Рішення

від 20.01.2025 по справі 910/4034/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2025Справа № 910/4034/24

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСІЛОН ПРАЙМ»

до SHPOLA SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA

про визнання недійсним договору

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Хамлов В.В.;

від відповідача - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСІЛОН ПРАЙМ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до SHPOLA SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (далі - відповідач) про визнання недійсним контракту № 07-12/08-SE від 12.07.2023 (далі - Контракт), укладеного між позивачем як покупцем та відповідачем як продавцем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не здійснив у встановлений Контрактом 180-денний строк поставку замовленого та наперед оплаченого товару, а тому позивач вважає, що цей Контракт був укладений з боку відповідача без наміру на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, і у зв`язку із цим просить суд визнати останній недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що на момент переговорів та підписання Контракту, замовлений позивачем товар у нього дійсно був відсутній, він свідомо не повідомив про відсутність цього товару та постачальників під час переговорів, плануючи здійснити закупівлю на отримані від позивача кошти попередньої оплати. Після отримання передплати відповідач розпочав пошук замовленого товару, але, на жаль, не зміг знайти необхідну продукцію. Проте, відповідач продовжує пошук товару і просить суд надати йому час для цього до кінця 2025 року з метою виконання ним зобов`язань за Контрактом.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов у повному обсязі, зазначивши, що у відповідача було достатньо часу для виконання своїх зобов`язань за Контрактом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

12.07.2023 між відповідачем як продавцем та позивачем як покупцем було укладено Контракт, відповідно до якого відповідач зобов`язувався передати у власність (поставити) промислове електрообладнання (далі - Товар) в асортименті згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) позивачу, а останній зобов`язався прийняти цей Товар та сплатити кошти відповідно до умов цього договору (пункт 1.1 Контракту).

Пунктом 1.2 Контракту передбачено, що найменування, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість Товару, місце поставки Товару, зазначаються в інвойсах, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Країна походження товару - Китайська Народна Республіка. Країна призначення - Україна (пункт 1.4 Контракту).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Контракту Продавець здійснює постачання Товару Вантажоодержувачу у погоджене Сторонами місце, що зазначене у інвойсі, на умовах доставки CPT Incoterms - 2020. Доставка Товару здійснюється протягом 180 днів з дати фактичної сплати Покупцем вартості Товару.

Згідно з пунктом 7.1 Контракту Покупець здійснює передоплату за Товар у повному обсязі, на підставі виставленого Продавцем рахунку-фактури (інвойсу) у грошовій формі, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця протягом 20 банківських днів.

На виконання умов Контракту відповідачем були виставлені позивачу відповідні інвойси № 1 від 12.07.2023, № 2 від 17.07.2023, № 3 від 18.07.2023 (копії долучені до матеріалів справи) на загальну суму 1533089,50 доларів США. У цих інвойсах відображене конкретне найменування, асортимент та опис Товару, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість Товару, місце та строк поставки Товару, умови оплати (100% передоплата).

Позивачем було здійснено оплату вищевказаних інвойсів на загальну суму 1118774 доларів США, що підтверджуються залученими до матеріалів справи копіями платіжних інструкцій в іноземній валюті:

- № 5 від 17.07.2023 на суму 30000 доларів США;

- № 6 від 18.07.2023 на суму 196853,75 доларів США;

- № 7 від 19.07.2023 на суму 299920,25 доларів США;

- № 8 від 25.08.2023 на суму 297000 доларів США;

- № 9 від 28.08.2023 на суму 295000 доларів США.

Однак Товар у встановлений Контрактом строк поставлений не був.

Позивачем було надіслано на адресу відповідача лист-вимогу № 05-02/24 від 05.02.2024 про здійснення відповідачем поставки Товару у строк до 29.01.2024 або ж повернення сплачених коштів у сумі 1118774 доларів США.

У відповідь на цей лист, відповідач листом від 23.02.2024 № 23/2-23 повідомив позивача про те, шо він планував здійснити пошук визначеного Контрактом товару і на отримані кошти здійснити його закупівлю. Були досягнуті попередні домовленості із виробниками, проте товар так і не був поставлений. На цей час відповідач веде перемовини з іншими виробниками. Запевнив позивача, що він робить все можливе, щоб якнайшвидше виконати зобов`язання передбачені Контрактом.

Проте, позивач зазначає, що на момент вирішення спору визначений Контрактом Товар так і не було поставлено, що, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач при укладені Контракту не мав наміру поставляти Товар позивачу, і що у нього було достатньо часу для пошуку і поставки відповідного Товару для позивача. Тому, позивач вважає, що оспорюваний Контракт відповідачем був укладений без наміру на реальне настання правових наслідків.

Відповідач у наданому суду відзиві вказує, що він є компанією зареєстрованою за законодавством Республіки Польща, працює на ринку з 2016 року. Компанія є великим імпортером, оптовим і роздрібним дистриб`ютором широкого спектру товарів. Компанія співпрацює з партнерами з різних країн світу і зарекомендувала себе як надійний партнер, який цінує взаємовигідне і довгострокове співробітництво. З позивачем його пов`язує давнє бізнес партнерство та особисті комерційні зв`язки директорів. Позивач, знаючи досвід відповідача, звернувся до нього з пропозицією щодо оптової закупівлі промислового електрообладнання. У відповідь відповідач надіслали комерційну пропозицію з актуальним каталогом продукції. Після узгодження усіх істотних умов 12.07.2023 між сторонами був укладений Контракт, та на його виконання відповідач отримав від позивача передоплату у сумі 1118774 доларів США.

Відповідач не заперечує, що на момент переговорів та підписання Контракту замовлений позивачем товар був відсутній у відповідача, як і не було чіткої інформації його можливих постачальників. Однак відповідач вже не вперше стикається з подібними ситуаціями. Він неодноразово брався за пошук продукції під замовлення, навіть не маючі на той момент конкретних постачальників, і завжди успішно виконував свої зобов`язання. Саме тому він не приховував факт відсутності товару, а лише тимчасово утримував цю інформацію, аби отримати передплату за Контрактом. Відповідач зазначив, що від дійсно свідомо не повідомив позивачу про відсутність товару та постачальників під час переговорів, плануючи здійснити закупівлю на отримані кошти. Після отримання передплати відповідач розпочав пошук товару за зазначеними у рахунках (інвойсах) цінами, але, на жаль, не зміг знайти необхідну продукцію. Наразі відповідач продовжує пошук і веде переговори з виробниками.

За таких обставин справи суд не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 609, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України зобов`язання (цивільні права та обов`язки) виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Як і будь-який правочин, договір є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Згідно з частиною 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У випадку не дотримання цієї вимоги, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі статей 215, 234 ЦК України, як такий, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин).

Отже, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, як фіктивного правочину.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Частиною 1 статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Стаття ж 693 ЦК України передбачає можливість встановити у договорі обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).

Позивач заявляючи цей позов вважає, що оскільки відповідач не поставив у встановлений Контрактом строк передплачений Товар, і у нього на момент укладання цього договору був відсутній такий товар, то цей Контракт був укладений відповідачем без наміру поставити відповідний товар, тобто по суті Контракт є фіктивним правочином.

Однак, як було вище вказано судом, для визнання правочину фіктивним суду необхідно встановити умисел обох сторін на те, що вони обидві не мали на меті здійснити купівлю-продаж зазначеного у Контракті та інвойсах до нього товару. Проте, ні з матеріалів справи, не з пояснень обох сторін такого не вбачається.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Позивачем, у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не доведено суду, що Контракт є фіктивним правочином, який було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

При цьому, враховуючи встановлений статтею 14 ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства, яких передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд не може вийти за межі заявлених позивачем вимог.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає наступне.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України і статті 4 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див.mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Як слідує із пояснень позивача, він зазнав порушень своїх майнових прав з боку відповідача внаслідок порушенням останнім своїх зобов`язань за Контрактом - не здійснення поставки у встановлений строк замовленого позивачем товару.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання (пункти 1, 2 частини 1 цієї статті).

Зокрема, частино 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Саме цей спосіб захисту у спірному випадку є ефективним для відновлення порушеного майнового права позивача.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду позові та відзиві, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 31.01.2025.

Суддя Р.Б. Сташків