Постанова
від 21.01.2025 по справі 906/85/22
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/85/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача-1 - Балтака Д. О. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

позивача-2 - Осадчук К. О. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

позивача-3 - не з`явилися,

відповідача - Зубілевич Т. В. (адвоката),

прокуратури - Косенка Д. В.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольза"</a>

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 (колегія суддів: Грязнов В. В. - головуючий, Бучинська Г. Б., Розізнана І. В.) у справі

за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, 2) Житомирської обласної державної адміністрації, 3) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольза"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області,

про визнання недійсним на майбутнє договору від 07.08.2018 № 549 про спільну діяльність та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2022 року заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира (далі - КЕВ м. Житомира), в якому просив:

- визнати недійсним договір від 07.08.2018 № 549, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кольза" (далі - ТОВ "Кольза") та КЕВ м. Житомира, в редакції з урахуванням внесених змін відповідно до додаткових угод від 13.11.2018, 11.12.2018, 25.01.2019, 02.09.2019, 30.09.2019;

- зобов`язати ТОВ "Кольза" повернути КЕВ м. Житомира земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 га (далі - земельна ділянка).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що спірний договір від 07.08.2018 № 549 є прихованим договором оренди, його укладено між КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза" всупереч вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" без погодження з органом місцевого самоврядування та з порушенням положень статей 1130, 1134, 1137, 1138 Цивільного кодексу України, статей 92, 95, 116, 122, 124, 152 Земельного кодексу України, статей 4, 14- 16 Закону України "Про оренду землі", тому його належить визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 (суддя Кудряшова Ю. В.) у справі № 906/85/22 в задоволенні позову Прокурора відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що договір від 07.08.2018 № 594 за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, сторони скористалися наданим їм правом врегулювати свої відносини на власний розсуд в межах договору про спільну діяльність. Суд першої інстанції зазначив, що як на час укладення спірного правочину, так і станом на день звернення Прокурора до суду з цим позовом Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях. Суд першої інстанції також виснував, що відсутність погодження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на укладення договору щодо використання земель оборони зумовлена відсутністю приписів законодавства щодо форми і порядку отримання такого погодження. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Прокурора не підлягають задоволенню.

2.3. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 05.09.2023 у справі № 906/85/22, якою рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову Прокурора.

Визнано недійсним договір від 07.08.2018 № 549, укладений між ТОВ "Кольза" та КЕВ м. Житомира, в редакції з урахуванням внесених змін відповідно до додаткових угод від 13.11.2018, 11.12.2018, 25.01.2019, 02.09.2019, 30.09.2019.

Зобов`язано ТОВ "Кольза" повернути КЕВ м. Житомира земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000: 06:000:0510 площею 251,8211 га.

Здійснено розподіл судових витрат.

2.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до умов спірного договору КЕВ м. Житомира фактично передав ТОВ "Кольза" земельну ділянку, що належить до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади. Водночас суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення, зокрема, статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", дійшов висновку, що чинним на момент укладення спірного правочину законодавством передбачалося право військових частин за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Проте суд апеляційної інстанції виснував, що відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що вважає неправомірним укладення КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза" договору від 07.08.2018 № 549, що є самостійною підставою для визнання його недійсним.

Проаналізувавши умови спірного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок укладення договору від 07.08.2018 № 549 ТОВ "Кольза" фактично отримало від КЕВ м. Житомира право на обробіток земельної ділянки на відповідний період. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що між сторонами вчинено удаваний правочин, а саме укладено договір про спільну діяльність для приховування фактично укладеного договору оренди землі. Оскільки КЕВ м. Житомира як постійний користувач земельної ділянки державної власності не наділений правом передавати її іншим особам, зокрема в оплатне користування (оренду), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що укладення спірного договору від 07.08.2018 № 549, який є удаваним договором оренди землі, суперечить вимогам земельного законодавства, що є правовою підставою для визнання його недійсним.

Суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ "Кольза" про застосування строків позовної давності, оскільки встановив, що строк позовної давності Прокурор не пропустив.

Враховуючи задоволення апеляційним судом вимоги про визнання недійсним договору від 07.08.2018 № 549, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення вимоги Прокурора щодо зобов`язання ТОВ "Кольза" повернути КЕВ м. Житомира земельну ділянку.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ТОВ "Кольза" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2. ТОВ "Кольза", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1- 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 903/54/22, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 07.06.2022 у справі № 915/317/21, від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Кольза" вважає за необхідне відступити від висновків, застосованих судом апеляційної інстанції, викладених у постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18. За твердженням скаржника, наведені справи не стосуються земель оборони та не стосуються Збройних Сил України як специфічного суб`єкта господарських відносин.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 17 Конституції України, статей 6, 8, 10, 626- 628 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статей 1, 2 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 у подібних правовідносинах, зокрема, при укладенні та виконанні змішаних договорів щодо земель оборони згідно із загальними засадами цивільного законодавства за відсутності їх підзаконного нормативного регулювання та з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скаржник зазначає про відсутність підзаконного нормативно-правового регулювання суспільних відносин та порушення виконавчим органом державної влади принципу належного урядування.

ТОВ "Кольза" також посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (незалучення до участі у справі Кабінету Міністрів України); пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, на підставі незавершеної перевірки дотримання КЕВ м. Житомира в 2021 році норм земельного законодавства).

3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ТОВ "Кольза" без задоволення, а оскаржувану постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22 - без змін. Прокурор вважає безпідставними доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також положень статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони".

3.4. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ТОВ "Кольза" без задоволення, а оскаржувану постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22 - без змін. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про визнання недійсним договору від 07.08.2018 № 549, зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції містить відповіді на аргументи сторін, є законною та обґрунтованою.

3.5. Міністерство оборони України у додаткових поясненнях у справі просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ "Кольза". Міністерство оборони України зазначає, що спірний договір укладений за результатами конкурсу, переможцем якого визнано ТОВ "Кольза", умовами договору від 07.08.2018 № 549 не передбачена передача земельних ділянок та припинення права користування ними. Міністерство оборони України також зазначає, що Збройні Сили України зацікавлені в укладенні договорів з вирощування сільськогосподарських культур з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

3.6. ТОВ "Кольза" надіслало до Верховного Суду електронною поштою та засобами поштового зв`язку до Верховного Суду додаткові пояснення від 16.11.2023.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 07.08.2018 за результатами конкурсу між КЕВ м. Житомира (сторона-1) та ТОВ "Кольза" (сторона-2) укладено договір № 549 про спільну діяльність, відповідно до якого з метою співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в КЕВ м. Житомира, недопущення захоплення земельних ділянок сторонніми особами та недопущення збитків через невикористання земельної ділянки на підставі розпорядження тимчасово виконуючого обов`язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 13.09.2016 № 303/6/27/1380, розпорядження тимчасово виконуючого обов`язки начальника Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 20.04.2018 № 303/21/1/1339 сторони домовилися про спільну діяльність і співробітництво в питанні сумісного використання земель, а саме: вирощування зернових та технічних культур.

4.2. Спільний обробіток землі буде здійснюватися силами та коштами ТОВ "Кольза" щодо проведення необхідного комплексу заходів із забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором (пункт 1.2 договору від 07.08.2018 № 549).

4.3. Згідно з пунктом 3.1 договору від 07.08.2018 № 549 КЕВ м. Житомира зобов`язувався залучити до спільної обробки, що буде проводиться разом з ТОВ "Кольза", земельну ділянку, яка надана КЕВ м. Житомира Міністерством оборони України та перебуває на його обліку. Земельна ділянка площею 251,8211 га (відповідно до державного акта), що підлягає до подальшого уточнення після виготовлення технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості і проведених геодезичних та картографічних робіт, яка розташована за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, військове містечко № 63. в межах, указаних в плані (додаток № 1).

4.4. ТОВ "Кольза" зобов`язалося:

- приступити до господарської діяльності з використання залученої земельної ділянки;

- здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками;

- вести бухгалтерський облік майна, цінностей, зобов`язань, в тому числі платіжних та інших операцій, пов`язаних із виконанням цього договору, надавати інформацію про фінансові результати спільної діяльності та всі інші необхідні дані, пов`язані зі спільною діяльністю, за письмовим запитом КЕВ м. Житомира;

- нести витрати, що виникли під час виконання цього договору, в межах свого внеску;

- забезпечити підготовку (найм) відповідного персоналу для виконання робіт за цією угодою та за необхідності залучати третіх осіб для виконання сільськогосподарських робіт за згодою КЕВ м. Житомира;

- погоджувати з керівництвом КЕВ м. Житомира час початку і закінчення робіт на залученій ділянці;

- здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт;

- проводити догляд за посівами сільгоспкультур (внесення добрив, засобів захисту рослин);

- здійснювати охорону посівів власними силами та засобами від посягання сторонніх осіб.

4.5. Пунктом 4 договору від 07.08.2018 № 549 сторонами договору погоджено порядок ведення спільних справ:

- керівництво спільного обробітку ґрунту здійснює ТОВ "Кольза" (підпункт 4.2);

- ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також надання статистичної звітності до відповідних органів доручається ТОВ "Кольза" з обов`язковим наданням копії документів КЕВ м. Житомира (підпункт 4.3);

- сплата усіх видів податків та зборів при здійсненні такого виду діяльності здійснюється ТОВ "Кольза" в порядку та у межах, передбачених чинним законодавством та сутністю підприємства, окрім тих видів податків та зборів, які згідно із законодавством покладаються виключно на КЕВ м. Житомира (підпункт 4.4).

- КЕВ м. Житомира має право здійснювати всебічний контроль за діяльністю ТОВ "Кольза" в рамках виконання умов цього договору (підпункт 4.5).

4.6. Пунктом 5.1 договору від 07.08.2018 № 549 сторони погодили, що вартість цього договору складає в межах 10 % від середньої обласної вартості 1 га сільськогосподарських земель, а саме 717 690,14 грн (в т. ч. ПДВ) (з розрахунку: вартість 1 га землі складає 2850,00 грн) на один рік.

4.7. Згідно з пунктом 5.2 цього договору сторони дійшли згоди, що ТОВ "Кольза" перераховує КЕВ м. Житомира грошові кошти у два етапи:

- 1-й етап - до 15.09 кожного року - 20 % від загальної ціни договору, що складає 143 538,03 грн (в т. ч. ПДВ);

- 2-й етап - до 15.11 кожного року - 80% від загальної ціни договору, що складає 574 152,11 грн. (в т. ч. ПДВ).

4.8. Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 договору від 07.08.2018 № 549 сторони погодили, що у 2018 році вартість договору складає 299 037,55 грн (пропорційно кількості місяців його дії у 2018 році (а саме серпень-грудень)), грошові кошти вносяться до 15.11.2018 року.

4.9. Цей договорі вважається укладеним на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025, з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік. Індексація розміру внесків сторін ґрунтується на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов`язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 січня кожного року. Індексація внесків сторін у 2018 році не проводиться (пункт 8.1 договору від 07.08.2018 № 549).

4.10. 13.11.2018 між сторонами договору від 07.08.2018 № 549 укладено додаткову угоду № 772, відповідно до якої сторони дійшли згоди внести зміни до договору про спільну діяльність від 07.08.2018 № 549, зокрема:

1.1.1. пункт 1.1 договору від 07.08.2018 № 549 викласти у такій редакції: "З метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності у Квартирно-експлуатаційному відділі м. Житомира, недопущення захоплення земельних ділянок сторонніми особами, та недопущення завдання збитків державі, пов`язаних з невикористання земельної ділянки, Сторони дійшли згоди щодо організації спільної діяльності з вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці площею 251,8211 га, що розташована на території Романівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області".

1.1.2. пункт 1.2 договору від 07.08.2018 № 549 викласти у такій редакції: "Сторони домовились, що спільний обробіток землі буде здійснюватися шляхом об`єднання спільних зусиль та ресурсів сторін по проведенню необхідного комплексу заходів з забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, її збереження, збору врожаю та реалізації".

1.1.3. викласти пункт 3.1 договору від 07.08.2018 № 549 у такій редакції:

"Сторона-1 за цим договором зобов`язується:

- залучити до спільної обробки земельну ділянку, що надана Стороні-1 Міністерством оборони України та перебуває на її обліку. Земельна ділянка площею 251,8211 га (відповідно до державного акта), що підлягає до подальшого уточнення після виготовлення технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в межах, указаних в плані (Додаток № 1);

- здійснювати нагляд за посівами з метою уникнення знищення посівів третіми особами. Такий нагляд здійснюється шляхом періодичного відстеження стану посівів без встановлення цілодобової охорони;

- при відсутності можливості здійснити спостереження за посівами та врожаєм повідомити про це Сторону-2 для тимчасової допомоги у виконанні цього пункту".

1.1.4. викласти пункт 3.2 договору від 07.08.2018 № 549 у такій редакції:

"Сторона-2 за цим договором зобов`язується:

- приступити до виконання своїх зобов`язань за даним договором на протязі двох календарних місяців з дати його укладання;

- здійснювати свій внесок у спільну діяльність з вирощування сільськогосподарської продукції у формі проведення комплексу посівних заходів, вирощування (внесення добрив та засобів захисту) сільськогосподарських культур та збирання врожаю на земельній ділянці після узгодження таких із Стороною-1;

- Сторона-2, виконуючи обов`язки за даним договором залучає власну техніку, посівний матеріал, засоби захисту та живлення рослин, персонал, паливно-мастильні матеріали. Використання агротехнології вирощування сільськогосподарських культур обов`язково узгоджується між Стороною-2 та Стороною-1 в усній або письмовій формі;

- вести бухгалтерський облік по господарським операціям за даним договором;

- після збору врожаю зберігати вирощену продукцію до моменту її розподілу між Сторонами".

1.1.6. Викласти розділ 5 договору від 07.08.2018 № 549 у такій редакції:

"5.1. Вирощена сільськогосподарська продукція підлягає поділу між Сторонами у відсотковому співвідношенні.

5.2. Розподіл вирощеної сільськогосподарської продукції оформляється Актом про поділ та передачу продукції Сторонам договору.

5.3. Акт про поділ та передачу продукції Сторонам договору має бути укладеним на протязі 15 календарних днів від дати закінчення збору врожаю на земельній ділянці.

5.4. Сторона-2 за даним договором отримує 90 відсотків від загального об`єму вирощеної продукції.

5.5. Сторона-1 за даним договором отримує 10 відсотків від загального об`єму вирощеної продукції.

5.6. Сторона-2 зобов`язана на протязі п`яти календарних днів від дати закінчення збору врожаю повідомити про це Сторону-1...

5.9. Зважаючи на той факт, що Сторона-1 є структурною складовою майнового комплексу Міністерства оборони України та головним завданням Сторони-1 є забезпечення на своєму рівні боєздатності Збройних Сил України і Сторона-1 не веде комерційної діяльності, Сторони узгодили, що Сторона-2 бере на себе обов`язок сплачувати щороку на користь Сторони-1 платіж, який буде спрямований на покриття витрат Сторони-1 пов`язаних із участю Сторони-1 у даному договорі.

Даний платіж є соціальною гарантією Сторони-2 щодо незавдання збитків Міністерству оборони України у процесі виконання даного договору, у час непрямої військової агресії зі сторони російської федерації по відношенню до України (збройний конфлікт у Донецькій та Луганській областях).

Розмір такого платежу складає 717690,14 грн. (з розрахунку: вартість 1 га землі складає 2850 грн) за календарний рік.

Сторони погодилися, що Сторона-2 перераховує Стороні-1 грошові кошти у два етапи:

- 1-й етап - до 15.09 кожного поточного року дії даного договору - 20% від загальної ціни договору;

- 2-й етап - до 15.11 кожного поточного року дії даного договору - 80% від загальної ціни договору....

2.1. Дана додаткова угода набирає чинності з дати її укладання та діє до дати припинення дії договором про спільну діяльність № 549 від 07.08.2018...

2.4. Положення договору про спільну діяльність № 549 від 07.08.2018, які не змінені даною додатковою угодою зберігають свою дію..."

4.11. Як установили суди, 11.12.2018 та 25.01.2019 між сторонами договору від 07.08.2018 № 549 укладено додаткові угоди № 869 та № 42 до цього договору.

4.12. Господарські суди також зазначили, що додатковою угодою від 02.09.2019 № 1 до договору від 07.08.2018 № 549 сторони погодили внесення змін до договору від 07.08.2018 № 549, а саме:

Викласти розділ 5 договору у такій редакції:

"5. Розподіл прибутку від спільної діяльності та розрахунки між Сторонами.

5.1. Прибуток від спільної діяльності підлягає поділу між Сторонами у відсотковому співвідношенні.

5.2. Розподіл прибутку від спільної діяльності оформляється Актом про поділ прибутку від спільної діяльності Сторонам договору.

5.3. Акт про поділ прибутку від спільної діяльності Сторонам договору має бути укладеним на протязі 75 календарних днів від дати закінчення збору врожаю на земельній ділянці.

5.4. Сторона-2 за даним договором отримує 90 відсотків отриманого від спільної діяльності.

5.5. Сторона-1 за даним договором отримує 10 відсотків від прибутку отриманого від спільної діяльності.

5.6. Сторона-2 зобов`язана на протязі п`яти календарних днів від дати закінчення збору врожаю повідомити про це Сторону-1.

5.7. Сторона-1 має право здійснювати контроль за процесом посіву, вирощування та збору врожаю та надавати свої заперечення щодо дотримання технології вирощування сільськогосподарської продукції за даним договором.

5.8. У разі поганої врожайності Сторони спрямовують кошти отримані від реалізації врожаю на покриття збитків.

5.9. Зважаючи на той факт, що Сторона-1 є структурним підрозділом Міністерства оборони України та головним завданням Сторони-1 є забезпечення па своєму рівні боєздатності Збройних Сил України і Сторона-1 не веде комерційної діяльності, Сторони узгодили, що Сторона-2 бере на себе обов`язок сплачувати щороку на користь Сторони-1 соціальний платіж.

Даний платіж є соціальною гарантією Сторони-2 щодо незавдання збитків Міністерству оборони України у процесі виконання даного договору, у час непрямої військової агресії зі сторони російської федерації по відношенню до України (збройний конфлікт у Донецькій та Луганській областях).

Розмір такого платежу складає 717 690,14 грн. (з розрахунку: вартість 1 га землі складає 2850 грн) за календарний рік.

Сторони погодилися, що Сторона-2 перераховує Стороні-1 грошові кошти передбачені даним пунктом, щомісячно, рівними частинами, до десятого числа місяця, що передує розрахунковому.

5.10. Порядок розподілу прибутку від спільної діяльності визначається між Сторонами у додатковій угоді. Сторона-1 делегує Стороні-2 право реалізувати повний об`єм спільно вирощеної сільськогосподарської продукції з подальшою виплатою Стороні-1 Стороною-2 вартості частки прибутку від спільної діяльності Стороні-1. Порядок реалізації продукції, мінімальна вартість продукції, за якою вона може бути реалізована Стороною-2, узгоджується у відповідних додаткових угодах до даного Договору.

5.11. При розподілі прибутку від спільної діяльності у рахунок частки Сторони-1 платіж передбачений п.п. 5.9 даного договору не зараховується..."

4.13. За змістом пункту 2.1 додаткової угоди від 02.09.2019 № 1 до договору від 07.08.2018 № 549 ця додаткова угода набирає чинності з дати її укладення та діє до дати припинення дії договору про спільну діяльність від 07.08.2018 № 549.

4.14. Положення договору про спільну діяльність від 07.08.2018 № 549, які не змінені цією додатковою угодою, зберігають свою дію (пункт 2.4 додаткової угоди від 02.09.2019 № 1 до договору від 07.08.2018 № 549).

4.15. В додатковій угоді від 30.09.2019 № 39 до договору від 07.08.2018 № 549 сторони визначили порядок та умови розподілу і реалізації спільно вирощеної сільськогосподарської продукції (пункт 1.1 цієї додаткової угоди).

4.16. Пунктом 1.2 додаткової угоди від 30.09.2019 № 39 передбачено, що в 2019 році на земельній ділянці площею 200 га зібрано врожай соняшника в розмірі 101,14 тонни.

4.17. Сторони дійшли згоди, що сторона-1 делегує стороні-2 реалізувати соняшник Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД АЙ ЕВОЛЮШН" згідно з договором поставки від 12.09.2019 № 141455 в кількості 101,14 т за ціною 8026,45 грн з ПДВ на загальну суму 811 795,36 грн (пункт 1.3 додаткової угоди від 30.09.2019 № 39 до договору від 07.08.2018 № 549).

4.18. Ця додаткова угода набирає чинності з дати її укладення та діє до моменту повного виконання її умов сторонами (пункт 2.1 додаткової угоди від 30.09.2019 № 39 до договору від 07.08.2018 № 549).

4.19. 30.09.2019 КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза" підписали акт про поділ та передачу продукції.

4.20. Додатковою угодою від 27.05.2021 № 302 до договору від 07.08.2018 № 549 сторони внесли зміни до банківських реквізитів КЕВ м. Житомира.

4.21. Суди попередніх інстанцій зазначили, що земельна ділянка, яка оброблялася спільно КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза", належить до земель оборони, є державною власністю та надана Бердичівській КЕВ району на підставі Державного акта на право користування землею серії Б, № 022526 (площею станом на 2003 рік - 294,2 га).

4.22. Згідно з директивою Міністра оборони України від 10.01.2005 № Д-322/1/01 та від 18.01.2008 № Д-322/1/01 при розформуванні Коростенської квартирно-експлуатаційної частини (району) до 10.01.2005 та Бердичівської квартирно-експлуатаційної частини (району) до 31.10.2008 їх правонаступником визначено КЕВ м. Житомира.

4.23. 11.12.2018 про земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 внесено відомості до Державного земельного кадастру.

4.24. У подальшому на підставі Державного акта на право користування землею серії Б, № 022526, КЕВ м. Житомира зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 га.

4.25. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору від 07.08.2018 № 549 про спільну діяльність та зобов`язання ТОВ "Кольза" повернути КЕВ м. Житомира спірну земельну ділянку.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кольза" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.11.2023 № 29.2-02/3250 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 906/85/22 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду від 14.11.2023 для розгляду касаційної скарги ТОВ "Кольза" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2023 у справі № 906/85/22 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кольза" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/1719/22.

Суд установив, що 12.09.2024 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 916/1719/22 ухвалив постанову, яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 31.10.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 906/85/22 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кольза" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22; зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кольза" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/20/23.

Суд установив, що 15.11.2024 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/20/23 ухвалила постанову, яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19.11.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2024 у справі № 906/85/22 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кольза" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22.

З урахуванням зупинення провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кольза", а також у зв`язку з необхідністю проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 906/85/22 ця справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій і розгляду касаційної скарги.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Таким чином, Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Житомирської ОДА, КЕВ м. Житомира про визнання недійсним договору від 07.08.2018 № 549 про спільну діяльність та повернення земельної ділянки. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилається на те, що спірний договір від 07.08.2018 № 549 є прихованим договором оренди, його укладено між КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза" всупереч вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" без погодження з органом місцевого самоврядування та з порушенням положень статей 1130, 1134, 1137, 1138 Цивільного кодексу України, статей 92, 95, 116, 122, 124, 152 Земельного кодексу України, статей 4, 14- 16 Закону України "Про оренду землі", тому його належить визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.6. Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Таким чином, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22.

5.7. У справі, що розглядається, Прокурор заперечує дійсність правочину - договору від 07.08.2018 № 549 про спільну діяльність, предметом якого є спільний обробіток земельної ділянки площею 251,8211 га, яка належить до земель оборони та передана КЕВ м. Житомира на праві постійного користування, а також посилається на те, що спірний договір є прихованим договором оренди землі.

5.8. Відповідно до вимог частини 1 статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

Згідно із частиною 2 статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, спільна діяльність на основі договору про спільну діяльність є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 927/784/22.

5.9. Відповідно до вимог статті 13 Земельного кодексу України, статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, належить до повноважень Кабінету Miністрів України.

5.10. Згідно із частинами 1 та 4 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

5.11. Частиною 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

5.12. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до умов спірного договору КЕВ м. Житомира фактично передав ТОВ "Кольза" земельну ділянку, що належить до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади. Посилаючись на положення статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", суд апеляційної інстанції зазначив, що вважає неправомірним укладення КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза" договору від 07.08.2018 № 549. Суд апеляційної інстанції також виснував, що оскільки КЕВ м. Житомира як постійний користувач земельної ділянки державної власності не наділений правом передавати її іншим особам, зокрема в оплатне користування (оренду), то укладення спірного договору від 07.08.2018 № 549, який є удаваним договором оренди землі, суперечить вимогам земельного законодавства, що є правовою підставою для визнання його недійсним.

5.13. Колегія суддів зазначає, що з огляду на сталу правову позицію Верховного Суду постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Подібні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21, а також у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22, до завершення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі № 906/85/22, що розглядається.

5.14. У постійного користувача немає повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження - виключно компетенція власника.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, до завершення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі № 906/85/22, що розглядається.

5.15. Натомість скаржник, не погоджуючись із висновками, викладеними в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

5.16. ТОВ "Кольза", обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.17. Пунктами 1- 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.18. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 07.06.2022 у справі № 915/317/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, а також в ухвалі Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 903/54/22.

5.19. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.20. Розглянувши доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що скаржник, зазначаючи про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, послався на ухвалу Верховного Суду від 23.05.2023 року у справі № 903/54/22, якою було закрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 903/54/22.

Оскільки відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не в його ухвалі, то посилання скаржника на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду, колегія суддів не може взяти до уваги.

5.21. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВК "Рамінтек" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Карат" про визнання недійсним договору про розірвання договору оренди. У зазначеній постанові Верховний Суд виклав такі висновки:

"При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків".

У справі № 910/12959/18 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог та відсутність підстав для визнання недійсним договору про розірвання договору оренди відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

5.22. Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги у справі № 906/85/22, яка розглядається, мотивовані порушеннями під час укладення спірного правочину положень статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", статей 92, 95, 96 Земельного кодексу України. У справі, що розглядається, Прокурор, посилаючись на статті 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, просив визнати спірний правочин недійсним. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на фактичні обставини, з якими закон пов`язує визнання спірного правочину недійсним на момент його вчинення. Тому оскаржуване рішення не суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18.

5.23. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 915/317/21, від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15.

ТОВ "Кольза" в касаційній скарзі зазначає, що в наведених постановах Верховного Суду спростовуються висновки апеляційного суду про неможливість використання земель оборони військовими частинами самостійно або спільно з іншими суб`єктами господарювання до розроблення Кабінетом Міністрів України відповідного Порядку надання дозволу суб`єктам господарювання на вирощування сільськогосподарських культур на землях оборони.

5.24. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17.

Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17 ухвалена за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова та Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" про визнання недійсним договору із вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці позивача. У цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що КЕВ м. Харкова є специфічним господарюючим суб`єктом відповідно до статті 1 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України", компетенція такого суб`єкта дозволяє йому укладати господарські договори. Також у справі № 922/2732/17 суд встановив, що спірний договір укладений за участю Міністерства оборони України шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів Міністерства оборони України та внаслідок прямого розпорядження Міністерства оборони України щодо укладення такого договору. У справі № 922/2732/17 встановлено, що Міністерством оборони України був установлений прямий контроль за укладенням та безперешкодним виконанням цього договору, а також установлено, що договір не передбачає для Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" жодних прав на земельну ділянку. За вказаних обставин Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

5.25. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 ухвалена за позовом заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайбункер" про визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки. Господарські суди, задовольняючи позов у цій справі, зазначили, що земельна ділянка належить до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України. Власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними, тому повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не належали Ізмаїльській міській раді. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки Ізмаїльська міська рада уклала спірний договір з перевищенням повноважень. Верховний Суд у справі № 916/3727/15 дійшов висновку, що правочини, які передбачають відчуження земельних ділянок, що належать до земель оборони, здійснюються з обов`язковим наданням Кабінетом Міністрів України як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на таке відчуження.

5.26. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 915/317/21.

Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 915/317/21 ухвалена за позовом Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі та повернення земельної ділянки. Верховний Суд у цій справі скасував судові рішення про часткове задоволення позову та направив справу на новий розгляд. При цьому Верховний Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій не врахували повноважень Міністерства оборони України щодо перевірки оспорюваного правочину на відповідність законодавству та передчасно дійшли висновку про те, що Міністерство оборони України дізналося про порушення інтересів держави лише після отримання листа прокуратури, хоча мало можливість виявити ці порушення раніше.

5.27. Колегія суддів зазначає, що постанови Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 915/317/21, від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, на які посилається скаржник, ухвалені у відносинах, які є подібними зі спірними правовідносинами. Водночас колегія суддів зауважує, що в касаційній скарзі не наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які, на думку скаржника, не враховані апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваної постанови.

5.28. При цьому положення Господарського процесуального кодексу України покладають на скаржника обов`язок зазначати, який саме висновок Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення. Верховний Суд не може вважати власні висновки скаржника, які, на його думку, викладені у зазначених ним постановах, підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

5.29. Водночас колегія суддів установила, що Верховний Суд ухвалив постанову від 15.01.2025 у справі № 915/317/21 за позовом Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва (далі - КЕВ міста Миколаєва), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" (далі - ТОВ "Лан") про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі та повернення земельної ділянки. Позовні вимоги Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері були мотивовані тим, що оспорюваний правочин вчинений із порушенням вимог законодавства, оскільки КЕВ міста Миколаєва передав у користування ТОВ "Лан" земельну ділянку, що належить до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування.

Тому відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.30. У постанові від 15.01.2025 у справі № 915/317/21 Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено недійсність договору з тих підстав, що він укладений з порушенням норм законодавства, зокрема, статті 13 Земельного кодексу України, статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 77 Земельного кодексу України, частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" оскільки КЕВ міста Миколаєва передав у користування ТОВ "Лан" земельну ділянку, що належить до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування. Вказуючи про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, суди зазначили, що чинним на момент його укладення законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони.

Разом з тим Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Міністерство оборони України було обізнане про порушення законодавства з боку КЕВ міста Миколаєва при укладенні договору, а тому звернення позивача з позовом про визнання такого договору недійсним поза межами трирічного строку свідчить про пропуск строку позовної давності та є самостійною підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог. При цьому Верховний Суд виходив із того, що суди врахували повноваження Міністерства оборони України щодо перевірки оспорюваного правочину на відповідність законодавству, визначені Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448, Положенням про Головну контрольно-ревізійну інспекцію Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 31.12.1993 № 313.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 915/317/21 згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Отже, відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд враховує висновок щодо застосування статті 256 Цивільного кодексу України, викладений у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 915/317/21, яка ухвалена після подання касаційної скарги у подібних правовідносинах.

5.31. Натомість у справі № 906/85/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача про застосування строків позовної давності через безпідставність позову.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ "Кольза" про застосування строків позовної давності, оскільки строк позовної давності, за висновком суду, не пропущено. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що сторонами не доведено, а в матеріалах справи відсутні докази того, що будь-який із органів державного контролю до 2021 року виявив факт порушення та вказував на порушення вимог закону при укладенні спірного договору. Суд апеляційної інстанції зауважив, що орган державного контролю у сфері земельних відносин (Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області) в листопаді 2021 року провів перевірку законності користування землею ТОВ "Кольза" та виніс на адресу КЕВ м. Житомира припис від 03.11.2021 № 813-ДК/0447ПР/03/01-21, склав відповідний протокол про адміністративне правопорушення від 05.11.2021, де вказував про виявлені порушення вимог земельного законодавства. Суд апеляційної інстанції також установив, що при укладенні оспорюваного договору КЕВ м. Житомира керувалося Методичними рекомендаціями щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України.

Разом з тим, як зазначив суд апеляційної інстанції, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 815/1784/18, що набрало законної сили 13.12.2021, визнано протиправними дії заступника Міністерства оборони щодо затвердження "Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України" та визнано нечинними такі рекомендації. Тому суд апеляційної інстанції виснував, що при укладенні оспорюваного правочину Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира мали дізнатись про порушення закону не з моменту його укладення, а з моменту їх обізнаності про те, що оспорюваний правочин вчинено з порушенням законодавства, і такий час слід рахувати від дати скасування зазначених Методичних рекомендацій (13.12.2021) чи отримання припису органу державного контролю про виявлені порушення (05.11.2021). Щодо обізнаності Житомирської ОДА про порушення інтересів держави, то суд апеляційної інстанції зазначив, що строк слід рахувати з 05.06.2020, тобто з моменту, коли за Житомирською ОДА було зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.32. Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду апеляційної інстанції є передчасними та такими, що зроблені без установлення всіх необхідних обставин справи.

5.33. Так, згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

При цьому перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня, коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 915/317/21.

5.34. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 та неодноразово підтримана Верховним Судом (зокрема, в постановах від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17), держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

5.35. За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, тлумачення частини 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину.

5.36. Проте суд апеляційної інстанції, не з`ясувавши повноважень Міністерства оборони України щодо можливості перевірки оспорюваного правочину на предмет його відповідності приписам чинного законодавства, дійшов передчасного висновку про те, що Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира могли дізнатися про порушення закону не з моменту укладення оспорюваного договору, а з моменту їх обізнаності про те, що оспорюваний правочин вчинено з порушенням законодавства. Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України.

5.37. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 73- 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, на основі дослідження та оцінки поданих сторонами доказів, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.38. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що ТОВ "Кольза" вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18. За твердженням скаржника, наведені справи не стосуються земель оборони та не стосуються Збройних Сил України як специфічного суб`єкта господарських відносин.

5.39. За змістом пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник в касаційній скарзі повинен вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 910/2171/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 13.12.2022 у справі № 911/1186/20, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19.

Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

5.40. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

5.41. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

5.42. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 13, 14, 117 Конституції України, статей 13, 77 Земельного кодексу України, статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" дійшов висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів та надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Суд апеляційної інстанції встановив, що на час укладення спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки Кабінет Міністрів України не визначив порядок використання земель оборони в господарських цілях.

5.43. Суд апеляційної інстанції також установив, що Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва. Квартирно-експлуатаційний відділ (квартирно-експлуатаційна частина) є державною установою, яка створена з метою організації виконання завдань з питань інженерно-інфраструктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення військових частин, закладів, установ та організації Збройних Сил України та відповідно до пункту 2.1 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.09.2013 за № 1590/24122, належить до квартирно-експлуатаційних органів Збройних Сил України.

5.44. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, тому дійшов висновку, що саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважатися належним врегулюванням цих правовідносин. Суд апеляційної інстанції встановив, що чинним на момент укладення оспорюваного правочину законодавством передбачалося право військових частин за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

5.45. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що вказаний висновок ґрунтується, в тому числі, на правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18, відповідно до якої "для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов`язків уряду щодо здійснення такого регулювання".

5.46. Перевіряючи доводи Прокурора про визнання недійсним договору від 07.08.2018 № 549 щодо його удаваності, суд апеляційної інстанції послався на положення статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України та встановив, що матеріали справи не містять доказів про звернення КЕВ м. Житомира або ТОВ "Кольза" щодо взяття договору про спільну діяльність на облік в контролюючих органах; відповідно до умов договору про спільну діяльність КЕВ м. Житомира зобов`язується залучити до спільного обробітку земельну ділянку площею 251,8211 га з подальшим уточненням після виготовлення технічної документації із землеустрою для встановлення меж земельної ділянки, забезпечити безперешкодний доступ ТОВ "Кольза" до земельних ділянок та попередити про особливі властивості на недоліки земельної ділянки; ТОВ "Кольза" та КЕВ м. Житомира уклали договір про спільну діяльність на строк, який встановлений як мінімальний для договору оренди земель сільськогосподарського призначення.

Проаналізувавши умови спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що внаслідок укладення договору про спільну діяльність ТОВ "Кольза" фактично отримало від КЕВ м. Житомира право обробітку земельної ділянки на відповідний період. За висновком суду апеляційної інстанції, між сторонами вчинено удаваний правочин, а саме укладено договір про спільну діяльність для приховування фактично укладеного договору оренди землі. Суд зауважив, що оскільки КЕВ м. Житомира як постійний користувач земельної ділянки державної власності не наділений правом передавати її іншим особам, зокрема в оплатне користування (оренду), укладення спірного у справі договору про спільну діяльність, який є удаваним договором оренди землі, суперечить вимогам статей 92, 93, 95 124 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про оренду землі".

При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, зауваживши, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

5.47. Суд апеляційної інстанції також установив, що Верховний Суд у постановах від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 та від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20 зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

5.48. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі", врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, про те, що на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) - отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

5.49. Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21, про те, що невикористання при вчиненні певного правочину визначень та формулювань, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони.

5.50. Положення земельного законодавства, як зауважив суд апеляційної інстанції, не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій. Як зазначив суд апеляційної інстанції, подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 та від 19.06.2019 у справі № 920/22/18.

5.51. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права, зазначені в наведених постановах, з урахуванням сталих правових позицій Верховного Суду щодо необхідності під час розгляду позовів про визнання правочинів недійсними надавати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, щодо особливостей визнання правочинів удаваними, щодо відмінностей між договорами про спільну діяльність та договорами оренди, а також щодо повноважень постійних землекористувачів. Тому колегія суддів Верховного Суду вважає, що скаржником не доведено наявності підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18.

5.52. Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.53. Скаржник у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку щодо застосування положень статті 17 Конституції України; статей 6, 8, 10, 626- 628 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статей 1, 2 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 у подібних правовідносинах, зокрема, при укладенні та виконанні змішаних договорів щодо земель оборони згідно із загальними засадами цивільного законодавства за відсутності їх підзаконного нормативного регулювання та з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скаржник зазначає про відсутність підзаконного нормативно-правового регулювання суспільних відносин та порушення виконавчим органом державної влади принципу належного урядування.

5.54. Зміст пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що він спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.55. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.56. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.57. Колегія суддів установила, що в постановах судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, до завершення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі, а також у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 915/317/21 викладено правові висновки, відповідно до яких постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій. Висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать правовій позиції, викладеній у наведених постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що саме наведена правова позиція є визначальною у подібних правовідносинах, у тому числі при укладенні та виконанні договорів щодо земель оборони. При цьому доводи скаржника стосовно необхідності надання висновку щодо застосування положень статті 17 Конституції України, статей 6, 8, 10, 626- 628 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статей 1, 2 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 у подібних правовідносинах з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не містять належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо наведених норм для правильного вирішення справи.

5.58. Тому доводи скаржника, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.59. ТОВ "Кольза" в касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (незалучення до участі у справі Кабінету Міністрів України); пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, на підставі Акта незавершеної перевірки дотримання КЕВ м. Житомира в 2021 році норм земельного законодавства).

5.60. Щодо незалучення до участі у справі Кабінету Міністрів України колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між особою і сторонами спору не може братися до уваги (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, постанови Верховного Суду 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17).

ТОВ "Кольза" в касаційній скарзі посилається на повноваження Кабінету Міністрів України щодо здійснення підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, проте не обґрунтовує, яким чином рішення суду у цій справі вплинуло чи може вплинути на права або обов`язки Кабінету Міністрів України, котрий повинен був ухвалити підзаконний акт щодо регулювання порядку використання земель оборони. Тому наведені доводи скаржника не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення.

5.61. Щодо аргументів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позовних вимог, які на думку скаржника, не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Скаржник вважає, що предметом позову Прокурора є вимоги, які зазначені в заголовку до позовної заяви, поданої до суду першої інстанції, а саме: "про визнання недійсним договору № 549 від 07.08.2018 про спільну діяльність на майбутнє та повернення земельної ділянки". Суд апеляційної інстанції, за твердженням скаржника, всупереч назві позову та доводам Прокурора, викладеним у позовній заяві, під час апеляційного розгляду справи змінив предмет позову та задовольнив позовні вимоги Прокурора, ухваливши постанову, зокрема, про визнання недійсним договору від 07.08.2018 № 549, укладеного між ТОВ "Кольза" та КЕВ м. Житомира, в редакції з урахуванням внесених змін відповідно до додаткових угод від 13.11.2018, 11.12.2018, 25.01.2019, 02.09.2019, 30.09.2019.

Відповідно до повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Колегія суддів установила, що зміст позовних вимог - предмет позову Прокурор виклав у прохальній частині позовної заяви, поданої до суду першої інстанції, і саме ці позовні вимоги були предметом розгляду як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції. Тому доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими.

5.62. Доводи скаржника про обґрунтування оскаржуваної постанови новими підставами, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повному і всебічному з`ясуванні обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, обізнаність суду апеляційної інстанції з вимогами підпункту 64.6 пункту 66 Податкового кодексу України та застосування прямої норми законодавства до спірних правовідносин не є порушенням частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України та зроблені судом з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що укладення спірного договору від 07.08.2018 № 549, який є удаваним договором оренди землі, суперечить вимогам земельного законодавства, що є правовою підставою для визнання його недійсним. І саме це стало підставою для задоволення позову Прокурора.

5.63. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а також про встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимих доказів, зокрема, на підставі Акта незавершеної перевірки дотримання КЕВ м. Житомира в 2021 році, дійшла висновку, що такі доводи є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, досліджених судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права у вигляді обґрунтування рішення на підставі недопустимих доказів.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України убачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

Скаржник не обґрунтовує незаконність джерел, умов і способів одержання Акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 03.11.2021 № 813-ДК/760/АП/09/01-21 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, дослідженого судом апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції надав оцінку договору від 07.08.2018 № 549, Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 03.11.2021 № 813-ДК/760/АП/09/01-21 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, тому доводи ТОВ "Кольза" про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів та про встановлення обставин на підставі недопустимих доказів є необґрунтованими.

5.64. Помилковий висновок суду апеляційної інстанції про те, що внаслідок укладення договору про спільну діяльність від 07.08.2018 № 549 ТОВ "Кольза" фактично отримало від КЕВ м. Житомира право обробітку земельної ділянки комунальної власності на відповідний період, не покладений в основу оскаржуваної постанови та не вплинув на результати розгляду справи. Суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка, яка спільно оброблялася сторонами, належить до земель оборони, є державною власністю, та надана Бердичівській КЕВ району на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 022526 (площею станом на 2003 рік - 294,2 га). Тому, пославшись на законодавство, яким врегульовано спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вважає неправомірним укладення КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза" договору від 07.08.2018 № 549, оскільки КЕВ м. Житомира фактично передав ТОВ "Кольза" земельну ділянку, що належить до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади.

5.65. Доводи скаржника щодо порушення судом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обґрунтовані недотриманням судом апеляційної інстанції принципу "належного урядування".

Колегія суддів зазначає, що в рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", за якого державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. ЄСПЛ звернув увагу на те, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку суд апеляційної інстанції не порушив принципу "належного урядування". Так, відповідно до усталеної практики Верховного Суду постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Укладаючи спірний правочин, сторони відповідно до частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, діючи добросовісно та обачливо, повинні були враховувати відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, щодо врегулювання спірних правовідносин, а також положення статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" статей 77, 92, 95, 122-124 Земельного кодексу України.

5.66. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.67. Враховуючи викладене, доводи скаржника, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

5.68. Водночас у справі, що розглядається, колегія суддів зазначила про необхідність з`ясування обставин справи щодо початку перебігу позовної давності, що, в свою чергу, пов`язано з оцінкою доказів. Оскільки під час касаційного перегляду цієї справи було встановлено неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, порушення статей 73-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, які призвели до передчасних висновків щодо моменту початку перебігу позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови з направленням справи на новий розгляд.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом частин 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права були допущені тільки цим судом.

6.3. Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити, а ухвалену у справі постанову - скасувати із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

6.4. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольза"</a> задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 906/85/22 скасувати, справу № 906/85/22 передати на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Ю. Я. Чумак

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення21.01.2025
Оприлюднено03.02.2025
Номер документу124830050
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —906/85/22

Постанова від 21.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 20.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 16.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 17.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 10.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 09.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 29.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 12.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 04.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 28.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні