Рішення

від 31.01.2025 по справі 904/5194/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2025м. ДніпроСправа № 904/5194/24

Суддя Рудь І.А. , розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупа І К", смт Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", смт Роздори Синельниківського району Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у сумі 333 645 грн 73 коп.

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крупа І К" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" заборгованість в сумі 333 645 грн 73 коп., з яких:323 190 грн 00 коп. - основний борг, 2 161 грн 80 коп. - пеня, 1 771 грн 97 коп. - 3% річних, 6 521 грн 96 коп.- інфляційні втрати, відповідно до умов договору надання послуг з ТО та ремонту техніки № 03/07-3 від 03.07.2023.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за спірним договором в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою господарського суду від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони повідомлені про відкриття провадження у справі № 904/5194/24, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставлення ухвали суду від 02.12.2024 до електронного кабінету позивача та відповідача 02.12.2024 (а.с. 42-43).

16.12.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, в якому останній вказує на те, що:

- сторони не погоджували переліку послуг, що надавалися, та строків їх надання щодо конкретних послуг, ані в спірному договорі, ані в будь-яких інших додатках до договору надання послуг.

Таким чином, на думку відповідача, є підстави визнати договір надання послуг з Т/О та ремонту техніки № 03/07-3 від 03.07.2023 недійсним (неукладеним);

- у спірному договорі відсутні строки оплати послуг, у первинних документах (рахунках та актах наданих послуг) строки оплати послуг також відсутні. Отже, застосовувати до відповідача відповідальність за прострочення оплати послуг безпідставно, адже відповідальність настає лише у разі наявності факту порушення;

- основна причина несплати за надані послуги є збитковість відповідача у 2024 році, що відноситься до підприємств аграрного сектору економіки, яка не залежить від господарської політики відповідача та носить об`єктивний характер.

Крім того, відповідач вважає очікувані позивачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі орієнтовано 40 000 грн 00 коп., є неспівмірними із складністю даної справи та ціною позову.

23.12.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на те, що:

- спірний договір був укладений між сторонами з погодженням всіх істотних умов передбачених статтею 180 ГК України, крім того, відповідач не заперечує факту надання та прийняття останнім послуг за вказаним договором;

- враховуючи положення п. 3.2.1 спірного договору, оплата за надані послуги повинна бути проведена не пізніше дати підписання актів надання послуг;

- нарахування пені та інфляційних втрат не ґрунтується на положеннях умов договору поставки та чинного законодавства України.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору надання послуг, строк дії договору, умови надання послуг, факт надання послуг, загальна вартість виконаних робіт, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як убачається з матеріалів справи, 03.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крупа і К" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" (далі - замовник, відповідач) укладено договір надання послуг з ТО та ремонту техніки № 03/07-3 (далі - договір, а.с. 8), відповідно до умов пункту 1.1. якого замовник дає доручення, а виконавець зобов`язується за плату надати послуги з технічного обслуговування ремонту техніки замовника.

Виконавець після здійснення обслуговування надає замовнику наступні документи:

- рахунок на оплату;

- акт виконаних робіт (надання послуг);

- зареєстровану податкову накладну (п. 2.5 договору).

Факт прийняття робіт (наданих послуг) - засвідчується підписом в Акті виконаних робіт (наданих послуг) (п. 2.6 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору загальна сума даного договору складається із сумарної вартості усіх актів наданих послуг з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 3.1 договору оплата за послуги здійснюється на підставі наданих замовнику рахунків, виставлених виконавцем у національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавцю на умовах:

- в порядку повної (100%) передоплати за обслуговування до моменту їх одержання (п. 3.2.1 договору);

- допускається відстрочка на 7 (сім) календарних днів з моменту отримання документів передбачених п.2 пп. 2.5.2, цього договору (п. 3.2.2 договору).

У пунктах 6.1., 6.2. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 включно. У випадку, якщо у момент, закінчення строку дії договору у замовника залишилися невиконаними зобов`язання, що випливають з цього договору, чинність даного договору у відношенні таких зобов`язань та зобов`язань, що забезпечують їх виконання, відшкодування збитків, автоматично продовжуються до повного їх виконання. Якщо за двадцять календарних днів до закінчення строку дії даного договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії даного договору або між сторонами не буде укладений новий договір, даний договір вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох підприємств.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання відповідача на неукладеність та недійсність договору поставки судом розцінюються критично, з огляду на таке.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічні положення містить стаття 180 Господарського кодексу України.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору не може бути підставою для визначення, що зміст спірного договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), оскільки відсутність у договорі істотної умови свідчить про його неукладеність, а не про недійсність.

У той же час, Верховний Суд у постановах від 26.11.2019 у справі № 910/7407/18 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18 зазначив, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами, а якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

У постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/7407/18 також зазначено, що відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

У постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 Судом зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Судом встановлено, що договір надання послуг з ТО та ремонту техніки № 03/07-3 тривалий час виконувався сторонами і жодних заперечень під час його виконання ні від виконавця, ні від замовника не надходило; роботи на виконання умов спірного договору в період з 02.07.2024 по 04.10.2024 позивачем надавалися послуги, які приймалися відповідачем без будь-яких зауважень, що свідчить про відсутність підстав для визнання договору неукладеним.

Більше того, посилання відповідача на непогодження в договорі переліку послуг, що надавалися, строків їх надання щодо конкретних послуг, а також на відсутність строків оплати послуг, спростовується змістом пункту 3.2. договору, а також актами наданих послуг.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

На виконання умов спірного договору позивачем у період з 02.07.2024 по 04.10.2024були надані послуги відповідачу на загальну суму 323 190 грн 00 коп., що підтверджується актами наданих послуг, копія яких наявні в матеріалах справи (а.с. 9-17).

Звертаючись з даним позовом, позивач посилається на те, в порушення умов спірного договору, відповідач не здійснив з позивачем розрахунків за отримані послуги, що стало причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору надання послуг з ТО та ремонту техніки № 03/07-3, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень статей 4, 173-175 і частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Позивач у спірному періоді надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 323 190 грн 00 коп., що підтверджується актами наданих послуг, копія яких наявні в матеріалах справи (а.с. 9-17).

Господарський суд зазначає, що вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками та не містить будь-яких заперечень з боку відповідача.

З урахуванням умов пункту 3.2 договору строк оплати наданих послуг є таким, що настав.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що доказів на підтвердження повної оплати за отримані послуги відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача частині основного боргу є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 323 190 грн 00 коп.

При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 4.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 03.07.2024 по 22.11.2024 в сумі 2 161 грн 80 коп.; на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня по вересень 2024 року у загальній сумі 6 521 грн 96 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 03.07.2024 по 22.11.2024 у сумі 1 771 грн 97 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.2 договору у разі несвоєчасної оплати замовником послуг, замовник сплачує пеню в розмірі 0.01% (не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 4.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 03.07.2024 по 22.11.2024 в сумі 2 161 грн 80 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 2 161 грн 80 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня по вересень 2024 року у загальній сумі 6 521 грн 96 коп.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат (а.с. 4), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, розрахунок проведено з урахуванням вказаної вище методики та арифметично вірно.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 4), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 6 521 грн 96 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 03.07.2024 по 22.11.2024 у сумі 1 771 грн 97 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1 771 грн 97 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно інших доводів відповідача суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 4 003 грн. 75 коп.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд відзначає, що, у зв`язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, частина судового збору (0 грн. 21 коп.) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4 003 грн 75 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" (вулиця Робоча, буд. 10-Б, смт Роздори, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52532; ідентифікаційний код 34590337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупа і К" (вулиця Кримська, будинок 22, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005; ідентифікаційний код 39708062) 323 190 грн 00 коп. - основного боргу, 2 161 грн 80 коп. - пені, 6 521 грн 96 коп. - інфляційних втрат, 1 771 грн 97 коп. - 3% річних та 4 003 грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 31.01.2025.

Суддя І.А. Рудь