Постанова

від 19.12.2024 по справі 5009/4799/12

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024 року м.Дніпро Справа № 5009/4799/12

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2024 (суддя Ніколаєнко Р.А.)

у справі № 5009/4799/12

про неплатоспроможність - Фізичної особи ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 28.12.2012 ФОП Шевченко В.М. визнаний банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою суду від 07.07.2020 введено процедуру погашення боргів фізичної особи ОСОБА_1 . Керуючим реалізацією призначено арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича.

17.02.2022 до суду від Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора (вих. № 103.20-12/1-66 від 11.02.2022), згідно якої заявник просив визнати грошові вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (ЄДРПОУ 00032129), що станом на 19.01.2022 становлять 5 546 726,14 грн та складаються з:

- вимог за кредитним договором № 904/4 у розмірі 832 161,67 грн, що забезпечені заставою, та у розмірі 701 961,03 грн,

- вимог за кредитним договором № 773/2 у розмірі 56 664,10 грн, що забезпечені заставою, та у розмірі 139 621,09 грн,

- вимог за кредитним договором № 610/1 у розмірі 82 025,95 грн, що забезпечені заставою, та 354 156,59 грн,

- вимог за договором відновлювальної кредитної лінії № 831/3 у розмірі 3 380 135,71 грн.

02.12.2022 суд від АТ «Ощадбанк» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» суд отримав заяву про визнання грошових вимог кредитора (уточнену) станом на 14.02.2022 (вих.№ 103.20-12/1-1534 від 29.11.2022).

АТ «Ощадбанк» (далі, також Банк) здійснено перерахунки заявлених до визнання 3% річних, втрат від інфляції з обмеженням періоду нарахувань до дня відкриття провадження у даній справі про банкрутство, як то вимагалося судом, визначив суми цих нарахувань станом на 20.12.2012.

Згідно із вказаною заявою Банк просить визнати його грошові вимоги до Боржника в загальній сумі 3 098 057,84 грн, а саме:

- визнати вимоги за кредитним договором № 904/4 у розмірі 517 330 грн, що забезпечені заставою, та у розмірі 107 815,29 грн,

- визнати вимоги за кредитним договором № 773/2 у розмірі 61 004,34 грн, що забезпечені заставою,

- визнати вимоги за кредитним договором № 610/1 у розмірі 336 767,88 грн,

- визнати вимоги за договором відновлювальної кредитної лінії № 831/3 у розмірі 2075140,33 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.03.2024 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» до Боржника ОСОБА_1 частково - у розмірі 1 094 197,22 грн основного боргу та 34 850,34 грн пені, а саме:

- за кредитним договором № 904/4 від 14.10.2008 - у розмірі 256 985,70 грн основного боргу та 16 304,76 грн пені, які забезпечені заставою майна Боржника

- за кредитним договором № 773/2 від 24.12.2007 - у розмірі 51 558,82 грн основного боргу та 995,12 грн пені, які забезпечені заставою майна Боржника,

- за кредитним договором № 610/1 від 27.04.2007 - у розмірі 81 811,20 грн основного боргу та 2 243,30 грн пені,

- за договором відновлювальної кредитної лінії № 831/3 від 25.03.2008 у розмірі 703841,50 грн основного боргу та 15 307,16 грн пені.

В іншій частині (у загальній сумі 2 003 860,62 грн) грошові вимоги відхилено.

Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2024 у справі № 5009/4799/12, справу направити до господарського суду для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми процесуального права, фактично переглянувши рішення судів, які набрали законної сили та є чинними, а сама ухвала прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- станом на 14.02.2022 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед AT «Ощадбанк» складає: 625145,29 грн. + 61004,34 грн. + 336767,88 грн. + 2075140,33 грн. = 3 098 057,84 грн., що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи;

- відповідно до Заяви про визнання грошових вимог кредитора AT «Ощадбанк» (в останній редакції), розрахунок сум грошових вимог в частині розрахунку сум. передбачених положеннями ч.2 ст. 625 ЦК України здійснений AT «Ощадбанк»: за КД 904/4 - за період часу з жовтня 2012 по 20.12.2012 з урахуванням наявного рішення суду; за КД 831/3 - не здійснювався. Заборгованість була визначена на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.04.2015 у справі 205/1213/15-ц, що набрало законної сили та є чинним по сьогодні; за КД 773/2 - за період часу з жовтня 2012 по 20.12.2012 з урахуванням наявного рішення суду; за КД 610/1 - за період часу з жовтня 2012 по 20.12.2012 з урахуванням наявного рішення суду. Що стосується надання розрахунків сум заборгованості процентів по кредиту та пені за порушення строків платежу за КД 610/1 та КД 773/2 з наступної дати, наведеного у позовах розрахунку - 24.04.2010 до дати пред`явлення позову 19.05.2010, то AT «Ощадбанк» звертало увагу, що в матеріалах справи наявні докази у їх сукупності, що підтверджують обставини видачі кредитів та їх розміру, а також заборгованість по кредиту, процентам, пені, розміри яких відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком боржника, а також підтверджуються наявними рішеннями судів, що набрали законної сили та є обов`язковими до виконання. AT «Ощадбанк» наполягало на тому, що розмір кредиторських вимог AT «Ощадбанк», зазначений в останній редакції Заяви про визнання грошових вимог кредитора, є достовірним та таким, що відповідає дійсності, підтверджується матеріалами справи та становить заборгованість у загальному розмірі 3 098 057,84 грн. (три мільйони дев`яносто вісім тисяч п`ятдесят сім гривень 84 копійки), а саме: за кредитним договором №904/4 від 14.10.2008 - 625 145,29 грн.; за кредитним договором № 773/2 від 24.12.2007 - 61 004,34 грн; за кредитним договором № 610/1 від 27.04.2007 - 336 767,88 грн.; за договором відновлювальної кредитної лінії №831/3 від 25.03.2008 - 2 075 140,33 грн. Відповідні розрахунки та виписки по рахунках містяться в матеріалах справи;

- рішення судів за кредитними договорами набрали законної сили і на їх виконання судами були видані відповідні виконавчі документи. AT «Ощадбанк» вважає, що при винесенні Ухвали суду при визначенні розміру грошових вимог AT «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , судом першої інстанції не було враховано наявність рішень судів за КД 904/4; КД 831/3; КД 773/2; КД 610/1, які набрали законної сили, не були оскаржені (переглянуті), та відповідно до яких встановлено розмір заборгованості ОСОБА_1 перед AT «Ощадбанк», що, в свою чергу, призвело до неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи. Крім того, AT «Ощадбанк» вважає, що судом першої інстанції фактично було здійснено безпідставний перегляд зазначених вище рішень судів.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Учасники справи про неплатоспроможність - Фізичної особи ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 19.12.2024 брали участь представник кредитора AT «Ощадбанк» (апелянта) та арбітражний керуючий Кравченко Р.М.. Інші учасники провадження у справі №5009/4799/12, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, з огляду на те, що у справі вже відбулось судове засідання 17.10.2024, в яке ніхто не з`явився, у зв`язку з чим була оголошена перерва до 19.12.2024р. о 12 год. 20 хв., приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Представник апелянта у судовому засіданні 19.12.2024 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та справу №5009/4799/12 направити до господарського суду Запорізької області для продовження розгляду.

Арбітражний керуючий заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилався на відсутність підстав для її задоволення та необхідність залишення ухвали суду першої інстанції без змін, як такої, що прийнята за правильного застосування норм матеріального та процесуального права при повному з`ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, справа №5009/4799/12 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 перебуває на стадії погашення боргів боржника.

Грошові вимоги АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 визначені в Заяві про визнання грошових вимог кредитора (уточненій) станом на 14.02.2022 (вих.№ 103.20-12/1-1534 від 29.11.2022), зокрема, Банк просить визнати вимоги в загальному розмірі 3 098 057,84 грн, а саме:

- визнати вимоги за кредитним договором № 904/4 від 14.10.2008 у розмірі 517 330 грн, що забезпечені заставою, та у розмірі 107 815,29 грн,

- визнати вимоги за кредитним договором № 773/2 від 24.12.2007 у розмірі 61 004,34 грн, що забезпечені заставою,

- визнати вимоги за кредитним договором № 610/1 від 27.04.2007 у розмірі 336 767,88 грн,

- визнати вимоги за договором відновлювальної кредитної лінії № 831/3 від 25.03.2008 у розмірі 2 075 140,33 грн.

У підставу вимог покладені зазначені договори, які укладені Банком з Боржником, та судові рішення у цивільних справах за позовами Банку до Боржника, згідно з якими у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договорами Банк звертався до суду за стягненням заборгованості та достроковим поверненням кредитних коштів, а також за зверненням стягнення на майно Боржника, заставлене на забезпечення виконання договорів.

Вимоги складаються з неповернутих сум за тілом кредитів, сум передбачених договорами процентів за користування кредитними коштами, сум пені, а також сум за ст. 625 ЦК України 3% річних та втрат від інфляції.

За результатом розгляду заяви, суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи та судову практику, дійшов висновку про необхідність визнання грошових вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» до Боржника ОСОБА_1 частково - у розмірі 1 094 197,22 грн основного боргу та 34 850,34 грн пені, а саме:

- за кредитним договором № 904/4 від 14.10.2008 - у розмірі 256 985,70 грн основного боргу та 16 304,76 грн пені, які забезпечені заставою майна Боржника

- за кредитним договором № 773/2 від 24.12.2007 - у розмірі 51 558,82 грн основного боргу та 995,12 грн пені, які забезпечені заставою майна Боржника,

- за кредитним договором № 610/1 від 27.04.2007 - у розмірі 81 811,20 грн основного боргу та 2 243,30 грн пені,

- за договором відновлювальної кредитної лінії № 831/3 від 25.03.2008 у розмірі 703841,50 грн основного боргу та 15 307,16 грн пені.

В іншій частині (у загальній сумі 2 003 860,62 грн) грошові вимоги судом було відхилено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Особливості відновлення платоспроможності боржника, який є фізичною особою, визначено Книгою четвертою КУзПБ.

За ч. 2 ст. 6 КУзПБ щодо боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 120 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника (абз. 11 ст. 1 КУзПБ).

Згідно з абз. 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Тобто грошовим зобов`язанням в абзаці п`ятому статті 1 КУзПБ законодавець визначає зобов`язання, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов`язок боржника зі сплати коштів, що виникло відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших передбачених чинним законодавством України підставах (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

За ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Системне тлумачення статті 113, пункту 1 частини першої статті 120, частини першої статті 122 КУзПБ свідчить, що подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд судом здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).

Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).

Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).

Так, правовідносини АТ «Ощадбанк» - кредитодавця з ОСОБА_1 позичальником підпадають під таке правове регулювання:

Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 (ст.1046 1053) цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 ЦК України врегульовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У статті 1050 ЦК України визначені наслідки порушення договору позичальником та встановлено що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.... (ч.1). Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.2).

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору

Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Водночас, з закінченням строку дії договору припиняється дія його умов.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після визначеного договором строку кредитування.

Судом встановлено, що складовою частиною грошових вимог АТ «Ощадбанк» є проценти за користування кредитними коштами, які передбачалися кредитними договорами та які Банк нарахував після події застосування ним механізму дострокового повернення кредиту / неповернутої частини кредиту.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) виснувала, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункти 90, 91 постанови).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 908/2187/21 зазначив наступне:

« 46. Вирішуючи поставлене питання, колегія суддів Верховного Суду звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, до оприлюднення якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

47. Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

48. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

49. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

50. Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

51. Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

52. Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

53. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

54. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

55. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

56. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

57. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

58. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

59. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

60. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

61. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

62. Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

63. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

64. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

65. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

66. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

67. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

68. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

69. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

70. Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.».

Так, щодо вимог, заявлених на підставі кредитного договору № 773/2 від 24.12.2007 (далі Договір № 773/2) у розмірі 61 004,34 грн, що забезпечені заставою, судом встановлено таке.

За цим Договором № 773/2 АТ «Ощадбанк» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 62000,00 грн на споживчі цілі під сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 14% річних, з терміном остаточного погашення не пізніше 23.12.2014.

На забезпечення виконання зобов`язань за Договором № 773/2 Банк 24.12.2007 уклав з ОСОБА_1 договір застави № 773/2а, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2291. Предметом застави є транспортний засіб марки СРС30 Liugong, 2007 р.в., шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_1 , тип ТЗ Вилковий автонавантажувач, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість предмета застави за домовленістю сторін 77 580,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору № 773/2 Банк звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за стягненням заборгованості та достроковим поверненням залишку кредитних коштів.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2010 по справі № 2-4925/2010 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 733/2 у розмірі 56 664,10 грн.

Згідно із зазначеним рішенням суду стягнута сума складається з:

- простроченої заборгованості по кредиту 7 381,00 грн;

- заборгованості по відсотках 6 216,70 грн;

- пені за порушення строків платежу - 995,12 грн;

- залишку по сплаті кредиту 42 071,28 грн.

Банк пояснив, що протягом 2011-2021 років виданий на виконання зазначеного рішення виконавчий лист неодноразово пред`являвся на примусове виконання як до органів державної виконавчої служби, так і до приватних виконавців, однак предмет застави не був реалізований, а заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Ощадбанк» не була погашена. Після прийняття зазначеного рішення суду ОСОБА_1 було здійснено часткове погашення заборгованості у загальному розмірі 4 500,00 грн (згідно з банківським розрахунком платіж зараховано на погашення заборгованості по процентах за користування кредитом).

Також Банк зазначив, що станом на 21.12.2012 (не включно), за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року до дати введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі (21.12.2012) сума втрат від інфляції складає 64,97 грн, 3% річних - 255,45 грн (в т.ч. по простроченому основному боргу та по прострочених процентах), пеня складає 1 316,55 грн. Після винесення рішення суду АТ «Ощадбанк» були донараховані відсотки за користування кредитним коштами, що загалом склало 13 419,97 грн, а за мінусом стягнутих за рішенням суду (6 216,70 грн) - 7 203,27 грн.

Підсумковий розрахунок Банку за заявленими до визнання вимогами по Договору № 773/2 наступний: 56 664,10 грн 4 500,00 грн + 64,97 грн + 255,45 грн + 1 316,55 грн + 7 203,27 грн = 61 004,34 грн.

Як зазначено у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20 за своєю економічною природою сутність боргу як певної грошової суми, яка на законних підставах має бути сплачена іншій особі, залишається незмінною на будь-яких етапах існування зобов`язання та не залежить (як і право вимоги кредитора) від того, чи зобов`язання виконується відповідно до умов договору, чи мали місце обставини неналежного виконання зобов`язання.

Для цілей правового регулювання зобов`язальних відносин та відповідальності за порушення зобов`язань, а також правовідносин банкрутства/неплатоспроможності юридичне значення має саме момент виконання такого обов`язку боржником.

КУзПБ не виокремлює серед усіх боргових зобов`язань такі, що підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили та не містить норм щодо необхідності підтвердження вимоги кредитора чи зобов`язання боржника рішенням суду про стягнення відповідної заборгованості з боржника.

Ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за договором лише підтверджує дійсне існування обов`язку боржника зі сплати боргу кредитору, його безспірність та надає цьому обов`язку безпосередньо примусового характеру. Однак судове рішення не створює того матеріально-правового обов`язку, зміст якого становитиме таке виконання.

Таке розуміння природи зобов`язання як підстави виникнення грошового зобов`язання у боржника перед кредитором та права вимоги у кредитора до боржника за цим зобов`язанням відповідає положенням статті 11 ЦК України щодо підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частина друга статті 11 ЦК України визначає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов`язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов`язку боржника сплатити відповідну заборгованість.

Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов`язання, оскільки характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов`язання продовжує існувати.

За таких умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що кредитором правомірно та обґрунтовано заявлено до визнання суми основного боргу за тілом кредиту в розмірі 49 452,28 грн (7 381,00 - прострочена заборгованість по кредиту + 42 071,28 грн - залишок по сплаті кредиту згідно з рішенням суду).

Щодо процентів за користування кредитом, то в цій частині належить визнати вимоги на суму 1 716,70 грн, яка обчислена з такого розрахунку: 6 216,70 грн (сума процентів, стягнута за рішенням суду) 4 500,00 грн (часткова сплата після прийняття рішення) = 1 716,70 грн.

Водночас, як правильно зауважив господарський суд, з посиланням на вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду (у пунктах 91-93 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) та у постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц), донарахування договірних процентів за користування кредитними коштами та відповідно 3% на них, а також й передбаченої Договором № 773/2 пені після реалізації передбаченого Банком ч. 2 ст. 1050 ЦК України права пред`явлення до Боржника вимоги щодо дострокового повернення належних за Договором № 773/2 грошових коштів шляхом подання позову до суду не є правомірним, а відтак вимоги в сумі 7 203,27 грн по донарахованих процентах за користування кредитом та в сумі 321,43 грн пені належить відхилити.

Щодо нарахувань по ст. 625 ЦК України слід зазначити, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, а тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення зобов`язання до моменту його фактичного виконання.

Колегія суддів зауважує, що Боржник, як свідчать встановлені обставини справи, взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів за кредитними договорами не виконав.

Згідно з розрахунком Банку останнім визначений період нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу за кредитом з 28.09.2012 по 20.12.2012.

Відповідно до ст. 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.»

Аналогічні норми містилися у статтях 12, 19 діючого в період з 01.01.2000 до 18.10.2019 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Мораторій у даній справі введено постановою господарського суду від 21.12.2012 року, таким чином, правомірним є розрахунок вимог по статті 625 ЦК України до дати введення мораторію у справі про банкрутство ОСОБА_1 21.12.2012 року (не включно).

За перерахунком суду першої інстанції, який перевірений апеляційним судом, розмір 3% річних на суму основного боргу в цьому періоді становить 340,49 грн, розмір втрат від інфляції 49,35 грн, тобто саме в означених сумах вимоги Банку є такими, що підлягають визнанню.

Також, належить визнати суму пені в розмірі 995,12 грн, що була стягнена за рішенням суду.

Отже, вимоги Банку за Договором № 773/2 обґрунтовано визнані господарським судом в сумі 51 558,82 грн основного боргу (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції) та в розмірі 995,12 грн пені.

При цьому відповідно до договору застави майна від 24.12.2007, зареєстрований в реєстрі за № 2291, заставна вартість предмету застави складає 77 580,00 грн.

Виходячи з вартості предмета застави ці вимоги є повністю забезпеченими заставою майна Боржника.

В іншій частині вимоги, що походять з Договору № 773/2, не підлягають визнанню й доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому відхиляються судом.

Щодо вимог, заявлених на підставі кредитного договору № 610/1 від 27.04.2007 (далі Договір № 610/1) у розмірі 336 767,88 грн.

Відповідно до Договору № 610/1 АТ «Ощадбанк» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 12653,00 доларів США на споживчі цілі під сплату 12% річних, з терміном остаточного погашення не пізніше 26.04.2014.

На забезпечення виконання зобов`язань за Договором № 610/1 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 27.04.2007 було укладено договір застави майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 511, предметом застави за яким є транспортний засіб марки AGLE MD1044, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , тип ТЗ Бортовий - С, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Банк в заяві пояснив, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору № 610/1 він звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2010 по справі №2-4926/2010 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 83 548,61 грн.

На виконання зазначеного вище рішення суду 07.04.2011 був виданий відповідний виконавчий лист по справі №2-4926/2010, який неодноразово пред`являвся протягом 2011-2021 років для примусового виконання як до органів державної виконавчої служби, так і до приватних виконавців.

В подальшому, предмет застави був реалізований, а заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Ощадбанк» не була повністю погашена.

Розрахована кредитором згідно з ч. 2 ст.45 КУзПБ заборгованість у гривні становить 336 767,88 грн, виходячи з курсу НБУ, встановленого на дату подання заяви з грошовими вимогами до Боржника 14.02.2022, на яку офіційний курс становив 28,0346 грн за 1 дол.США і ця заборгованість згідно з наданим до заяви Банку розрахунком виглядає наступним чином:

- прострочений борг по кредиту 9 259,27 дол.США, що у гривневому еквіваленті складає 259 579,93 грн,

- сума прострочених процентів по кредиту 2 380,27 дол.США, що у гривневому еквіваленті складає 66 729,92 грн,

- 3% річних по простроченому основному боргу за період з 28.09.2012 по 20.12.2012 47,43 дол.США, що у гривневому еквіваленті складає 1 329,68 грн,

- 3% річних по прострочених процентах за період з 30.11.2012 по 20.12.2012 5,27 дол.США, що у гривневому еквіваленті складає 147,74 грн,

- пеня за період з 01.10.2012 по 20.12.2012 320,34 дол.США, що у гривневому еквіваленті складає 8 980,60 грн,

а всього заборгованість 12 012,58 дол.США, що у гривневому еквіваленті складає 336767,88 грн.

Судом встановлено, що у травні 2010 року Банк звертався до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 610/1, у якому зазначив, що станом на 23 квітня 2010 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 10 258,31 долари США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату подачі позову становить 83 548,61 грн, а саме:

- прострочена заборгованість по кредиту - 1900,64 долари США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 15 064,09 грн;

- заборгованість по відсоткам - 99,04 долари США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 7 918,19 грн;

- пеня за порушення строків платежу 2 243,30 грн;

- залишок по сплаті кредиту 7 358,63 долари США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 58 323,63 грн.

Заочним рішенням від 22.12.2010 у справі № 2-4926/2010 Ленінський районний суд м.Дніпропетровська зазначений позов Банку задовольнив та стягнув з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за Договором № 610/1 в розмірі 83 548,61 грн.

Таким чином, звернувшись в травні 2010 року з позовом до суду про дострокове повернення всієї суми кредитних коштів та належних до сплати на час звернення платежів, Банк реалізував своє право пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, тим самим змінивши порядок, умови і строк кредитування, після чого право Банку нараховувати передбачені Договором проценти за кредитом та інші платежі на підставі Договору припинилося.

Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, пред`явивши позов про дострокове стягнення заборгованості Боржника за Договором № 610/1 у гривнях, Банк тим самим обрав валюту зобов`язання Боржника та за судовим рішенням отримав стягнення заборгованості у національній валюті без застосування валютної прив`язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті, внаслідок чого з прийняттям судового рішення валютою зобов`язання Боржника стала національна валюта гривня.

При цьому апеляційний суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Однак Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання, однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (див. висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

За статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №905/392/20, від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, від 11.10.2018 у справі № 905/192/18,.

Отже, норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов`язання, визначеного в іноземній валюті.

У справі, що розглядається, за кредитним договором № 610/1 від 27.04.2007 боржником було отримано кредит за договором в іноземній валюті - доларах США.

Тобто предметом укладеного між сторонами договору кредиту є іноземна валюта, яку боржник зобов`язався повернути банку.

Водночас, заборгованість за договором кредиту на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2010 по справі №2-4926/2010, ухваленого за позовом AT «Ощадбанк», який пред`явив позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у гривнях, стягнута з боржника в розмірі 83 548,61 грн.

Зазначене рішення суду набрало законної сили і на його виконання про стягнення боргу в гривнях 07.04.2011 суд видав відповідний виконавчий документ - виконавчий лист.

ЄСПЛ у рішенні від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" звертав увагу, що одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, кредитор, користуючись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, пред`явив позов про стягнення заборгованості за договором з боржника у гривнях, з урахуванням чого валютою такого зобов`язання з цієї дати стала національна валюта гривня (див. висновки Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 у справі №921/542/20).

Кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Близького за змістом висновку щодо права кредитора на нарахування індексу інфляції у разі визначення ним зобов`язання в національній валюті - гривні дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 340/385/17.

Так, при визначенні розміру належних до визнання сум вимог Банку за тілом кредиту, договірними процентами за користування кредитом та пені, судом враховано, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.12.2010 у справі № 2-4926/2010, задоволено позов Банку згідно з визначеними безпосередньо останнім сумами заборгованості Боржника на час пред`явлення вимоги щодо дострокового повернення кредиту та пред`явлення позову.

Так, загальна стягнута за рішенням суду сума неповернутого кредиту у гривнях становить 73 387,72 грн (15 064,09 грн - прострочена заборгованість по кредиту + 58 323,63 грн - залишок по сплаті кредиту). На час заявлення грошових вимог Банку до Боржника у справі про неплатоспроможність заборгованість у цій частині не погашалася.

Заборгованість по відсотках за рішенням суду складала 7 918,19 грн, пеня за порушення строків платежу 2 243,30 грн.

Отже, грошові вимоги Банку у зазначених сумах (73 387,72 грн боргу за тілом кредиту, 7 918,19 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом та 2 243,30 грн пені) правомірно та обґрунтовано визнані господарським судом.

При цьому донарахування договірних процентів за користування кредитними коштами та відповідно 3% на них, а також й передбаченої Договором № 610/1 пені після реалізації Банком передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України права пред`явлення до Боржника вимоги щодо дострокового повернення належних за Договором № 610/1 грошових коштів шляхом подання позову до суду, є безпідставним, а вимоги по таких сумах донарахувань підлягають відхиленню судом.

Щодо нарахування 3% річних по ст. 625 ЦК України на борг за кредитом, то згідно з розрахунком Банку останнім визначений період цих нарахувань з 28.09.2012 по 20.12.2012.

Здійснивши власний перерахунок колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір 3% річних на суму основного боргу в цьому періоді становить 505,29 грн і саме в цій сумі вимоги Банку належить визнати.

Таким чином, суд правомірно визнав вимоги Банку з Договору № 610/1 у розмірі 81811,20 грн основного боргу (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних) та в розмірі 2243,30 грн (пеня), які підтверджені рішенням суду, відхиливши решту.

Аргументи скаржника цих висновків суду також не спростовують.

Щодо вимог, заявлених на підставі договору відновлювальної кредитної лінії № 831/3 від 25.03.2008 (далі Договір № 831/3) у розмірі 2 075 140,33 грн.

Судом встановлено, що за Договором № 831/3 АТ «Ощадбанк» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 650 000,00 грн на споживчі цілі під сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 17,5% річних, з терміном остаточного погашення не пізніше 24.03.2018.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань за Договором № 831/3 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 25.03.2008 був укладений іпотечний договір № 831/3а, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 557. Предметом іпотеки за цим іпотечним договором є нежитлова будівля адмінбудівля літ.А-2 загальною площею 1 292,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Банк в заяві пояснив, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору № 831/3 він звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості і рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.04.2015 у справі № 205/1213/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість розмірі 2 075 140,33 грн. Протягом 2015-2021 років видані на виконання цього рішення виконавчі листи неодноразово пред`являлися для примусового виконання як до органів державної виконавчої служби, так і до приватних виконавців.

Крім того, право застави на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25.03.2008 реєстр. № 557 було припинено на підставі ст. 593 ЦК України у зв`язку з його реалізацією в рамках процедури ліквідації. У зв`язку з реалізацією іпотечного майна, а також у зв`язку з набранням вказаним рішенням суду законної сили, кредиторські вимоги АТ «Ощадбанк» за Договором №831/3 є конкурсними та становлять 2 075 140,33 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.04.2015 у справі №205/1213/15-ц солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (поручителя) на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором № 831/3 від 25 березня 2008 року станом на 05.02.2015 року в розмірі 2 075 140,33 грн, з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 650 000,00 грн, прострочена заборгованість по нарахованим відсоткам 370 675,13 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків за період з 01.12.2008 р. по 05.02.2015 р. 327 852,69 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.04.2010 р. по 05.02.2015 р. 266 873,03 грн, три відсотки річних за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.12.2008 р. по 05.02.2015 р. 53 893,59 грн, три відсотки річних за несвоєчасне погашення основного боргу за період з 01.12.2010 р. по 05.02.2015 р. 43 869,54 грн, витрати від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати процентів за період з 01.12.2008 р. по 31.12.2013 р. 193 097,26 грн, витрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу за період з 01.04.2010 р. по 31.01.2014 р. 168 879,09 грн.

В той же час, суд першої інстанції, надаючи оцінку заявлених на підставі вказаного судового рішення вимогам, зазначив, що судове рішення у цивільній справі не є обов`язковим в розрізі визначення розміру вимог кредитора у господарській справі про неплатоспроможність.

Так, судом встановлено, що у травні 2010 року Банк звертався до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 831/3 в сумі 815 619 грн 24 коп. за рахунок нерухомого майна предмета іпотеки.

В позові Банк вказав, що станом на 12.05.2010 за ОСОБА_1 значиться наступна заборгованість:

- 6 770 грн 83 коп. - прострочена заборгованість по кредиту;

- 150 312 грн 08 коп. - заборгованість по відсотках;

- 15 307 грн 16 коп. - пеня за порушення строків платежу;

- 643 229 грн 17 коп. залишок по сплаті кредиту.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.12.2010 справу № 2-4927/2010 за вказаним позовом Банку було передано за підсудністю до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

До Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Банк подав уточнення позовної заяви та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за Договором № 831/3 в сумі 815 619 грн 24 коп., підтвердивши в цій заяві суми складових заборгованості, які визначені з пред`явленням позову.

Заочним рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 13.09.2011 у справі № 2-1413 позов Банку задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 815 619 грн 24 коп. заборгованості за Договором № 831/3.

Надалі, ухвалою від 12.03.2012 Заводський районний суд м. Дніпродзержинська задовольнив заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення, згадане заочне рішення від 13.09.2011 за позовом Банку до ОСОБА_1 скасував та призначив до розгляду в загальному порядку справу № 2-п-415/23/12.

В рамках справи № 2-п-415/23/12 Банк подав уточнення позовної заяви, згідно з яким просив звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 831/3а, укладеним 25.03.2008 між Банком та ОСОБА_1 , а саме на нерухоме майно: нежитлова будівля, яка складається з адмінбудівлі під літ. А-2, загальною площею 1 292,7 кв.м, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 831/3 від 25.03.2008, розмір якої станом на 16.05.2012 становить 1 358 685 грн 07 коп.; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Рішенням від 30.05.2012 у справі № 2-1413/11 Заводський районний суд м.Дніпродзержинська позовні вимоги Банку задовольнив та звернув стягнення на його користь на предмет іпотеки за іпотечним договором №831/3 від 25.03.2008, укладеним між Банком та ОСОБА_1 , а саме на нерухоме майно: нежитлова будівля, яка складається з адмінбудівлі під літ А-2, має загальну площу 1 292,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №831/3 від 25.03.2008, розмір якої станом на 16.05.2012 становить 1 358 685 грн. 07 коп. Також суд визначив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Предмет іпотеки - нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 був реалізований на відкритих торгах (аукціоні) 11.12.2014 (протокол № 12111 - Лот 1 про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна банкрута від 11.12.2014) за ціною 215 000,00 гривень, з яких 193 500,00 грн Банк отримав в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Договором № 831/3. Це підтверджується й доданим до заяви АТ «Ощадбанк» банківським розрахунком, згідно з яким отримані кошти в сумі 193 500,00 грн 31.12.2014 зараховані в рахунок сплати процентів.

Після того у лютому 2015 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Договором № 831/3 у загальному розмірі 2 075 140,33 грн, за результатами розгляду якого Ленінський районний суд м.Дніпропетровська ухвалив заочне рішення від 23.04.2015 у справі № 205/1213/15-ц про задоволення позову і саме це рішення покладено Банком у підставу грошових вимог до ОСОБА_1 , що ним заявлені в межах справи про неплатоспроможність останнього.

Господарський суд виснував, що звернувшись в травні 2010 року з позовом до суду про дострокове повернення всієї суми кредитних коштів та належних до сплати на час звернення платежів за рахунок заставного майна, Банк реалізував своє право пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, тим самим змінивши порядок, умови і строк кредитування, після чого право Банку нараховувати передбачені Договором проценти за кредитом та інші платежі на підставі Договору припинилося та при цьому настала відповідальність позичальника Боржника у вигляді сплати процентів та втрат від інфляції відповідно до ст.625 ЦК України.

Суд дійшов висновку, що Банк був не вправі збільшувати ціну позову, розмір позовних вимог за рахунок збільшення договірних процентів та інших нарахувань під час розгляду справи № 2-п-415/23/12, а тому при визначенні розміру належних до визнання вимог Банку за договірними процентами за користування кредитом та пені, слід виходити з сум позовних вимог Банку за позовом, поданим до суду в травні 2010 року, які узгоджуються з доданою до позовної заяви банківською довідкою-розрахунком, яка є належним доказом на підтвердження належних ОСОБА_1 до сплати Банку платежів.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає недоречним посилання на те, що скасування заочного рішення суду від 13.09.2011 у справі № 2-1413 (підставою чого послугувала відсутність у справі доказів отримання відповідачем повідомлення про розгляд справи) ніяким чином не спростовує факт реалізації Банком вказаного права та правові наслідки цього, адже таке було не наслідком неправомірної поведінки банку.

При цьому поза увагою суду залишились наступні обставини.

Так, основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у процесуальних кодексах, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

За змістом ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, повноваження стосовно здійснення контролю за виконанням судового рішення закріплені на рівні положень Конституції України.

На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Зокрема, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально- процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18- рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСГІЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду і пункт 43).

За позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(ІІ)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. З мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосудця (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. З, 8, ч. ч. 1,2 ст. 55, ч. ч. 1,2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46. 51. 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

На підставі аналізу ст. ст. З, 8. ч. ч. 1,2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1,2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(ІІ)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України, зробивши висновок, що принцип поділу влади (стаття 6 Конституції України) очевидно зазнає порушення, якщо законодавчий орган своїм актом тимчасово зупиняє виконання остаточних судових рішень, визнав неконституційними положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від ІЗ квітня 2020 року № 553-ІХ, які унеможливлювали здійснення Державною казначейською службою України безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду до 1 січня 2021 року.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23.04.2015 у справі № 205/1213/15-ц про задоволення позову АТ «Ощадбанк», яке покладено Банком у підставу грошових вимог до ОСОБА_1 за кредитним договором № 831/3 від 25 березня 2008 року, набрало законної сили і на його виконання судом були видано відповідний виконавчий документ.

Варто зауважити, що законна сила судового рішення - це правова дія судового рішення, сутність якої полягає в його незмінності і виключності. Якісна характеристика судового рішення, яке набрало законної сили, виявляється в наслідках, які воно викликає. Такими наслідками є: здійсненність, преюдиціальність, обов`язковість.

Визначена пунктом 9 частини другої статті 129 та частиною першою статті 1291 Конституції України конституційна засада обов`язковості судового рішення пов`язується саме з властивістю виконуваності (здійсненності, реалізовуваності) як наслідку набрання судовим рішення законної сили. Така ж норма покладена в основу виконавчого провадження, яке визначається як сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (див. рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

ЄСПЛ у рішенні від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" звертав увагу, що одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Разом з тим, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції при визначенні розміру грошових вимог AT «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , безпідставно не враховував наявність рішення суду за кредитним договором №831/3, а саме: рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23.04.2015 у справі № 205/1213/15-ц, яке набрало законної сили та є чинним, відповідно до якого і було встановлено розмір заборгованості ОСОБА_1 перед AT «Ощадбанк», тим самим фактично вдавшись до переоцінки встановлених обставин справи та здійснивши перегляд зазначеного вище рішення суду, дійшовши в результаті висновків, які не узгоджуються зі змістом згаданого рішення, що не відповідає принципу правової визначеності «res judicata».

Дійсно, за певних умов, підтверджені судовим рішенням грошові вимоги кредитора можуть не визнаватися судом, як-то нарахування пені за зобов`язаннями боржника - фізичної особи, щодо якого здійснюється провадження у справі про неплатоспроможність з урахуванням положень пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, які виникли з кредиту в іноземній валюті, але передумовами для цього має бути безпосередня імперативна вказівка законодавця, як приклад, абз. 2 пп. 6 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ).

Проте в даному випадку, у розглядуваній справі апеляційним судом не встановлено таких обмежень, а наявність мораторію не вплинула на можливість стягнення суми заборгованості з боржника за рішенням суду, відтак, відхилення кредиторських вимог АТ «Ощадбанк» в частині сум, які підтверджені рішенням суду, суперечить принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Апеляційний суд наголошує, що грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).

Таким чином, АТ «Ощадбанк» надано рішення компетентного юрисдикційного органу, що набрало законної сили, яким підтверджується заборгованість боржника перед кредитором, а тому суду належало визнати ці вимоги в установленому порядку на заявлену суму 2 075140,33 грн.

Щодо вимог, заявлених на підставі кредитного договору № 904/4 від 14.10.2008 (далі Договір № 904/4) у розмірі 517 330 грн, що забезпечені заставою, та у розмірі 107 815,29 грн.

Судом встановлено, що відповідно до цього Договору № 904/4 АТ «Ощадбанк» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 381 000,00 грн на споживчі цілі під сплату процентів за користування кредитом в розмірі 22% річних, з терміном остаточного погашення не пізніше 13.10.2018.

У забезпечення виконання зобов`язань за цим Договором між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 14.10.2008 було укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2353, предметом іпотеки за яким є житловий будинок та земельна ділянка.

Банк пояснив, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору звернувся до Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, послався на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 11.07.2012 у справі №404/4825/12(№2п-26/12), яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 832161,67 грн, зокрема, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах в рамках виконавчого провадження. Зазначив, що на виконання цього рішення був виданий відповідний виконавчий лист по справі №404/4825/12, який неодноразово пред`являвся для примусового виконання як до органів державної виконавчої служби, так і до приватних виконавців, проте предмет іпотеки не був реалізований, а заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Ощадбанк» не була погашена.

При цьому Банк повідомив, що після винесення рішення суду від 11.07.2012 у справі №404/4825/12 ОСОБА_1 було здійснено часткове погашення заборгованості у загальному розмірі 223 091,17 грн.

Наданими Банком матеріалами, а також матеріалами витребуваної та отриманої судом цивільної справи Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська №404/4825/12(№2п-26/12) підтверджується, що рішенням від 11.07.2012 у цій справі, на яке послався Банк, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14.10.2008 № 904/4 у розмірі 832 161,67 грн звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14.10.2008, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чалою В.О., а саме належні ОСОБА_1 житловий будинок А-1, загальною площею 125 кв. м, житловою площею - 69,6 кв. м; Б-2 - гараж - сарай, В-1 - вбиральня; Г-1 - літня душова; 1-8 - огорожі, 9 - яма зливна, І, II тротуар, розташований на земельній ділянці площею 0,1138 га, наданій для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель (присадибна ділянка), за кадастровим № 1210400000:04:007:0017 за адресою: АДРЕСА_2 шляхом його реалізації на прилюдних торгах в рамках виконавчого провадження.

У зазначеному рішенні суд підтвердив утворення у позичальника ОСОБА_1 заборгованості з Договору № 904/4 станом на 22.05.2012 в розмірі 832 161,67 грн.

Відповідно до іпотечного договору від 14.10.2008 реєстр.№ 2353 загальна вартість предмету іпотеки складає 517 330,00 грн.

Банк зазначив, що станом на 21.12.2012 (не включно), за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року до дати введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі (21.12.2012) сума втрат від інфляції складає 699,45 грн, 3% річних (в т.ч. по простроченому основному боргу та прострочених процентах) 1 686,74 грн, пеня складає 13 688,60 грн.

Підсумковий розрахунок Банку за вимогами по Договору № 904/4 наступний: 832161,67 грн 223 091,17 грн + 699,45 грн + 1 686,74 грн + 13 688,60 грн = 625 145,29 грн.

З цієї загальної суми вимог суму 517 330,00 грн Банк заявив як такі, що забезпечені заставою майна Боржника та у розмірі 107 815,29 грн (625 145,29 517 330,00) - як конкурсні.

В той же час, судом встановлено, що у травні 2010 року Банк звертався до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 904/4 в сумі 493 428,17 грн за рахунок нерухомого майна предмета іпотеки.

В позові Банк вказав, що станом на 12.05.2010 за ОСОБА_1 значиться наступна заборгованість:

- 50 800 грн 00 коп. - прострочена заборгованість по кредиту;

- 102 473 грн 41 коп. - заборгованість по відсотках;

- 16 304 грн 76 коп. - пеня за порушення строків платежу;

- 323 850 грн 00 коп. - залишок по сплаті кредиту.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.12.2010 справу № 2-4828/2010 за вказаним позовом Банку було передано за підсудністю до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області і останнім було відкрито провадження у справі, за результатами розгляду якої, заочним рішенням від 28.09.2011 у справі № 2-960/11 позов було задоволено та в рахунок погашення заборгованості за Договором № 904/4 у розмірі 493428 грн звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14.10.2008, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чалою В.О.

Надалі, ухвалою від 17.02.2012 Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська задовольнив заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, згадане заочне рішення від 28.09.2011 у справі № 2-960/11 скасував та призначив до розгляду справу №2п-26/12.

В рамках справи №2п-26/12 Банк збільшив позовні вимоги (які первинно заявлялися в сумі 493 428,17 грн) до загальної суми 832 161,67 грн, збільшивши періоди нарахувань, в тому числі за договірними процентами за користування наданими кредитними коштами, за пенею і за наслідками розгляду цієї справи прийнято рішення від 11.07.2012, саме яке покладено Банком у підставу грошових вимог до ОСОБА_1 , що ним заявлені в межах справи про неплатоспроможність останнього.

З даному приводу суд першої інстанції також виснував, що звернувшись в травні 2010 року з позовом до суду про дострокове повернення всієї суми кредитних коштів та належних до сплати на час звернення платежів за рахунок заставного майна, Банк реалізував своє право пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, тим самим змінивши порядок, умови і строк кредитування, після чого право Банку нараховувати передбачені Договором проценти за кредитом та інші платежі на підставі Договору припинилося та при цьому настала відповідальність позичальника Боржника у вигляді сплати процентів та втрат від інфляції відповідно до ст.625 ЦК України.

Скасування заочного рішення суду від 28.09.2011 у справі № 2-960/11 (підставою чого послугувало постановлення заочного рішення за відсутності відповідача) ніяким чином не спростовує факт реалізації Банком вказаного права та правові наслідки цього.

Суд дійшов висновку, що Банк був не вправі збільшувати ціну позову, розмір позовних вимог за рахунок збільшення договірних процентів, а також інших нарахувань під час розгляду справи № №2п-26/12.

Отже, визначаючи розмір належних до визнання вимог Банку за договірними процентами за користування кредитом та пені, слід виходити з сум позовних вимог Банку за позовом, поданим до суду в травні 2010 року, які узгоджуються з доданою до позовної заяви банківською довідкою-розрахунком, яка є належним доказом на підтвердження належних ОСОБА_1 до сплати Банку платежів.

Однак, з урахуванням вищенаведеного обґрунтування щодо необхідності дотримання принципу «res judicata». (як щодо вимог за кредитним договором № 831/3 від 25 березня 2008 року), колегія суддів не може погодитися з такими висновками та вважає за необхідне наголосити на тому, що рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 11.07.2012 у справі №404/4825/12, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 832 161,67 грн, зокрема, звернено стягнення на Предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 , шляхом його реалізації на прилюдних торгах в рамках виконавчого провадження, набрало законної сили і на виконання зазначеного вище рішення суду Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська 02.10.2012 був виданий відповідний виконавчий лист по справі № 404/4825/12.

Натомість приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції при визначенні розміру грошових вимог AT «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , безпідставно не враховував наявність рішення суду за кредитним договором № 904/4, яке набрало законної сили та є чинним, відповідно до якого і було встановлено розмір заборгованості ОСОБА_1 перед AT «Ощадбанк», здійснивши перегляд зазначеного вище рішення суду у позапроцесуальний спосіб.

Необхідно зауважити, що відхилення кредиторських вимог АТ «Ощадбанк» в частині сум, які підтверджені рішенням суду, суперечить принципам правової визначеності та обов`язковості виконання судового рішення.

Зі змісту рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 11.07.2012 у справі №404/4825/12 слідує, що зобов`язання позичальника за кредитним договором щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування ним виконувалися неналежним чином, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 22.05.2012 склала - 832 161,67 грн, з яких: 244 475,00 грн - строкова сума основного боргу за кредитом; 130 175,83 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 269 715,14 грн -заборгованість по відсотках; 118 541,45 грн - пеня; 25 866,50 грн - 5% неустойка згідно п. 3.3. іпотечного договору; 39 493,58 грн - штраф 10% згідно п. 7.2 іпотечного договору; 40,0 грн. внесення до єдиної бази; 85,00 грн - звернення до господарського суду Запорізької області; 150,00 грн - публікація оголошення в пресі; 1 800,00 грн - оцінка домоволодіння.

Зважаючи на погашення заборгованості за Договором в сумі 223 091,17 грн, про що вказує Банк (відповідні розрахунки та виписки по рахунках наявні в матеріалах справи), та з огляду на порядок зарахування сум коштів, які надійшли від Позичальника у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 904/4, та їх черговість, що визначено п. 1.7 Договору, сума заборгованості за договірними процентами підлягає зменшенню до суми 46623,97 грн.

Щодо нарахувань по ст. 625 ЦК України, то згідно з розрахунком Банку останнім визначений період цих нарахувань за боргом по кредиту з 28.09.2012 по 20.12.2012.

Водночас, за перерахунком суду розмір 3% річних на суму основного боргу в цьому періоді становить 2 579,56 грн, розмір втрат від інфляції 373,90 грн і саме в таких сумах вимоги Банку є такими, що підлягають визнанню.

Виконані за банківським розрахунком нарахування по ст. 625 ЦК України, а саме 3% річних за період з 30.11.2012 по 20.12.2012 та інфляційних втрат за грудень 2012 на суми донарахованих договірних процентів з огляду на зміну строку виконання Договору є безпідставними. Так само, є безпідставними нарахування пені по простроченому основному боргу та процентах за період з 01.10.2012 по 20.12.2012 на суму 13 688,60 грн.

Як вже було зазначено, відповідно до іпотечного договору від 14.10.2008, зареєстрований в реєстрі за № 2353, заставна вартість предмету іпотеки складає 517 330,00 грн.

Враховуючи все вищевикладене, а також те, що АТ «Ощадбанк» надано рішення компетентного юрисдикційного органу, що набрало законної сили, яким підтверджується заборгованість боржника перед кредитором, належить визнати грошові вимоги останнього за кредитним договором № 904/4 від 14.10.2008 - у розмірі 611 456,69 грн, з яких: 427 555,16 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції) та 89 774,84 пені - забезпечені заставою майна Боржника, та 94126,69 грн - конкурсні. В іншій частині вимоги Банку, що ґрунтуються на Договорі № 904/4, слід відхилити.

Судом першої інстанції вищезазначене враховано не було та зроблено помилкові висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, доводи апелянта частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку в частині визнання грошових вимог кредитора в сумі 1 129 047,56 грн та відхилення, зокрема, 274 852,38 грн, проте помилково відхилив грошові вимоги в сумі 1694157,90 грн, які належало визнати як такі, що підтверджені рішенням судів, що набрали законної сили та є обов`язковими для боржника.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та враховуючи все вищевикладене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково: ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2024 у справі № 5009/4799/12 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а абзаци 1 та 2 її резолютивної частини в наступній редакції:

«Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» до Боржника ОСОБА_1 частково - у розмірі 2 823 205,46 грн (з яких 560 883,94 грн забезпечені заставою майна Боржника), а саме:

- за кредитним договором № 904/4 від 14.10.2008 - у розмірі 517 330,00 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції, пеня), які забезпечені заставою майна Боржника, та 94 126,69 грн (конкурсні);

- за кредитним договором № 773/2 від 24.12.2007 - у розмірі 52 553,94 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції, пеня), які забезпечені заставою майна Боржника;

- за кредитним договором № 610/1 від 27.04.2007 - у розмірі 84 054,50 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних, пеня);

- за договором відновлювальної кредитної лінії № 831/3 від 25.03.2008 у розмірі 2075140,33 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції, пеня).

В іншій частині (у загальній сумі 274 852,38 грн) грошові вимоги відхилити».

В решті оскаржувану ухвалу належить залишити без змін.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду ухвали та фактичного вирішення заяви Кредитора на його користь, на підставі приписів ст. 129 ГПК України суд вважає за можливе покласти судові витрати на Боржника.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2024 у справі № 5009/4799/12 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2024 у справі № 5009/4799/12 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а абзаци 1 та 2 її резолютивної частини в наступній редакції:

«Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» до Боржника ОСОБА_1 частково - у розмірі 2 823 205,46 грн (з яких 560 883,94 грн забезпечені заставою майна Боржника), а саме:

- за кредитним договором № 904/4 від 14.10.2008 - у розмірі 517 330,00 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції, пеня), які забезпечені заставою майна Боржника, та 94 126,69 грн (конкурсні);

- за кредитним договором № 773/2 від 24.12.2007 - у розмірі 52 553,94 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції, пеня), які забезпечені заставою майна Боржника;

- за кредитним договором № 610/1 від 27.04.2007 - у розмірі 84 054,50 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних, пеня);

- за договором відновлювальної кредитної лінії № 831/3 від 25.03.2008 у розмірі 2075140,33 грн (заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, 3% річних та втрати від інфляції, пеня).

В іншій частині (у загальній сумі 274 852,38 грн) грошові вимоги відхилити».

В решті ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2024 у справі №5009/4799/12 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» (49107, м. Дніпро, просп. Гагаріна, 115, код ЄДРПОУ 09305480) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 443,00 грн, про що видати наказ, видачу якого доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 29.01.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков