформлення не подавалась. У зв`язку із викладеним упевнитись в достовірності інформації, визначеної пунктами 1.3 та 4 Контракту не є можливим. - Відповідно до пункту 5.1 Контракту базис постачання здійснюється на умовах поставки FOB Tianjin Port. Згідно з відомостями, зазначеними в митній декларації відправлення від 17.07.2023 року № 021720230000180770, порт загрузки товару Tianjin, а доставка товару Польща. При цьому в митній декларації країни відправлення № 021720230000180770 у графах «торговельна країна» та «країна кінцевого призначення» зазначено Poland (Польща), що може свідчити про поставку товару на підставі іншого зовнішньоекономічного договору. - Для підтвердження транспортно-експедиційних витрат за маршрутом China (Китай) - Rzeszow, Poland (Польща) декларантом надано рахунок-фактуру від 18.09.2023 № 1523-ICТ, відповідно до якого загальна вартість організації транспортно-експедиторських послуг складає 3100 доларів США з терміном оплати 1 день. Крім того, з урахуванням встановленого терміну оплати декларантом не надано банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиторських послуг відповідно до виставленого рахунку-фактури, що не дає можливості пересвідчитись у достовірності заявлених відомостей щодо витрат на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. - Транспортно-експедиторські послуги здійснювались на підставі договору про організацію транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) від 18.08.2023 року № 2023/08/18 ЗК, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (експедитор) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» (замовник), згідно з яким зокрема: - перевезення вантажу здійснюється експедитором або третьою особою на підставі заявок на перевезення вантажу, що підписується сторонами. (п. 1.3); - умови та обсяги перевезення вантажів, режим роботи по видачі та прийманню вантажу зазначається в заявці (п. 3.1); - заявка повинна містити такі дані, серед іншого, умови та термін перевезення, характеристики товару, кількість, найменування вантажовідправника, вантажоодержувача тощо (п. 3.3); - послуги експедитора, а також витрати, збори та інші платежі оплачуються замовником протягом 3 банківських днів з моменту отримання оригіналів рахунку-фактури, акту приймання-передачі наданих послуг, товаро-транспортної накладної, видаткового ордена (за наявності), якщо інше не обумовлене в заявці (п. 6.1.1.); - остаточна вартість послуг експедитора може уточнюватися актом наданих послуг і рахунками-фактурами експедитора, у яких зазначений фактичний обсяг наданих послуг (п. 6.1.3.); - вартість послуг експедитора узгоджується сторонами у заявках, додатках (за) наявності, які є невід`ємною частиною договору (п. 6.1.4); - для підтвердження транспортно-експедиційних витрат за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) м. Мостиська (Україна) декларантом надано рахунок на оплату від 25.09.2023 року № 1147, разом з тим визначених пунктами 1.3., 3.3., 6.1.1., 6.1.3., 6.1.4., договору заявки, акту приймання передачі наданих послуг, банківських платіжних документів на розгляд не надано. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом».

Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості товарів протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини сьомої статті 24 МК України процедура оскарження рішень, винесених митним органом, передбачена цією главою та вважається досудовим порядком вирішення спору.

Скарга розглядається митним органом вищого рівня протягом 30 днів з дня її отримання. Строк розгляду скарги, зазначений у частині третій цієї статті, може бути продовжений за рішенням митного органу вищого рівня, але не більше ніж на 20 днів.

Повідомлення про продовження строку розгляду скарги надсилається особі, яка подала скаргу, у паперовій або електронній формі (частини третя, восьма, та дев`ята статті 26-3 МК України).

Рішення за результатами розгляду скарги протягом трьох робочих днів з дати його прийняття надсилається особі, яка подала скаргу, у паперовій або електронній формі на адресу, зазначену у скарзі (частина п`ята статті 26-5 МК України).

Відповідно до частини десятої статті 26-3 МК України у разі якщо рішення, дії або бездіяльність митного органу одночасно оскаржуються до митного органу вищого рівня та до суду і суд відкриває провадження у справі, розгляд скарги митним органом вищого рівня припиняється.

Із змісту частини другої статті 28 КАС України слідує, що керівник митниці має право в порядку контролю за діяльністю підпорядкованих структурних підрозділів та митних постів, які входять до складу митниці, скасовувати або змінювати їхні неправомірні рішення, а також вживати передбачених законом заходів за фактами неправомірних рішень, дій або бездіяльності зазначених органів.

Пунктом 5 частини першої та частини третьої статті 19-17 МК України, установлено, що митний орган серед іншого вправі прийняти рішення про скасування рішення у випадку якщо митним органом встановлено невідповідність рішення вимогам законодавства України з питань митної справи і відповідність таким вимогам не може бути забезпечено шляхом внесення змін до рішення.

Рішення митного органу про скасування рішення набирає чинності відповідно до статті 19-11 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 19-11 МК України установлено, що рішення митного органу набирає чинності з дня його отримання підприємством, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Днем отримання рішення митного органу є:

1) у разі надсилання рішення в електронній формі - дата надсилання електронного повідомлення, яким надіслано рішення митного органу;

2) у разі надсилання рішення в паперовій формі - дата отримання рекомендованого листа, зазначена поштовою службою в повідомленні про вручення, а у разі неотримання листа - дата повернення відправнику рекомендованого листа, зазначена поштовою службою.

Рішення митного органу підлягає виконанню митними органами та підприємствами з дня набрання ним чинності, крім випадків зупинення виконання рішення.

Згідно з частинами п`ятою-сьомою статті 19-2 МК України митний орган невідкладно, але не пізніше ніж на наступний робочий день з дня прийняття рішення, визначеного частиною третьою цієї статті (пункт 12 про скасування рішення та пункт 13 про анулювання рішення) :

1) надсилає підприємству в паперовій або електронній формі інформацію про прийняте рішення (за наявності - таке рішення та копію наказу щодо такого рішення, у разі якщо оформлення наказу передбачено законодавством України з питань митної справи);

2) вносить відомості про прийняте рішення до систем, що забезпечують функціонування електронних інформаційних ресурсів митних органів;

3) здійснює інші заходи, визначені законодавством України з питань митної справи для виконання митними органами після прийняття відповідного рішення.

У рішеннях, визначених пунктами 2 і 3, 6-9, 12 і 13 частини третьої цієї статті, зазначаються підстави та причини прийняття такого рішення з посиланням на норми законодавства, а також строк і порядок оскарження рішення.

У разі прийняття рішень, визначених пунктами 6, 9, 12 і 13 частини третьої цієї статті, митний орган разом з рішенням надсилає копії документів (за наявності), на підставі яких було прийнято відповідне рішення.

Підсумовуючи викладене, рішення митного органу про скасування рішення повинно містити підстави та причини прийняття такого рішення, вказане рішення підлягає обов`язковому надісланню підприємству (інтересів якого воно стосується) та набирає чинності з дня його отримання підприємством.

При цьому, відповідач не надав ні суду першої інстанції в ході розгляду справи, ні суду апеляційної інстанцій відповідного рішення про скасування оскаржуваних у цій справі рішень про коригування митної вартості товарів.

Також в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не повідомляв суд про ухвалення керівником Львівської митниці рішення про скасування оскаржуваних у цій справі рішень про коригування митної вартості товарів.

Не надав відповідач і доказів направлення на адресу позивача рішення про скасування оскаржуваних у цій справі рішень про коригування митної вартості товарів.

Як наслідок відповідач в супереч частині другій статті 77 КАС України не довів належними доказами обставин з приводу того, що на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, а саме 25.03.2024 року набрало чинності відповідне рішення Львівської митниці про скасування оскаржуваних і цій справі рішень про коригування митної вартості.

Стосовно ж інших доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що згідно статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено частиною другою статті 52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з частинами першою, другою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п`ята статті 53 МК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що положення статті 53 МК України містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно зі статтею 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною п`ятою статті 54 МК України передбачено право органу доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

За правилами частини шостої статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (пункти 2, 5 частини другої статті 55 МК України).

Зазначені положення зобов`язують митницю у рішенні про коригування митної вартості зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Отож, з приведених нормативних актів слідує, що умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Як наслідок рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

З матеріалів справи убачається, що позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України. Подані документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та на їх підставі можливо ідентифікувати задекларовані товари, тому зазначені Львівською митницею розбіжності є необґрунтованими та безпідставними

З приводу доводів апеляційної скарги, які стосуються виявлених митним органом розбіжностей, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наступного.

Відповідач в оскаржуваних рішеннях зазначив, що в зовнішньоекономічному контракті від 02.06.2023 року № KND230206 відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання від імені продавця зазначеного контракту.

Водночас, на законодавчому рівні не визначено форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Положення про форму зовнішньоекономічних договорів було затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 06.07.2020 № 1275. А відтак посилання відповідача про відсутність відомостей про особу, уповноважену на укладання та підписання від імені продавця зовнішньоекономічного договору як підставу для винесення рішення про коригування митної вартості товарів є безпідставним та необґрунтованим. З долученого до позову листа від 26.12.2023 б/н вбачається, що уповноваженою особою на підписання від імені продавця контракту від 02.06.2023 року № KND230206 є Yang Ruijie.

Відповідач зазначає, що у поданих до митного оформлення документах по двох поставках відсутня інформація щодо заявлених даних про виробника товару та торговельну марку.

На підставі поданих доказів встановлено, що торгові марки «BONRO» та «SIKER» зареєстровані в Україні. Відповідно до Ліцензійного договору на використання торгової марки, ПП Сайко М. виступає її власником (Ліцензіаром), а ТОВ «ДИСКОНТКЮ» - Ліцензіатом. Тобто ТОВ «ДИСКОНТКЮ» надано окремі права на використання торгових марок «BONRO» та «SIKER». Тому позивач з продавцем товару домовились, що під час виробництва певних товарів за контрактом виробник буде маркувати товар торговою маркою «BONRO» або «SIKER» для ТОВ «ДИСКОНТКЮ». Також суд зазначає, що вказані документи, не є такими, що надають митному органу обґрунтовані сумніви у заявленій митній вартості імпортованих товарів, відповідно, їх неподання до митного оформлення не може бути підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів. Частини друга та третя статті 53 МК України не визначають документи, що підтверджують відомості про виробника товару та торгову марку такими, що обґрунтовують заявлену митну вартість та повинні безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з частиною п`ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Щодо митної декларації країни відправлення, а саме зазначення у гр. «торгова країна» та «країна призначення» POLAND, колегія суддів зазначає, що митна декларація країни відправлення за змістом частини другої статті 53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника. Також відповідачем не доведено з посиланням на відповідні нормативно-правові акти факт порушення порядку заповнення графи «Держава (регіон) торгівлі».

З долучених до позову листів-роз`яснень щодо експортної декларації від 15.02.2024 року б/н вбачається, що при заповненні експортних китайських декларацій від 17.07.2023 року № 021720230000180767 та від 17.07.2023 року № 021720230000180770, китайським митним брокером було допущено помилку у графі «Торговельна країна», зокрема, зазначено «POL» (Польща). Відтак, правильна торговельна країна в обох випадках «UKR» (Україна). При цьому відповідачем не обґрунтовано те, яким чином вказані неточності впливають на числове значення заявленої митної вартості.

Щодо ненадання заявки на перевезення, акту приймання-передачі наданих послуг та банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортних послуг, то апеляційний суд погоджується з доводами позивача, що такі документи не є первинними документами, які містять в собі інформацію про вартість товару відповідно до частини другої та третьої статті 53 МК України. Натомість позивачем подавалося до митного контролю документи, що визначені Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 № 599. А саме вказаний наказ передбачає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Оскільки казаний наказ Міністерства фінансів України не визначає жодних заявок серед документів, що обґрунтовують транспортні витрати та визначає наявність рахунок-фактури достатнім документом, що підтверджує вартість транспортних послуг то вартість транспортних послуг, які включаються до митної вартості позивачем були обґрунтовані документально, та саме тими документами, які і вимагаються на законодавчому рівні. Як наслідок усі транспортні витрати, які поніс ТОВ «ДИСКОНТКЮ» включені у заявлену митну вартість. Також суд зазначає, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору.

Аналогічна позиція щодо вимоги до імпортерів про надання заявки на перевезення висловлена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі № 813/1012/17 зокрема вказано, що « [… серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість», тому вимога про її надання є безпідставною».

Суд також застосовує позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду яка викладена у постанові у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 «Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи)».

У цьому випадку, в обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю по кожній поставці було подано договори на перевезення, рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги, автотранспортні накладні та коносаменти.

Щодо покликання відповідача в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 11.12.2023 № UA209000/2023/901351/3 на те, що надані для підтвердження оплати за оцінювані товари платіжні інструкції в іноземній валюті від 12.06.2023 № 17 та від 27.07.2023 № 70 не відповідають вимогам Закону № 1591-IX та Постанови № 216, не містить найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача, номера рахунку отримувача, зокрема тих, що зазначені в пункті 11 контракту, слід зазначити наступне.

Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189) (далі Постанова № 216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, зокрема у підпункті 8 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті повинна містити найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг].

У пункті 57 банківських платіжних документів від 12.06.2023 № 17 та від 27.11.2023 № 70 вказаний код банку отримувача, а саме: СІТІНКНХ, що співпадає зкодом зазначеним у пункті 11 «Реквізити сторін» Контракту від 02.06.2023 року № KND230206. Окрім того у Постанові № 216 не вказано, що платіжна інструкція повинна містити обов`язковий реквізит - місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача та банка-кореспондента.

Щодо твердження відповідача про відсутність у банківських платіжних документах номера рахунку отримувача, зокрема тих, що вказані у пункті 11 контракту, апеляційний суд зазначає, що оскільки у графі 59 «Отримувач» банківських платіжних документів від 12.06.2023 № 17 та від 27.07.2023 № 70 зазначено «ACC. № 393922585», що повністю відповідає номеру рахунку зазначеному у пункті 11 Контракту від 02.06.2023 року № KND230206. Тому банківські платіжні документи містять усі обов`язкові реквізити, передбачені законодавством, та є підтверджуючими документами, що посвідчують здійснену позивачем на рахунок продавця оплату за товар, що поставляється.

Щодо твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 13.12.2023 № UA209000/2023/901374/3, що до митного оформлення декларантом надано проформу-інвойс від 13.05.2023 року № KND23219, однак згідно платіжними інструкціями в іноземній валюті від 12.06.2023 № 18 та від 27.07.2023 № 71 оплата за товар здійснювалась на підставі проформи-інвойс від 09.06.2023 № KND23219, яка до митного оформлення не подавалась, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до наданого позивачем листа-роз`яснення щодо проформи б/н від 15.02.2024 контрагент зазначив, що: «…Нами було погоджено асортимент товару та вартість товару, який купує покупець в рахунку-проформі від 13.05.2023 № KND23219. Згодом 09 червня 2023 року працівником нашої компанії готувались документи для експорту цієї партії. Для підготовки рахунку-фактури № KND23219 використовувався файл рахунку-проформи від 13.05.2023 № KND23219. При цьому у первинному файлі рахунку-проформи помилково також було змінено дату її виставлення та вказано невірну дату цього документу 13 MAY 2023 року. Натомість правильна дата рахунку-проформи 09.06.2023 № KND23219, відповідно до якої й було здійснено оплату за товар. Додаємо копію рахунку-проформи № KND23219 від 09.06.2023 року та просимо вибачення, якщо ненавмисні дії нашого персоналу при підготовці документів призвели до будь-яких незручностей».

Таким чином з долучених до позову доказів, а саме: листа від контрагента щодо рахунку-проформи б/н від 15.02.2024, копії рахунку-проформи від 09.06.2023 року № KND23219, листа ТОВ «ДИСКОНТКЮ» від 15.02.2024 вбачається, що позивачем спростовані зазначені зауваження митного органу.

За приведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, або наявність ознак не автентичності поданих до митного оформлення документів.

Статтею 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Статтею 64 МК України передбачено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

З матеріалів справи вбачається, що коригування митної вартості товару відповідачем здійснено за другорядним методом 2б статті 60 МК України, а зокрема за основу взято, як джерело інформації цінову інформацію з митної декларації наявної у митного органу.

Згідно частини третьої-сьомої статті 60 МК України при застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, а зокрема для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Відповідно до Правил заповнення рішень про коригування митної вартості товарів, (затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598) посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постановах від 27.07.2018 року по справі № 809/1174/17, від 08.02.2019 року у справі №825/648/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Натомість в порушення приведених приписів митного законодавства, відповідач не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов їх поставки, комерційних умов такої поставку, тощо, а також детальної інформації про товари, які було використано як джерело інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари та інші характеристики, що в своїй сукупності могли впливати на митну вартість ввезених в Україну партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів.

Подаючи апеляційну скаргу відповідач не довів та не спростував належними доказами обставин з приводу того, що в ході визначення митної вартості за другорядним методом (стаття 60 МК України) ним було здійснено належні коригування з урахуванням виробника, умов їх поставки, комерційних умов такої поставки, року випуску товарів, довготривалості договірних зв`язків, тощо.

Окрім того, відповідач не довів обставин з приводу відсутності у базі даних відомостей щодо інших поставок подібних (аналогічних) товарів на митну територію України за ціною, що є менша ніж та яку обрав відповідач.

Відповідач маючи доступ до цінової бази усіх ввезених на митну територію України товарів, міг відібрати за критерієм «код УКТЗЕД» всі митні оформлення за першим методом за певний період та проілюструвати діапазон оформленої митної вартості (від мінімальної до максимальної) ідентичних чи подібних товарів, вказавши обсяг поставок, країну походження тощо.

Натомість, відповідач обмежився лише зазначенням номеру та дати ВМД, які була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, без будь-якого обґрунтування її вибору із сотень інших митних оформлень, без будь-якого пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов його поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару.

В ході подання та розгляду апеляційної скарги позивач вказані недоліки не усунув та не довів належними доказами, що обрана ним вартість була найменшою вартістю і вартість такого товару співпадала з основними характеристиками товару та умовами його постачання.

Ураховуючи встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано відзначено про надання позивачем Митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок митного органу про те, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відтак рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Апеляційний суд вважає, що приймаючи спірне рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган послався лише на неподання декларантом додаткових документів, не навів при цьому пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначив докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. Тобто, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішеннях про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

З огляду на те, що декларантом відповідачу надані документи на підтвердження митної вартості товару, колегія суддів зазначає, що у митного органу були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення всіх складових митної вартості імпортованого товару та відомості щодо ціни товару.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач в порушення вимог статті 77 КАС України не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за ціною договору. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорювані рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови є протиправними, які слід скасувати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 27.06.2019р. у справі № 803/667/17, від 02.04.2019р. у справі № 809/784/19, від 06.03.2019р. у справі № 809/278/17, від 20.02.2018 р. у справі № 809/1884/1.

Щодо витрат на правничу допомогу та покликань апелянта на відсутність дотримання критеріїв реальності витрат та розумності їхнього розміру, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 7 статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено у позовній заяві із доказами їх понесення в суді першої інстанції.

Відповідно до статей 1, 30 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу з матеріалів справи встановлено, що між позивачем (Клієнт) та адвокатським об`єднанням 2 жовтня 2023 укладено Договір № 1-02/10/23 про надання правової допомоги та Додаткову угоду № 9/2 від 13.03.2024 р. до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року.

Відповідно до умов Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року, Додаткової угоди № 9/2 від 13.03.2024 до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги та опису наданих робіт в ході представництва інтересів Клієнта у даній справі була надана така правова допомога: надання правової інформації та усна консультація з вивчення матеріалів справи, аналіз судової практики з аналогічних спорів, збір доказів, сканування документів, формування та підготовка позовної заяви, подання позовної заяви через систему «Електронний суд» та підготовка відповіді на відзив. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Додаткової угоди № 9/2 від 13.03.2024 р. року у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди від 13.03.2024 р. № 9/2 до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року гонорар визначений сторонами сплачується клієнтом протягом п`яти банківських днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу (гонорар адвоката) позивача становлять 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. без ПДВ, що зазначений у детальному опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та підтверджується долученими до позову доказами, а саме: Договором № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року та Додатковою угодою № 9/2 від 13.03.2024 року до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що фактично адвокат надав позивачу послуги зі складання позовної заяви у справі та заяви про долучення документів, а тому співмірними із складністю справи є витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування колегія суддів, з урахуванням вимог заперечення на клопотання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Апеляційний суд враховує, що представником позивача був виконаний значний обсяг роботи у справі, який полягав у підготовці адміністративного позову, опрацюванні та долученні доказів у великому обсязі, які в вплинули на вирішення справи на користь відповідача.

Разом з тим, виходячи з обставин справи і предмету спору, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат, присуджений судом першої інстанції, не завищено та він не суперечить принципу розумності.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 380/6049/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар