Рішення

від 29.01.2025 по справі 910/14498/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2025Справа № 910/14498/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНС ГРУП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАХСТАНДАРТ»

про стягнення 49 082,69 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНС ГРУП» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАХСТАНДАРТ» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за Договором №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання від 01 лютого 2024 р. в розмірі 49 082 грн. 69 коп., пені в розмірі 4 417 грн. 38 коп., витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп., поштові витрати в розмірі 149 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати наданих на підставі договору №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання від 01 лютого 2024 р., у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 49 082 грн. 69 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14498/24, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (виклику).

16.12.2024 в підсистемі «Електронний суд» відповідач сформував письмовий відзив, в якому проти позову заперечував, з посиланням на наступне: за умовами договору для оплати Поклажодавцем наданих Зберігачем послуг зберігання є рахунок та підписаний сторонами акт наданих послуг. Підставою для оплати наданих послуг позивач зазначає лише рахунки, які були відправлені Відповідачу 31.10.2024 та 13.11.2024, вважаючи їх неналежним чином врученими, оскільки направлені за адресою вул. Вербицького Архітектора, буд. 14, кв. 116, м. Київ, 02121, однак місцезнаходженням ТОВ «ДАХСТАНДАРТ» є наступна адреса: вул. Колекторна, буд. 30, м. Київ, 02121. Беручи до уваги наявні підписані сторонами акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами на підставі яких здійснюється бухгалтерський облік господарських операцій на загальну суму 194 118,05 грн. та платіжні інструкції про сплату відповідачем вартості наданих в межах договору послуг, вважає свої зобов`язання за договором №0102-24/1 виконаними. Окрім того звернув увагу, що позивач неодноразово повідомляв товариство про розірвання з 30.09.2024р. договору. В частині позовної вимоги про стягнення пені, ТОВ «ДАХСТАНДАРТ» зазначило, що її розмір суперечить вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Окрім того, відповідач подав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та поштових витрат.

Позивачем 18.12.2024 через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якій вимоги, викладені в позовній заяві підтримано, обґрунтовуючи, що ТОВ «ДОНС ГРУП», як Зберігач за договором дійсно надсилав Відповідачу, як Поклажадавцю повідомлення № 2801-1 від 28.08.2024 про розірвання договору з 30.09.2024 р., але останній їх проігнорував, товар свій не вивіз. Окрім того, листом № 1/09-24 від 20.09.2024р. повідомив Зберігача про відсутність намірів припиняти та розривати договір.

23.12.2024 через канцелярію суду відповідач подав письмові заперечення на відповідь на відзив, мотивуючи тим, що вимога Позивача №2709-1 від 27.09.2024 про розірвання Договору № 0102-24/1 та витяг з Єдиного реєстру податкових накладних свідчать про те, що з жовтня 2024 року податкові накладні ТОВ «ДОНС ГРУП» не реєструвались, вважаючи підтвердженим факт припинення договору з 30 вересня 2024 року.

Окрім того зазначив, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору. Тому заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, вважаючи витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОНС ГРУП» (надалі «Зберігач», Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАХСТАНДАРТ» (надалі - «Поклажодавець», Відповідач) укладено договір №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання, в порядку та на умовах, визначених договором, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності Поклажодавця (далі - Товар).

Згідно п.1.2 даного Договору товаром є: майно (товаро-матеріальні цінності, обладнання, товар) Поклажодавця.

Відповідно до п.1.3 договору Зберігач здійснює зберігання товару за наступною адресою: Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, будівля цеху №2 (інв..№2), та на майданчику біля будівлі цеху №2 (інв..№2). Площа будівлі цеху №2 - 300 кв.м., площа майданчику біля будівлі цеху №2 - 170 кв.м.

Поклажодавець зобов`язується провести оплату за надані послуги в розмірі та терміни, визначені умовами договору (п.1.4).

За умовою розділу 3 договору передача товару на відповідальне зберігання здійснюється актом приймання-передачі товару, та відповідними накладними.

Зняття Товару зі зберігання здійснюється в місці зберігання товару за актами приймання-передачі та відповідними накладними. Кількість і вартість (заставна) товару, який передається на відповідальне зберігання, зазначається в актах приймання-передачі або в відповідних накладних;

Сторони проводять інвентаризацію Товару Поклажодавця на складі Зберігача, результати якої оформляються Сторонами Інвентаризаційною відомістю на Товар.

У випадку розбіжності результатів інвентаризації з даними однієї зі Сторін, Сторони протягом 3 (трьох) робочих днів проводять уточнену інвентаризацію і звірення з даними, зазначеними в обліковій документації (актах інвентаризації попередніх періодів, актах приймання-передачі Товару на зберігання і зняття зі зберігання, товарно-транспортних накладних) Зберігача і Поклажодавця. Після проведення зазначених заходів уповноважені представники Сторін зобов`язані скласти відповідний Акт про інвентаризацію товару.

За приписами статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимог про повернення речі.

Згідно зі статтею 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно п.4.1 договору послуги Зберігача по зберіганню всього товару складають на місяць 29 000,00 грн. з урахуванням ПДВ (20%). Сума ПДВ складає 4 833,33 грн.

Як свідчать матеріали справи, у період з лютого 2024 року по вересень 2024 року позивач надав відповідачу послуги за договором №0102-24/1 на загальну суму 194 118, 05 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ОУ-0000002902-1 від 29.02.2024 на суму 29 000,00 грн., №ОУ-0000002603-1 від 26.03.2024 на суму 10 865,92 грн., №ОУ-0000003103-1 від 31.03.2024 на суму 29 000,00 грн., №ОУ-0000000305-3 від 03.05.2024 на суму 1 872,00 грн., №ОУ-0000000305-2 від 03.05.2024 на суму 948,00 грн., №ОУ-0000000305-1 від 03.05.2024 на суму 1 529,32 грн., №ОУ-0000003105-1 від 31.05.2024 на суму 29 000,00 грн., №ОУ-0000000406-2 від 04.06.2024 на суму 396,00 грн., №ОУ-0000000406-1 від 04.06.2024 на суму 1 515,79 грн., №ОУ-0000002706-2 від 27.06.2024 на суму 1 277,10 грн., №ОУ-0000002706-1 від 27.06.2024 на суму 648,00 грн., №ОУ-0000003006-1 від 30.06.2024 на суму 29 000,00 грн., №ОУ-0000002707-2 від 27.07.2024 на суму 975,92 грн., №ОУ-0000002607-1 від 27.07.2024 на суму 90,00 грн., №ОУ-0000003107-1 від 31.07.2024 на суму 29 000,00 грн., №ОУ-0000003009-1 від 30.09.2024 на суму 29 000,00 грн.

За умовою п.4.3 договору Поклажодавець щомісяця здійснює оплату наданих Зберігачем послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів після отримання рахунка та підписання Сторонами акта наданих послуг шляхом перерахування коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок Зберігача.

Відповідно до п.4.4 договору у випадку, якщо протягом календарного місяця товар, за умов даного договору Поклажодавцем на зберігання Зберігачу не передається, та відсутній товар на зберігання, Зберігач не виставляє рахунок на оплату за послуги зберігання, а Поклажодавець не має зобов`язання щодо сплати.

Сторони відповідно до п. 4.5 договору домовились, що у разі надання Зберігачем Поклажодавцю додаткових послуг пов`язаних із зберіганням майна, Поклажодавець здійснює оплату за такі послуг на підставі рахунків та за тарифами Зберігача до 30 числа поточного місяця.

Згідно п. 4.6 договору Сторони домовились, що Поклажодавець оплачує Зберігачу гарантований платіж у розмірі 29 000,00 грн. з ПДВ, який зараховується, як платіж за послуги зберігання за останній місяць дії даного Договору.

На виконання п. 4.6 договору №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання, відповідач 02.04.2024 сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю «ДОНС ГРУП» гарантований платіж у розмірі 29000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 49 від 02.04.2024.

Відповідач, підтримуючи свою позицію щодо належного виконання своїх зобов`язань за договором №0102-24/1 в частині оплати на суму фактично наданих послуг, до письмового відзиву долучив наступні платіжні інструкції: №22 від 16.02.2024 на суму 58 000,00 грн., №43 від 26.03.2025 на суму 10 865,92 грн., №79 від 03.05.2024 на суму 948,00 грн., №80 від 03.05.2024 на суму 1 872,00 грн., №81 від 03.05.2024 на суму 1 529,32 грн., №82 від 06.05.2024 на суму 29 000,00 грн., № 94 від 04.06.2024 на суму 29 000,00 грн., №95 від 04.06.2024 на суму 1 515,79 грн., № 96 від 04.06.2024 на суму 396,00 грн., №100 від 27.06.2024 на суму 1 277,10 грн., № 101 від 27.06.2024 на суму 648,00 грн., № 110 від 04.07.2024 на суму 29 000,00 грн., № 114 від 26.07.2024 на суму 90,00 грн., № 115 від 26.07.2024 на суму 975,92 грн., №119 від 05.06.2024 на суму 30 000,00 грн., вважаючи свої зобов`язання за договором №0102-24/1 належним чином виконаними.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що ним на виконання умов договору №0102-24/1 було надано відповідачу послуги також на суму 49 082,69 грн., на підтвердження чого до позовної заяви долучив рахунки-фактури №СФ-2709/2 від 27.09.2024 на суму 2 278,97 грн., №СФ-2709/2 від 27.09.2024 на суму 162,00 грн., №СФ-2910-1 від 29.10.2024 на суму 30 000,00 грн., №СФ-1311-1 від 13.11.2024 на суму 15 000,00 грн., №СФ-1311/2 від 13.11.2024 на суму 1 257,72 грн., №СФ-1311/3 від 13.11.2024 на суму 384,00 грн., тобто на загальну суму 49 082,69 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору Зберігач щомісяця виставляє Поклажодавцю для оплати рахунок та Акт прийому-передачі наданих послуг. Поклажодавець повинен підписати та направити Зберігачу Акт прийому - передачі наданих послуг протягом 3 днів з моменту отримання, або направити обгрунтовані заперечення в той же строк.

Так, умовами договору обов`язок відповідача з оплати наданих послуг пов`язується із фактом отримання ним рахунків на оплату та Акту прийому-передачі наданих послуг.

Однак доказів направлення відповідних актів прийому-передачі наданих послуг на суму 49 082 грн. 69 коп. на адресу відповідача матеріали справи не містять та суду не надано.

У письмовому відзиві відповідач зазначив, що акти прийому-передачі наданих послуг на суму 49 082 грн. 69 коп. відсутні, підставою для оплати наданих послуг позивач зазначив лише рахунки, які були направлені ТОВ «ДАХСТАНДАРТ» 31.10.2024 та 13.11.2024. При цьому означені рахунки направлені за адресою: вул. Вербицького Архітектора, буд. 14, кв. 116, м. Київ, 02121, однак місцезнаходженням Відповідача є інша адреса: вул. Колекторна, буд. 30, м. Київ, 02121, вважаючи їх не належним чином врученими.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб`єкт господарювання вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з таким суб`єктом у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок суб`єктів господарювання забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до суб`єкта господарювання письмово в розумний строк.

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, як місцезнаходження.

Відповідно до ст.93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Водночас, досліджуючи матеріали справи, вбачається, в якості доказів, що підтверджують відправлення рахунків Товариству з обмеженою відповідальністю «ДАХСТАНДАРТ» позивач до позовної заяви долучив лише трекінг відстеження Укрпошти. Зі змісту якого встановити достовірність зазначення адреси одержувача не вбачається за можливе за відсутності інших доказів, в яких би вказувалась адреса товариства.

Інших доказів надіслання у відповідності до п. 4.2 договору рахунків та Актів прийому-передачі наданих послуг матеріали справи не містять та суду не надано.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Для з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належало було дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами, доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Матеріали справи не містять актів прийому-передачі наданих послуг, які б підтверджували надання позивачем послуг відповідачеві за договором №0102-24/1 на суму 49 082 грн. 69 коп.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20 наведено висновок про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором.

Водночас, позивачем належними та допустимими доказами не доведено фактичного надання послуг на суму 49 082 грн. 69 коп.

Щодо посилання сторін на розірвання договору №0102-24/1 про надання послуг, суд зазначає наступне.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНС ГРУП» листом вих.№2808-1 від 28.08.2024 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАХСТАНДАРТ» про розірвання з 30 вересня 2024 року договору №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання в односторонньому порядку.

Умовою п.9.1 передбачено, що договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 01 лютого 2025 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Цей Договір може бути достроково, в односторонньому порядку, за письмовою заявою Поклажодавця, припинений, якщо: Зберігач ухиляється чи необгрунтовано не допускає Поклажодавця для проведення інвентаризації Товару. В цьому випадку Договір припиняє свою дію в день отримання Зберігачем вищезазначеної письмової заяви Поклажодавця про дострокове припинення дії цього Договору (п.9.2).

З наведеного вбачається, що умовами договору передбачено єдину підставу для дострокового припинення дії договору.

На лист №вих.№2808-1 від 28.08.2024 позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАХСТАНДАРТ» у своїй відповіді №1/09-24 від 20.09.2024 відхилило пропозицію Товариства розірвати договір з огляду на те, що вимога про розірвання договору не відповідає порядку та умовам договору №0102-24/1.

У зв`язку зі зміною істотних обставин, ТОВ «ДОНС ГРУП», 27.09.2024 повторно звернулось до відповідача з вимогою про розірвання з 30 вересня 2024 року договору та вивезення майна з приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за змістом якої цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання, тобто зникнення правового зв`язку між сторонами договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З аналізу наведених норм права вбачається, що розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Згідно ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Долучена позивачем до позовної заяви додаткова угода №6/0910/2024 від 09.10.2024 жодним чином не підтверджує факт розірвання договору №0102-24/1 про надання послуг, оскільки в ній мова йде про договір зберігання №45/2020 від 24.01.2020, що не стосується предмету даного спору.

Як уже зазначалося, пунктом 9.1 договору передбачено строк його дії до 01 лютого 2025 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Таким чином, у випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Враховуючи те, що позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, у позові ТОВ «ДОНС ГРУП» про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання від 01 лютого 2024 р. в розмірі 49 082 грн. 69 коп. слід відмовити.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4 417 грн. 38 коп. пені також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними вимогами від вимоги про стягнення суми основної заборгованості.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства.

Враховуючи наведені обставини, суд не вбачає правових відстав надати судовий захист ТОВ «ДОНС ГРУП» та відмовляє у позові повністю.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2025.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА