Постанова

від 22.01.2025 по справі 922/3001/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/3001/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників сторін:

від позивача - Бєлєвцова О.С. за довіреністю від 08.07.2024 (адвокат),

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (вх.№2966 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 (повний текст складено 26.11.2024, суддя Погорелова О.В.)

у справі № 922/3001/24

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Будинок "Харківмаш", м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" про стягнення пені у розмірі 118 073,40 грн за договором поставки (за графіком) №УГВС 170/31-23 від 05.06.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором щодо повної та своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Харківмаш" (61099, м. Харків, вул. Лодзька, 7А, код ЄДРПОУ 37876085) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) 45 507,89 грн. пені та 2 334,11 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 у справі № 922/3001/24 в частині відмови у позові скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та стягнути з ТОВ "ТД "Харківмаш" 72 565,51 грн; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог зазначає таке:

- застосувавши інститут зменшення неустойки, суд першої інстанції не з`ясував ступінь виконання зобов`язання, який дорівнює 0%, значний період прострочення виконання зобов`язання, що станом на момент подання апеляційної скарги становить 8 місяців, не врахував майнових інтересів іншої сторони правовідносин (АТ "Укргазвидобування", який використовує товар, що є предметом договору, не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на нього державою функцій) та не з`ясував, що заявлена до стягнення сума пені 118 073,40 грн є співмірною з сумою не виконаного зобов`язання (1 256 100,00 грн). На думку скаржника, за повне невиконання зобов`язання з поставки товару відповідач повинен сплатити неустойку, встановлену умовами договору, розмір якої не залежить від обставин погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання збитків, тому до спірних правовідносин підлягали застосуванню ч. 1 ст. 550, ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України;

- судом не враховано подвійну правову природу неустойки, яка є водночас засобом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником та одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання); в свою чергу розмір стягуваної пені становить менше 9,5 % від розміру невиконаного зобов`язання від вартості не поставленого товару, тобто не є недмірним;

- посилаючись на введення воєнного стану в Україні, як на обставини для зменшення пені, суд не з`ясував, що введення воєнного стану в Україні відбулося раніше укладення договору поставки від 05.06.2023. Тобто, сторонами визначені умови договору поставки від 05.06.2023 з врахуванням тієї обставини, що в Україні був введений воєнний стан більше року;

- на умови нарахування пені, визначені п. 7.8 договору, не розповсюджується дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", яким розмір пені обмежено подвійно обліковою ставкою Національного банку України, оскільки зазначений Закон регулює відповідальність за невиконання грошових зобов`язань, в той час, як спірну неустойку нараховано за порушення не грошового зобов`язання з поставки товару.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2024 апеляційна скарга у справі № 922/3001/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 у справі №922/3001/24; призначено справу до розгляду; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3001/24.

23.12.2024 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2025 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Мартюхіної Н.О. для розгляду даної справи сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.

В судовому засіданні представник позивача (апелянт) підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі АТ "Укргазвидобування", покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Будинок "Харківмаш" (далі ТОВ "ТБ "Харківмаш", постачальник, відповідач) був укладений договір поставки (за графіком) №УГВС 170/31-23 від 05.06.2023 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві калібри різьбові (далі товар), зазначені в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець прийняти і оплатити такий товар. Під поставкою сторони розуміють передачу товару постачальником для прийняття покупцем.

За змістом п. 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується у специфікації (далі специфікація), яка є додатком №1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невід`ємною частиною.

Загальна ціна (сума) договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору, та становить до 2 598 900,00 грн, в тому числі ПДВ 433150,00 грн. У вартість товару включаються, зокрема, транспортні витрати відповідно до умов поставки, що зазначені у специфікації до даного договору (п. 3.2 договору).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації та графіку поставки до цього договору. Здійснення поставки товару не потребує будь-яких додаткових погоджень, крім тих, що передбачені договором.

Відповідно до п. 5.2 договору датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, або видаткової накладної. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття повару до місця поставки зазначена у відповідному товарно-транспортному документі або дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на товар, ризик випадкового знищення/пошкодження переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Відповідно до пп. 6.3.1 п. 6.3 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно з умовами специфікації №1 від 05.06.2023 (додаток №1 до договору), постачальник зобов`язався поставити покупцю 18 одиниць (комплектів) товару загальною вартістю з ПДВ 2 598 900,00 грн.

Пунктом 3 зазначеної специфікації сторонами погоджено строк поставки товару: впродовж 210 календарних днів з дати укладання даного договору про закупівлю (відповідно до графіка поставки) та з правом дострокової поставки; з обов`язковим повідомленням покупця постачальником за 5 днів до дати відвантаження товару шляхом направлення листа на електронну пошту працівника/-ів покупця, вказану в п. 3.1 цієї специфікації, про готовність товару до відвантаження із зазначенням номенклатури товару, способу доставки, кількості місць, габаритів товару, ваги нетто/брутто, вартості товару.

Тобто, за домовленістю сторін договору, граничним строком поставки товару є 31.12.2023.

Постачальник не виконав свої зобов`язання з поставки товару у встановлений договором строк, товар на суму 1 256 100,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 30 від 23.10.2023 постачальник вчасно поставив товар на суму 98 304,00 грн.

При цьому, товар на суму 1 244 496,00 грн був поставлений відповідачем невчасно - 04.03.2024, про що свідчать видаткова накладна № 5 від 28.02.2024 та експрес-накладна ТОВ "Нова Пошта" № 59001110595603 від 28.02.2024 із підписом представника покупця про отримання товару 04.03.2024.

Таким чином, зобов`язання з поставки товару вартістю 1 256 100,00 грн відповідачем не виконано, зобов`язання з поставки товару вартістю 1 244 496,00 грн виконано невчасно, чим порушено умови п.п. 1.1, 5.1, пп. 6.3.1 п. 6.3 договору, п. 3 специфікації № 1.

Позивач направив відповідачу претензію №556-060131-01 від 15.03.2024 про сплату неустойки на суму 332 579,27 грн від вартості товару 2 500 596,00 грн, який не поставлено у встановлений договором строк (пеня і штраф за прострочку поставки товару за період з 01.01.2024 по 04.03.2024 - 63 дні).

Дана претензія була задоволена відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 2513 від 17.04.2024 на суму 332 579,27 грн.

У зв`язку із не поставкою товару вартістю 1 256 100,00 грн позивач направив відповідачу претензію №1197-060131-01 від 13.06.2024 про сплату неустойки на суму 118073,40 грн (пеня за прострочку поставки товару за 94 дні), яка не була задоволена відповідачем та залишена без відповіді.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів та стали підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

19.11.2024 прийнято оскаржуване судове рішення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського Кодексу України (далі ГК України) визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з положеннями частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу приписів статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з п. 3 специфікації №1 від 05.06.2023 (додаток №1 до договору) сторонами погоджено строк поставки товару: впродовж 210 календарних днів з дати укладання даного Договору про закупівлю (відповідно до Графіка поставки) та з правом дострокової поставки.

Водночас, відповідач не здійснив поставку товару на суму 1 256 100,00 грн, тобто, прострочивши виконання зобов`язання щодо поставки обумовленого договором товару у встановлений договором строк на 94 календарних дні, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

В силу положень статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 справа № 904/4156/18.

Відповідно до п. 7.8 договору у разі прострочення постачальником виконання зобов`язань з поставки товару, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов`язання.

Згідно поданого розрахунку позивачем відповідачу нараховано пеню у розмірі 0,1% від вартості не поставки товару в сумі 118 073,40 грн (1 256 100,00 грн. х 0,1 %) х 94 дні прострочення)).

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені (перевіривши підстави, строки та правильність нарахування), дійшов висновку, що такий здійснено арифметично правильно.

Водночас, при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції, перевіривши правильність здійсненного позивачем розрахунку пені, встановив, що останній виконано без урахування положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", положення якого мають бути застосовані до спірних правовідносин. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", господарський суд першої інстанції встановив обґрунтований розмір пені у розмірі 91 015,77 грн.

Судова колегія апеляційної інстанції не погоджується з даним висновком суду, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Преамбулою вказаного Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2020 у справі №922/2220/19 зазначив, що грошовим є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

У спірних правовідносинах договором передбачено виконання відповідачем негрошового зобов`язання, оскільки такий мав зобов`язання перед позивачем щодо вчинення певної дії (здійснення поставки товару) у встановлений строк, і сторони передбачили в договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення виконання не грошового зобов`язання. Отже, відповідальність у даних правовідносинах може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, оскільки дана відповідальність встановлена за майнове (негрошове) зобов`язання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника, що норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначають розмір пені за прострочення грошового зобов`язання, у зв`язку з чим не розповсюджуються на правовідносини у даній справі, оскільки пеня нарахована не у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, а за майнове (негрошове) зобов`язання згідно з умовами договору.

Зазначене залишено поза увагою місцевого господарського суду.

Вимоги позивача щодо нарахування пені за порушення умов договору щодо прострочення поставки товару відповідно до п. 7.8 договору поставки (за графіком) №УГВС 170/31-23 від 05.06.2023 у розмірі 118 073,40 грн є цілком законними та обґрунтованими.

З огляду на викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для перерахування згідно з вимогами ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розміру заявленої до стягнення пені відповідно до розміру подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відтак, висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені за порушення строків поставки товару у розмірі 27 057,63 грн є помилковими, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені) на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України на 50%, з урахуванням ступеню виконання зобов`язання, зазначених обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду зі стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку про виключність обставин даної справи, що надає підстави для зменшення суми пені на 50%, а тому, виходячи з розміру пені, який визнаний судом обґрунтованим (91 015,77 грн), суд вважав за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, тобто до 45 507,89 грн, та відмовити у стягненні з відповідача пені за несвоєчасну поставку товару в розмірі 44 507,88 грн.

Зміст доводів апеляційної скарги зводиться до тверджень щодо помилковості висновку суду першої інстанції стосовно зменшення пені, з урахуванням чого суд апеляційної інстанції, надаючи власну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 118073,40 грн, зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку за договором не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

У вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Верховний Суд в постанові від 23.02.2023 у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Так, вирішуючи питання про зменшення пені у справі, що розглядається, судом враховується ступінь виконання зобов`язання боржником (постачальником - ТОВ "Торговий Будинок "Харківмаш") на суму 2598900,00 грн, з яких замовник отримав від постачальника товар відповідно до умов договору (специфікації № 1 від 05.06.2023) в обсязі 1 342 800,00 грн (в тому числі на суму 1 244 496,00 грн з порушенням визначеного договором строку), що підтверджується відповідними видатковими накладними від 23.10.2023 № 30 та від 28.02.2024 № 5, підписаними уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень щодо кількості, якості та строків поставки товару.

Відповідно за договором залишилось невиконаним поставка товару на суму 1256100,00 грн, що спростовує доводи скаржника про повне невиконання з боку відповідача умов укладеного договору в частині поставки визначеного специфікацією № 1 від 05.06.2023 товару.

Суд апеляційної інстанції також приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання: існування об`єктивних обставин, які ускладнювали вчасне здійснення поставки, як на момент укладення договору, так і в період виконання постачальником обов`язків, як то тривання воєнного стану та постійні ракетні та артилерійські обстріли ворожими військами міста Харкова та Харківської області.

Факт впливу форс-мажорних обставин на неможливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором підтверджується такими обставинами.

24 лютого 2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб було введено в Україні воєнний стан, у зв`язку з широкомасштабним вторгненням РФ. У подальшому, відповідними Указами Президента України було продовжено дію воєнного стану на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме п. 6, 7 специфікації № 1 від 05.06.2023 (додаток № 1 до договору № УВГВС 170/31-23 від 05.06.2023), країна походження та виробник товару є ТОВ "ТБ "Харківмаш", товар є новим (не відновленим) та таким, що не був у використанні.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 61099, м.Харків, вул. Лодзька, буд. 7А.

Враховуючи, що господарська діяльність відповідача могла відбуватися лише за місцем його знаходження (місцезнаходженням виробничих потужностей відповідачем також визначено місто Харків), то очевидним є те, що у вказаних умовах, які з початку широкомасштабної військової агресії російської федерації на територію України становили небезпеку для життя та здоров`я людей, в тому числі працівників відповідача, останній був позбавлений можливості своєчасно розпочати та завершити роботи, які були обумовлені на виконання укладеного між сторонами договору.

Колегія суддів враховує такі загальновідомі обставини, що у вказаний період розпочалася неочікувана, раптова широкомасштабна військова агресія Російської Федерації на територію України. Зокрема, велика територія Харківської області піддалася швидкому навальному захопленню ворогом, що спричинило небезпеку життю та здоров`ю людей. Початок агресії Російської Федерації має відношення до всієї країни, втім необхідно взяти до уваги, що певні регіони в перші, особливо важкі тижні війни перебували у більш вразливому становищі, спричиненому, зокрема, безпосередніми бойовими зіткненнями, проведенням безпосередніх військових дій в таких регіонах, хаотичним та навіть панічним переміщенням людей із таких регіонів у більш безпечні місця, що не могло не вплинути на організацію виробництва, здійснення органами управління суб`єктів господарювання своїх функцій. До таких регіонів беззаперечно можна віднести Харківську область (місце проведення господарської діяльності відповідача).

Слід зазначити, що є очевидним, що обставини, на які посилається відповідач як на форс-мажорні, відповідачу також були достеменно відомі, а тому не підлягали додатковому інформуванню. Факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 та близькості місця господарської діяльності до лінії зіткнення є загальновідомим.

Тому, колегія суддів вважає, що з огляду на очевидність, надзвичайність та невідворотність цих обставин, відповідач мав право посилатися на них, як на правомірну підставу невиконання своїх обов`язків у договірних взаємовідносинах з позивачем та можливість зменшення штрафних санкцій.

Крім того, судом враховано поведінку боржника та поведінку кредитора: постачальник і замовник були обізнані про виникнення обставин, які могли ускладнити та ускладнювали вчасне здійснення поставки (договір поставки було укладено після початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України), відповідно, мали враховувати певні ризики несвоєчасного виконання умов договору в частині поставки товару. В свою чергу, боржник не ухиляється від виконання своїх зобов`язань щодо поставки товару, а звернення позивачем з вимогою про сплату неустойки (пені) не усуває обов`язку з подальшого виконання взятих на себе договірних зобов`язань з боку відповідача; іншого матеріали справи не містять.

Посилання апелянта про те, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини віднесення АТ "Укргазвидобування" до стратегічного для економіки держави підприємства, яке виконує мобілізаційні завдання із забезпечення держави необхідним обладнанням та продукцією, у тому числі транспортними засобами та нафтопродуктами в умовах воєнного стану, як наслідок не враховано інтереси позивача за наслідками зменшення належного до сплати розміру пені за порушення взятих на себе договірних зобов`язань, що є обов`язковим для застосування статті 233 Господарського кодексу України, судова колегія відхиляє, оскільки, виходячи з принципу змагальності сторін у господарському процесі кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, що передбачено положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Вказані вище доводи позивача мають загальний характер, водночас, обставини запровадження воєнного стану на всій території держави рівною мірою мають значення (наслідки) для обох сторін договору.

В свою чергу, матеріали справи не містять жодних доказів понесення будь-яких збитків внаслідок прострочення виконання відповідачем свої зобов`язань щодо поставки товару за вказаним договором. Зокрема, відповідно до умов п. 4.1 договору оплата за договором здійснюється після підписання сторонами акту приймання-передачі, тобто після фактичної поставки товару.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Як зазначено вище, у постанові від 16.03.2021 року у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її саме компенсаторний характер; заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Таким чином, судова колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, господарський суд першої інстанції, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки, відсутність доказів наявності в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, дійшов правомірного висновку щодо існування виключних обставин даної справи, що надають підстави для зменшення суми пені на 50%, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискреційні повноваження для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував у цій справі надане статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право щодо зменшення розміру пені.

З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення нарахованої позивачем 118 073,40 грн пені на 50% до 59 036,70 грн.

З огляду на приписи ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та зміну рішення суду першої інстанції, з викладенням резолютивної частини рішення суду першої інстанції в редакції, зазначеній у цій постанові.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду апеляційної скарги у даній справі, судова колегія приймає до уваги положення ст. 129 ГПК України та обґрунтованість заявлених апеляційних вимог щодо неправомірної відмови у визнанні належної до стягнення пені відповідно до умов договору у сумі 118 073,40 грн, тому на відповідача слід покласти 2422,40 грн судового збору за подання позову.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 у справі №922/3001/24 змінити, виклавши абз. 2 резолютивної частини в такій редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Будинок "Харківмаш" (61099, м. Харків, вул. Лодзька, 7А, код ЄДРПОУ 37876085) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) 59 036,70 грн пені та 2422,40 грн судового збору.".

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 у справі №922/3001/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.01.2025.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Я.О. Білоусова