Рішення

від 31.01.2025 по справі 480/8390/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2025 року Справа № 480/8390/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8390/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці, в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення Київської митниці про корегування митної вартості товарів від 19.07.2024 № UА100380/2024/000062/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання договору на закупку від 01.03.2023 № 01032023-UK, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" і компанією "JIUJIANG HUYAN NEW MATERIAL CO., LTD", (KHP), позивачем до Київської митниці Державної митної служби України 19.07.2024 було подано електрону митну декларацію № 24UA100380328621U3, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України.

Після прийняття митної декларації до митного оформлення, посадовою особою відповідача декларантові направлено електронне повідомлення, в якому зазначалось про необхідність надання документів, що підтверджують митну вартість для вирішення спірного питання правильності її визначення.

У відповідь на вказане повідомлення митниці, позивачем було надано відповідь з поясненнями, щодо складових митної вартості, та документів вже наданих для митного оформлення, а також рішення суду апеляційної інстанції з аналогічних питань між відповідачем і позивачем.

Після опрацювання отриманих документів Київською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UА100380/2024/000062/2, відповідно до якого заявлену декларантом митну вартість товарів скориговано за резервним методом.

На переконання позивача, рішення відповідача про коригування митної вартості є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки при поданні митних декларацій було виконано усі вимоги частини 2 статті 53 МК України щодо надання повного обсягу необхідних для визначення розміру митної вартості документів, які не містили ані розбіжностей, ані неповноти заявлених даних, що свідчило про відсутність підстав для додаткового витребування інших документів.

Ухвалою суду від 30.09.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя № 3578/0/15-24 від 10.12.2024 та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 № 55-ОС, на підставі розпорядження керівника апарату № 128 від 11.12.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 480/8390/24.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Шаповалу М.М.

Ухвалою суду від 13.12.2024 справу прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України, було здійснено контроль наявності в наданих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості.

На виконання положень статей 52-55, 57, 58, 335 Митного кодексу України (далі - МКУ, Кодекс), п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, за результатами опрацювання документів, поданих разом з митною декларацією № 24UA100380328621U3 встановлено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

Так, керуючись ч. 1 ст. 55 МК України, Київською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, а також винесена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення згідно з якими декларанта зобов`язано заповнити нову митну декларації з урахуванням рішення про коригування митної вартості.

За таких обставин, Київська митниця вважає оскаржуване рішення правомірним, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання договору на закупку від 01.03.2023 № 01032023-UK, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" і компанією "JIUJIANG HUYAN NEW MATERIAL CO., LTD", (KHP), позивачем до Київської митниці Державної митної служби України 19.07.2024 було подано електрону митну декларацію № 24UA100380328621U3, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 МК України.

Для підтвердження заявленої митної вартості, на підставі положень ч. 2 ст. 53 МК України, відповідачу поданий комплект документів, серед яких були, зокрема, наступні документи: пакувальний лист від 28.04.2024 б/н, рахунок-проформа від 11.04.2024 № JJHY240411-1ТНUА, рахунок-фактура від 28.04.2024 № JJHY240411-1ТНUА, коносамент від 04.05.2024 № WМSS24042027, автотранспортна накладна від 15.07.2024 № 432897, декларація про походження товару від 28.04.2024 № JJHY240411-1ТНUА, банківський платіжний документ, що стосується товару від 23.04.2024 № 230425/000608936, банківський платіжний документ, що стосується товару від 01.07.2024 № 240701/000615394, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 15.07.2024 № 252, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 15.07.2024 № LS- 4573660, документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 15.07.2024 № 30, документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 15.07.2024 № 432897, прайс-лист виробника товару від 11.04.2024 б/н, доповнення до зовнішньоекономічного контракту від 29.12.2023, додаткова угода № 2, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються від 01.03.2023 № 01032023-UK, договір про надання послуг митного брокера від 10.01.2023 № 3, договір про транспортно-експедиторського обслуговування від 14.03.2024 № 1403/24-11, заявка від 10.07.2024 № 10/07/1, договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 08.08.2023 № МЗТ/08.08.2023, паспорт якості 136 від 28.04.2024, копія митної декларації країни відправлення від 30.04.2024 № 310120240518423538, митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів від 19.07.2024 № 24UА10038032862U3.

Відповідачем було направлено позивачу повідомлення від 19.07.2024, у якому зазначено, що надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Також, на повідомлення відповідача з пропозицією надати додаткові документи, позивачем було направлено відповідь з поясненнями щодо складових митної вартості, та документів вже наданих для митного оформлення, а також рішення суду апеляційної інстанції з аналогічних питань між відповідачем і позивачем.

Київською митницею прийнято рішення про корегування митної вартості від 19.07.2024 №UА100380/2024/000062/2, у якому вказано про застосування другорядного методу визначення митної вартості - резервного.

Відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UА100380/2024/000595.

З метою недопущенням припинення роботи підприємства, користуючись правом, закріпленим у ч.7 ст. 55 МК України, позивач шляхом подання нової ЕМД від 19.07.2024 № 24UA100380328664U9 здійснив митне оформлення вантажу, сплативши при цьому різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем, яка склала 150822,81 грн, про що зазначено в графі 49В (відстрочені платежі - подробиці розрахунків) декларації.

ТОВ "Торговий дім "Латімер" не погоджується із рішенням Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 19.07.2024, вважає її протиправною та просить скасувати.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч. 8 ст. 257 МК України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49 МК України).

На виконання статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений частиною 2 статті 53 МК України. До таких документів належать: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За приписами частини 3 вказаної статті, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, митний орган має право, серед іншого, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; застосовувати інші передбачені форми митного контролю (ч. 5 ст. 54 Митного кодексу).

Відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, митний орган може виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, у разі невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу (ч. 6 ст. 54 МК України).

Згідно зі статтею 55 МК України, якщо митний органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, він має право прийняти у письмовій формі рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.

Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту встановлюються статтею 57 МК України. До таких методів належать: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); та другорядні за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що митна вартість має бути підтверджена належними та достовірними документами. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, наявності у них розбіжностей, ознак підробки, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Як стверджує відповідач, під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів було встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на визначення митної вартості, та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.

Позивачем з метою митного оформлення товарів за заявленою декларантом митною вартістю були надані документи, які містять дані, що піддаються обчисленню, і підтверджують митну вартість товарів за ціною договору, задекларовану позивачем, підтверджують правомірність обраного методу митного режиму імпорту - основний, а саме: пакувальний лист від 28.04.2024 б/н, рахунок-проформа від 11.04.2024 № JJHY240411-1ТНUА, рахунок-фактура від 28.04.2024 № JJHY240411-1ТНUА, коносамент від 04.05.2024 № WМSS24042027, автотранспортна накладна від 15.07.2024 № 432897, декларація про походження товару від 28.04.2024 № JJHY240411-1ТНUА, банківський платіжний документ, що стосується товару від 23.04.2024 № 230425/000608936, банківський платіжний документ, що стосується товару від 01.07.2024 № 240701/000615394, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 15.07.2024 № 252, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 15.07.2024 № LS- 4573660, документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 15.07.2024 № 30, документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 15.07.2024 № 432897, прайс-лист виробника товару від 11.04.2024 б/н, доповнення до зовнішньоекономічного контракту від 29.12.2023, додаткова угода № 2, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються від 01.03.2023 № 01032023-UK, договір про надання послуг митного брокера від 10.01.2023 № 3, договір про транспортно-експедиторського обслуговування від 14.03.2024 № 1403/24-11, заявка від 10.07.2024 № 10/07/1, договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 08.08.2023 № МЗТ/08.08.2023, паспорт якості 136 від 28.04.2024, копія митної декларації країни відправлення від 30.04.2024 № 310120240518423538, митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів від 19.07.2024 № 24UА10038032862 U3.

Щодо підтвердження вартості транспортування, суд зазначає, що відповідно до "Правил заповнення декларації митної вартості" затверджених наказом Міністерства фінансів від 24.05.2012 № 599, та для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно - експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.

У даному випадку на адресу відповідача було надано довідку з транспортних витрат від довідку про транспортні витрати від 15.07.2024 № 432897 по морському перевезенню контейнеру MSMU7759361 від міста навантаження порт Нінгбо (Китай) до порту доставки Гданськ (Польща) в сумі 168264 грн (в якій акцентовано увагу, що до складу витрат входять транспортно-експедиційне обслуговування та вантажно-розвантажувальні роботи) по коносаменту від 04.05.2024 № WMSS24042027, з договором транспортно-експедиційного обслуговування від 14.03.2024 № 1403/24-1 та рахунком від 15.07.2024 № LS-4573660, в якому зазначено вартість транспортно-експедиторського обслуговування за межами України, експедиторської винагороди, морського перевезення вантажу; коносамент (товаророзпорядчий морський документ, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу) від 04.05.2024 № WMSS24042027, в якому зазначено дату та місце завантаження, кількість та вагу товару, постачальник та отримувача товару; довідку про транспортні витрати від 15.07.2024 № 30 видану ТОВ "ТРАНС-ПІВНІЧ" по сухопутному перевезенню контейнеру MSMU7759361 від міста навантаження порт Гданськ (Польща) до митного посту Ягодин в сумі 38966,20 грн, з договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 08.08.2023 № МЗТ/08.08.2023 з заявкою на транспортне перевезення від 10.07.2024 № 10/07/1 та рахунком від 15.07.2024 № 252; автомобільну транспортну накладну (CMR) від 15.07.2024 № 432897 на

транспортування вантажу автотранспортним засобом, в якому зазначено власника вантажу - ТОВ "Торговий дім "Латімер", місто відправлення - Гданськ (Польща), експедитора - ТОВ "ТРАНС-ПІВНІЧ" та інші відомості.

За умов надання таких документів у митного органу є можливість ідентифікувати належність транспортних витрат по доставці товару для підтвердження складової митної вартості товару.

Крім того, на підтвердження транспортних витрат позивача до позовної заяви долучено платіжні інструкції про оплату послуг надавача транспортних послуг від 29.07.2024, акт надання послуг від 19.07.2024 № ЛШ00-005786, складений та підписаний морським перевізником, вже після митного оформлення, акт прийому-здачі наданих послуг від 22.07.2024 № 223 складений і підписаний сухопутним перевізником вже після митного оформлення товару.

Беручи до уваги характер послуг, а саме: оплата за морську доставку проводиться протягом 5 календарних днів від дати доставки вантажу на склад призначення, вказаний клієнтом; оплата транспортування товару сухопутним транспортом відбувається протягом 5 календарних днів від отримання оригіналів, тому цілком зрозуміло, що на день подання митної декларації позивач міг ще не надати платіжні документи на підтвердження вартості перевезення, а надати лише довідки які є достатнім документом для ідентифікації вартості транспортних витрат позивача та належності таких витрат до товару, що імпортується.

Митний кодекс України не містить чіткого переліку документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися такими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 810/2839/17, у якій зазначено про помилковість доводів митного органу про необхідність підтвердження транспортних витрат виключно фінансовими та/або бухгалтерськими документами, і дійшов висновку про те, що довідка про транспортні витрати в даних правовідносинах є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у митного органу були відсутні правові підстави вважати непідтвердженими числові значення складових митної вартості в частині транспортних витрат.

Таким чином, позивачем до митного оформлення на підтвердження митної вартості було надано зовнішньоекономічний контракт, інвойси, платіжне доручення про проведення часткової передплати, коносамент та інші транспортні (перевізні) документи, розрахунок вартості перевезення імпортованого товару до митного кордону України, які в своїй сукупності надають можливість встановити складові митної вартості товару та ідентифікувати саме цю партію товарів.

У свою чергу, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Митному органу витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Неподання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 18.01.2018 (справа № 814/1204/15) та в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа № 21-591а15).

Щодо наявності у митного органу інформації щодо митних оформлень подібних товарів за рівнями митної вартості, вищими за митну вартість оцінюваного товару, то митним органом не було враховано, що отримана з бази даних інформація про МД, на яку відповідач посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару дійсно було імпортовано до України, та той факт що митним органом було застосовано резервний метод коригування митної вартості товарів по МД на яку він посилається.

Відомості з інформаційних баз даних відповідача мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень та з об`єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується товарів і умов їх продажу, тому такі данні не можуть мати більше значення, ніж наданні декларантом первинні документи на товар. Розбіжність між рівнем заявленої митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої позивачем митної вартості товару, так як торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися на інформації баз даних митного органу, оскільки порядок їх формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання їх даних суб`єктами господарювання під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності МК України, не передбачено.

Слід зауважити в базах митного органу, відсутня інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованого товару, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Також, в рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору.

Щодо застосування митним органом резервного методу визначення митної вартості товарів варто зауважити таке.

Відповідно до ч.5 ст.55 МК України декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.

Частина 4 стаття 57 МК України визначає, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Процедура витребування додаткових документів є одним із шляхів здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, а тому не може вважатися консультацією під час якої, здійснюється послідовний вибір методів визначення митної вартості товарів та обмін інформацією.

Консультація проводиться до прийняття рішення, при цьому жодної довідкової інформації про можливість застосування того чи іншого методу, а також про наявні у відповідача відомостей про рівень митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів відповідачем не було надано позивачу.

У зв`язку з цим суд зазначає, що дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі незгоди митного органу із митною вартістю імпортованого товару він відповідно до вимог статті 266 МК України, зобов`язаний провести процедуру консультацій, у ході яких мав би дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів.

Суд звертає увагу, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може вважатися заниженням митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару та не може бути достатньою підставою для відмови в здійсненні митного оформлення товару.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленій у постанові від 18.08.2021 у справі № 821/1050/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 у справі № 804/1755/17 зазначив, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Втім, митний орган, в оскаржуваному рішенні крім номерів та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не навів обґрунтованих пояснень щодо зроблених корегувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, та не зазначив докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 19.07.2024 № UА100380/2024/000021/2.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "Латімер" в особі директора Долі Ірини Ігорівни (далі - Клієнт) та адвокатським бюро "ВІКТОР ВАСИЛЬЦОВ І ПАРТНЕРИ" в особі керуючого Васильцова Віктора Михайловича (далі-Бюро)15.08.2024 укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

Так, згідно п. 1.1 предметом договору є представництво і забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів позивача в адміністративних судах всіх інстанцій за позовом ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "Латімер" до Київської митниці про визнання противоправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 19.07.2024 №UA100380/2024/000062/2; надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складання заяв, клопотань, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів позивача по справі, що є предметом цього договору; представництво інтересів позивача здійснюється у судах будь-якої інстанції під час здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами з усіма правами, які надані стороні процесуальним законодавством, без будь-якого обмеження таких прав.

Згідно п. 1.2 Договору надання правової допомоги здійснюється у наступних формах:

- вивчення документів, консультації, підготовка заяв, скарг та інших документів;

- представництва в судах та інших органах;

- розробка та правовий аналіз договорів та документів первинного бухгалтерського обліку, інших доказів по справі, збирання додаткових доказів у разі потреби;

- інші види послуг, які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.

Порядок оплати послуг визначає пункт 4 Договору. Так, вказаним пунктом встановлено, що гонорар - винагорода Адвокатського бюро за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.

Гонорар адвокатського бюро за цим Договором є фіксованим і не залежить від кількості судових засідань, їх тривалості, а також часу витраченого Адвокатським бюро (Адвокатом) на відрядження, збирання доказів, вивчення документації та ін.

Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатським бюро (Адвокатом) позитивного результату, якого бажає Клієнт. Сторони домовились, що розмір гонорару Адвокатського бюро (Адвоката) за надання правової допомоги в суді 1-ї інстанції становить 5 000 гривень. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для оплати експертиз, відряджень, збору доказів та інші.

Підставою для сплати гонорару є рахунок. Клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку, або інші визначені в рахунку строки. Гонорар сплачується у безготівковому порядку, шляхом внесення повної суми на поточний рахунок Адвокатського бюро після прийняття судом 1-ї інстанції рішення по суті позовних вимог, про що сторони складають акт приймання-передачі виконаних робіт.

На підтвердження витрат на правову допомогу в матеріалах справи наявні: договір № 04-08/24 від 15.08.2024 про надання професійної правничої допомоги; договір № 04-08/1/24 про надання професійної правничої допомоги від 15.08.2024; ордер на надання правничої; попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на суму 5000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 статі 134 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 15 червня 2022 року у справі № 280/8547/20.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, консультації і роз`яснення з правових питань протягом усього судового провадження, підготовка до судових засідань, робота з клієнтом, опрацювання нормативно-правової бази, складання уточнення, опрацювання відзивів, нормативно - правової бази, складання процесуальних клопотань є правничою допомогою.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022р. у справі № 480/388/20. У цій постанові Суд також звернув увагу, що Верховний Суд у постанові від 28.04.2021 у справі №6 40/3098/20 зазначив:

"Відповідно до положень частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи."

Детально проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням матеріалів справи, суд вважає, що витрати у сумі 5000 грн є співмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, відповідають критерію розумності витрат, враховуючи, витрачений час адвокатом, а також ринкові ціни адвокатських послуг.

Таким чином, з огляду на рівень складності справи, її значення для репутації позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню в сумі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 19.07.2024 № UА100380/2024/000062/2.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці 3028 грн витрат на сплату судового збору та 5000 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал