Рішення

від 31.01.2025 по справі 520/35619/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31.01.2025 р. справа №520/35619/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації, публічний орган, ГУ, Управління) про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 28.06.2024 року №2363168-2405-2030 на суму 125 424,44 грн.

Аргументуючи цю вимогу, наполягав на відсутності податкового обов`язку з плати за землю за земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:01:012:035, площею 0,0214га, за адресою АДРЕСА_1 (далі за текстом Земельна ділянка) у звязку із: 1) відсутністю діючого договору оренди землі, 2) відсутністю розрахунку розміру орендної плати, 3) відсутністю документів про нормативну грошову оцінку Земельної ділянки; 4) відсутність електронного цифрового підпису на оскарженому рішенні контролюючого органу.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що заявник згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору дарування від 22.05.2018 № 2355 (засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу) є власником нежитлових приміщень 2 поверху №1, 1-:-5 загальною площею 69,3 кв.м. в обєкті нерухомого майна літ «А'-2» за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом Будівля), розташованої на земельній ділянці комунальної форми власності, площею 0,0214 га, кадастровий номер 6310136600:01:012:0035. Стверджував, що попереднім власником нежитлової нерухомості ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; тобто дарувальником за договором дарування від 22.05.2018 № 2355) було укладено договір від 21.11.2012 року № 631010004100124 з Харківською міською радою на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:012:0035 площею 0,0214 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

У порядку ч.1 ст.78 КАС України сторонами спору фактично визнані обставини знаходження за адресою АДРЕСА_1 земельної ділянки комунальної форми власності, площею 0,0214 га із кадастровим номером - 6310136600:01:012:0035, де розміщений обєкт нерухомого майна літ «А-2», у якому заявнику на праві приватної власності з 22.05.2018р. належать нежитлові приміщення 2 поверху №І, 1-:-5 загальною площею 69,3 кв.м.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна цільовим призначення земельної ділянки із кадастровим номером 6310136600:01:012:0035 землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ «а-2» (офіс).

Також сторонами не заперечується обставина відсутності відносно Земельної ділянки діючого договору оренди землі.

28.06.2024р. без попереднього проведення будь-якого заходу податкового контролю із оформленням результатів актом перевірки ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було прийнято податкове повідомлення рішення від 28.06.2024 року №2363168-2405-2030 про визначення податкового зобов`язання із плати за землю у формі орендної плати у розмірі 125.424,44 грн.

Надана субєктом владних повноважень копія означеного рішення містить фізичний підпис уповноваженої особи ГУ ДПС у Харківській області.

Таким чином, довід заявника про відсутність на оскарженому податковому повідомленні-рішення підпису уповноваженої особи контролюючого органу слід визнати помилковим.

Як достеменно зясовано судом під час розгляду справи у межах спірних правовідносин попередньо винесенню оскарженого правового акту індивідуальної дії субєкт владних повноважень не здобував, не досліджував та не оцінював ані відомостей про технічні характеристики Будівлі, ані відомостей про усіх власників приміщень у Будівлі, ані відомостей про загальну площу Будівлі, ані відомостей про співвідношення площі належних заявнику у Будівлі нежитлових приміщень із площею власників інших приміщень у Будівлі, ані відомостей про площу Земельної ділянки, використання якої є обєктивно необхідним для експлуатації Будівлі.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу обтяження податковим обовязком з плати за землю відносно Земельної ділянки, заявник ініціював даний спір.

Суд знаходить ключовими питаннями у даному спорі відповідь на те: 1) чи повинен учасник суспільних відносин - власник об"єктів нерухомого майна сплачувати плату за землю відносно ділянки місцевості - поверхні землі у межах контурів першого поверху будівлі пропорційно показнику питомої ваги частки площі власної нерухомості відносно загальної площі будівлі у разі відсутності відомостей в Державному земельному кадастрі; 2) чи підлягає скасуванню у повному обсязі рішення контролюючого органу про визначення грошових зобов`язань платника податків у разі неможливості виокремлення невірно обчисленої суми податку (збору) від правильно обрахованої суми податку (збору).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Згідно з ст.13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ст.41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частинами 2-3 ст.13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У розумінні ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відтак, за загальним правилом будівлі як споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів, не можуть не розміщуватись на відповідній земельній ділянці (або на поверхні землі без формування земельної ділянки як обєкта цивільних прав у розумінні ст.791 Земельного кодексу України), а відтак, власники цих будівель часток обєктивно не можуть не використовувати фізичні властивості конкретної земельної ділянки.

У межах спірних правовідносин заявник є власником частині приміщень у Будівлі, котра розміщена на земельній ділянці, належній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, але заперечує існування обов`язку з приводу внесення до бюджету плати за землю за Земельну ділянку.

Суд наголошує, що згідно з ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 ст.14, 14.1.73 ст.14, п.14.1.74 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

У розумінні п.п.14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

За приписами п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України плата за землю є різновидом податку на майно.

За визначенням п.п.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 15 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХIV "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору.

Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Однак, відповідно до ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття учасником суспільних відносин речового права власності на об`єкт нерухомого майна призводить до виникнення права користування земельною ділянкою, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна.

У спірних правовідносинах судом зясовано, що Земельна ділянка має присвоєний кадастровий номер і визначену площу.

Обставини нерозумно та невиправдано тривалого чи вимушеного неупорядкування заявником відносин із власником земельної ділянки Харківською міською радою з приводу внесення плати за землю за Земельну ділянку, на якій розташовані належні заявнику приміщення у Будівлі, у межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень не здобувались, не досліджувались, не оцінювались, в основу оскарженого волевиявлення не покладались.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що суспільні відносини з приводу справляння публічного платежу у вигляді плати за землю регламентовані приписами ст.269 - 289 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України до кола платників плати за землю законодавцем віднесено: 269.1.1. платників земельного податку: 269.1.1.1. власників земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачів, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платників орендної плати - землекористувачів (орендарів) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1. об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

За правилами п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Отже, за правилами п.п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Разом із тим, за приписами п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Судом у ході розгляду даної справи достеменно установлено, що Харківською міською радою не приймалось рішення про внесення змін до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018р., затвердженої рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19, згідно з яким станом на 01.01.2018р. базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018р. становить 639,78грн. і підлягає подальшій індексації у порядку, встановленому законодавством України.

Аналогічне положення містить і п.1.4 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018р., затверджений рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019р. №1908/19.

Указаний арифметичний показник величини базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018р. згідно з рішення Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19, який становить « 639,78грн.» підлягає застосуванню з 01.01.2020р.

Натомість, у межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було застосовано показник нормативної грошової оцінки Земельної ділянки у 826.376,00грн., домовленість про що (за твердженням субєкта владних повноважень) була досягнута між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_2 за договором оренди землі від 21.11.2012р. №631010004100124.

Разом із тим, за матеріалами справи під час вчинення оскарженого управлінського волевиявлення субєкт владних повноважень не мав у власному фізичному розпорядженні ані обєктивних даних про чинність (дію) означеного договору протягом періоду часу 01.01.2021р.-31.12.2021р., ані обєктивних даних про існування у заявника будь-яких зобов`язань за укладеним між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_2 договором оренди землі від 21.11.2012р. №631010004100124.

Також у ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що правила справляння плати за землю на території міста Харкова на подальший розвиток п.284.1 ст.284 Податкового кодексу України деталізовані нормами рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17.

Згідно з абз.1 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить 1,5 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до абз.2 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) ставка земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, становить 3 відсотки від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Отже, спеціальною нормою локального акту права (рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17) запроваджено спеціальний критерій визначення ставки плати за землю відносно земельної ділянки на території міста Харкова, нормативну грошову оцінку якої проведено, а саме: наявність або відсутність довідки (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі наявності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку згідно з абз.1 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) становить - 1,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі відсутності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку відповідно до абз.2 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) становить - 3 % від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Дане правило локального акту права з питання справляння плати за землю на території міста Харкова не суперечить приписам ст.274 та ст.277 Податкового кодексу України, не призводить до необґрунтованого збільшення розміру публічного платежу, а тому не погіршує правового становища заявника у спірних правовідносинах.

Однак, субєкт владних повноважень не застосовував положень згаданих нормативно-правових актів права локального характеру у спірних правовідносинах, позаяк вдався до обчислення грошового розміру податкового обовязку заявника з плати за землю за Земельну ділянку у спосіб застосування відповідних коефіцієнтів індексації (2012 рік 1,0, 2013 рік 1,0, 2014 рік 1,249, 2015 рік 1,433, 2016 рік 1,06, 2017 рік 1,0, 2018 рік 1,0, 2019 рік 1,0, 2020 рік - 1,0) до арифметичного значення річної орендної плати 66.110,08грн. (як добутку 8% від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки за укладеним між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_2 договором оренди землі від 21.11.2012р. №631010004100124 826.376,00грн.), отримавши у такий спосіб значення - 125.424,44грн.

Тобто у межах спірних правовідносин субєкт владних повноважень за власним управлінським волевиявленням фактично продовжив дію у часі укладеного між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_2 договору оренди землі від 21.11.2012р. №631010004100124 і поширив дію цього договору на заявника за проміжок 01.01.2021р.-31.12.2021р., збільшивши первісно визначений саме для ФОП ОСОБА_2 розмір річної орендної плати за Земельну ділянку (66.110,08грн.) на коефіцієнти індексації 2012-2021р.р.

Суд відмічає, що норми Податкового кодексу України не запроваджують саме такого способу та порядку реалізації субєктом владних повноважень функції контролю за дотриманням податкової дисципліни учасниками суспільних відносин.

Натомість, суд відмічає, що у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18: 1) за змістом пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку; 2) згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; 3) у частинах першій, другій та четвертій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди; 4) відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; 5) аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом; 6) аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

З огляду на приписи ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України, а також правовий висновок постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 суд доходить до переконання про те, що податковий обов`язок заявника з внесення до бюджету плати за землю за розміщення нерухомого майна у формі нежитлових приміщень площею 69,3 кв.м. у Будівлі, розміщеній на земельній ділянці із кадастровим номером - 6310136600:01:012:0035 не може бути визнаний неіснуючим або скасованим (припиненим) виключно з тієї підстави, що ділянка місцевості, на яку щонайменше припадають контури Будівлі, не є предметом діючого договору оренди землі.

Суд впевнений, що зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) колізія між ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України і між п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України не може бути вирішена у спосіб формулювання висновку про відсутність учасника суспільних відносин власника частини обєкту нерухомого майна податкового обов`язку із внесення до бюджету платежу з плати за землю за ту ділянку місцевості, на котру припадають контури будівлі по поверхні землі виключно з підстави відсутності діючого договору оренди землі.

Натомість, пріоритет у застосуванні в окресленому випадку належить віддати саме приписам ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України, у силу яких податковий обовязок з плати за землю виникає безвідносно до укладання договору оренди землі чи формування земельної ділянки у розумінні ст.791 Земельного кодексу України за фактом фізичного використання учасником суспільних відносин корисних властивостей поверхні землі у цілях розміщення обєкту нерухомого майна..

Водночас із цим, обтяження особи згаданим податковим обовязком в окресленій ситуації має відбуватись із дотриманням положень п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України, де указано, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Суд зауважує, що у межах спірних правовідносин заявник є власником декількох нежитлових приміщень 2 поверху Будівлі, що явно та очевидно означає існування у Будівлі і першого поверху.

Проте, як було достеменно зясовано судом під час розгляду справи, усупереч ч.2 ст.2 КАС України юридично значимі для застосування п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України фактори субєктом владних повноважень у межах спірних правовідносин не здобувались, не досліджувались, не оцінювались, в основу оскарженого управлінського волевиявлення у формі податкового повідомлення-рішення не покладались.

Тому суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.05.2020р. у справі №825/2328/16 порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Свавільне нез`ясування субєктом владних повноважень усіх обставин, котрі входять до предмету доказування у цьому спорі, а саме: обставин про загальну площу Будівлі, обставин про усіх власників нежитлових приміщень у Будівлі, обставин про площу Будівлі по контуру споруди, обставин співвідношення площі належних заявнику нежитлових приміщень площею 69,3 кв.м. із показниками загальної площі Будівлі та показниками нежитлових приміщень інших власників призвело до помилкового та безпідставного обтяження саме заявника податковим обов`язком внесення до бюджету плати за землю за усю земельну ділянку із кадастровим номером - 6310136600:01:012:0035 площею 0,0214га.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, унаслідок чого безпідставно покладено на заявника увесь обсяг податкового обов`язку з плати за землю відносно земельної ділянки із кадастровим номером - 6310136600:01:012:0035 площею 0,0214га на умовах укладеного між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_2 договору оренди землі від 21.11.2012р. №631010004100124.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову та скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення у повному обсязі, позаяк недоліки (дефекти, вади) у реалізації субєктом владних повноважень управлінської функції у даному конкретному випадку унеможливлюють визначення судом достовірного обсягу податкового обов`язку заявника.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 28.06.2024 року №2363168-2405-2030.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко