Рішення

від 28.01.2025 по справі 210/3576/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3576/24

Провадження № 2-о/210/9/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 січня 2025 року м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Вікторович Н.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання Біди А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за уточненою заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Виконавчий комітет Лозуватської сільської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем, -

ВСТАНОВИВ :

18 червня 2024 року представник заявника ОСОБА_2 звернувся до суду з завою в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи Виконавчий комітет Лозуватської сільської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем та просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог представник заявника зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 7,99 га, кадастровий номер 1221882200030010111, що знаходить за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Грузька сільська рада. За життя, 25 жовтня 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я заявниці. 26 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчук С.М., після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутній факт прийняття спадщини, про що видав постанову. Представник заявниці зазначив, що починаючи з 2000 року померлий ОСОБА_3 та до часу своєї смерті проживав за місцем мешкання та реєстрації заявниці ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 здійснювала догляд за ОСОБА_3 , як людиною похилого віку. Посилаючись на вимоги ч.3 ст. 1268 ЦК України, ст. 315 ЦПК України представник заявниці звернувся до суду з вказаною заявою.

Ухвалою суду від 19 червня 2024 року відкрито провадження у вказаній справі. (а.с. 21)

Заявниця та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні присутні не були, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. 28 січня 2025 року, поза межами судового засідання від представника заявниці ОСОБА_2 надійшла заява, в якій останній просив суд проводити розгляд вказаної справи без їх участі та задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи виконавчий комітет Лозуватської сільської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Суд дослідивши матеріали справи, давши оцінку наданим суду доказам, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт та на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: усе належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, усі майнові права та обов`язки, які належали йому на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть йому на день смерті, заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний заповіт був посвідчений державним нотаріусом Четвертої криворізької державної нотаріальної контори Артеменко Л.М. та зареєстровано в реєстрі за №1313, серії ВКІ №728880. (а.с. 12)

Відповідно до Розпорядження голови районної державної адміністрації №60р від 31.01.2006 року «Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) та забезпечення виготовлення державного акта на право власності на землю гр. ОСОБА_3 на території Грузької сільської ради», виділено гр. ОСОБА_3 на території Грузької сільської ради земельну ділянку площею 7,99 га в натурі (на місцевості) та забезпечити виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку. (а.с. 14)

Згідно до Довідки №189 від 09.01.2006 року за підписом начальника Криворізького районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_4 , про те, що кадастровий номер земельної ділянки, яка передається у власність гр.. ОСОБА_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Грузької сільської ради Криворізького району становить 1221882200030010111. (а.с. 15)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області 04 жовтня 2010 року зроблено відповідний актовий запис №943, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 04.10.2010 року. (а.с. 11)

Відповідно до Постанови приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчур С.М. від 26 червня 2023 року, ОСОБА_1 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки відсутній факт прийняття спадщини. (а.с. 16)

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі №355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі №191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі №204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19, від 19 квітня 2023 року у справі №2-516/2007.

Згідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Частиною 1 ст.1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Згідно з п.п.4.10 п.4 розділу 2, глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п.3.22, розділу 2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до роз`яснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Згідно роз`яснень в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 ст.29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ста.2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 січня 2019 року в справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року в справі №222/1109/17.

Так, відповідно до долученого до матеріалів справи Акту від 09.10.2023 року, який засвідчений підписом та печаткою голови квартального комітету ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2000 року і до моменту смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , вказані обставини засвідчено підписами сусідів по АДРЕСА_1 , а саме будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_7 та будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_8 (а.с. 13)

Окрім того, відповідно до п. 2 розділу 2 Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» N 52/5 від 18.10.2000 (чинними на день реєстрації смерті ОСОБА_3 ) реєстрація смерті провадиться в органах реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 04.10.2010 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області 04 жовтня 2010 року зроблено відповідний актовий запис №943.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 надала суду належні та допустимі докази на підтвердження свого постійного проживання разом з своїм ОСОБА_3 (спадкодавця) на час його смерті.

При цьому, до вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (остаточне - 17.06.2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Положеннями ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права. Конвенція прозахист правлюдини іосновоположних свобод ратифікована Україною Законом України і набрала чинності для України 11.09.1997 та є обов`язковою.

Суд зазначає, що факт про встановлення якого просить позивач, має юридичне значення, а метою встановлення факту, що має юридичне значення встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на дату відкриття спадщини, є право позивача на отримання спадщини, суд вважає, що факт постійного проживання зі спадкодавцем доведений.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 293, 315 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Виконавчий комітет Лозуватської сільської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної

Суддя: Н. Ю. Вікторович