Постанова

від 31.01.2025 по справі 380/27428/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/27428/23 пров. № А/857/14190/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гулик А. Г.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м.Львові 08 травня 2024 року у справі № 380/27428/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леополісбуд» до Львівської митниці про визнання дії та бездіяльності протиправними,

В С Т А Н О В И В :

20.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Леополісбуд» (далі Товариство) звернулось в суд з позовом до Львівської митниці, просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості згідно з переліком.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Суд першої інстанції вказав, що встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17). Суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання в платіжному документі на інвойс чи проформу-інвойс. Суд першої інстанції зазначив, що сама по собі відсутність у платіжних документах посилання на інвойс чи проформу-інвойс, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару. Суд першої інстанції дійшов висновку, що митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням. Суд першої інстанції зауважив, що позивач до кожної митної декларації надавав рахунки-фактури (інвойси), за якими здійснювалась відповідна операція. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену позивачем, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товар.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги тих обставин, які зазначалися представником митниці у відзиві на позовну заяву. Скаржник вказує, що в більшості випадків, надані на вимогу митного органу платіжні доручення, що містять суми, які не можливо ідентифікувати з даною поставкою, або іншими поставками. Скаржник зазначає, що відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Скаржник вказує, що в більшості випадків, в експортній декларації країни відправлення вартість товару не відповідає вартості товару, що зазначена у інвойсі. Скаржник також зауважує, що у всіх випадках надіслані на вимогу митного органу документи не усунули виявлені митним органом невідповідності. Скаржник зазначає, що доказів того, що місце завантаження товарів є площею продавця, до митного оформлення не подавалось. Скаржник вважає, що декларантом не спростовано сумнів митниці, в частині правильності визначення митної вартості товарів, в частині необхідності включення такої складової митної вартості як вартість навантаження оцінюваних товарів, передбачена п. 6 ч. 10 ст. 58 МК України.

Товариство подало відзив на апеляційну скаргу вказавши, що знайдені митним органом розбіжності є формальними й такими, що не впливають на можливість перевірити заявлені числові значення складових митної вартості товарів. Зазначає, що відповідач мав можливість ідентифікувати платіжні доручення в іноземній валюті із партіями товару за митними деклараціями, що стали підставою для винесення оскаржуваних рішень. Вказує також, що фактурна (митна) вартість завжди є меншою за статистичну або може їй дорівнювати, оскільки до статистичної вартості входить фактурна вартість товару та витрати на транспортування. Вважає, що відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2021 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «CERRAD» укладено зовнішньоекономічний договір (Контракт) Sp.z.o.o № 02/04/2020 від 01.02.2021.

Предметом Договору «Cerrad» є визначення умов продажу Покупцю Виробником товарів, що виготовляються компаніями з групи компаній Виробника, далі «Вироби», що входять до торгової пропозиції Виробника на території України (пункт 1 параграфу 1 Договору «Cerrad»).

Перелік виробів, що підлягають продажу на основі згаданого Договору, а також їхня ціна, випливають із прайс-листа Виробника, вказуються у рахунках-фактурах. Загальна вартість договору становить 15000000 (п`ятнадцять мільйонів) євро (пункт 3-4 параграфу 1 Договору «Cerrad»).

На виконання Договору Товариство здійснило імпорт та подальше митне оформлення ввезеного товару.

У період від 27.03.2023 по 14.06.2023 щодо Товариства митний орган склав шістдесят шість рішень про коригування митної вартості товару.

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів: UA 209000/2023/900369/2 від 24.05.2023; UA 209000/2023/900375/2 від 25.05.2023; UA 209000/2023/900382/2 від 26.05.2023; UA 209000/2023/900390/2 від 29.05.2023; UA 209000/2023/900393/2 від 29.05.2023; UA 209000/2023/900387/2 від 29.05.2023; UA 209000/2023/900395/2 від 30.05.2023; UA 209000/2023/900400/2 від 30.05.2023; UA 209000/2023/900407/2 від 31.05.2023; UA 209000/2023/900412/2 від 01.06.2023; UA 209000/2023/900414/2 від 01.06.2023; UA 209000/2023/900417/2 від 02.06.2023; UA 209000/2023/900420/2 від 02.06.2023; UA 209000/2023/900421/2 від 02.06.2023; UA 209000/2023/900423/2 від 05.06.2023; UA 209000/2023/900265/2 від 24.04.2023; UA 209000/2023/900425/2 від 05.06.2023; UA 209000/2023/900427/2 від 05.06.2023 митний орган вказав, що в пункті 3 контракту від 01.02.2021 №02/04/2020 вказано, що: умовою придбання Виробів у Виробника є подання замовлення Покупцем. Також, в п.5 контракту зазначено, що у разі проведення виробником акцій на продані товари, або збільшену кількість замовлень, зроблених покупцем, виробник має право надавати покупцю знижки на замовлені ним товари - також після подання та прийняття замовлення. Згідно з п. 6.3 контракту рахунок-фактура продажу видається відповідно до умов підтвердженого замовлення. Замовлення до митного оформлення не подавалось; в експортній декларації країни відправлення вартість товару не відповідає вартості товару, що зазначена у фактурі. Також вказано, що в графі 13 та 23 CMR від 31.05.2023 за №850995 вказаний перевізник NGW Trans Sp. z.o.o. з яким відсутні будь-які договірні відносини.

На підставі методу коригування 2б митний орган здійснив коригування митної вартості ввезеного Товариством товару та прийняв картку відмови та здійснив випуск у вільний обіг товарів на підставі положення ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України.

Не погоджуючись з усіма наведеними рішеннями про коригування митної вартості, вважаючи такі незаконними, а саме проведення коригування безпідставним та необґрунтованим, Товариство звернулось з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно частини 1 статті 246 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. (частина 1, 2 статі 51 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 3 статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зі змісту приписів розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09 липня 2020 року (справа № 804/5445/17), від 31 березня 2020 року (справа №809/1858/16), від 15 лютого 2022 року (справа № 826/12901/17).

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач надав до митного оформлення митну декларацію у якій зазначив опис товару, фактурну вартість, витрати на транспортування, на підтвердження яких Товариство надало рахунки на оплату, CMR, а також подало митному органу інвойси на підтвердження фактурної вартості товару.

В усіх рішення про коригування митної вартості, практично, в однакових формулюваннях, наведено твердження митного органу про те, що ні первинно, ані надані після вимоги документи, не підтверджують заявленого позивачем рівня митної вартості товарів за договором.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що формуванню партії товару передував процес узгодження її обсягу шляхом звернення Товариства як покупця із замовленням до продавця.

Разом з тим надсилання такого замовлення спрямоване виключно на визначення обсягу та кількості конкретних товарних позицій, які покупець має намір придбати.

Положення Контракту № 02/04/2020 від 01.02.2021 жодним чином не передбачають, що у таких замовленнях визначається вартість партії товару, що буде поставлена.

Таким чином, заявки на купівлю товарів стосуються виключно обсягу та змісту майбутньої партії товару, є підставою для формування інших документів (проформи-інвойсу та інвойсу), в яких вже зазначається ціна товару. Витребування такого документу відповідачем у декларанта є безпідставним.

Юридично значущим документом є інвойс, який закріплює підсумки перемовин сторін щодо поставки певної партії товару та відображає дані щодо такої поставки повною мірою, які Товариство подавало митному органу.

Щодо невідповідності вартості товару в експортній декларації країни відправлення вартість товару, що зазначена у фактурі, то суд апеляційної інстанції зауважує, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажем митного оформлення в країні відправлення та є документом, що підтверджує вивезення продукту, створеного або реалізованого в Європейському Союзі (ЄЕС).

Як зазначено у листі Європейської Комісії до Держмитслужби щодо експортних декларацій країни відправлення від 27.03.2008, експортна декларація не є «власністю» імпортера, але належить експортерові та митним органами країни експорту. Відповідно до міжнародних митних стандартів, транспортні документи та/або інвойси, але не експортна декларація, мають бути представлені імпортером для підтвердження та перевірки митної декларації. Ці документи містять достатню інформацію, наприклад країна відправлення/призначення, вартість, тощо.

Не передбачено надання експортної декларації і статтею 53 МК України як документа, який підтверджує митну вартість товарів.

Водночас, у митній декларації країни відправлення вказується статистична вартість товарів (із врахуванням витрат на митне оформлення в країні експорту), а не фактурна вартість експортованих товарів, що не може свідчити про розбіжність в цифрових значеннях між митною декларацією країни відправлення і рахунком-фактурою та бути підставою для коригування вартості ввезеного товару.

Тож, будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації, конвертованої в іншу валюту, ніж та, що визначена контрактом і у якій позивач здійснював оплату товару, у цьому разі обумовлена застосуванням курсу валют, а не заниженням ціни товару згідно з первинними документами, виданими продавцем.

Отже, дані, які зазначені в такій декларації, жодним чином не повинні впливати на числове значення заявленої митної вартості товару, наданого до митного оформлення.

Водночас рахунок-фактура - це комерційний документ, який відображає продаж товару або надання певної послуги. Рахунок-фактура є підтвердженням будь-якої комерційної операції. Оскільки рахунок-фактури повинен містити перелік товарів і послуг, їхню кількість та суму коштів, яку покупець має за них сплатити, то саме рахунок-фактура, наданий Товариством, є документом, який вказує вартість ввезеного товару та дозволяє такий ідентифікувати, містить інформацію про дату продажу, назву ввезених товарів, назви та реквізити фірм продавця і покупця, скріплений печаткою та підписом представника продавця.

Щодо недоліків CMR, на які вказує митний орган, то як правильно вказано Товариством, населений пункт Пасіки-Зубрицькі знаходиться на об`їзній дорозі м. Львів, що по суті ніяким чином не впливає на тривалість маршруту перевезення. Більше того, юридична адреса позивача зареєстрована у м. Львів, проте складські приміщення знаходяться в с. Пасіки-Зубрицькі, куди і здійснювалася поставка товару.

Також скаржник зазначає, що відповідно до товаросупровідних документів умови поставки даного товару FCA, однак доказів того, що місце завантаження товарів є площею продавця до митного оформлення не подавалось.

Відповідно до правил Інкотермс умови поставки FCA «франко-перевізник» (назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Поставка вважається здійсненою, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього. Покупець зобов`язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності до зазначених умов.

Юридична адреса відправника зареєстрована у м. Страховіце, звідки і було здійснено перевезення товару.

Отже, поставка здійснювалася на площах продавця і саме продавець відповідає за завантаження, а тому аргументи про невключення до товаросупровідних документів відомостей про навантаження, перевантаження не відповідає фактичним обставинам, а вказані зауваження відповідача є необґрунтованими та такими, що не мають впливу на визначення митної вартості за ціною говору.

Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, Товариство на вимогу митного органу надало усі можливі додаткові документи, в тому числі рахунок-фактуру, автотранспортну накладну, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг, заявку на перевезення товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, договір про перевезення, інформаційний лист про страхування товару, видаткові накладні. Ціни на товари, наведені виробниками у інвойсах повністю збігаються із цінами на аналогічні товари, які відображені у прайс-листах.

Відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Статтею 57 МК України встановлено перелік методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частиною 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом.

Коригування митної вартості ввезеного товару здійснена за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

Відповідно до положень статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

Таким чином, подібними (аналогічними) товарами виступають такі товари, які не є однаковими, але за всіма ознаками мають схожі характеристики.

Відповідно до частини 2 статті 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.(*) b) Під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов`язуватися або i) з порівнюваними кількостями, або ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.(*) c) Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпункту b) цього пункту, оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.

Згідно з приміткою 4 до пункту 2 статті 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі формулювання підпунктів a і b дозволяє стороні визначати вартість для митних цілей єдиним способом чи то (1) на базі цін, які певний експортер встановлює за імпортований товар, чи (2) на базі загального рівня цін на подібний товар.

Відповідно до положень Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року первинною основою для митної вартості за цією Угодою є контрактна вартість, визначена в статті 1. Статтю 1 необхідно розглядати разом зі статтею 8, яка передбачає, inter alia, коригування ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті у випадках, коли певні конкретні елементи, які вважаються такими, що формують частину вартості для митних цілей, припадають на покупця, але не включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари.

Відповідно до статті 5 Угоди якщо імпортні товари або ідентичні чи подібні імпортні товари продаються в країні-імпортері в тому стані, як вони імпортуються, митна вартість імпортних товарів згідно з положеннями цієї статті ґрунтується на ціні одиниці товарів, за якою імпортні товари або ідентичні чи подібні імпортні товари таким чином продаються в найбільшій сукупній кількості в той час або майже в той час, коли відбувається імпорт товарів, які оцінюється, особам, що не пов`язані з особами, у яких вони купують такі товари, за умови дотримання таких відрахувань: i) чи комісійних, які звичайно сплачуються або на сплату яких отримано згоду, чи надбавок, які звичайно робляться для прибутку й покриття загальних витрат у зв`язку з продажем у такій країні імпортних товарів того самого класу або виду; ii) звичайних витрат на транспорт та страхування й пов`язаних із цим витрат у країні імпорту; iii) у разі необхідності коштів та витрат, зазначених у пункті 2 статті 8; iv) мита й інших національних податків, що підлягають сплаті в країні імпорту з причини імпорту або продажу товарів.

Так, митним органом не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що не дозволяє суду апеляційної інстанції надати правову оцінку подібності факторам, які впливали на формування ціни на імпортований товар.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що митний орган, визначаючи необхідним до застосування другорядного методу визначення митної вартості ввезеного позивачем товару, спирався виключно на аргументи, які, при їх системному аналізі, не можуть належним чином підтвердити обґрунтованість застосовуваного методу.

За умови не підтвердження належними і допустимими доказами наявності у поданих на підтвердження митної вартості товару документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за такий товар, суб`єкт владних повноважень, приймаючи оскаржувані Товариством рішення, діяв не в межах, не у спосіб та не у порядку, передбаченому положеннями чинного законодавства.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу, повинні були бути належним чином спростовані відповідачем.

Водночас, сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товару, які виникли у зв`язку з тим, що надані документи, на думку контролюючого органу, не підтверджували вартості, так як містили розбіжності, спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами, які були надані відповідачу під час проведення митних процедур.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство надало відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною 2 статті 53 Митного кодексу України. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні числові дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товару, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин 4, 5 статті 58 Митного кодексу України.

Оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, суд апеляційної інстанції доходить висновку про недоведеність відповідачем неповноти, неточності чи недостатності наданих позивачем з первинними МД документів та наведених відомостей для визначення митної вартості товару за основним методом. Надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а, отже, у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

В свою чергу, неправильний вибір необхідного до застосування методу визначення митної вартості товару призвів до незаконності проведеного митним органом коригування митної вартості товару. Як наслідок, відповідачем порушено вимоги принципу обґрунтованості при виконанні покладених на нього обов`язків.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності рішення відповідача про коригування митної вартості товару, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року у справі № 380/27428/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко