Постанова

від 30.01.2025 по справі 910/881/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/881/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Лиськова М.О.

від 01.05.2024

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Іоннікової І.А., Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.,

від 16.10.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України

про стягнення 156 777 001,60 грн,

за участю представників:

від позивача: Моцайко В.С.,

від відповідача: Єфремов В.О.,

від третьої особи: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 156 777 001,60 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач порушив зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за договором № 2316/02/21 від 15.09.2021, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм ст. 625 Цивільного кодексу України.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

15.09.2021 між позивачем (постачальником) та відповідачем (замовником) укладено договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2316/02/21 (надалі - договір).

Згідно з п. 1 договору, постачальник зобов`язується надавати замовнику послуги і забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), замовник зобов`язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінет Міністрів України від 05.06.2019 №483 (зі змінами).

Пунктом 4 договору передбачено, що загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість.

Цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 2631/02/21 від 30.12.2021, № 766/02/22 від 20.04.2022 № 2247/02/22 від 31.10.2022, № 651/04/23 від 28.03.2023, №860/04/23 від 27.04.2023 № 1721/04/23 від 01.06.2023) до 31.12.2023 (п. 34 договору).

Відповідно до п. 7 договору, оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:

- перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- п`ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періоде у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п`яти платежів.

Пунктом 6 договору сторони визначили, що до 15 числа місяця що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2-5 до цього договору, в електронному вигляді з накладення кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу.

На виконання п. 6 договору, позивачем щомісячно до 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, направляло відповідачу в електронному вигляді накладенням кваліфікаційного електронного підпису інформацію за формами наведеними додатках 2-5 до договору з метою визначення прогнозованої вартості послуг у відповідних розрахункових місяцях за період з березня 2022 по грудень 2023 (включно), що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви додатками № 34, 35, 37, 38, 40, 42, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78.

Відповідно до п. 10 договору, факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначення причин відмови, які повинні бути усунені.

Акти приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів до договору від 15.09.2021 № 2316/02/21 за кожний розрахунковий місяць за період з березня 2022 по грудень 2023 (включно), надані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог та підписані ДП "Гарантований покупець" без зауважень та претензії.

Наведеними в позовній заяві відомостями та доданими до неї документам підтверджується, що протягом періоду з березня 2022 по грудень 2023 (включно), позивачем надано відповідачу послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів на підставі договору № 2316/02/21 від 15.09.2021, відповідач здійснив оплату вартості цих послуг у повному обсязі, однак разом з цим, оплата цих послуг здійснена відповідачем з простроченням строку, встановленого умовами договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 01.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024, позов задовольнив. Стягнув з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" 30 132 300,81 грн - 3% річних, 126 644 700,79 грн інфляційного збільшення та 1 059 800,00 грн судового збору.

Судові рішення обґрунтовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за договором. За відсутності доказів заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підпункту 2 п. 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ № 483 від 05.06.2019, як на відкладальну обставину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 910/881/24, у якій просило їх скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 2 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у касаційній скарзі зазначив, що підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є застосування частини другої статті 625 ЦК України попри висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, та у постанові 18.07.2024 у справі № 910/1083/23.

Обґрунтовуючи пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, на думку скаржника, існує необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, а саме підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ №483 від 05.06.2019.

Пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України обґрунтовано ненаданням оцінки зібраним у справі доказам, у тому числі, доданим відповідачем до відзиву на позовну заяву листам ДП «НАЕК «Енергоатом», що підтверджують наявність у позивача заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом».

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Вказав на те, що скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

Судом першої та апеляційної інстанцій було надано правову оцінку всім доказам поданим сторонами у справі (в т.ч. листам Відокремленого структурного підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» АТ «НАЕК «Енергоатом»). Відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію куплену за результатами проведення електронних аукціонів. Тотожний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.

Розрахунок інфляційних втрат проведено позивачем арифметично правильно, з урахуванням положень договору та Положення про ПСО, та правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.01.2022 у справі № 910/18557/20 та від 11.07.2023 у справі № 903/486/22.

Також позивачем заявлено клопотання про закриття касаційного провадження у справі №910/881/24, оскільки касаційна скарга підписана неповноважною особою.

Розгляд клопотань.

Відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Слід зауважити, що ГПК України у статті 60 наводить перелік документів, що підтверджують повноваження представників. Водночас він не містить схожої норми з переліком документів, якими для суду підтверджуються повноваження осіб, через яких юридична особа бере участь у справі на засадах самопредставництва.

Формулювання частини третьої статті 56 ГПК України дозволяє зробити висновок про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що окрім керівника і члена виконавчого органу такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус. При цьому, як вже було зауважено, процесуальний закон не містить вичерпного переліку документів, якими для суду можуть бути підтверджені повноваження особи, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва. Вочевидь це можуть бути й документи, вказані у частині третій статті 56 ГПК України, зокрема статут, положення, трудовий договір (контракт).

Водночас варто враховувати, що частина перша статті 89 ЦК України передбачає, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Згідно із частинами п`ятою, шостою цієї статті до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до Єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», за частиною першою статті 7 якого Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація базується на принципах, зокрема, обов`язковості, публічності, об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Згідно з пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта [для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)], дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Частина перша статті 10 цього Закону передбачає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що у разі, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/16580/23.

Касаційну скаргу від імені Державного підприємства «Гарантований покупець» підписав заступник директора з економіки Станіслав Сова. До касаційної скарги додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно з якою представництво юридичної особи - Державного підприємства «Гарантований покупець» без довіреності здійснює у тому числі Сова Станіслав Станіславович.

Враховуючи викладене, наведені позивачем у клопотанні про закриття касаційного провадження доводи про те що касаційна скарга підписана неповноважною особою є помилковими, відповідно у суду відсутні підстави для задоволення клопотання позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом спору у справі що переглядається є стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" 30 132 300,81 грн 3% річних, 126 644 700,79 грн інфляційного збільшення за порушення строків оплати вартості наданої позивачем послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів на підставі договору № 2316/02/21 від 15.09.2021.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначивши про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.

Проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №910/1294/23, Верховний Суд вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов`язки сторін).

У справі № 910/1294/23 Верховний Суд зазначив таке:

- підпунктом 2 пункту 8 Положення передбачено, що Гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення;

- Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом";

- Верховний Суд не вбачає підстав для необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми, де тлумачення має буте ширшим, ніж буквальний текст внаслідок суб`єктивного тлумачення скаржником "волі закону";

- суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту;

- положення наказу Міністерства енергетики України не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб`єктами нормотворення;

- системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем;

- в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення.

Суди попередніх інстанцій у справі № 910/881/24, встановивши відсутність доказів наявності у позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованості за електричну енергію закупленої за результатами проведення електронних аукціонів, дійшли висновку про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.

Щодо наявності / відсутності вмотивованої необхідності для відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, то слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Верховний Суд відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

Викладені скаржником в касаційній скарзі доводи у цій частині фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які викладені у наведеній скаржником постанові.

Більш того, викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовно підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах від 20.08.2024 у справі № 910/18075/23, від 22.10.2024 у справі №910/13208/23, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23 та інших.

Враховуючи викладене, у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, з наведених скаржником підстав, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.

Щодо наведених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статті 625 Цивільного кодексу України без врахування правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23, то вони є обгрунтованими з огляду на таке.

Відповідач у касаційній скарзі у контексті приписів пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України стверджує, що він неодноразово наголошував на арифметичній некоректності здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, однак судами не було досліджено належним чином зібрані у справі докази.

Зокрема вказав на нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на прогнозні обсяги після заміни їх на фактичні відповідно до пункту 7 договору в редакції додаткової угоди від 30.12.2021 № 2619/02/21. Цей пункт договору визначає порядок оплати постачальнику вартості послуг у шість етапів, п`ять з яких авансові платежі, а шостий - за фактично надану послугу, строк на оплату якого спливає 14 числа місяця наступного за розрахунковим. Відтак, на переконання відповідача, граничним строком для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за прострочення сплати 5 авансових платежів є день підписання сторонами акта приймання передачі, тобто останній календарний день відповідного розрахункового місяця, оскільки зобов`язання щодо сплати п`яти планових платежів припиняється після завершення розрахункового періоду, яким є календарний місяць.

Оскільки акти приймання передачі у спірні періоди сторонами підписувалися в останній день кожного календарного місяця, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат після підписання сторонами актів приймання-передачі у відповідному розрахунковому місяці та до часу спливу 14 числа місяця що настає за розрахунковим, на думку відповідача є неправомірним. Однак наведені відповідачем доводи не були враховані судами попередніх інстанцій, правильність розрахунку, відповідно до якого позивач за доводами відповідача продовжував нараховувати 3 % річних та інфляційну складову за авансовими платежами після припинення відповідних зобов`язань, виходячи з неіснуючої бази нарахування (в період часу з 1 по 14 число наступного за розрахунковим місяцем) не перевірена.

Аналогічні за своїм змістом та характером доводи відповідача були предметом дослідження Верховного Суду у справі № 910/1083/23. У постанові від 18.07.2024 року, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховним Судом зокрема зазначено: « 4.42. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

4.43 Натомість, як убачається зокрема із додаткових письмових пояснень відповідача, які останній подав до апеляційного господарського суду після ухвалення Верховним Судом постанови від 25.01.2024 у справі № 921/1294/23, Підприємство наводило обґрунтовані заперечення стосовно того, що позивач у розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат здійснював нарахування цих платежів на планові обсяги послуги навіть після підписання акта приймання-передачі послуги за розрахункові періоди (а. с. 168 - 170 т. 5). Водночас відповідач зауважив на тому, що у справі № 921/1294/23 нарахування здійснено на планові обсяги виключно до останнього дня розрахункового періоду, а не до моменту повного виконання грошових зобов`язань за розрахунковий період.

4.44 Водночас апеляційний господарський суд, зазначивши у мотивувальній частині оскаржуваної постанови про те, що розрахунок позивача є арифметично правильним, не перевірив доводи Підприємства щодо бази нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний; не встановив, за який період (до якого моменту) здійснено нарахування на планові обсяги».

У справі, що переглядається № 910/881/24, відповідач у апеляційній скарзі звертав увагу суду апеляційної інстанції на невідповідність визначення позивачем бази для здійснення розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, однак, апеляційний господарський суд обмежився висновком про те, що він погоджується з розрахунком 3% річних в розмірі 30 132 300,81 грн та індексу інфляції в розмірі 126 644 700,79 грн здійсненим позивачем і вважає його обґрунтованим. При цьому жодних доводів на спростування заперечень відповідача не навів.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд апеляційної інстанцій не взяв до уваги зазначеного вище та всупереч вимогам норм процесуального права не в повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, не дослідив усіх наданих учасниками справи доказів та не надав їм належну правову оцінку у контексті нарахування зазначених сум.

Оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та може бути проведено лише під час нового розгляду справи, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.

Висновки Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також те, що порушення правових норм було допущено судом апеляційної інстанції, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судове рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 910/881/24 скасувати.

3. Справу № 910/881/24 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець