Рішення

від 29.01.2025 по справі 350/1945/24

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/1945/24

Номер провадження 2/350/93/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Сокирко Л.М.,

секретаря судових засідань Видойник І.П.,

з участю сторін: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Калинія Ю.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в залі судових засідань № 2 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дубівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 15 листопада 2024 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дубівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12 лютого 2007 року вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 8 жовтня 2024 року шлюб між ними розірвано, неповнолітнього сина ОСОБА_3 залишено на проживання з ним.

Син як до розірвання шлюбу так і після розірвання шлюбу постійно проживає разом з ним та перебуває на його повному утриманні, він самостійно займається вихованням сина. Відповідачка самоусунулася від вихованння сина, участі у його вихованні не приймає, батьківські обов`язки не виконує, свідомо ними нехтує; перестала спілкуватися із ним та сином, цікавитися життям дитини припинила, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, матеріально дитину не забезпечує. Вказане свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Вказані обставини на його думку є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Ухвалою суду від 11 грудня 2024 року було відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, додатково пояснив, що з 2020 року вони з відповідачкою не підтримували подружніх стосунків, а шлюб розірвали в жовтні 2024 року. Відповідачка з лютого 2022 року постійно проживає за кордоном та практично перестала спілкуватися із ним та їх сином, не приїздить до них та не телефонує їм, взагалі припинила цікавитися здоров`ям та навчанням дитини, будь-якої матеріальної допомоги сину не надає. Просив позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Калиній Ю.М. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачка у судове засідання не прибула, однак на електронну адресу суду спрямувала заяву про визнання позовних вимог, зазначивши, що вказані в позовній заяві факти відповідають дійсності. Протягом двох років вона перебуває за кордоном на постійному місці проживання. Створила там нову сім`ю та повертатися в Україну не буде. З чоловіком та сином не спілкується та не має наміру. Розгляд справи просила проводити за її відсутності.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Дубівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області Лоп`янецька Н.Б. у судове засідання не прибула, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи зі слідуючого.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 200 Цивільного процесуального кодексу України ухвалення в підготовчому судовому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Визнання відповідачкою позову в даній справі не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Заслухавши пояснення позивача, думку неповнолітнього ОСОБА_3 щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, дослідивши матеріали справи та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про народження (серії НОМЕР_1 ) ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 8 жовтня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано та неповнолітнього сина ОСОБА_3 залишено проживати з батьком ОСОБА_1 .

Із акту обстеження житлово-побутових умов сім`ї від 5 грудня 2024 року складеного уповноваженою на те комісією, затвердженого Дубівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 . Дитина забезпечена речами першої необхідності та проживає в задовільних житлово-побутових умовах.

Згідно висновку органу опіки та піклування (Додаток 1 до рішення виконавчого комітету Дубівської сільської ради від 14 січня 2025 року № 4) «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Як убачається із цього висновку, відповідачка підтвердила свою свідому згоду щодо позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 та пояснила, що в лютому 2022 року вона виїхала за кордон, залишивши дитину на виховання батькові, який забезпечив сину відповідні умови для проживання, займається його вихованням і розвитком. Повертатися в Україну в найближчий час не планує, бо влаштовує своє особисте життя. Тому визнає, що зовсім не виконує свої батьківські обов`язки і не займається вихованням дитини.

Із листа Рогатинського аграрного фахового коледжу № 01-19/01-02 від 7 січня 2025 року убачається, що в цьому коледжі навчається ОСОБА_3 , мати учня ОСОБА_2 в період освітнього процесу жодного разу не з`являлася у коледжі, навчальними успіхами сина не цікавилася та не виходила на зв`язок із куратором групи, на телефонні дзвінки не відповідала.

Суд приймає до уваги як доказ висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки він ґрунтується на вимогах закону, є обґрунтованим, вмотивованим, переконливим та не викликає сумнівів у суду щодо викладених у ньому обставин.

В ході судового засідання неповнолітній ОСОБА_3 підтвердив, що тривалий період часу не спілкується із матір`ю, вона проживає за кордоном, додому не приїздить та не телефонує йому, матеріально не допомагає, а тому він вважає за доцільне позбавити її батьківських прав.

Суд вважає зазначені позивачем підстави позбавлення відповідачки батьківських прав обгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини восьмої статті 7 Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 161 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до статтей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

При розгляді справ про позбавлення батьківських прав, Верховний Суд неодноразово вказував, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачкою, що між сторонами припинено шлюбні відносини та дитина з часу виїзду матері за межі України проживає з батьком.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, як це передбачається вимогами статті 155 Сімейного кодексу України.

Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу Україн, мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені до вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини; жорстоко поводяться з дитиною.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16 Постанови «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз`яснив судам, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При ухвалені рішення суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», де встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (п. 48).

Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов`язку - виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка життям сина не цікавиться, втратила з ним зв`язок, який не бажає відновити, не виконує покладені на неї обов`язки по піклуванню про його здоров`я, фізичний та духовний розвиток, матеріально сина не забезпечує, жодного інтересу до його життя не проявляє, дитина повністю знаходиться на утриманні батька, який його виховує та дбає про йогго розвиток.

При цьому, суд вважає, що відповідачка свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, проявляє повну байдужість до подальшої долі та життя своєї дитини, що можна кваліфікувати як свідомо обрану нею винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої вона повністю самоусунулася від виконання таких обов`язків, покладених на неї законом та нормами суспільної моралі.

Доказів наявності будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали виконання нею свого батьківського обв`язку по відношенню до дитини відповідачка не надала, матеріали справи таких доказів не містять.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову, що в даному випадку сприятиме забезпеченню найкращих інтересів дитини та не порушуватиме баланс між її правами та інтересами та правами відповідачки як матері.

Одночасно слід зазначити, що при перегляді судових рішень про задоволення позову про позбавлення батьківських прав по справі № 459/3411/18 Верховний Суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачці, що відповідно до статті 169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При цьому суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного. При зверненні до суду з позовом позивач сплатив мінімальний розмір судового збору у розмірі 1 211 гривень 20 копійок, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 8 від 13 листопада 2024 року.

У відповідності до положень статті 142 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 50% від суми сплаченого нею судового збору, а інші 50 % підлягають поверненню позивачу з державного бюджету у зв`язку із визнанням відповідачкою позову.

Керуючись статтями 12, 13, 56-57, 76 - 81, 141, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, статями 141, 150, 164, 169 Сімейного кодексу України, статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства»,

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дубівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) батьківських прав по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_3 ) із державного бюджету 50 % від суми сплаченого ним судового збору, що становить 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп., сплачені 13 листопада 2024 року (квитанція до платіжної інструкції про переказ готівки № 8 в АТВБВ № 10008/0108 АТ "Ощадбанк"). Роз`яснити ОСОБА_2 право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав після зміни її поведінки та обставин, що були підставою для позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до приписів частини шостої статті 164 Сімейного кодексу України, рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду учасниками процесу шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а учасниками справи, які не були присутні при оголошенні рішення в той же строк і в тому ж порядку з моменту вручення їм копії рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення 29 січня 2025 року.

Суддя: Сокирко Л.М.