Рішення

від 31.01.2025 по справі 420/5347/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5347/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіЛевчук О.А.,

за участю секретаряГур`євої К.І.,

представника позивачаРева С.Л.,

представника відповідачаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській областіЯценко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Татарбунарського районного суду Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправними дії ТУ ДСА в Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 20 травня 2022 року по 30.11.22 року включно; зобов`язати ТУ ДСА в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 20 травня 2022 року по 30 листопада 2022 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 20 травня 2022 року по 30 листопада 2022 року був відсутній у Татарбунарському районному суді Одеської області, оскільки перебував у місті Херсоні з поважних причин, пов`язаних з окупацією міста країною агресором рф, тому не міг в цей час здійснювати правосуддя. Про своє вимушене перебування в м. Херсон він повідомляв в Татарбунарський районний суд Одеської області. Враховуючи відсутність будь-яких підстав для позбавлення його суддівської винагороди у вказаний період, вона підлягала депонуванню. При цьому, з його боку було відсутнє умисне ухилення від здійснення правосуддя та/або вчинення ним колабораційних дій, позбавлення винагороди за вказаний період є протиправним.

Від представника відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що табелювання судді Зубова О.С. з 20 05 2022 року по 30.11.2022 року здійснювалось працівниками апарату суду, ОСОБА_1 не спростовує факту відсутності його в суді та не відправлення правосуддя у вказаний час, доказів на підтвердження поважності причин відсутності не надав, а тому ТУ було правомірно ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено суддівську винагороду за вказаний час. При цьому, відповідач не наділений правом самостійно, без правових підстав, на власний розсуд здійснювати використання бюджетних коштів в тому числі й на здійснення виплати суддівської винагороди.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що відносно позивача не приймалось ніяких розпорядчих актів про призупинення виплати суддівської винагороди. Надана позивачем копія скріншоту прямо вказує на те, що він сповістив керівника апарату Татарбунарського районного суду Одеської області про причину неявки, а саме те, що він знаходиться на окупованої території та не може виїхати, що є поважною причиною. Ні ВРП, ні будь-який інший орган не приймали рішення про призупинення виплати суддівської винагороди, тому незалежно від будь-яких інших причин позивачу повинні були нараховувати суддівську винагороду, та у випадку неможливості її виплати депонувати її.

Представником відповідача Татарбунарського районного суду Одеської області до суду надано відзив, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що на виконання Рішення Верховного Суду від 27.04.2022 року № 28/0/149/22 «Про відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області», ОСОБА_1 зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області 05 травня 2022 року згідно наказу від 04 травня 2022 року № 2ск/ос. Відповідно до заяви позивача від 05.05.2022 року, яка надійшла на електронну адресу суду, йому надано додаткову відпустку за стаж роботи за 2022 рік, тривалістю 15 календарних днів, з 05 по 19 травня 2022 року. 03 березня 2022 року Рада суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану. 12 травня 2022 року, до закінчення відпустки, у зв`язку з неможливістю прибуття ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду, йому було запропоновано подати заяву про відпустку з 20.05.2022 р., оскільки згідно довідки Херсонського міського суду Херсонської області, позивач мав основні та додаткові відпустки з 2012 року загальною тривалістю 399 днів. Однак ОСОБА_1 не скористався цією можливістю, повідомивши, що не має наміру таким чином використовувати відпустки, та запропонував керівнику апарату суду ставити в табелі обліку використання робочого часу позначення «НЗ», що підтверджується перепискою через застосунок Viber. У період з 20 травня до 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці у Татарбунарському суді Одеської області, зв`язку з ним не було ні телефоном, ні електронною поштою, ні іншими застосунками та засобами зв`язку. У зазначений період керівник апарату суду неодноразово намагалася зв`язатися з позивачем через застосунок Viber та WhatsApp, але безуспішно. Згідно з відомостями, що містяться в табелях обліку використання робочого часу Татарбунарського районного суду Одеської області стосовно ОСОБА_1 з 20.05.2022 р. по 30.11.2022 р. у графі «кількість відпрацьованих годин у дні місяця» зазначається «НЗ», відповідно у графі кількість днів «фактичної роботи» за вказаний період значиться « 0». Після деокупації м. Херсон ОСОБА_1 вийшов на зв`язок 28.11.2022 року, а 30.11.2022 року надіслав на електронну пошту Татарбунарського районного суду заяву про надання йому відпустки. Подібні заяви про надання відпустки надходили на електронну пошту суду до 20.03.2023 року. Згідно з даними табеля в автоматизованій системі документообігу суду автоматизований розподіл судових справ на суддю ОСОБА_1 здійснювався з 28 березня 2023 року, тобто з дати, коли позивач фактично прибув до Татарбунарського районного суду та приступив до виконання обов`язків судді. З огляду на зазначене відсутні правові підстави для корегування табеля обліку використання робочого часу стосовно ОСОБА_1 за період з 20 травня по 30 листопада 2022 року із зміною позначки "НЗ" ("відсутність з нез`ясованих причин") на "І" ("інші причини неявки") із зазначенням поважності причин неявки.

Представником відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області до суду надано додаткові пояснення, в яких представник відповідача вказав, що згідно з відомостями, що містяться в табелях обліку використання робочого часу Татарбунарського районного суду Одеської області стосовно ОСОБА_1 з 20.05.2022 р. по 30.11.2022 р. у графі «кількість відпрацьованих годин у дні місяця» зазначається «НЗ», відповідно у графі кількість днів «фактичної роботи» за вказаний період значиться « 0». Після деокупації м. Херсон ОСОБА_1 вийшов на зв`язок 28.11.2022 року, а 30.11.2022 року надіслав на електронну пошту Татарбунарського районного суду заяву про надання йому відпустки. Подібні заяви про надання відпустки надходили на електронну пошту суду до 20.03.2023 року. Згідно з даними табеля в автоматизованій системі документообігу суду автоматизований розподіл судових справ на суддю ОСОБА_1 здійснювався з 28 березня 2023 року, тобто з дати, коли позивач фактично прибув до Татарбунарського районного суду та приступив до виконання обов`язків судді. З огляду на зазначене відсутні правові підстави для корегування табеля обліку використання робочого часу стосовно ОСОБА_1 за період з 20 травня по 30 листопада 2022 року із зміною позначки "НЗ" ("відсутність з нез`ясованих причин") на "І" ("інші причини неявки") із зазначенням поважності причин неявки.

Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13 червня 2024 року прийнято ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08 липня 2024 року призначено судові засідання в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою власних технічних засобів учасників справи в підсистемі відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua/).

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті до провадження заяви про уточнення позовних вимог по справі № 420/5347/24 (вхід. № ЕС/22116/24 від 30.05.2024 року).

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державну судову адміністрацію України та Татарбунарський районний суд Одеської області.

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 17 вересня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 23 грудня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено в якості співвідповідача Татарбунарський районний суд Одеської області.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.

Від представника відповідача Татарбунарського районного суду Одеської області до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

Рішенням голови Верховного Суду від 27.04.2022 року № 28/0/149-22 відряджено суддю Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28 квітня 2022 року (а.с. 16, 133 т. 1).

Наказом голови Херсонського міського суду Херсонської області від 04.05.2022 року № 03-01 переведено шляхом відрядження суддю Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 05 травня 2022 року (а.с. 17, 135 т. 1).

Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.05.2022 року № 2-ск/ос ОСОБА_1 зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області на посаду судді з 05 травня 2022 року (а.с. 18, 14 т. 1).

Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області від 05.05.2022 року № 1-ск/в надано судді ОСОБА_1 , який тимчасово переведений до Татарбунарського районного суду Одеської області шляхом відрядження з Херсонського міського суду Херсонської області, додаткову відпустку за стаж роботи тривалістю 15 календарних днів, за період роботи з 01.02.2021 року по 31.01.2022 року, з 05 травня по 19 травня 2022 року включно (а.с. 43, 79 т. 1).

Листом від 23.02.2023 року Татарбунарським районним судом Одеської області повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для прийняття розпорядчого документа про коригування обліку використання робочого часу за період з 20 травня по 30 листопада 2022 року зі зміною позначки «НЗ» (відсутність з нез`ясованих причин) та «І» (інші причини неявки) із зазначенням поважності причин неявки (а.с. 61-63, 80-82 т. 1).

Рішенням Вищої ради правосуддя України від 26 вересня 2023 року достроково закінчено відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області з 15 листопада 2023 року (а.с. 132 т. 1).

Рішенням Вищої ради правосуддя України від 19 грудня 2023 року звільнено ОСОБА_1 з посади судді Херсонського міського суду Херсонської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ст. 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації .

Дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України, який діє станом на теперішній час.

Згідно ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

У період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено.

Рішення Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17 затверджено Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення) (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 3 розділу V Порядку № 54/0/15-17 про відрядження судді до іншого суду, продовження строку відрядження судді та повернення його з відрядження у разі закінчення строку, на який його було відряджено, або у зв`язку із достроковим закінченням відрядження голова суду видає відповідні накази, копії яких невідкладно надсилає Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Державній судовій адміністрації України. Голова суду, до якого відряджено суддю (продовжено строк відрядження судді), після прибуття такого судді до суду та після закінчення строку його відрядження чи дострокового закінчення відрядження судді видає відповідні накази, копії яких невідкладно надсилає Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Державній судовій адміністрації України.

Розділом VІ Порядку № 54/0/15-17 визначено, що суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів». Розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. Зазначені виплати здійснюються судом, до якого відряджений суддя.

Відповідно до рішення Ради суддів України №35 від 03 вересня 2021 року суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

Обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі частини 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ з наступними змінами допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

При цьому Закон №1402-VIII, не регламентує порядок виплати суддівської винагороди та порядок обліку робочого часу судді, а визначає лише розмір та складові суддівської винагороди.

У постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а15 Верховний Суд України виклав правову позицію, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано дані правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Судді є спеціальними суб`єктами, при цьому ані Закон №1402-VIII, ані трудове законодавство не містить окремих положень щодо обліку робочого часу суддів, з огляду на що, для його визначення, необхідно керуватися загальними нормами трудового законодавства, яке поширюється на всіх працівників (стаття 1 Кодексу України законів про працю України).

Порядок обліку робочого часу працівників будь-яких підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності затверджений наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці".

Рада суддів України зазначила, що враховуючи, що спеціальним законодавством не врегульовано порядок обліку робочого часу суддів, застосуванню підлягають положення наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці".

Згідно з відомостями, що містяться в табелях обліку використання робочого часу Татарбунарського районного суду Одеської області стосовно ОСОБА_1 з 20.05.2022 р. по 30.11.2022 р. у графі «кількість відпрацьованих годин у дні місяця» зазначається «НЗ», відповідно у графі кількість днів «фактичної роботи» за вказаний період значиться « 0» (а.с. 86-101 т. 1).

Тобто, в період з 20 травня 2022 року по 30 листопада 2022 року суддівська винагорода ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.

Разом з тим, у рішенні від 25.11.2021 року № 54 Рада суддів України вказала, що суддівська винагорода є різновидом заробітної плати, яка отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі особою, що призначена суддею та займає штатну суддівську посаду в одному з судів України. При цьому суддівська винагорода судді виплачується не за формальне дотримання правил трудового розпорядку, присутність на робочому місці певну кількість годин, а за відправлення правосуддя, що включає у себе цілий комплекс заходів необхідних для підготовки справ до судового розгляду, їх судового розгляду тощо. У свою чергу, суддя, що не здійснює правосуддя (наприклад суддя, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку на який його було призначено), також вправі отримувати суддівську винагороду, оскільки в такому випадку він не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин. Суддівська винагорода, як різновид заробітної плати, виплачується за виконання суддею, зарахованому до штату відповідного суду, професійних обов`язків, пов`язаних саме зі здійсненням правосуддя. У свою чергу, нарахування та виплата суддівської винагороди не пов`язані із обов`язками судді морально-етичного характеру (зокрема дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку), неналежне виконання яких не є підставою для зменшення чи позбавлення суддівської винагороди, а може бути підставою для застосування інших визначених законом заходів впливу на суддю.

Рада суддів України зазначила, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" як спеціальний та єдиний нормативно-правовий акт, що регулює виплату суддівської винагороди (згідно частини першої статті 135) не позбавляє суддю права на її отримання у випадках, коли суддя не здійснює правосуддя. Це пов`язано насамперед із статусом судді та обмеженнями, які, зокрема, передбачають заборону обіймати інші оплачувані посади та виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), гарантуючи при цьому незалежність суддів та належний рівень їх забезпечення. Таким чином, виплата судді винагороди має здійснюватися незалежно від того, чи здійснює суддя правосуддя та чи належним чином виконує обов`язки морально-етичного характеру (зокрема чи дотримується правил внутрішнього розпорядку).

У рішенні від 25.11.2021 року № 54 Рада суддів України нагадала, що відповідно до частини сьомої статті 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя серед іншого зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів, а тому систематична та безпідставна відсутність на робочому місці під час робочого часу, що має наслідком незабезпечення розгляду судових справ у розумні строки або має ознаки умисного ухилення суддею від здійснення правосуддя, може бути підставою для застосування заходів дисциплінарного впливу.

В рішенні 05.08.2022 року № 22 Рада суддів України зазначила, що у випадках, коли суддя систематично та безпідставно відсутній на робочому місці під час робочого часу, що має наслідком незабезпечення розгляду судових справ у розумні строки або має ознаки умисного ухилення суддею від здійснення правосуддя, розпорядники бюджетних коштів, збори суддів відповідного суду вправі ухвалювати відповідні рішення (розпорядчі акти), якими фіксувати відповідну поведінку. Такими ж розпорядчими актами може фіксуватися наявність підтвердженої інформації про колабораційні дії.

Однак, будь-яких доказів на підтвердження того, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області, як розпорядником бюджетних коштів, та/або зборами суддів Татарбунарського районного суду Одеської області щодо позивача ОСОБА_1 ухвалювались будь-які рішення щодо безпідставної відсутності на робочому місці чи ухилення від здійснення правосуддя, відповідачами, суб`єктами владних повноважень, суду не надано.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, та не заперечується відповідачами, що позивач ОСОБА_1 , повідомляв Татарбунарський районний суд Одеської області про неможливість виїзду з м. Херсон через окупацію (а.с. 9, 136 т. 1).

При цьому, згідно переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, Херсонська міська територіальна громада в період з 01.03.2022 року по 11.11.2022 року була включена до переліку тимчасово окупованих російською федерацією території України.

Відповідно до частини першої статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Положенням про Територіальне управління Державної судової адміністрації в Одеській області, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України 25 вересня 2015 року визначено, що основним завданням управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Одеської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Одеської області з метою створення належних умов діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області та місцевих загальних судів Одеської області.

При цьому, заходи по фінансовому забезпеченню місцевих загальних судів Одеської області включають в себе нарахування та виплату суддівської винагороди.

В рішенні Ради суддів України від 05.08.2022 № 22 зазначено, що на підставі розпорядчих актів відсутність судді або працівника відмічати у табелі умовним позначенням "НЗ" ("відсутність з нез`ясованих причин") або "І" ("інші причини неявки"). Після з`ясування дійсних обставин відсутності на роботі та виявлення, що причини відсутності були поважні, або ж, що раніше надана інформація не підтвердилась, корегувати табелі обліку використання робочого часу.

Проте, будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачами вчинялись будь-які дії щодо з`ясування дійсних обставин відсутності та виявлення поважності причин відсутності позивача ОСОБА_1 задля коригування табелю, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи представників відповідачів щодо того, що дії щодо не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди, з посиланням на рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 22 є обґрунтованими та спростовуються зібраними по справі доказами.

В рішенні від 08.04.2016 року № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

В рішенні від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

В рішенні від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Тобто, законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

При цьому, частиною 4 статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначено, що суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що Територіальним управління Державної судової адміністрації України в Одеській області протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 суддівську винагороду саме за період з 20.05.2022 року по 11.11.2022 року включно (період включення Херсонської міської територіальної громади до переліку тимчасово окупованих російською федерацією території України).

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 20.05.2022 року по 11.11.2022 року включно; зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 20.05.2022 року по 11.11.2022 року включно. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, адреса місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2), Татарбунарського районного суду Одеської області (код ЄДРПОУ 02897891, адреса місцезнаходження: 68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Горького, 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, адреса місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 20.05.2022 року по 11.11.2022 року включно.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 20.05.2022 року по 11.11.2022 року включно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 31 січня 2025 року.

Суддя О.А. Левчук