Рішення

від 30.01.2025 по справі 761/3663/25

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3663/25

Провадження № 2-о/761/196/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі:

заявника: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,-

ВСТАНОВИВ:

27.01.2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту смерті її матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: Україна, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявлених вимог заявником зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сєвєродонецьк Луганської області померла її мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки м. Сєвєродонецьк є тимчасово окупованою територією, заявник позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть компетентних органів на території України, а тому звернулась до суду із даною заявою.

Заявник в судовому засіданні підтримала свою заяву та просила задовольнити її.

Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання представника не направив, при цьому від останньої надійшла заява про розгляд справи без участі.

А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд продовжив розгляд заяви у відсутність представника заінтересованої особи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши заявника та заявника як свідка, суд прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначає заявник, її мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сєвєродонецьк.

На підтвердження факту смерті заявником надані документи, а саме: свідоцтво про смерть, видане органами державної влади, які створені всупереч законодавства України.

Документи, які були видані на тимчасово окупованій території, не визнаються дійсними Україною.

А тому не є підставою для реєстрації смерті за правилами ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

За правилами ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно ст. 1, 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Так, оскільки заявник не може отримати від закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, що створені за законодавством України документ встановленої форми про смерть та на його підставі зареєструвати смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Сєвєродонецьк, у судовому порядку, що також за правилами ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» є підставою для державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до правил ст. 317 ЦПК України рішення суду про встановлення факту смерті допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 293-294, 315-317 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Сєвєродонецьк, Луганська область, Україна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в селі Макіївка, Кремінського району, Луганської області.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня оголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Г. Притула