Постанова

від 29.01.2025 по справі 453/1313/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 453/1313/24 пров. № А/857/31357/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Демидюк О. В.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Явдика В. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року (прийняте в м. Львові суддею Хомою О. П.; дата складення рішення в повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 453/1313/24 за позовом ОСОБА_1 до головного державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив скасувати постанови головного державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Сколівський відділ ДВС, відповідач):

- про відкриття виконавчого провадження від 09 січня 2024 року ВП № 73764904;

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30 липня 2024 року ВП № 73764904 та

- про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2024 року ВП № 73764904.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що винесені відповідачем в межах виконавчого провадження № 73764904 постанови від 09.01.2024 та від 30.07.2024 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що виконавче провадження мало бути відкритим лише після прийняття Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 22.07.2024 у справі № 453/17/24, якою рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09.04.2024 у справі № 453/17/24 залишено без змін. Також постанова від 09.01.2024 протермінована, позаяк виконавче провадження мало бути виконаним протягом трьох місяців, у зв`язку з чим виконавче провадження підлягає закриттю, а виконавчий документ виконавець повинен був повернути без виконання. Також державний виконавець хоче стягнути з позивача суму 40800 грн, не враховуючи те, що на сьогодні є рішення суду проте, що сума боргу 20400 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, упередженим, необґрунтованим, позаяк воно не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); таке ухвалене без об`єктивного з`ясування обставин справи, без дослідження обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він на місті вчинення правопорушення не отримував копії постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності та дізнався про вказану постанову лише 03 січня 2024 року, з грубим порушенням термінів на 40 днів, чим обмежили його в сплаті штрафу в добровільному порядку протягом 15 днів.

Після цього він оскаржив вказану постанову до суду і за результатами судового оскаржена постанова набрала законної сили лише 10 липня 2024 року; відповідно до вказаної постанови він повинен був сплатити штраф в розмірі 20400 грн, проте йому було вручено постанову державного виконавця, відповідно до якої він повинен був сплатити штраф в розмірі 40800 грн. Працівники поліції не перевірили - чи отримав він копію постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності та чи набрала вказана постанова законної сили і надіслали державному виконавцю постанову про стягнення з нього штрафу в розмірі 40800 грн, чим ввели державного виконавця в оману. Тобто, незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження полягає в тому, що виконавче провадження було відкрите на підставі незаконної постанови, яка надійшла від поліції. У зв`язку з незаконністю постанови про адміністративне правопорушення державний виконавець повинен був повернути незаконну постанову без виконання назад у поліцію.

Також суд першої інстанції неправомірно не витребував та не дослідив матеріали розгляду його позовної заяви, що є грубим порушенням права на об`єктивний судовий розгляд.

Сколівський відділ ДВС подав відзив на вказану апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги повністю.

З покликанням на фактичні обставини справи, норми законодавства та судову практику Верховного Суду вказав, що у спірних правовідносинах державний виконавець діяв правомірно, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Вказав, зокрема, що після надходження до державної виконавчої служби виконавчого документа у державного виконавця були відсутні підстави для винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, а відтак державний виконавець на виконання своїх посадових обов`язків правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. А у зв`язку із залишенням постанови про адміністративне правопорушення за результатами судового оскарження без змін та несплатою боржником штрафу в добровільному порядку державний виконавець виніс постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Відтак, позаяк державний виконавець прийняв оскаржувані постанови відповідно до закону та в межах своїх повноважень, суд першої інстанції правомірно прийняв постанову про відмову в задоволенні позову.

При цьому апелянтом не надано до суду жодних доказів на підтвердження бездіяльності державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду та про незаконність оскаржуваних постанов.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, що відповідно до приписів частини другої статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні апелянт та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просять апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановою поліцейського офіцера громади СВзГ ВП № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 24 листопада 2023 року серії БАД № 784363 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частинами першою та четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) з накладенням на нього адміністративного стягнення у розмірі 20 400 грн за те, що він керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами на строк 1 рік, а також не пред`явив реєстраційний документ на транспортний засіб.

Листом від 21 грудня 2023 р. за № 9556/01/51-23 ВП № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області надіслало зазначену вище постанову до Сколівського відділу ДВС для стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 40800 грн, у зв`язку з несплатою позивачем вказаної суми штрафу в строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП

Вказана постанова надійшла до Сколівського відділу ДВС 09 січня 2024 року за вхідним № 116 і постановою головного державного виконавця цього відділу від 09 січня 2024 року було відкрите виконавче провадження № 73764904 з виконання постанови від 24 листопада 2023 року серії БАД № 784363 про стягнення з ОСОБА_1 (боржника) штрафу в розмірі 40800 грн.

Копія постанови була надіслана боржнику рекомендованим листом за списком № 6 Ф.103 згрупованих відправлень «Рекомендованих листів» від 17.01.2024, відправлення (ШКІ) № 0600078510959.

08 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Сколівського районного суду з позовом до поліцейського офіцера громади ВП № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області про скасування постанови серії БАД № 784363 від 24 листопада 2023 року в справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою 126 КУпАП.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2024 року (справа № 453/17/24), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

ОСОБА_1 був присутнім при розгляді справ у судах та при постановлені рішень.

Відтак, рішення в цій справі набрало законної сили 10 липня 2024 року.

Також судом установлено, що ОСОБА_1 у встановлений частиною першою статті 307 КУпАП (не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення) штраф у розмірі 20400 грн не сплатив.

У зв`язку із зазначеним головний державний виконавець Сколівського відділу ДВС 30 липня 2024 року в межах ВП №73764904 виніс постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 40 800,00 грн, а також постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначив загальну суму мінімальних витрат у розмірі 323,50 грн.

Копії вказаних постанов були надіслані позивачу того ж дня за супровідними листами №№ 2206, 2207.

Вважаючи зазначені постанови неправомірними, ОСОБА_1 оскаржив їх до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що, даючи оцінку поведінці відповідача та спірним постановам, суд дійшов висновку про їх відповідність критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України для такого роду рішень, а суб`єкт владних повноважень при її прийнятті діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом № 1404-VІІІ, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як-от: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ закріплено обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VІІІ).

Вимоги до виконавчих документів визначені частиною першою статті 4 Закону №1404-VІІІ, а підстави повернення виконавчого документа без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення - частиною четвертою цієї ж статті, якими, зокрема, є:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання...

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2024 ВП № 73764904 винесена державним виконавцем за заявою стягувача на підставі постанови у справі про адміністративне правопорушення від 24 листопада 2023 року серії БАД № 784363 БАД № 784363, яка відповідала вимогам до виконавчого документа, встановленим частиною першою статті 4 Закону № 1404-VІІІ; у постанові про адміністративне правопорушення також вказано, що постанова набрала законної сили.

Тобто, у відповідача не було підстав для повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VІІІ.

Позаяк виконавчий документ (постанова серії БАД № 784363) від 24 листопада 2023 року листом ГУ НП від 21 грудня 2023 року скерований на адресу начальника Сколівського РВДВС ЗМУ МЮ (м. Львів), постанова від 09 січня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № 73764904 з примусового виконання постанови БАД № 784363 від 24 листопада 2024 року винесена відповідачем межах трьохмісячного строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, що узгоджується з приписами частини першої статті 12 Закону № 1404-VІІІ.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Реченням другим частини п`ятої статті 13 Закону № 1404-VІІІ визначено, що за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Тобто, після надходження до державного виконавця виконавчого документа він зобов`язаний був винести постанову про відкриття виконавчого провадження; така постанова не була винесена передчасно та не була перешкодою для оскарження позивачем постанови у справі про адміністративне правопорушення від 24 листопада 2023 року серії БАД № 784363, підтвердженням чого є на наявні в справі копії рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2024 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року в справі № 453/17/24.

Позаяк Мичка М. М. у встановлений частиною першою статті 307 КУпАП (не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення) штраф у розмірі 20400 грн не сплатив, головний державний виконавець Сколівського відділу ДВС 30 липня 2024 року в межах ВП №73764904 виніс постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 40 800,00 грн, а також постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначив загальну суму мінімальних витрат у розмірі 323,50 грн.

Строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу встановлені статтею 307 КУпАП, відповідно до частин першої, третьої якої штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

Тобто, якби позивач самостійно не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня набрання законної сили рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2024 року - тобто, до 25 липня 2024 року, сплатив штраф за постановою у справі про адміністративне правопорушення від 24 листопада 2023 року серії БАД № 784363 та надіслав копію (копії) квитанції про сплату до органу, який виніс постанову в справі про адміністративне правопорушення, та/або до державного виконавця, то орган, який виніс постанову в справі про адміністративне правопорушення, подав би до державного виконавця заяву про повернення виконавчого документа чи про відмову від примусового виконання відповідно до статей 37, 39 Закону № 1404-VІІІ.

У такому разі примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення про стягнення штрафу не здійснювалося б і сума штрафу складала б одиночний розмір, а саме - 20400 грн.

Проте, позивач та його представник у судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснили, що розмір штрафу на час розгляду справи не сплачений, та не надали стосовно цього жодних доказів.

Частиною першою статті 308 КУпАП визначено, що у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

З урахуванням зазначеного, у зв`язку з несплатою позивачем штрафу в добровільному порядку, розмір штрафу, який підлягає стягненню з позивача, складає 40800 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

У зв`язку з тим, що розмір штрафу складає 40800 грн і такий в добровільному порядку позивачем не сплачений, у зв`язку з чим підлягає примусовому стягненню, відповідачем правомірно на підставі статті 27 Закону № 1404-VIII винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 4080,00 грн.

Згідно зі статтею 42 Закону № 1404-VIII коштами виконавчого провадження є кошти:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5; зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 (далі - Інструкція) фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.

Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

відкриття виконавчого провадження;

стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

стягнення витрат виконавчого провадження;

закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

А наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 встановлені види та розміри витрат виконавчого провадження: зокрема виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку, тощо.

Отже, витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника.

Як встановлено судом, мотивувальна частина оскаржуваної постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження містить розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження у відповідності до наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5.

При цьому, колегія суддів ураховує, що позивач не навів обґрунтованих доводів, які б вказували на завищення таких витрат.

Оскільки виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження ВП № 73764904, а саме - постанова у справі про адміністративне правопорушення від 24.11.2023 БАД № 784363, не скасовано у судовому порядку, винесення постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження після набрання судовим рішенням законної сили, відповідає вимогам Закону № 1404-VIII.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 703/1111/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З приводу доводів апелянта про те, що він на місті вчинення правопорушення не отримував копії постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності та дізнався про вказану постанову лише 03 січня 2024 року, з грубим порушенням термінів на 40 днів, чим обмежили його в сплаті штрафу в добровільному порядку протягом 15 днів, що суд першої інстанції не дослідив вказаних обставин, колегія суддів зауважує, що такі питання знаходяться поза межами позовних вимог та предмета судового розгляду; також орган Національної поліції України, який видав виконавчий лист у цій справі, не є стороною у вказаній справі.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також приписами законодавства не передбачений обов`язок державного виконавця перевіряти інформацію, що зазначена у виконавчому листі, зокрема, обставини отримання особою копії постанови у справі про адміністративне правопорушення.

А завдяки вимогам законодавства за умови належного виконання посадовими особами органу поліції своїх посадових обов`язків й не зловживаннями ними своїми правами презюмується правильність інформації, що зазначена у виконавчому листі.

Позаяк у виконавчому документі (постанові в справі про адміністративне правопорушення) було зазначено про набрання вказаним документом законної сили, державний виконавець зобов`язаний був в силу вимог законодавства відкрити виконавче провадження.

Частиною першою статті 291 КУпАП зазначено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови...

Також колегія суддів зауважує, що як уже зазначалося вище, за приписами частини першої статті 307 КУпАП штраф, у разі оскарження постанови про накладення штрафу до суду, повинен були сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У такому випадку штраф сплачується в одинарному розмірі.

А позаяк позивач не сплати вказаний штраф протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, з урахуванням приписів частини другої статті 308 КУпАП, з нього повинен бути стягнутий подвійний розмір штрафу, визначеного у частині четвертій статті 126 КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу, тобто 40800 грн.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами суду першої інстанції в тому, що в спірних правовідносинах державний виконавець діяв згідно з приписами законодавства та в межах своїх повноважень, а тому підстави для скасування оскаржуваних постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження відсутні.

За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

У частині решти доводів апеляційних скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають і висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Тобто, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року в адміністративній справі № 453/1313/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 31.01.25