Рішення

від 23.01.2025 по справі 465/9532/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 465/9532/23

Провадження 2/465/1205/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23.01.2025 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Марків Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання Мучинської Ю.О.,

представника позивача Пилипенка С.В.,

представника відповідача Левик С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом Товориства з обмеженою відповідальностю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Товориства з обмеженою відповідальностю «Кей-Колект» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 18.01.2024 відмовлено у відкритті провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальностю "Кей-Колект" до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів; прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товориства з обмеженою відповідальностю "Кей-Колект"» до Панцерно- ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Позов мотивує тим, що 02.09.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (в подальшому ПАТ "УкрСиббанк") та Панцерно- ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту №11389761000 на суму 20000 доларів США строком до 31.08.2018 року зі сплатою 15% річних, а також договори споживчого кредиту №11176194000 від 26.06.2006 року та №11038953000 від 13.09.2006 року. В забезпечення виконання зобов`язань за цими договорами між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 були укладені договори поруки. У зв`язку із неналежним виконанням умов за кредитними договорами ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до Франківського районного суду м.Львова з позовом про стягнення заборгованості з Панцерно- ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в розмірі 529839,61 грн. Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 08.02.2012 року позов задоволено; стягнуто солідарно з Панцерно- ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» борг за кредитним договором №11389761000 від 02.09.2008 року, що в гривневому еквіваленті складає 200835,37 грн.; борг за кредитним договором №11176194000 від 26.06.2007 року, що в гривневому еквіваленті складає 170397,98 грн.; борг за кредитним договором №311038953000 від 13.09.2006 року, що в гривневому еквіваленті складає 154994,66 грн. Для примусового виконання вищевказаного рішення суду видано виконавчі листи №2/1326/898/2012. 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу №1, за яким права вимоги кредитної заборгованості ПАТ «УкрСиббанк» до Панцерно- ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за кредитними договорами відступлена ТОВ «Кей-Колект» та ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.08.2013 року змінено сторону - стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» у виконавчому листі №2/1326/898/2012. На даний момент відповідачами рішення суду не виконано, а тому просить стягнути з відповідача суму 3% річних в розмірі 77821,11 грн.; суму нарахованих інфляційних втрат в розмірі 256931,94 грн. Зазначає, що після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, вираженої у гривнях, кредитор позбавляється можливості коригувати суму заборгованості відповідно до коливань курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют, але не позбавляється права на відшкодування втрат у відповідності до ст.625 ЦК України.

25.03.2024 року до суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Левик С.А., яка зазначила, що право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає в кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У позовній заяві позивач здійснює розрахунки суми 3% річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, що є неприпустимим відповідно до норм чинного законодавства. Зазначає, що стягуватись 3% річних могли б за проміжок часу з 24.11.2020 до 23.02.2022, тому що позов подано до суду 23.11.2023, а воєнний стан в Україні запроваджено з 24.02.2022. Зазначає, що позовна вимога щодо стягнення з Панцерно- ОСОБА_3 суми нарахованих інфляційних втрат задоволенню не підлягає, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає, а з матеріалів справи предметом договорів №11389761000 від 02.09.2008, №11176194000 від 26.06.2007 та №11038953000 від 13.09.2006 є грошові кошти з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а саме у доларах США. Також, відповідачка вважає, що наданий позивачем розрахунок суми 3% річних не є належним доказом, оскільки з нього неможливо встановити формування заборгованості та її складові, суми погашеного тіла кредиту та відсотків у кожному платіжному періоді та за кожним договором, а також незрозумілим є визначення дати 02.04.2017. Окрім цього, наголошує, що до позовної заяви взагалі не долучені документи, які свідчать про реальне (фактичне) укладення та дійсність договору факторингу, а саме: обсяг (сума) прав вимоги, доказ сплати коштів, акт приймання-передачі прав вимоги. З долучених до позовної заяви додатків не вбачається також і суми боргу відповідачки, що є предметом прав вимоги, а тому долучені до позовної заяви докази, не підтверджують факт переходу права вимоги за кредитними договорами №11389761000 від 02.09.2008, №11176194000 від 26.06.2007 та №11038953000 від 13.09.2006, не доведено і розміру заборгованості. Враховуючи вищевикладене, просить у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до Панцерно- ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовити.

27.03.2024 року до суду надійшли письмові пояснення представника ТОВ «Кей-Колект», в яких зазначає, що починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а в подальшому в зв`язку з дією воєнного стану на території України. Відтак, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних з 02 квітня 2017 року до початку дії в Україні режиму воєнного стану здійснено в межах трирічного строку позовної давності. Щодо застосування індексу інфляції, вказує, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 08.02.2012 р. по справі 2-988/11 з відповідачки на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «Кей-Колект» стягнуто борг за кредитним договором № 11389761000 від 02.09.2008р. в гривневому еквіваленті в розмірі 529 839,61 грн., отже відповідачкою порушено виконання грошового зобов`язання визначеного судом у гривні, що є підставою для застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат, оскільки відповідальність за статтею 625 ЦК України настає, зокрема, за невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті. Зазначає, що визначення базової суми для обчислення сум, передбачених статтею 625 ЦК України за рішенням Франківського районного суду м. Львова від 08.02.2012 р. по справі 2-988/11 відповідає природі спірних правовідносин, а встановлення складових базової суми (заборгованість за тілом кредиту, відсоткам, пені) не має правового значення для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення зобов`язання, яке виникло з рішення суду. Окрім цього, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, не припиняє зобов`язань сторін і не може бути підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання на користь нового кредитора. Окрім цього, обставини набуття позивачем права вимоги до відповідача встановлені ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.08.2013 по справі №465/7193/13-ц про заміну стягувача за виконавчим листом та доказуванню не підлягають.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив такий задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та поданих письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових поясненнях, просила відмовити у такому в повному обсязі.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного із доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, вихоядчи з наступного.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачкою Панцерно- ОСОБА_3 13 вересня 2006 року було укладено договір про надання споживчого кредиту №11038953000 про надання останній кредиту у розмірі 25000,00 доларів США зі строком повернення до 12.09.2016 та зі сплатою відсотків у розмірі 11,3 % річних.

Окрім цього, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачкою Панцерно- ОСОБА_3 26 червня 2007 року було укладено договір про надання споживчого кредиту №11176194000 про надання останній кредиту у розмірі 21000,00 доларів США зі строком повернення до 25.06.2017 та зі сплатою відсотків у розмірі 13,5 % річних.

Також, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачкою Панцерно- ОСОБА_3 02 вересня 2008 року було укладено договір про надання споживчого кредиту №11389761000 про надання останній кредиту у розмірі 20000,00 доларів США зі строком повернення до 31.08.2018 та зі сплатою відсотків у розмірі 15,0 % річних.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 08.02.2012 року позов задоволено; стягнуто солідарно з Панцерно- ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , на користь ПАТ „УкрСиббанк" борг за Кредитним договором №11389761000 від 02.09.2008 р., що в гривневому еквіваленті складає 200835,37 грн., з яких: 24 520,45 дол. США, що згідно курсу НБУ становить - 194 986,62 грн., пеня та штрафні санкції - 5 848,75 грн., борг за Кредитним договором №11176194000 від 26.06.2007 р., що в гривневому еквіваленті складає 170 397,98 грн., з яких: 20 668,58 дол. США, що згідно курсу НБУ становить - 164 356,55 грн., пеня та штрафні санкції - 6 041,43 грн., борг за Кредитним договором №11038953000 від 13.09.2006 р., що в гривневому еквіваленті складає 158 606,26 грн., з яких: 19 491,28 дол. США, що згідно курсу НБУ становить - 154 994,66 грн., пеня та штрафні санкції - 3 611,60 грн., а всього стягнуто солідарно 529839,61 грн.

12.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" укладено Договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ "УкрСиббанк" зобов`язується передати у власність ТОВ "Кей-Колект", а останнє - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження ПАТ "УкрСиббанк" за плату та на умовах, визначених цим договором.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.08.2013 замінено сторону стягувача - ПАТ «Укрсиббанк» на ТзОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні, яке відкрито постановою Франківського ВДВС Львівського МУЮ в Львівській області від 18.03.2013 р. по виконавчому листі №2/1326/898/2012 про стягнення на користь ПАТ «Укрсиббанк» з Панцерно- ОСОБА_3 коштів у розмірі 531659,61 грн.

Судом також встановлено, що рішення суду до тепер не виконане.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно достатей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд відхиляє доводи представника відповідачки про необхідність застосування наслідків пропуску строку позовної давності з таких підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. При цьому карантин на території України встановлено з 12 березня 2020 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11 березня 2020 року № 211).

У пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (див. постанови Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21)).

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені цим пунктом Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично, відтак заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог строк давності за яким продовжено згідно з імперативними приписами ЦК України не підлягає задоволенню (див. постанову Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23)).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд приходить до висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12 березня 2020 року).

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 26 вересня 2022 року у справі № 372/3235/20 (провадження № 61-6797св22).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Проте, відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 та від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Також, цим Законом Розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Воєнний стан триває в Україні і на даний час.

Встановивши, що з огляду на період, за який позивач просить стягнути нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, як на момент введення карантину, так і на час звернення до суду з вказаним позовом позовна давність за таким вимогами не сплила, адже була продовжена на рівні ЦК України як основного регулятора цивільних відносин, а відтак суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягають до стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 77821,11 грн.

Суд небере доуваги покликанняпредставника відповідачкина те,щонаданий позивачем розрахунок суми 3% річних не є належним доказом, оскільки з нього неможливо встановити формування заборгованості та її складові, суми погашеного тіла кредиту та відсотків у кожному платіжному періоді та за кожним договором, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, представником відповідачки, заявляючи про неналежність розрахунку 3% річних, наданого представником позивача, як доказу, іншого розрахунку стороною відповідачки не надано, а також вказаного розрахунку не спростовано.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачки суми інфляційних втрат, суд приходить до наступного висновку.

За змістом статті 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 361/4822/18 (провадження № 61-12756св19), зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з позичальника інфляційних втрат дійшов правильного висновку, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 130/2604/18 (провадження № 61-19817св19), вказано, що суд апеляційної інстанції, стягуючи з позичальника на користьТОВ «Порше Мобіліті» інфляційні втрати, не врахував, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти, виражені в гривнях (99 699,36 грн. та 29 353,40 грн.) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (12 225,55 доларів США та 3 204,52 доларів США відповідно), а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Отже, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України та дійшов помилкового висновку про можливість стягнення інфляційних втрат у розмірі 57 173,03 грн. Посилання позивача у відзиві на те, що суд апеляційної інстанції стягнув заборгованість за кредитом станом на дату відправлення ним вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, а тому він має право на інфляційні втрати, нараховані після дати відправлення вимоги є необґрунтованими, оскільки можливість стягнення інфляційних втрат залежить від вираження валюти у самому договорі, а не від стягнення судом кредиту відповідно до обмінного курсу гривні на відповідну дату. Указаний підхід щодо неможливості стягнення інфляційних втрат за укладеними між позивачем та позичальниками кредитними договорами, предметом яких виступали грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, з огляду на те, що втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновленні еквівалентом іноземної валюти, є усталеним у практиці Верховного Суду (див. також постанови Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 540/974/15 (провадження № 61-9133св19), від 02 червня 2021 року у справі № 204/5296/15 (провадження № 61-12110св19), від 21 липня 2021 року у справі № 310/9979/15 (провадження № 61-11782св20), на які посилалася заявник у касаційній скарзі).

Відтак, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, суд зазначає, що предметом укладених між сторонами Кредитних договорів є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (долар США), а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти, а тому в частині позовних вимог про стягнення з відповідачки інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 256931,94 грн. слід відмовити.

Суд також не бере до уваги покликання представника відповідачки на те, що позивачем не долучено доказів, які свідчать про реальне (фактичне) укладення та дійсність договору факторингу, а долучені докази не підтверджують факт переходу права вимоги за кредитними договорами №11389761000 від 02.09.2008, №11176194000 від 26.06.2007 та №11038953000 від 13.09.2006, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось, ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.08.2013 замінено сторону стягувача - ПАТ «Укрсиббанк» на ТзОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні, яке відкрито постановою Франківського ВДВС Львівського МУЮ в Львівській області від 18.03.2013 р. по виконавчому листі №2/1326/898/2012 про стягнення на користь ПАТ «Укрсиббанк» з Панцерно- ОСОБА_3 коштів у розмірі 531659,61 грн.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, на підставі вищевказаної норми процесуального закону факт переходу прав вимоги до відповідачки за кредитними договорами від ПАТ «Укрсиббанк» до ТзОВ «Кей-Колект» не підлягає доказуванню.

Окрім цього, з цієї ж підстави не підлягає доказуванню і розмір заборгованості відповідачки за кредитними договорами, який встановлений рішенням Франківського районного суду м.Львова від 08.02.2012, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, а саме на 23,25%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1167,45 гривень за подання позовної заяви.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 10, 12,19, 141, 247,258, 259, 263-265,268,351-356 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Товориства з обмеженою відповідальностю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволити частково.

Стягнути з Панцерно- ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 3% річних в розмірі 77821 (сімдесят сім тисяч вісімсот двадцять одну) грн. 11 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Панцерно- ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1167 (одна тисяча сто шістдесят сім) грн. 45 коп.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», код ЄДРПОУ 37825968, адреса: м.Київ, вул. Менделєєва, 12, офіс 94/1.

Відповідач: Панцерно- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 28.01.2025.

Суддя Марків Ю.С.