Рішення

від 31.01.2025 по справі 922/4244/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4244/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 42399676) до Релігійної громади Свято - Миколаївська Харківської Єпархії Української Православної Церкви (місцезнаходження: 61085, місто Харків, проспект Жуковського, будинок 10; код ЄДРПОУ: 33206249) про стягнення 64 830,34 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Релігійної громади Свято - Миколаївська Харківської Єпархії Української Православної Церкви заборгованості за Договором № 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 про постачання природного газу в розмірі 64 830,34 грн., з яких: сума основного боргу 19 900,04 грн., пеня в розмірі 24 276,82 грн., 3% річних в розмірі 4 096,54 грн., інфляційні втрати в розмірі 16 556,94 грн.

Також позивач просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/4244/24. Справу № 922/4244/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

14.01.2024 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 966/25 від 14.01.2025). В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує, що ним вживалися всі можливі заходи з погашення суми основної заборгованості у розмірі 65 900,04 грн., внаслідок чого більшу частину боргу було погашено. Крім того, відповідач стверджує, що Миколаївський Храм Харківської єпархії знаходиться в одному з найкризовіших районів м.Харкова, багато сімей знайшли порятунок у цьому храмі, члени громади збирають необхідні речі, готують гарячі обіди, надають медичну допомогу, забезпечують місця для зігрівання. Крім того, відповідач зазначає, що нарахована позивачем сума пені у розмірі 24 276,82 грн. перевищує суму основного боргу у розмірі 19 900,04 грн. При цьому, відповідач акцентує увагу суду на тому, що незважаючи на скрутне матеріальне становище, після відкриття провадження у справі, він продовжує добровільно погашати основний борг, а саме 10.01.2025 сплачено 500,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.4121980246.1). На підставі зазначеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені у розмірі 24 276,82 грн., 3% річних у розмірі 4 096,54 грн., інфляційних втрат у розмірі 16 556,94 грн. та закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу (на суму 500,00 грн.) в порядку п.2 ч.1.ст.231 ГПК України. Крім того, у вказаному відзиві відповідач просить судо поновити строк для подання відзиву, який пропущено з огляду на поточну ситуацію, яка склалась в Україні внаслідок військової агресії РФ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 поновлено Релігійній громаді Свято - Миколаївська Харківської Єпархії Української Православної Церкви пропущений процесуальний строк на подання відзиву у справі № 922/4244/24. Прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву (вх.№ 966/25 від 14.01.2025).

Разом з цим, 20.01.2025 до Господарського суду Харківської області від поизвача надійшла відповідь на відзив (вх.№1488 від 20.01.2025), в якій позивач зазначає, що оскільки відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, ним порушено умови Договору, зокрема п.5.1 Договору. З огляду на зазначене, позивач вважає позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат обґрунтованими, документально-підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, позивач підтверджує, що відповідачем 10.01.2025 сплачено частину суми основної заборгованості за газ у розмірі 500,00 грн. На підставі зазначеного, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Суд зазначає, що відповідь на відзив подано позивачем у строк, встановлений судом, а тому суд приймає її до розгляду та долучає до матеріалів справи.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/4244/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як свідчать матеріали справи, 03.12.2021 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір постачання природного газу № 6409/21-РО-Т (далі за текстом договір; а. с. 11-16), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити, на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п. п. 1.1-1.2 договору).

Відповідно до п.2.1.1 Договору Загальний обсяг природного газу, замовлений Споживачем за цим Договором складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених Споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії Договору.

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що підписанням цього Договору Споживач дас згоду Постачальнику на включення його до Рестру споживачів Постачальника (надалі - Рестр або Реєстр споживачв) розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС

Згідно з пунктом 3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану із правом власності на природний газ.

Умовами пункту 3.2. договору визначено, що постачання газу за договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Пунктом 3.5. договору погоджено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п.п. 3.5.2. п. 3.5. договору на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірника акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Відповідно до п.п. 3.5.3 п. 3.5. договору споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

Умовами п.п. 3.5.4. п. 3.5. договору передбачено, що у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. пункту та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 договору.

Згідно з пунктом 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужностей на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн., крім того ПДВ - 20, всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужностей на добу за договором становить 16554,00 грн.

Згідно з пунктом 5.1. договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 5.3. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

За змістом п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 13.1. договору він набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору у період грудень 2021 - грудень 2022 позивач передав у власність відповідача природний газ загальним обсягом 12 790,33 м3, що підтверджується даними інформаційної платформи оператора ГТС та не заперечується відповідачем.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період грудня 2021 року у розмірі 50 349,96 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період січня 2022 року у розмірі 65 918,18 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період лютого 2022 року у розмірі 45 983,86 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період березня 2022 року у розмірі 19 626,41 грн.

Згідно Коригуючого Акту приймання-передачі природного газу від 25.04.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період квітня 2022 року у розмірі 19 608,74 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 30.04.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період квітня 2022 року у розмірі 1,66 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.05.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору №6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період травня 2022 року у розмірі 3 539,41 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 30.06.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору №6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період червня 2022 року у розмірі 99,32 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.07.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період липня 2022 року у розмірі 147,50 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.08.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період серпня 2022 року у розмірі 261,72 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період вересня 2022 року у розмірі 415,51 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.10.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору 6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період жовтня 2022 року у розмірі 541,49 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору №6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період листопада 2022 року у розмірі 9 852,94 грн.

Згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2022 постачальник передав, а споживач прийняв природний газ згідно договору №6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в період грудня 2022 року у розмірі 14 993,12 грн.

3 відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС від 26.07.2024 № ТОВВИХ-24-11435 вбачається, що Відповідачем (EIS-код 56XS0000X5Q6X00F) спожито природний газ з ресурсу Позивача із грудня 2021 по грудень 2022 в обсягах, які визначені в актах приймання-передачі природного газу із грудня 2021 по грудень 2022 та які не були підписані Відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач здійснив оплату за переданий газ лише частково у розмірі 191 813,37 грн., чим порушено погоджені між сторонами умови договору. Відтак, позивач зазначає, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 19 900,04 грн., яка залишається несплаченою.

У зв`язку з порушенням встановлених у Договорі №6409/21-РО-Т строків оплати прийнятого природного газу, на суму основного боргу позивачем нараховано також пеню у розмірі 24 276,82 грн грн., 3% річних в розмірі 4 096,54 грн. та інфляційні втрати в розмірі 16 556,94 грн. грн. Обставини щодо стягнення вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 714 ЦК України унормовано, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За змістом статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову №3011 "Про видачу ліцензії" з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (код ЄДРПОУ 42795490).

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (надалі - Кодекс ГТС).

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Пунктом 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи.

Отже, суб`єкти ринку природного газу користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС. Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених зазначеним Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень.

Враховуючи зазначене, суб`єкти ринку природного газу мають право користуватися ресурсами Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Матеріалами справи підтверджено, що за спірний період поставка природного газу з грудня 2021 р. по грудень 2022 р. відбулась на загальну суму 211 713,41 грн.

Обсяг природного газу, що використаний відповідачем, як споживачем з EIC-кодом 56XS0000359H00G у період з 25.11.2021 по 31.12.2022 та внесений в алокацію постачальника ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (EIS-код 56XS0000X5Q6X00F) становить 12 790,33 м3, що підтверджується роздруківкою з інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача.

Отже, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором про постачання природного газу №6409/21-РО-Т від 03.12.2021 в частині здійснення відповідачу поставки природного газу.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що відповідачем було частково здійснено оплату вартості спожитого природного газу у розмірі 191 813,37 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, які містяться в матеріалах справи (а.с.47-54).

Статтею 525 ЦК України та частиною 7 статті 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Перевіривши правомірність нарахованої та заявленої позивачем до стягнення основної заборгованості у розмірі 19 900,04 грн., суд зазначає, що розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим, арифметично вірним та підтвердженим матеріалами справи.

Щодо заяви позивача (вх.№1488 від 20.01.2025) щодо врахування внесення відповідачем під час розгляду даної справи часткової оплати заборгованості у сумі 500,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

При цьому суд роз`яснює позивачу, що ч. 3 ст. 231 ГПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Приймаючи до уваги, що після відкриття провадження у справі відповідачем погашено заборгованість за послуги з постачання природого газу у розмірі 500,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією: № 0.0.4121980246.1 від 10.01.2025, з призначенням платежу: сплата за спожитий газ 2022, РО Свято - Миколаївська ХЕ УПЦ, догов. 6409/21РО-П від 03.12.2021 (а.с.77), провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за послуги спожитого природного газу у розмірі 500 ,00 грн. суд вважає за необхідне закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 19 400,04 грн.

В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги постачання природного газу у розмірі 500,00 грн. суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 24 276,82 грн., суд враховує наступне.

За змістом п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 24 276,82 грн., в той час як сума основної заборгованості дорівнює 19 400,04 грн.

Суд зазначає, що нормами ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України передбачено право суду при прийнятті рішення на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Так, частиною 3 ст.551 ЦК України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч.1). Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2).

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку виняткових обставин та врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, та розмір такого зменшення. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст.2 ГПК України. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 22.11.2023 у справі №910/1269/23.

Суд зауважує, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а також у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №917/612/23, від 10.01.2024 у справі №910/1041/23.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у ст.551 ЦК України та у ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Подібний висновок міститься в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за змістом відзиву на позовну заяву звертав увагу на наступне. По-перше, відповідач вказує, що ним вживалося всіх можливих заходів з погашення суми основної заборгованості у розмірі 65 900,04 грн., внаслідок чого більшу частину боргу було погашено. Крім того, відповідач стверджує, що Миколаївський Храм Харківської єпархії знаходиться в одному з найкризовіших районів м.Харкова, багато сімей знайшли порятунок у цьому храмі, члени громади збирають необхідні речі, готують гарячі обіди, надають медичну допомогу, забезпечують місця для зігрівання. При цьому, відповідач акцентує увагу суду на тому, що незважаючи на скрутне матеріальне становище. після відкриття провадження у справі, він продовжує добровільно погашати основний борг, а саме 10.01.2025 сплачено 500.00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.4121980246.1) та підтверджується позивачем.

Судом встановлено, що дійсно відповідачем здійснено оплату за переданий позивачем газ частково (більша частина боргу сплачена відповідачем) та не виконанано зобов`язання у встановлений договором строк.

Разом з цим, проаналізувавши заявлену до стягнення суму пені у розмірі 24 276,82 грн. судом встановлено, що сума пені (24 276,82 грн.) є вищою за суму основної заборгованості, пред`явленої до стягнення (19 900,04 грн.) та становить 121 % від суми основної заборгованості.

При цьому, суд акцентує увагу, що сплата штрафних санкцій має КОМПЕНСАЦІЙНИЙ характер, а не КАРАЛЬНИЙ.

Вирішуючи питання щодо ступеня зменшення заявленого розміру неустойки судом вбачається, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Відповідний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20

Виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, з огляду на функцію, що виконує неустойка, яка водночас не є каральною санкцією, та необхідність у дотриманні розумного балансу інтересів сторін спору під час вирішення питання щодо застосування до боржника цивільної відповідальності у вигляді стягнення неустойки, враховуючи відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за договором, враховуючи неспівмірність суми нарахованої позивачем пені відносно суми основної заборгованості, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру належної до стягнення з Релегійної громади "Свято-Миколаївська Харківської Єпархії Української православної церкви" пені на 95% (до 1 213,84 грн.), що з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 4 096,54 грн. та інфляційних втрат у розмірі 16 556,94 грн., суд зазначає наступне.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Умовами пункту 7.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством та договором.

Пунктом 7.2. договору погоджено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши правомірність та правильність здійснено позивачем детального розрахунку 3% річних у розмірі 4 096,54 грн., а також інфляційних втрат у розмірі 16 556,94 грн., суд зазначає, що подані нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунки виконано арифметично вірно, а тому позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 4 096,54грн., а також інфляційних втрат у розмірі 16 556,94 грн. грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За змістом ст. 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Верховний Суд зауважує, принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського Суду від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Верховний Суд також звертає увагу, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відтак, підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 19 400,04 грн. (основна заборгованість), 1 213,84 грн. (пеня), 4 096,54 грн. (3% річних), 16 556,94 грн. (інфляційні втрати), а всього - 41 267,36 грн.

В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги з постачання природного газу у розмірі 500,00 грн. суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 23 062,98 грн. - суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частинами першою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, судовий збір в мінімальному розмірі, що визначений Законом України "Про судовий збір" (з урахуванням понижуючого коефіціенту 0,8) - 2 422,40 грн. покладається судом на Релігійну громаду Свято - Миколаївської Харківської Єпархії Української Православної Церкви, з вини якої виник спір, та підлягає стягненню на користь позивача у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73-80, 86, 129, 231, 236-238, 247, 251, 252, Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Релігійної громади Свято - Миколаївська Харківської Єпархії Української Православної Церкви (місцезнаходження: 61085, місто Харків, проспект Жуковського, будинок 10; код ЄДРПОУ: 33206249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 42399676) 41 267,36 грн. з яких: 19 400,04 грн. (основна заборгованість), 1 213,84 грн. (пеня), 4 096,54 грн. (3% річних), 16 556,94 грн. (інфляційні втрати), а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 23 062,98 грн. - відмовити.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги розподілу природного газу у розмірі 500,00 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "31" січня 2025 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/4244/24