Рішення

від 31.01.2025 по справі 400/11706/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2025 р. № 400/11706/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, вул. Промислова, 15, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 30.11.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 08.11.2024 не більше як за шість місяців відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100);

зобов`язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 30.11.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 08.11.2024 не більше як за шість місяців відповідно до Порядку № 100;

визнання протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частину доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Підставою позову позивач вказав те, що відповідач при виконанні рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 400/938/24 виплатив йому 08.11.2024 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017. Проте, на його переконання, відповідач всупереч вимогам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) не виплатив йому компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

У відзиві на адміністративний позов від 24.12.2024 № 59 30 01-734/59 30 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що при звільненні позивача 30.07.2017 йому було проведено розрахунок та перераховано належний розмір коштів грошового забезпечення відповідно до норм чинного законодавства. Водночас на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 400/938/24 відповідач виплатив позивачу індексацію за період з 01.01.2016 по 30.11.2017. Позивач не звертався до відповідача про виплату йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, а тому згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159), у нього не виникло право на звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Відповідач також наголосив на тому, що на позивача не розповсюджуються норми КЗпП України, оскільки він не був працівником, а відповідно до Кодексу цивільного захисту України був особою начальницького складу, якому присвоєно спеціальне звання служби цивільного захисту.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази, а позивачу рекомендовано подати докази.

У встановлений судом строк відповідач подав частину витребуваних доказів, за виключенням довідки про розмір виплачених позивачу сум грошового забезпечення на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 400/938/24.

Водночас позивач не надав суду докази, які суд рекомендував йому надати, а саме: копії судових рішень у справі № 400/938/24.

Про причини не надання суду вищенаведених доказів сторони не повідомили.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

У період з 01.01.2013 по 30.11.2017 позивач проходив службу на посаді начальника караулу 9 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України в Миколаївській області, що підтверджується наказами Головного управління ДСНС України в Миколаївській області (по особовому складу) від 01.01.2013 № 62 і від 30.11.2017 № 371.

Вважаючи, що при звільнені його зі служби цивільного захисту з виключенням з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 30.11.2017 відповідач не виплатив йому в повному обсязі індексацію грошового забезпечення, він подавав відповідний позов до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 400/938/24, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024, позов ОСОБА_1 до 3 державної пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області задоволено, зокрема, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 30.11.2017 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував і виплатив 08.11.2024 позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017 в розмірі 58515,81 грн, що підтверджується банківською випискою.

Вважаючи, що одночасно з виплатою індексації грошового забезпечення відповідач зобов`язаний був виплатити йому середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку і компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 115 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно частинами першою і другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, не встановлено відповідальність органів управління цивільного захисту за невиплату або несвоєчасну виплату особі рядового і начальницького складу служби цивільного захисту всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078). Порядок № 1078 поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 11 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (абзац 11 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Подібний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з абзацом шостим пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 і від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2050-ІІІ і пункту 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Аналіз правових норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.

У відзиві на адміністративний позов від 24.12.2024 № 59 30 01-734/59 30 відповідач підтвердив твердження позивача про не виплату йому компенсації втрати частини доходів при виплаті індексації грошового забезпечення.

Таким чином, відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів при виплаті йому 08.11.2024 індексації грошового забезпечення грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017.

Водночас відповідно до пунктів 5 і 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони добросовісно та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 Цивільного кодексу України).

Оцінюючи частину третю статті 13 та частину третю статті 16 Цивільного кодексу України на відповідність приписам частини другої статті 58 Основного Закону України, Конституційний Суд України у підпункті 8.2 пункту 8 мотивувальної частини рішення від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 констатував, що ці приписи Цивільного кодексу України не визначають дій особи як правопорушення за цивільним правом або як іншу умову для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності. Оспорювані приписи Кодексу встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити в захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п`ятої статті 13 Кодексу. Тобто ці приписи Кодексу містять вказівку на юридичні наслідки дій особи, що їх не може бути кваліфіковано як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності.

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд зазначив, що принци добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Таким чином, враховуючи пункти 5 і 8 частини другої статті 2 КАС України, у правовідносинах проходження публічної служби громадянин має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, зокрема не вчиняти дій з наміром завдати шкоду іншим особам, а також зловживання правом в інших формах.

У позовних вимогах позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки (08.11.2024), тобто за період понад 8 років. Сукупний індекс інфляції за вказаний період становить 243 відсотка, а отже розмір такої компенсації позивачу становить 179581,01 грн (?73901,65 х 243 % ? ?179581,01, де ?73901,65 розмір нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 400/938/24 до утримання податку з доходів фізичних осіб і військового збору).

За таких обставин на відповідача покладається великий фінансовий тягар, що може унеможливити своєчасну виплату грошового забезпечення чинним особам рядового і начальницького складу цивільного захисту відповідача, які проходять службу в умовах воєнного стану.

Водночас такий тривалий період обумовлений, насамперед, бездіяльністю позивача щодо захисту своїх справ, оскільки з позовом до відповідача про нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017 позивач звернувся до адміністративного суду лише 01.02.2024 більш чим через 8 років після того як він дізнався (повинен був дізнатись) про виплату йому індексації грошового забезпечення за січень 2016 року в неповному розмірі.

Тобто несвоєчасна виплата грошового забезпечення позивача за період понад 8 років також зумовлена його недобросовісною бездіяльністю.

З огляду на вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині нарахування та виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з дня, коли він звернувся до адміністративного суду за захистом свого порушеного відповідного права (01.02.2024) по день розрахунку відповідача з ним (08.11.2024).

Що стосується нарахування та виплату позивачу середнього заробітку грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, то суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Синтаксичного розбору текстуального змісту цієї норми слідує, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.04.2024 № 400/8493/23.

Таким чином, згідно із законодавством, чинним до 18.07.2022, за несвоєчасний розрахунок із звільненим працівником роботодавець підлягав притягненню до юридичної відповідальності у виді виплати середнього заробітку, який підлягав сплаті працівникові за весь період затримки виплати належним виплат, і розмір цього середнього заробітку визначався із застосуванням принципу співмірності.

Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отож відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Водночас Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Відтак період до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 і від 30.04.2024 у справі № 400/8493/23.

Отже, з 19.07.2022 у зв`язку з внесенням Законом № 2352-ІХ змін до статті 117 КЗпП України було змінено міру юридичної відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату звільненому працівникові всіх належних йому сум, шляхом зміни порядку обрахунку середнього заробітку.

Так, середній заробіток обраховується:

до 18.07.2022 за весь період затримки виплати працівникові належних виплат із застосуванням принципу співмірності;

після 19.07.2022 за період затримки виплати працівникові належних виплат, який обмежений шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, якщо звільненому працівникові належні виплати підлягали виплаті до 18.07.2022 включно, але були виплачені з порушенням строків їх виплати після 19.07.2022, то при вирішенні спору в судовому порядку суд повинен зобов`язати роботодавця виплати середній заробіток у розмірі, який обчислений із застосуванням тої редакції статті 117 КЗпП України (чинної до або після 19.07.2022), яка є найбільш сприятливою для працівника.

Водночас суд відхилив аргументацію позивача, що у вищезазначеному випадку працівникові роботодавець повинен виплатити середній заробіток у сумованому вигляді (окремо за період до 18.07.2022 включно із застосуванням принципу співмірності та окремо за шість місяців затримки за період після 19.07.2022), оскільки в цій ситуації матиме місце притягнення роботодавця до юридичної відповідальності одного виду двічі за одне і теж правопорушення:

перший раз із застосуванням міри відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України в редакції, яка була чинна до 18.07.2022 включно;

другий раз із застосуванням міри відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України в редакції, яка є чинною з 19.07.2022.

А це прямо суперечить частині першій статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд встановив, що відповідно до наказа Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (по особовому складу) від 30.11.2017 № 371 позивача звільнено і служби з виключенням з кадрів ДСНС з 30.11.2017. Зі змісту довідки про доходи та виписки з особового рахунку позивача слідує, що при звільненні позивачу було виплачено у грудні 2017 року грошове забезпечення в розмірі 17050,51 грн, а в лютому 2018 року 77192,25 грн (вихідна допомога), всього 94242,76 гривні.

Натомість індексацію грошового забезпечення в розмірі 58515,81 грн (до утримання податку з доходів фізичних осіб і військового збору 73901,65 грн) відповідач нарахував і виплатив позивачу лише 08.11.2024, що підтверджується платіжною підтверджується банківською випискою, яку позивач додав до позовної заяви.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні грошового забезпечення.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку № 100.

Відповідно до абзаців першого і четвертого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до даних довідки відповідача про доходи розмір грошового забезпечення позивача за вересень і жовтень 2017 року (останні два календарні місяці служби, що передували місяцю звільнення) відповідно становили 7214,25 грн і 8189,25 гривні.

Середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача становить 252,52 грн:

(?7214,25 (грошове забезпечення за вересень 2017 року) + ?8189,25 (грошове забезпечення за жовтень 2017 року)) / (30 (кількість днів вересня) + 31 (кількість днів жовтня)) ? ?252,52.

Відтак середній заробіток позивача з 01.12.2017 (наступний день після дня звільнення позивача) по 18.07.2022 складає 332830,98 грн (?252,52 (середньоденний заробіток позивача) Х 1691 (календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 по 18.07.2022) = ?427011,32).

Отже, фактична сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 01.12.2017 по 18.07.2022 (427011,32 грн) значно перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (73901,65 грн).

Вирішуючи питання про розмір відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, суд врахував, зокрема:

розмір простроченої заборгованості відповідача (73901,65 грн);

період затримки виплати такої заборгованості (1691 календарний день);

поведінку позивача (позивач звернувся із позовом про виплату йому індексації грошового забезпечення вперше 01.02.2024, тобто через 06 років 02 місяці після звільнення зі служби (адміністративна справа № 400/938/24);

співмірність розміру простроченої заборгованості відповідача та заявлених позивачем до зобов`язання виплатити йому сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України із врахуванням розміру своєчасно недоплаченої суми, а саме: визначити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.12.2017 по 18.07.2022 в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 73901,65 гривні.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19 та від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21.

Натомість розмір середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 08.11.2024, який визначений відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), становить 46463,68 грн: (?252,52 (середньоденний заробіток позивача) Х 184 (кількість календарних днів у 6 місяців з 19.07.2022) = ?46463,68).

Оскільки середній заробіток за період до 18.07.2022 включно (73901,65 грн) більший за середній заробіток після 19.07.2022 (46463,68 грн), тому відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток саме в сумі 73901,65 гривні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Квитанцією від 03.12.2024 підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 1211,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Промислова, 15, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101; код ЄДРПОУ 38313713) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 по 08.11.2024.

3. Зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Промислова, 15, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101; код ЄДРПОУ 38313713) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 по 08.11.2024 у сумі 73901 (Сімдесят три тисячі дев`ятсот одна) гривня 65 копійок.

4. Визнати протиправну бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017.

5. Зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Промислова, 15, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101; код ЄДРПОУ 38313713) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017, починаючи з 01.02.2024 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 08.11.2024.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Промислова, 15, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101; код ЄДРПОУ 38313713) судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

9. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

10. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Повний текс рішення складено 31 січня 2025 року