Постанова

від 30.01.2025 по справі 751/11065/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/11065/24

Головуючий у першій інстанції Діденко А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/403/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

секретар: Шкарупа Ю.В.,

Боржник: ОСОБА_1

Стягувач: ОСОБА_2

Суб`єкт оскарження: Чернігівський відділ державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця (суддя Діденко А.О.), постановлену у м. Чернігів,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії старшого державного виконавця Чернігівського відділу державної виконавчої служби щодо накладення арешту на його заробітну плату, розміщену на банківських рахунках (ВП № 64050325), та зобов`язати державного виконавця зняти цей арешт.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду відповідно до ч. 4 ст. 183 ЦПК України. Підставою для такого рішення стало те, що скаржник не надав доказів надсилання скарги з усіма додатками суб`єкту оскарження та стягувачу, що суперечить абз. 2 ч. 2 ст. 183 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказує на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дотримався висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 183 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст. 368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає ухвала суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, пославшись на ч. 4 ст. 183 ЦПК України, повернув скаржнику без розгляду скаргу на дії державного виконавця, вважаючи, що вона не відповідає вимогам ч. 2 ст. 183 ЦПК України, зокрема до скарги не додано доказів надсилання скарги з усіма додатками суб`єкту оскарження та стягувачу.

Проте колегія суддів вважає. що суд першої інстанції застосував положення ст. 183 ЦПК України, яка не регулює спірні процесуальні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить зазначену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч. 4 ст. 183 ЦПК України).

Разом із тим, розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України (чинної на час подання скарги) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Cуд першої інстанції не звернув уваги на те, що частиною другою статті 183 § 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосуються та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.

Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 569/12949/20, від 28 липня 2021 року у справі № 509/4648/14-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 201/4132/19.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Bellet v. France» (Белле проти Франції) від 04 грудня 1995 року та «Nunes Dias v. Portugal» (Нун`єш Діаш проти Португалії) від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).

Враховуючи наведене, право заявника на доступ до правосуддя, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції про повернення скарги без розгляду є обґрунтованими.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з наведеним, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: