Постанова

від 08.01.2025 по справі 904/822/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/822/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Мороза В.Ф.,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги Сторожко Тетяни Миколаївни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та на додаткове рішення від 10.06.2024 (суддя Євстигнеєва Н.М.)

у справі № 904/822/24

За позовом Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Сторожко Тетяни Миколаївни, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення неустойки у розмірі 339 015,14грн

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Сансервіс" Криворізької міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути зі Сторожко Тетяни Миколаївни неустойку у розмірі 339 015,14 грн та судові витрати у справі. Орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу складає 30000,00грн

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Сторожко Тетяни Миколаївни на користь Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради неустойку в розмірі 339 015,14 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 5085,23 грн. Повернуто Комунальному підприємству "Сансервіс" Криворізької міської ради з державного бюджету України судовий збір в розмірі 21 356,05 грн, сплачений згідно платіжної інструкції №15040 від 31.01.2024.

Додатковим рішенням від 10.06.2024 заяву Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Сторожко Тетяни Миколаївни на користь Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду Сторожко Тетяною Миколаївною подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 у справі № 904/822/24 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем пропущено як спеціальну, так і загальну позовну давність, оскільки останньому було достеменно відомо про неповернення відповідачем приміщення 28.08.2020 та про особу, яка порушила його право, водночас, позивач чекав, поки розмір штрафних санкцій збільшиться та звернувся до суду лише 27.02.2024. Суд першої інстанції мав застосувати до даного позову позовну давність та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, проте судом було проігноровано вищевказану обставину та не застосовано її, через що прямо порушено норми матеріального та процесуального права. Крім цього, апелянт акцентує увагу, що всі листи від Позивача, Відповідачка не отримувала, а отже вона не була обізнана про наміри Позивача, звернення до неї та інше. Дана обставина підтверджується копіями конвертів, на яких не можливо встановити дати направлення, оскільки вони поганої якості. Окрім того апелянт зазначає, що заявлена вимога по стягненню неустойки - штрафних санкцій у вигляді орендної плати збільшеної на певний розмір відсотків від неї - по своїй правовій природі є пенею, відповідно до норм матеріального права, а не штрафом, як вважає Позивач, оскільки має всі ознаки такого виду неустойки, а саме: має періодичний характер, вираховується у відсотках від грошових зобов`язань. Позивач якщо і мав право стягнути неустойку, то в розмірі не більшому за подвійну облікову ставку НБУ за кожний місяць прострочення. Оскільки в договорі оренди встановлений розмір неустойки, що суперечить діючому законодавству України, дана норма є нікчемною в розумінні ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, а саме: Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу Сторожко Тетяни Миколаївни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 у справі № 904/822/24 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 6 102,28 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сторожко Тетяни Миколаївни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 у справі № 904/822/24.

Окрім того не погодившись з додатковим рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі № 904/822/24 та прийняти нове, відповідно до якого в задоволенні заяви Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сума витрат не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості. Окрім того як вказано судом першої інстанції, заява про відшкодування витрат на правничу допомогу надана до суду 28.05.2024, тобто в день винесення рішення, при цьому, в матеріалах даної справи відсутні будь-які заяви Позивача стосовно надання доказів сплати правової допомоги після ухвалення рішення суду. Таким чином, з огляду на те, що докази сплати правової допомоги були надані після ухвалення рішення без відповідної заяви до закінчення судових дебатів, суд першої інстанції не мав право вирішувати питання стосовно судових витрат взагалі, оскільки вони подані поза межами строків їх подання. Вважаємо, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення та виніс відповідне рішення щодо часткового задоволення позовних вимог, тому дане рішення оскаржується в апеляційному порядку.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сторожко Тетяни Миколаївни на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі № 904/822/24.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи щодо права позивача на стягнення неустойки, яке виникло нібито 28.08.2020, у зв`язку із не передачею майна, а тому саме з цього моменту, на думку відповідача, почав свій перебіг строк позовної давності, є безпідставними, оскільки в силу ч. 2 ст. 785 ЦКУ, неустойка нараховується як подвійна плата за найм речі протягом часу прострочення. Враховуючи те, що орендна плата у відповідності до умов договору оренди нараховувалася щомісячно, так само щомісячно позивачем нараховувалася неустойка до моменту фактичного повернення майна (05.10.2021). Доводи апелянта про застосування скороченого строку давності та/ або нарахування неустойки за період 6 місяців є неспроможними. Положення статті 232 ГК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Позовна давність в даному випадку регулюється виключно ст. 257 ЦКУ. Тож, будь-які посилання апелянта на зворотне є безпідставними та суперечать нормам діючого законодавства. Строк позовної давності до вимог за листопад 2020 року розпочався не раніше січня 2021 року, за грудень 2020 року не раніше лютого 2021 року і так далі помісячно. Більше того, неустойку за частину серпня 2020 року та за вересень-жовтень 2020 вже було стягнуто рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі №904/6310/20, яке було залишено без змін Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.09.2021. Тому даний період не заявлявся позивачем у поточній справі. Відповідач був достеменно обізнаний про строк дії договору оренди. Так само як і про факт відмови Господарським судом м. Києва у пролонгації договору оренди (рішення від 27.04.2021 №910/15248/20), а також про своє виселення з приміщення на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі 904/6310/20. Щодо допустимості прийнятих судом доказів позивач зазначає, що на всіх долучених описах є штамп із датою відправлення, серед яких немає 2012 та 2019 року, позаяк в цей період позивач не мав ніяких відносин зі Сторожко Т.М. Ймовірно, дана частина штампу відповідає за маркування інших ідентифікаційних даних листів чи поштового відділення. Також на описах вкладення ставиться номер відправлення, який відповідає номеру відправлення, зазначеному у чеку та накладній. Тож будь-які невідповідності відсутні. При цьому для застосування ч. 2 ст. 785 ЦКУ не вимагається надсилання відповідних листів орендарю, вручення йому рахунків, актів тощо.

Позивачем також подано відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якому вказує, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень проти суми заявлених витрат, хоча суд першої інстанції надавав таку можливість. При цьому за відсутності заперечень проти поданої заяви на стягнення витрат, суд не мав права зменшувати їх розмір, але зробив це, стягнувши лише 10 000 грн. Тож доводи відповідача про те, що суд нібито не врахував критеріїв співмірності абощо є неспроможними та спростовуються змістом додаткового рішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.10.2024 об`єднано апеляційну скаргу Сторожко Тетяни Миколаївни на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі № 904/822/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Сторожко Тетяни Миколаївни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 у справі № 904/822/24.

Розгляд справи № 904/822/24 призначено на 08.01.2025 о 09 год. 30 хв.

В судове засідання 08.01.2025 з`явився представник позивача.

Інші учасники не з`явились в судове засідання, були повідомлені про час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 28.10.2021 у справі №11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.

Враховуючи те, що суд визнав необов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Між Дніпропетровською обласною радою (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сторожко Тетяною Миколаївною (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області №3 від 27.10.2014.

Згідно п. 1.1. Договору, з метою ефективного використання комунального майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі - об`єкт оренди, для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об`єктом оренди (п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1 договору оренди визначено, що об`єктом оренди є: нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, будівля, споруда, приміщення) загальною площею 322,5 кв. м, розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 2, на 1 поверсі (ах) будинку, приміщення, споруди, яке знаходиться на балансі комунального закладу "Криворізька міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради.

Згідно 2.4 Договору, об`єкт оренди належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.

Умовами п. 3.1 договору оренди встановлено, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством (розмір якої визначається за результатами конкурсу). Орендна плата за базовий місяць оренди, згідно з розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1) становить 5500,00 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції). Індекс інфляції визначається щомісячно Держкомстатом України.

Відповідно до п.3.7. Договору, орендна плата перераховується Орендарем в розмірі 100%, а Балансоутримувач в свою чергу перераховує до загального фонду обласного бюджету на рахунок Головного управління Державного казначейської служби у Дніпропетровській області 70% від орендної плати.

Балансоутримувач зобов`язаний щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним, надавати Орендареві рахунок на сплату орендної плати.

Орендна плата перераховується на поточний рахунок Балансоутримувача щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним (п.3.10 Договору).

Відповідно до п.11.1 Договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 27 жовтня 2014 року до 26 вересня 2017 року.

Пунктом 11.2 Договору передбачено, що у разі порушення орендарем зобов`язань по сплаті орендної плати, договір оренди припиняється. При цьому орендодавець зобов`язаний письмово повідомити орендаря про припинення договору оренди. Датою припинення договору оренди є дата отримання орендарем повідомлення про припинення договору оренди.

Згідно п.12.5 Договір припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.05.2019 у справі №910/321/18 Договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області №3 продовжено на той самий термін.

Отже право Відповідача на користування орендним майном за Договором було продовжено на термін 2 роки 11 місяців, тобто до 26.08.2020.

Наказом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради від 21.05.2020 №81-ум на баланс КП "Сансервіс" КМР передано нежитлові приміщення за адресою вул. Криворіжсталі, 2 у м. Кривому Розі. Дані приміщення, зокрема, господарська будівля "С-1", були прийняті на баланс Позивача від Комунального підприємства "Криворізька міська лікарня №1" КМР 29.05.2020.

З початком користування вказаними приміщеннями, Позивачем встановлено, що будівля "С-1" зайнята особами, які здійснюють в ній господарську діяльність з ремонту автомобілів. При намаганні встановити правову підставу для користування чужою власністю, комісійним виходом представників підприємства 03.06.2020 за даною адресою, виявлено, що господарську діяльність у приміщенні "С-1" провадить ФОП Сторожко Тетяна Миколаївна.

У лютому місяці 2019 все майно КП "Криворізька міська лікарня №1" Дніпровської обласної ради, до складу якого входив об`єкт оренди, передано територіальній громаді міста Кривого Рогу, в подальшому у травні 2020 передано на баланс Позивача.

Позивач Листом №675 від 09.07.2020 повідомив Відповідача про зміну Балансоутримувача приміщення.

17.07.2020 позивачем було надіслано на адресу відповідача повідомлення вих №718, згідно якого зазначив, про існуючу заборгованість за користування орендованим майном та наголошував, що не має наміру продовжувати договірні відносини з оренди приміщення за адресою вул.Криворіжсталі 2 та переукладати на новий термін, продовжувати, пролонговувати, поновлювати тощо умови договору оренди. З огляду на вказане, позивач просив по закінченню терміну дії договору оренди у дату 27.08.2020, за актом приймання-передачі повернути приміщення у вказану дату та забезпечити присутність представника за адресою розташування орендованого приміщення.

27.08.2020 комісійним виходом за адресою вул. Криворіжсталі, 2 представниками Позивача та Управління комунальної власності міста було складено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення до Договору, в якому зазначено про неможливість здійснення приймання-передачі приміщення через відмову Відповідача звільнити приміщення, передати ключі від нього та надати доступ для обстеження технічного стану приміщення.

Станом на 16.11.2020, заборгованість з орендних платежів Відповідача за період травень-серпень 2020 року складає 49 867,46 грн.

В подальшому позивачем було надіслано відповідачу заперечення вих №995 від 18.09.2020, в яких вимагав негайно здійснити (повернення) передачу нежитлового приміщення, оскільки КП «Сансервіс» КМР заперечує проти подальшого використання орендованого майна, не визнає договірні відносини пролонгованими та не має наміру продовжувати будь-які договірні відносини.

Вищевказані обставини та факт що з 27.08.2020 ФОП Сторожко Т.М втратила право на користування приміщенням та мала його повернути КП "Сансервис" КМР були встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі №904/6310/20, яке було залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.09.2021.

Окрім того рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.21 у справі №904/6310/20 за позовом КП "Сансервис" КМР до ФОП Сторожко Т.М. останню було виселено із займаного приміщення та стягнуто з відповідача заборгованість з орендних платежів за період травень-серпень 2020 року, а також неустойку за несвоєчасне повернення майна за період серпень-жовтень 2020 року, пеню, 3% річних та штрафні санкції за договором.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В матеріал справи надано Акт державного виконавця від 05.10.2021 та Постанову про закінчення виконавчого провадження №66114869 від 24.11.2021, згідно якої наказ №904/6310/20 від 30.06.2021 про виселення фізичної особи підприємця Сторожко Т.М. з нежитлового приміщення за адресою м.Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі 2 (приміщення «С-1» та 1-му поверсі), що знаходиться на балансі КП «Сансервіс» Криворізької міської ради виконано.

Позивачем заявлено до стягнення суму неустойки за несвоєчасно повернене майно в сумі 339 015,14 грн. за період з 01.11.2020 по 04.10.2021.

Щодо викладених обставин колегія зазначає наступне.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 293 Господарського кодексу України (далі ГК України), передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до приписів частин 1, 4 статті 294 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до частини першої статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Правовідносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, у тому числі, регулюються Законом України Про оренду державного та комунального майна.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 зазначав, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Верховний Суд в постановах від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20 зазначав, що невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі) у разі припинення Договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, у зв`язку з чим орендна плата за користування майном за умовами договору, що припинився, не нараховується. У разі продовження користування орендарем орендованим приміщенням, у орендодавця виникає право нарахування за користування приміщенням неустойки у розмірі подвійної орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.21 у справі №904/6310/20 за позовом КП "Сансервис" КМР до ФОП Сторожко Т.М. останню було виселено із займаного приміщення та стягнуто заборгованість з орендних платежів за період травень-серпень 2020 року, а також неустойку за несвоєчасне повернення майна за період серпень-жовтень 2020 року, пеню, 3% річних та штрафні санкції за договором.

В матеріал справи надано Акт державного виконавця Металургійного відділу ДВС у м. Кривому Розі від 05.10.2021 та Постанову про закінчення виконавчого провадження №66114869 від 24.11.2021 та виселення фізичної особи підприємця Сторожко Т.М. з нежитлового приміщення за адресою м.Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі 2 (приміщення «С-1» та 1-му поверсі), що знаходиться на балансі КП «Сансервіс» Криворізької міської ради виконано.

Отже фактичне виселення Сторожко Тетяни Миколаївни із орендованого приміщення відбулося 05.10.2021, тобто з порушення встановленого договором та законом строку.

Як вбачається з розрахунків позивача, ним було нараховано неустойку у розмірі подвійної орендної плати за період з 01.11.2020 по 04.10.2021 включно в сумі 339015,14грн

Верховний Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17 звертавав увагу, що при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Господарським судом було здійснено оцінку поведінки відповідача та встановлено, що відповідач доказів прийняття ним заходів щодо повернення об`єкта оренди за закінченням строку договору чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні суду не надав. Відповідно неповернення об`єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача). З огляду на викладене суд дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна за період з 01.11.2020 по 04.10.2021 в сумі 339 015,14 грн та наявність підстав для її задоволення.

Колегія погоджується з висновком господарського суду, вважає його правильним та обґрунтованим.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати, та обмеження такої неустойки подвійною обліковою ставкою НБУ колегія зазначає наступне.

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що коли наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Таким чином після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

В постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 зазначено, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

В постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з правовими висновками щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України, як особливої міри відповідальності, що визначена законодавцем за правовою природою як неустойка та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності (оскільки частиною другою передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору), та зокрема, щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки інше передбачено частиною другою статті 785 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія вважає необгрунтованими доводи апелянта що неустойка, заявлена позивачем, по своїй природі є пенею, з огляду на що повинна обмежуватись подвійною обліковою ставкою НБУ, та має бути нарахована за період, передбачений ч.6 ст. 232 ГПК України, оскільки як було зазначено неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим та є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин.

Щодо пропуску строку позовної давності для звернення з позовною заявою як спеціальної так і загальної, колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся з позовом до суду 27.02.2024 з вимогою про стягнення неустойки в сумі 339 015,14 грн за період прострочки з 01.11.2020 по 04.10.2021.

Апеляційний суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У пункті 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті Цивільного кодексу України, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 та від 19.04.2023 у справі № 199/782/21.

Аналогічну норму містить і Господарський кодекс України, зокрема, Розділ IX Прикінцевих положень доповнено пунктом 7, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан, який також неодноразово продовжувався та триває й досі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) було доповнено пунктом 19 такого змісту: «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Таким чином колегія погоджується з висновком господарського суду, що з огляду на норми статей 232, 257, 258 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, дату звернення позивача із даним позовом до суду 27.02.2024, позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки за період з 01.11.2020 по 04.10.2021 не пропущена.

Окрім того колегія звертає увагу, що враховуючи наявність у справі судових рішень, які стосуються правовідносин між сторонами щодо продовження договору оренди, виселення та стягнення заборгованості, у тому числі і суми неустойки у розмірі подвійної орендної плати за інший період, відповідач був обізнаний про свій обов`язок щодо повернення майна позивачу.

За таких умов, зважаючи на доведеність позовних вимог, відсутність обставин пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, що виключає можливість застосування наслідків його спливу, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, апеляційний суд доходить висновку про їх обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позову, відмовляючи відповідачу у його клопотанні про застосування строку позовної давності за його необґрунтованістю.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі № 904/822/24, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

Позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які останній очікує понести у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції, у розмірі 26 441,28 грн., докази понесення яких будуть надані суду протягом 5 днів з дня ухвалення рішення. Орієнтовний розмір витрат на правову допомогу складає 30 000,00 грн. Конкретний розмір витрат на правову допомогу залежатиме від обсягу фактично наданих послуг протягом строків розгляду справи.

28.05.2024 до початку судового засідання від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, згідно якої останній просив стягнути з відповідача 25 100,00 грн понесених витрат.

На підтвердження витрат позивачем в матеріали справи надано Договір про надання правової допомоги №39-Б (послуг з адвокатської діяльності) від 06.03.2023; Договір про надання правової допомоги №2-Б від 09.01.2024; Акт №10 від 19.12.2023 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) №39-Б від 06.03.2023, згідно якого вартість наданих послуг складає 25 800,0 грн.; Акт №4 від 17.04.2024 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) №2-Б від 09.01.2024 вартість послуг за яким складає 43 000,0 грн.; Акт №6 від 20.05.2024 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) №2-Б від 09.01.2024, вартість послуг за яким складає 21 900,00 грн., а також рахунки до вказаних актів та платіжні інструкції про сплату послуг.

03.06.2024 позивачем подано заяву про надання додаткових доказів понесення витрат на правничу допомогу, згідно якої просить стягнути з відповідача 29 600,0 грн. До вказаної заяви позивачем було додано Акт №7 від 31.05.2024 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) №2-Б від 09.01.2024 згідно якого сума вартості наданих послуг складає 8 200,0 грн.

Додатковим рішенням від 10.06.2024 заяву Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Сторожко Тетяни Миколаївни на користь Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн (десять тисяч гривень 00коп.). В іншій частині заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Приймаючи вказане додаткове рішення господарський суд зазначив, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат відповідачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); предметом позову та значенням справи для сторони, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради та стягнення на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, оскільки такі витрати повинні бути співмірними, та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не скористався своїм правом та не надав суду першої інстанції заперечень щодо поданих позивачем заяв, розрахунку витрат із зазначенням розміру, який він вважає обґрунтованим, як не надав і клопотання про їх зменшення.

Щодо несвоєчасного звернення з заявами про відшкодування витрат колегія зазначає, що згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, до початку судового засідання 28.05.2024 позивачем було подано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу. 03.06.2024 (протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду) було подано заяву про надання додаткових доказів понесення витрат на правничу допомогу. При цьому з протоколу судового засідання від 28.05.2024 вбачається, що в судовому засіданні позивачем оголошувалася заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

Таким чином позивачем було вчинено передбачені кодексом дії в межах встановлених строків.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги на додаткове рішення апеляційним судом відхиляються, як необґрунтовані.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та на додаткове рішення від 10.06.2024 у справі № 904/822/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та додаткове рішення від 10.06.2024 у справі № 904/822/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 29.01.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А.Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко