Рішення

від 12.12.2024 по справі 761/15163/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/15163/23

Провадження № 2/761/2352/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І. В.,

секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 1993 року Позивачка проживала з ОСОБА_4 однією сім?єю, без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали по відношенню одне до одного теплі сімейні стосунки, а також взаємні права та обов?язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_5 . А 25.02.1997 року Позивач разом з Відповідачем 1 за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 .

Перед купівлею даної квартири між Позивачем та Відповідачем 1 було підписано договір про спільну діяльність підприємств від 20.02.1997 року, в якому вказано, що Позивач надає кошти на придбання квартири та стає її співвласником. Враховуючи викладене позивач вважає, що факт спільного проживання в період купівлі нерухомого майна дає їй право на отримання цього майна у спільну сумісну власність в порядку поділу майна.

11.04.2019 року відбулися електронні торги з примусової реалізації предмета іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Майно було реалізоване в межах примусового виконання виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_4 боргу на користь ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА». За результатами електронних торгів ТОВ «ЮРФАКТОР СЕРВІС» стало їх переможцем.

02.05.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Тельнявським А.М. було складено акт про реалізацію предмета іпотеки. На підставі складеного акту приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорней В.В. 20.05.2019 року ТОВ «Юрфактор Сервіс» було видано свідоцтво на право власності на згадану квартиру. Номер запису про право власності 31485567 від 10.05.2019 року, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1826249080000.

Не погоджуючись з фактом реалізації даної квартири Позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

10 листопада 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» відповідно до змісту якого заперечували щодо задоволення позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Представник позивача у судово засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов.

Представник відповідача (ТОВ «Юрфактор Сервіс») у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити.

Відповідач ( ОСОБА_4 ) у судове засідання не прибув, повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи судом було встановлено наступне.

11 квітня 2019 року відбулися електронні торги з примусової реалізації предмета іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Майно було реалізоване в межах примусового виконання виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_4 боргу на користь ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА». За результатами електронних торгів ТОВ «ЮРФАКТОР СЕРВІС» стало їх переможцем.

02 травня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Тельнявським А.М. було складено акт про реалізацію предмета іпотеки. На підставі складеного акту приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорней В.В. 20.05.2019 року ТОВ «Юрфактор Сервіс» було видано свідоцтво на право власності на згадану квартиру. Номер запису про право власності 31485567 від 10.05.2019 року, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1826249080000.

Позивачка просить суд встановити факт проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу за період з 1993 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підтвердження того, що сторони проживали однією сім?єю без реєстрації шлюбу, позивачкою було надано до суду копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 .

Позивачка стверджувала, що 25 лютого 1997 року позивач разом з відповідачем 1 за спільні кошти придбали спірну квартиру АДРЕСА_1 .

Перед укладанням угоди про придбання зазначеної квартири між позивачем та відповідачем і було підписано договір про спільну діяльність від 20 лютого 1997 року, в якому передбачено, що позивач надає кошти на придбання квартири та стає її співвласником.

10 жовтня 1997 року та 25 січня 1998 року позивачем укладено договори з Виробничою фірмою «Уніком» на встановлення та виготовлення вікон та дверей в квартиру, а також на ремонтні роботи в приміщенні. Відповідно до договору місцем монтажу є зазначена вище квартира.

01 жовтня 2000 року позивач народила відповідачу другу дитину - ОСОБА_7 .

Крім того, 02 лютого 1998 року позивач уклала договір страхування № 1-1193 зі Страховою компанією «САТІС» та 06 лютого 2006 року у позивачем укладено договір страхування майна № 059748/07Н з ЗАТ СК «Український страховий альянс» страхування квартири АДРЕСА_1 .

У 2012 році шлюб між позивачем та відповідачем 1 було зареєстровано.

Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 належить їй на підставі права спільної сумісної власності, яке було набуте нею внаслідок спільної праці сумісно з відповідачем 1, а тому підлягає поділу.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Як роз?яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється позачергово. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім?єю не менш як п?ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім?єю не менш як п?ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побугом, мають взаємні права та обов?язки. Зазначений п?ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім?єю до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 3 СК України, сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки. Сім?я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний суд України у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім?ї» визначає, що членами сім?ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв?язках (брати, сестри дружини (чоловіка); не повнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов?язковими умовами для визнання їх членами сім?ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування. участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги. наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (аб3.5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року).

Отже, Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім?ї») визначено таку обов?язкову ознаку члена сім?ї, як ведення спільного господарства.

Згідно вимог ч. 4 СК України сім?я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім?ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов?язкової ознаки сім?ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім?я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім?я є первинним та основним осередком суспільства. Сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки, що й є ознаками сім?ї.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв?язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив. що «поняття сім?ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв?язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 р. по справі № 129/2115/15-ц зазначено, що для встановлення факту спільного проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім?ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім?ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім?ю. Такими критеріями с спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов?язки (постанова Верховного Суду від 23.05.2020 року у справі №686/8440/16-ц, провадження №61- 15699cв 19).

Обов?язковою умовою для визнання чоловіка та жітки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримания житла, його ремонт, надания взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 695/1732/16-ц, провадження № 61-38901св 18).

Суд зауважує про наступне.

Позивачка просить суд встановити факт проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу за період з 1993 року до 05.11.2012 року.

Проте дана позовна вимога підлягає задоволенню лише за період з 2004 року по 05.11.2012 року виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом?якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом?якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов?язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов?язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім?єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного суду від 15.02.2021 року по справі № 754/13566/17, від 17.06.2021 року по справі № 489/5982/17.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин КпС України не передбачалося можливості набуття у спільну власність майна жінкою та чоловіком, які проживають однією сім?єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, а виникнення такого права стало можливим лише з 01 січня 2004 року, коли набрав чинності СК України.

За таких обставин вимоги про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу Позивачки та Відповідача 1 та ведення спільного господарства в період з 1993 року до 01.01.2004 року і як наслідок виникнення у цих осіб права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка набута за договором купівлі-продажу від 25.02.1997 року, не ґрунтуються на вимогах законодавства, яке діяло в означений період.

Позаяк цього суд звертає увагу на те, що, враховуючи, що період проживання однією сім?єю Позивача та Відповідача 1 без реєстрації шлюбу з 02.01.2004 року та по 05.11.2012 року не має в даному випадку правового значення щодо встановлення права спільності вказаних осіб на нерухоме майно, яке набуте в 1997 році, а тому встановлення вказаного факту проживання осіб однією сім?єю у зазначений період не пов?язано із даним приватно-майновим спором щодо встановлення права спільної сумісної власності на таке майно, а отже не є належним способом захисту прав Позивача, а тому питання щодо встановлення факту проживання однією сім?єю в період з 02.01.2004 року та по 05.11.2012 року підлягає встановленню в окремому провадженні щодо встановлення фактів які мають юридичне значення, та не може в даному випадку підмінятися позовним провадженням.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, для визнання статусу спірної квартири, як спільної сумісної власності потрібно установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Вказаний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135ц13, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026ц15 та у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 754/13566/17 (провадження № 61-9578св19).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

За таких обставин, враховуючи, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами спільне проживання з Відповідачем 1, ведення з ним спільного господарства, побуту та бюджету, ступінь участі працею й коштами у придбанні квартири, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладено, та з урахуванням ст. 60, 61, 69, 70, 71СК України, керуючись ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

ОСОБА_4 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс», адреса місцезнаходження - Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Ільїна, буд. 55, код ЄДРПОУ 39880444.

Повний текст рішення виготовлений 27 січня 2025 року.

Суддя: