Постанова

від 31.01.2025 по справі 380/13098/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/13098/24 пров. № А/857/20223/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року (суддя Ланкевич А.З., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення втрати частини доходів при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у червні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 15.06.2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року у справі №380/2821/21; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 23.12.2023 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 року у справі №380/14626/22; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 15.06.2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року у справі №380/2821/21; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 23.12.2023 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 року у справі №380/14626/22. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року у справі №380/2821/21 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2023 року у справі №380/14626/22 відповідачем 15.06.2021 року та 23.12.2023 року відповідно виплачено позивачеві заборгованість по індексації грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн та 124557,01 грн відповідно. Зазначив, що 07.03.2024 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, однак у відповідь отримав відмову.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що необхідною умовою для покладання на підприємство, установу, організацію відповідальності за невиплату або затримку у виплаті належних сум при звільненні є наявність вини підприємства, установи, організації у такому несвоєчасному розрахункові або невиплати відповідної суми. Разом з цим, затримка повного розрахунку при звільненні позивача, а саме невиплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки здійснена не з вини військової частини НОМЕР_1 . Вказує, що нарахування не виплата індексації грошового забезпечення могла проводитися тільки з рішення суду, відтак факту втрати частини доходів немає.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , проходив військову службу Військовій частині НОМЕР_1 та Військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходилась у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.12.2020 року №262 старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника розвідки, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 19.12.2020 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року у справі №380/2821/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, з урахуванням базового місяця для нарахування індексації - січня 2008 року з урахуванням виплачених сум.

15.06.2021 року було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 82370,85 грн з призначенням платежу «Військова частина НОМЕР_1 , заробітна плата», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку.

Крім того, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2023 року у справі №380/14626/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 19.12.2020 року, враховуючи вимоги абзаців 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

23.12.2023 року було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 124557,01 грн з призначенням платежу «Військова частина НОМЕР_1 , компенсація індексації по рішенню Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2023 року у справі №380/14626/22», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку.

Листом відповідача від 12.03.2024 року №3234вих у відповідь на заяву позивача повідомлено, що підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання такої умови, серед іншого доходи не повинні носити разового характеру. Індексація грошового забезпечення по своїй правовій природі не має постійного характеру, відноситься до одноразових виплат та не входить до структури грошового забезпечення, яке визначено ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому не може бути базою для нарахування компенсації втрати частини доходу. У зв`язку з вищенаведеним, командування Військової частини НОМЕР_1 не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування передбаченої Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 року по день фактичної виплати 15.06.2021 року та з 01.03.2018 року по день фактичної виплати 23.12.2023 року, а тому звернуся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст.4 Закону України №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Так, у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць. Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Водночас, як вже зазначено судом вище, основною умовою для виплати позивачеві компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення суду. Між тим, право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20.

Згідно з матеріалами справи, позивачеві 15.06.2021 року та 23.12.2023 року на виконання судових рішень виплачено заборгованість по грошовому забезпеченні в розмірі 82370,85 грн та 124557,01 грн відповідно.

Отже, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 року по день фактичної виплати 15.06.2021 року та з 01.03.2018 року по день фактичної виплати 23.12.2023 року.

При цьому, слід відхилити покликання апелянта на те, що сума перерахованої індексації грошового забезпечення не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом №2050-ІІІ, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація, з огляду на таке.

За змістом ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (ст.1, ч.1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХII зі змінами).

Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року №9-рп/2013.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 29.11.2023 року у справі №560/11895/23, від 14.12.2023 року у справі №600/4606/23-а, від 27.02.2024 року у справі №560/11405/23, від 06.03.2024 року у справі №600/5050/23-а та від 08.05.2024 року у справі №600/4133/22-а.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №380/13098/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська