Рішення

від 31.01.2025 по справі 922/3533/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3533/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривбасмедсервіс», м. Кривий Ріг до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Медікал», смт. Пісочин про стягнення 603 030, 53 грн (14 485,48 доларів США) без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кривбасмедсервіс» (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 04 жовтня 2024 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Медікал» (надалі - Відповідач) суми основного боргу у розмірі 14 485,48 доларів США, станом на дату подання позову гривневому еквіваленті становить 603 030, 53 грн., а також суму судового збору у розмірі 7236,37 грн.

Ухвалою від 09.10.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/3533/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Медікал» належить до осіб, які в силу ст. 6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Однак, Відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.

Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 167 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу Відповідача ухвалу суду про відкриття провадження по справі № 922/3533/24 від 09.10.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначена ухвала повернулась до суду з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу Відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено судом, з наявним матеріалів справи, 06 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кривбасмедсервіс» (Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гармонія Медікал» (Відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки № 06/04/23 (надалі - Договір), який підписаний сторонами та скріплений печатками Постачальника та Покупця.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, зобов`язується поставити, передати у власність Покупцю наступне медичне обладнання: бувший у використанні рентгенівський комп`ютерний томограф Brilliance CT 40-зіркової конфігурації, серійний номер 29114, модель: 455011004011, 2008 року випуску, виробництва компанії «Philips Medical Systems Technologies Ltd» MATAM, HAIFA 31004, ISRAEL (надалі - Обладнання) у комплекті згідно Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною цього Договору, а Покупець прийняти та оплатити в порядку і терміни, встановлені цим.

З пунктів 2.1.-2.4. Договору вбачається, що Постачальник зобов`язується передати Обладнання Покупцю в порядку та терміни згідно згідно п. 5.1. статті 5 Договору. Поставка Обладнання оформлюється підписанням Сторонами видаткової накладної. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження Обладнання переходить до Покупця з дня підписання Сторонами видаткової накладної. Встановлення та введення Обладнання в експлуатацію Постачальник здійснює із залученням третіх осіб з урахуванням пункту 5.5. цього Договору на підставі отриманої від Покупця заявки, оформленої у будь-якій формі.

Строк поставки Обладнання 10 (десять) календарних дня з дня підписання цього Договору. (п. 5.1 Договору).

Порядок здійснення оплати встановлений пунктами 4.1., 4.2., 4.3. Договору.

Пункт 4.1. Договору зазначає, що ціна Обладнання, що постачається за цим Договором становить 541 032,44 гривень (п`ятсот сорок одна тисяча тридцять дві гривні) 44 копійок (без ПДВ), що еквівалентно 14 485,48 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят п`ять доларів 48 центів) доларів США на день підписання Договору відповідно до курсу долар/гривня сайт: https://minfin.com.ua/ua/company/privatbank/currency/ (позиція «ПРОДАЖА») встановленого курсу валют АТ КБ «ПриватБанк» (37,3500). Сторони дійшли згоди, що у разі зміни офіційного валютного курсу на дату здійснення платежу за договором ціна договору в гривнях підлягає перерахунку виходячи з офіційного курсу АТ КБ «ПриватБанк» сайт: https://minfin.com.ua/ua/company/privatbank/currency/ (позиція «ПРОДАЖА»), що діє на дату оплати. Плата визначена в доларах США за обладнання, що постачається є незмінною.

Оплата за цим договором здійснюється Покупцем на умовах 100 % (сто) оплати на поточний рахунок Постачальника протягом 1 (одного) календарного дня з моменту підписання Сторонами видаткової накладної або не пізніше 20 червня 2023 року (п. 4.2. Договору).

У пункті 5.4. Договору сторони передбачили, що право власності на Обладнання переходить від Постачальника до Покупця відповідно до умов п. 1.3. цього Договору. Дата приймання Обладнання Покупцем (дата поставки) проставляється Покупцем у накладній. Обладнання передається Постачальником Покупцю і приймається уповноваженою особою Покупця (повноваження якої повинні бути підтверджені належним чином). Накладна підписується від імені Покупця особою, уповноваженою Покупцем на приймання товарно-матеріальних цінностей та може бути скріплена печаткою Покупця. Покупець гарантує, що накладні скріплюються підписами виключно тих осіб, що мають право приймати товарно-матеріальні цінності та ставити свої підписи у накладних та інших товаросупровідних документах від імені Покупця.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до « 30» червня 2023 р., але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань, а частині гарантійних зобов`язань - до спливу гарантійного терміну відповідно до п. 6.3. цього Договору.

Так, 06 квітня 2023 року Сторонами за Договором було підписано видаткову накладну № 2 від 06 квітня 2023 року, Акт приймання-передачі до Договору поставки № 06/04/23 від 06 квітня 2023 року та Постачальником на виконання своїх зобов`язань за Договором поставки надано рахунок на оплату № 24 від 06 квітня 2023 року.

Таким чином вбачається, що Обладнання передбачене умовами Договору, згідно Специфікації №1, яке також зазначене в Акті приймання-передачі до Договору поставки № 06/04/23 від 06 квітня 2023 року було передано від Постачальника до Покупця, що засвідчується підписами та печатками сторін Договору.

У відповідності до розділу 3 «Обов`язки Покупця» даного Договору ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» зобов`язалось своєчасно здійснювати оплату та у повному обсязі згідно п. 4.1., 4.2., 4.3. статті 4 цього Договору.

Проте, як зазначає Позивач, станом на 06.02.2024 кошти за поставку Обладнання від ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» на поточний рахунок ТОВ «КРИВБАСМЕДСЕРВІС» визначний розділом 13 Договору - не надходили.

Сторони передбачили порядок вирішення спорів у п. 11.1. Договору, де Сторони повинні вирішувати всі спірні питання, що виникають при виконанні цього Договору, шляхом переговорів. У випадку неможливості вирішення спорів шляхом переговорів всі питання, за виключенням тих, що відносяться до компетенції судів, вирішуються у судовому порядку згідно законодавства України.

З метою досудового врегулювання господарського спору та відновлення порушеного законного права щодо отримання оплати за поставлене обладнання ТОВ «КРИВБАСМЕДСЕРВІС» рекомендованими листами з описом вкладення за вих. № 06-02/1 від 06.02.2024 року направило претензії на адресу провадження господарської діяльності ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ», за вих. № 06-02/2 від 06.02.2024 направило аналогічну претензію на юридичну адресу ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» та додатково в електронному вигляді на електронну пошту kireev.serhey@gmail.com. Згідно якої просить заборгованості за поставлене медичне обладнання на суму 541 032,44 грн. згідно укладеного Договору. Позивачем зазначено, що сума до сплати з урахуванням курсу валют, що діє на дату оплати. ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» отримало претензію за адресою провадження господарської діяльності нарочно 08.02.2024, згідно з Рекомендованим повідомленням про вручення поштового.

22.02.2024 засобами електронного зв`язку на пошту ТОВ «КРИВБАСМЕДСЕРВІС» отримало відповідь на претензію за Договором поставки № 06/04/23 від 06 квітня 2023 року про сплату заборгованості. Де, ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» повідомило, про пропозицію зменшити суму Договору на вартість витрат здійснених ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» для виправлення недоліків (діагностичні та відновлювальні процедури, проведення пусконаладки та введення в експлуатацію обладнання в розмірі 450 160,00 грн. Залишок вартості Обладнання у сумі 90 872,44 зобов`язались сплатити після підписання Додаткової угоди з урахуванням відповідних змін згідно узгодженого Сторонами графіку.

Позивач посилається на те, що ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» під час своїх розрахунків для відповіді на отриману претензію не врахував, коливання курсу долара США.

Відповідно ст. 6.3. Договору, на Обладнання надається наступна гарантія:

- на рентгенівську трубку, що постачається в комплекті з Обладнанням - гарантія першого сканування;

- на Обладнання в цілому (без урахування рентгенівської трубки) - гарантія першого сканування.

Пункт 6.4. Договору зазначає, що у разі виявлення невідповідності Обладнання за кількістю (комплексністю) Специфікації № 1 (Додаток №1), що є невід`ємною частиною цього Договору Покупець має право пред`явити претензію Постачальнику протягом 3 (трьох) днів від дати поставки Обладнання. У разі виявлення невідповідності Обладнання за якістю пункту 6.2. цього Договору Покупець має право пред`явити претензію Постачальнику протягом 3 (трьох) днів від дати введення в експлуатацію Обладнання (п.6.5 Договору). Покупець повинен Обладнання або частину Обладнання, за яким пред`явлено претензію, зберігати без будь-яких змін до отримання від Постачальника результатів розгляду претензії (п. 6.6. Договору). Датою пред`явлення претензії щодо якості або кількості вважається дата її передачі Покупцем Постачальнику. Датою передачі претензії є дата вручення претензії Постачальнику (п.6.7. Договору). Постачальник розгляне претензію і повідомить Покупця про результати розгляду протягом 1 (одного) місяця від дати вручення такої претензії (п.6.8. Договору).

Позивач зазначає, що з боку Відповідача (Покупця) не отримував жодного звернення або претензії щодо невідповідності якості та недоліків Обладнання. Витрати на усунення недоліків не доведено, не надано жодного доказу витрат. З урахуванням вищезазначеного, ТОВ «КРИВБАСМЕДСЕРВІС» не погоджується з такою пропозицією. Вважаємо, що зменшення вартості суми Договору є необґрунтованим та не доведеним. Саме тому, звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Також, Позивач посилається на користування з боку Відповідача придбаним обладнанням, оскільки останнім отримало ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, обґрунтовуючи своє твердження наступним.

Згідно вимог чинного законодавства України, до переліку господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню належить медична практика.

Відомості про спеціальності, місця провадження ліцензіатом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню вносяться до Ліцензійного реєстру МОЗ України, який останній формує та веде ліцензійний реєстр з медичної практики в електронній формі з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних». Кожен бажаючий може отримати інформацію про медичний заклад чи фізичну особу-підприємця, які надають медичну допомогу. Дані в ліцензійному реєстрі з медичної практики постійно оновлюються.

Згідно, відомостей ліцензійного реєстру МОЗ України від 17.09.2024, які оприлюднюються у формі відкритих даних у форматі .xlsx на виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних»:

- ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» згідно рішення МОЗ України № 1443 від 11.08.2023 року отримало ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики за адресою: 61024, Харківська обл., м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 80, корпус Е-2 за наступними спеціальностями: Організація і управління охороною здоров`я, мол. Сестринська справа, мол. Рентгенологія, Рентгенологія.

Отже, ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» безпідставно користується обладнанням, та не має право власності на предмет укладеного Договору.

Окрім того, п. 6.12. Договору, Сторони гарантують, що на момент укладання цього Договору: належним чином зареєстровані і мають необхідні документи для здійснення господарської діяльності.

На день складання цієї позовної заяви грошові кошти (заборгованість) за Договором від ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» на рахунок Товариства не надходили.

Надісланий Позивачем для підпису Акт звіряння взаємних розрахунків за період з квітень 2023 року - серпень 2024 року за Договором поставки № 06/04/23 від 06 квітня 2023 року, засобами поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА» накладна № 4905123385109 від 04.09.2024 року, опис, фіскальний чек та електронною поштою, на адресу Відповідача, станом на 17.09.2024 року, залишився не підписаним та не повернуто Позивачеві, як і обґрунтованої відмови.

Оскільки ТОВ «ГАРМОНІЯ МЕДІКАЛ» порушила умови Договору та як Покупець не викона свої зобов`язання належним чином, в зв`язку з чим утворилася перед Позивачем заборгованість в розмірі 14 485,48 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят п`ять доларів 48 центів) доларів США, яка станом на дату подання позову в гривневому еквіваленті становить 603 030,53 грн, для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Перевіривши умови Договору поставки №06/04/23 від 06.04.2023 року з урахуванням наданих Специфікації № 1 та Акту приймання-передачі до Договору поставки №06/04/23 від 06.04.2023, які є невід`ємною частиною Договору, а також надані учасниками справи докази, суд вважає вимоги Позивача такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що Відповідачем отримано Обладнання по Договору, що підтверджує Відповідь на претензію від 21.02.2024 №1, Акт приймання-передачі до Договору поставки №06/04/23 від 06.04.2023, а також Видаткова накладна №2 від 06.04.2023.

Крім того, судом встановлено, що згідно даного Акту, який підписаний обома сторонами та містить відповідні печатки, сторони зазначили, що стан Товару на дату складання Акту приймання-передачі: 1) технічно справне; 2) відповідна та повна комплектація; 3) зовнішні пошкодження відсутні. Сторони претензій до Товару по Акту одна до одної не мають.

Отже, суд дійшов до висновку, що станом на момент отримання Обладнання по Договору (06.04.2023) Відповідач не мав претензій, що комплектації, пошкоджень чи технічного стану. Таким чином, Покупець взяв на себе зобов`язання після отримання сплати вартість передбачену умовами Договору.

Так, на підставі п. 4.2. Договору Покупець здійснює 100% оплату Постачальнику протягом одного календарного дня, з дня підписання накладної або не пізніше 20 червня 2023 року у розмірі передбаченому у п. 4.1. цього Договору.

В матеріалах справи відсутні докази сплати з боку Покупця (Відповідачем) встановленої суми у передбачений Сторонами Договору строк. Виходячи з викладеного у Відповіді на претензію від 21.02.2024 №1, з боку Відповідача станом на 21.02.2024 сплати за Обладнання не здійснено. Покупець обґрунтовує таке невиконання порушенням з боку Постачальника (Позивача) умови передбачені у п. 2.4. Договору, де ТОВ "Гармонія Медікал" за період з 06.04.2023 по 13.02.2024 неодноразово зверталось з заявами на встановлення та введення Обладнання в експлуатацію.

Надаючи оцінку передбаченим учасникам справи умовам даного Договору та наявних в матеріалах справи доказах, суд зазначає, що Відполвідач помилково вважає про відсутність здійснення оплати за отримане Обладнання у зв`язку з невиконанням з боку Постачальника введення Обладнання в експлуатацію, оскільки такі дії Покупця порушують умови Договору, яки визначені у пунктах 1.3., 3.1., 4.1., 4.2., 4.3., що також узгоджується з ч.1 ст. 712 ЦК України.

Суд звертає увагу, що Відповідач після отримання Обладнання повинен був сплатити у встановлений умовами Договору строк та розмір, звернутись до Постачальника з заявою (п. 2.4. Договору) щодо встановлення та введення в експлуатацію Обладнання у приміщенні визначене п. 3.3 Договору.

А ні наявними в матеріалах справи доказами, а ні у Відповіді на претензію з боку Покупця (Відповідача) не доведено факту звернення до Постачальника (Позивача) з відповідними заявами щодо введення в експлуатацію Обладнання.

Також, суд критично ставиться до посилання ТОВ "Гармонія Медікал" у Відповіді на претензію від 21.02.2024 №1 стосовно звернення до організацій з обслуговування медичних обладнань з метою технічного огляду і оцінку робочого стану для проведення робіт з пусконаладки та введення в експлуатацію, оскільки з боку останнього не доведено звернення до ТОВ "Кривбасмедсервіс" з відповідними заявами, листами для здійснення своїх обов`язків передбачених пунктами 2.4., 4.6., 5.5., а також щодо надання гарантій визначених в розділі 6 Договору, та відсутності з боку Покупця претензій щодо невиконання умов Договору Постачальником своїх обов`язків.

На думку суду, таке твердження Відповідача порушує, у розумінні ст. 7 ЦК України, звичаї ділового обороту та правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Суд звертає увагу на те, що у мовами Договору Покупець та Постачальник передбачили порядок поставки Товару та умови їх оплати.

Так, суд погоджується з твердженням Позивача, що Відповідач повинен сплатити суму за Обладнання, яка складає 603 030, 53 грн. грн., що еквівалентна 14485,48 доларів США (за курсом 41,6300 станом на 17.09.2024) згідно передбаченого Сторонами умовами п. 4.1. Договору поставки №06/04/23 від 06.04.2023.

Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частина 2 ст. 265 ГК України визначає, що Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

За змістом ст. 655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Судом також враховано те, що відповідно до загальних умов статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, перевіривши матеріали справи, умови даного Договору, суд встановив, що дії вчинені з боку Позивача у вигляді поставки Товару до Відповідач виконані у повному обсязі, де Відповідач порушуючи умови Договору не здійснив оплати та не звернувся до Постачальника з відповідними заявами щодо введення в експлуатацію, а також залучення без відповідного погодження з Постачальником третіх осіб на власний розсуд, а отже не може покладатися тягарем на Постачальника.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме щодо стягнення з Відповідача загальної суми розмірі 603 030,53 грн.

Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Частиною 1 ст.687 Цивільного кодексу України, перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст.688 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частин 1, 2 статті 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Отже, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення), які відповідно до ч.2 ст.678 ЦК України надають право покупцю відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або вимагати заміни товару.

Відповідно до ст.680 ЦК України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв`язку з його недоліками може бути пред`явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, зазначені строки обчислюються від дня укладення договору. Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб.

Відповідно до частини 6 статті 269 Господарського кодексу України постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Отже, за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Водночас, у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Згідно ч.1 ст.708 ЦК України, у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов`язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Згідно з ч.1 ст.269 ГК України, строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред`явлення постачальникові претензій у зв`язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.

Суд зазначає, що з боку Покупця (Відповідача) не надано, не підтверджено, враховуючи наявні в матеріалах справи доказів, щодо звернення до Постачальника (Позивача) з відповідними претензіями стосовно невиконання умов Договору, у тому числі пошкодження, технічної несправності, а на власний розсуд здійснено звернення до третіх осіб, що підтверджується викладеним у Відповіді на претензію.

За твердженням Відповідача після втручань третіх осіб у обладнання, без погодження із Постачальником (Позивачем), призвели до утворення витрат з боку Покупця (Відповідача) не є гарантійним випадком, та не відповідає умовам Договору, оскільки саме Постачальник має право на свій розсуд, за свій рахунок і під свою повну відповідальність перед Покупцем залучати третіх осіб для виконання всіх або частини зобов`язань, як це передбачено умовами пункту 5.5. Договору.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін ( п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України ). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог ( ч. 3 ст. 13 ГПК України ).

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу ).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 р. у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 р. у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 р. у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 р. у справі № 915/641/18.

За означеного вбачається, враховуючи наданих Позивачем вказаних доказів до матеріалів справи та неспростовним Відповідачем фактів надання йому певних послуг, суд дійшов до висновку про наявність у Відповідача обов`язку з їх повної оплати.

Зазначена обставина приводить до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Звертаючись до категорії стандарту доказування, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.

Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов`язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія Медікал» (адреса: вул. Санаторна, буд. 46, смт. Пісочин, Харківська обл., 62416; код ЄДРПОУ 44771765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривбасмедсервіс» (адреса: Проспект 200-річчя Кривого Рогу, буд. 1, приміщ. 110, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50042; ЄДРПОУ 40884735) суму основного боргу у розмірі 14 485,48 доларів США, станом на дату подання позову гривневому еквіваленті становить 603 030, 53 грн., а також суму судового збору у розмірі 7236,37грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "31" січня 2025 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.

Суддя І.П. Жигалкін