Рішення

від 30.01.2025 по справі 363/5961/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30.01.2025 Справа № 363/5961/24

РІШЕННЯ

Іменем України

30 січня 2025 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді Рукас О.В.;

за участю секретаря судових засідань Найдюк Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, -

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23.11.2022 року було задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 збитків в порядку регресу в розмірі 65827 грн. 49 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат. Після набрання рішенням законної сили ОСОБА_1 звернувся до відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення у примусовому порядку. 22.02.2024 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 74244344.

Станом на момент подання позовної заяви рішення суду від 23.11.2022 року не виконано, у зв`язку з чим ОСОБА_1 має право на стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 24.11.2022 року по день подання позовної заяви.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 на підставі ст. 625 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_2 грошові суми у розмірі 3900 грн. 96 коп. в якості 3% річних, 8329 грн. 81 коп. в якості інфляційних втрат від несвоєчасного виконання рішення суду від 23.11.2022 року, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі було визначено суддю Рукас О.В.

Ухвалою суду від 29.11.2024 року провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на подачу заяв по суті справи.

До судового розгляду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій було зазначено, що ОСОБА_2 частково сплатив ОСОБА_1 заборгованість до винесення рішення суду у розмірі 19100 грн. 00 коп. У зв`язку з цим, станом на момент винесення рішення суду від 23.11.2022 року заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 46727 грн. 49 коп. У зв`язку з цим ОСОБА_1 на підставі ст. 625 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_2 грошові суми в розмірі 1576 грн. 36 коп. в якості 3% річних, 6623 грн. 05 коп. в якості інфляційних втрат від несвоєчасного виконання рішення суду, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

До судового засідання від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій уточнені позовні вимоги було підтримано у повному обсязі, висловлено прохання про проведення судового розгляду за відсутності позивача та його представника.

До судового засідання від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій ОСОБА_2 не заперечував наявності заборгованості перед ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 23.11.2022 року, однак зазначив, що як до винесення рішення, так і після його винесення здійснював часткове погашення заборгованості, на підтвердження чого надав відповідні квитанції. У зв`язку з цим ОСОБА_2 з метою перевірки правильності нарахування 3% річних та інфляційних втрат просив визначити правильний розмір поточної заборгованості. Крім того, у своїй заяві відповідач ОСОБА_2 просив судовий розгляд проводити за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, зважаючи на наявність клопотань сторін по справі про проведення судового розгляду за їх відсутності, а також враховуючи відсутність клопотань про відкладення судового розгляду, суд приходить до висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Постанова ВП ВС від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У Постанові КЦС ВС від 06.12.2023 року у справі № 522/12406/22 також зроблено висновок, що зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію особою права за захист майнового інтересу, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

У постанові ВС від 07.02.2018 року у справі № 910/11249/17 було зроблено висновок, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Судом встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23.11.2022 року у справі № 363/983/21, яке набрало законної сили 26.12.2022 року (а.с. 28-33), з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто 65827 грн. 49 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує грошове зобов`язання, за змістом якого ОСОБА_2 має обов`язок сплатити на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 65827 грн. 49 коп. Відповідно ОСОБА_1 має право вимоги цих грошових коштів.

Постановою державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області від 22.02.2024 року (а.с. 8) було відкрито виконавче провадження № 74244344 з примусового виконання виконавчого листа Вишгородського районного суду Київської області № 363/983/21 від 13.12.2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 74968 грн. 49 коп.

За результатами дослідження договору № ВФ/12728-01 про порядок повернення коштів від 13.12.2021 року (а.с. 52-53) судом встановлено, що в процесі розгляду справи № 363/983/21 та до ухвалення рішення суду від 23.11.2022 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо добровільного повернення ОСОБА_2 грошових коштів, які є предметом спору в межах вказаної судової справи.

За результатами дослідження наданих відповідачем ОСОБА_2 платіжних інструкцій про перерахування на користь ОСОБА_1 грошових коштів (а.с. 55-67) судом підтверджено, що як до ухвалення рішення суду від 23.11.2022 року, так і після його ухвалення ОСОБА_2 добровільно сплачував на користь ОСОБА_1 грошові кошти в якості погашення існуючого розміру заборгованості.

За результатами дослідження матеріалів виконавчого провадження № 74244344, що були надані Вишгородським ВДВС у Вишгородському районі Київської області на виконання вимог ухвали суду від 24.12.2024 року, судом підтверджено, що ОСОБА_2 здійснив часткове погашення існуючої заборгованості перед ОСОБА_1 .

Разом з тим, сукупний аналіз здійснених ОСОБА_2 грошових переказів та їх розмір дає можливість зробити висновок, що станом на 23.11.2022 року, тобто станом на момент ухвалення судового рішення в межах судової справи № 363/983/21, ОСОБА_2 здійснив лише часткове погашення існуючої заборгованості на суму 19100 грн. 00 коп. У зв`язку з цим на момент винесення рішення суду від 23.11.2022 року фактичний стан заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становив 46727 грн. 49 коп.

Після цього, протягом періоду з 19.12.2022 року по 23.12.2024 року ОСОБА_2 здійснив чергове погашення існуючої заборгованості, внаслідок чого розмір заборгованості зменшився до 11527 грн. 49 коп., що і складає актуальний стан заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 на момент ухвалення цього рішення.

Учасниками справи не надано доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_2 будь-яких інших погашень заборгованості перед ОСОБА_1 . У зв`язку з цим суд приходить до висновку, що в уточненій позовній заяві позивачем було правильно визначено базу нарахування сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Оскільки заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у повному обсязі не погашена ані добровільно, ані в межах виконавчого провадження № 74244344, грошове зобов`язання між сторонами не припинено та продовжує існувати, то відповідно ОСОБА_1 , як кредитор грошового зобов`язання, має право на захист своїх майнових інтересів шляхом нарахування сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Аналізуючи обґрунтованість розміру проведених позивачем нарахувань, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16-ц).

Заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15-ц).

За результатами дослідження наданого позивачем розрахунку проведених нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням здійснених відповідачем періодичних погашень заборгованості, що зумовлювало зменшення розміру фактичної заборгованості (бази нарахування) у відповідні періоди. Періодом проведених нарахувань позивачем визначено з 11.11.2022 року по 24.01.2025 року, що не суперечить вимогам чинного законодавства, відповідає моменту виникнення між сторонами грошового зобов`язання. Розміри самих нарахувань визначені позивачем вірно.

Таким чином, суд вважає наданий позивачем розрахунок нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, правильним та обґрунтованим.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З позовної заяви вбачається, що судові витрата позивача по справі складаються з: витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви (968 грн. 96 коп.), витрат на професійну правничу допомогу (4000 грн. 00 коп.).

У свою чергу, стороною відповідача не заявлено про понесення судових витрат.

Відповідно до ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_2 не подавав заперечень проти обґрунтованості та співмірності заявленого позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, у матеріалах справи містяться достатні докази понесення позивачем витрат у заявленому розмірі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи необхідність повного задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст.ст. 12, 81, 133, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) нараховані на підставі ст. 625 ЦК України за період з 11.11.2022 року по 24.01.2025 року грошові кошти у загальному розмірі 8199 (вісім тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 41 копійка, з яких: 1576 (одна тисяча п`ятсот сімдесят шість) гривень 36 копійок в якості 3% річних, 6623 (шість тисяч шістсот двадцять три) гривні 05 копійок в якості інфляційних втрат.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач:

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Головуючий суддя О.В. Рукас