Рішення

від 31.01.2025 по справі 576/1345/24

ГЛУХІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 576/1345/24

Провадження № 2/576/9/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.25 м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Сапона О.В.,

з участю секретаря Самойленко О.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Кролевецької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 06 серпня 2011 року по 24 лютого 2020 року вони з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя між нею та відповідачем не склалося у зв`язку з тим, що вони мають різні погляди на сімейне життя та обов`язки. З 08 квітня 2019 року вони з відповідачем проживають окремо, спільного побуту не ведуть та не підтримують шлюбних відносин, рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 24 лютого 2020 року шлюб між ними було розірвано. Після фактичного припинення шлюбних відносин діти залишились проживати з нею. Відповідач належної участі у матеріальному утриманні дітей не приймав, тому вона зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 03 грудня 2019 року з відповідача на її користь було стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину, встановленого для дитини відповідного віку до досягнення старшою дитиною повноліття, однак, рішення суду відповідачем не виконується і наявна заборгованість. Відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, про дітей не піклується, їх життям не цікавиться, ніякої участі у житті дітей не приймає, вихованням не займається, участі у їх розвитку не приймає, матеріально не забезпечує. Крім того зазначає, що відповідач відносно неї та дітей вчиняв домашнє насильство, за що неодноразово притягався до адміністративної відповідальності. А 15 листопада 2021 року вироком Кролевецького районного суду Сумської області його було засуджено за ч. 1 ст. 126, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч.1 ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі. Свою поведінку відповідач змінювати не бажає. За таких обставин позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач в судове засідання не з`явилася, а надала заяву, в якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу без її участі.

Відповідач проти задоволення позову категорично заперечував, посилаючись на те, що позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми та тривалий час впливає на них з метою створення його негативного іміджу як батька. Також посилався на те, що на даний час він не має можливості спілкуватись з дітьми та приймати участь у їх вихованні в достатній мірі, бо є військовослужбовцем, та перебуваючи у зоні бойових дій, отримав тяжкі поранення, у зв`язку з чим знаходиться на лікуванні, але він любить своїх дітей і бажає спілкуватися та опікуватися ними.

Представник третьої особи - начальник служби у справах дітей виконавчого комітету Кролевецької міської ради Конотопського району Сумської області Мусієнко А.В., в судове засідання не з`явилася, а представила заяву, в якій просила розглядати справу без участі представника служби у справах дітей Кролевецької міської ради.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що сторони з серпня 2011 року по лютий 2020 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 24 лютого 2020 року. Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_7 відновлено дошлюбне прізвище - ОСОБА_8 (а.с.12).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження, де батьком дітей записаний ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_7 (а.с. 7-8).

З моменту фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами їх неповнолітні діти проживають разом з матір`ю - позивачкою по справі ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.

Позивачка працевлаштована, має постійний стабільних середній дохід, за місцем роботи характеризується виключно позитивно (а.с. 27-29).

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 03 грудня 2019 року з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину, встановленого для дитини відповідного віку до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с.10-11).

За інформацією Кролевецького ліцею № 1 Кролевецької міської ради від 10.05.2024 № 04-05/130 та №04-05/131, батько дітей - ОСОБА_6 , учениці 1-А класу, та ОСОБА_5 , учня 5-А класу, за період навчання дітей у вказаному закладі їх шкільним життям не цікавився, батьківські збори не відвідував (а.с. 23-24).

Згідно довідок КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кролевецької міської ради від 15.05.2024, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мають вади здоров`я, знаходяться на обліку у лікаря педіатра. На огляді у лікаря педіатра діти були лише в присутності матері (а.с.25-26).

За даними довідок Кролевецького відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції № 15711 від 24.04.2024 та №18416 від 20.05.2024 ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів, яка станом на 20.05.2024 становить 144164,68 грн. (а.с.22,30).

Згідно з постановами Кролевецького районного суду Сумської області ОСОБА_2 тричі притягувався до адміністративної відповідальності, а саме, 29 серпня 2019 року - за ч.1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_7 ; 03 вересня 2019 року - за ст. 173 КУпАП за вчинення дрібного хуліганства, а 30 червня 2020 року - за ч.2 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства відносно матері своєї колишньої дружини - ОСОБА_9 (а.с. 9,13,14).

12 березня 2021 року комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кролевецької міської ради за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , визнано доцільним призупинення спілкування ОСОБА_2 з його малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до винесення вороку Кролевецьким районним судом по кримінальному провадженню ( а.с.15)

Вироком Кролевецького районного суду Сумської області від 15 листопада 2021 року ОСОБА_2 був засуджений за ч. 1 ст. 126, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч.1 ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі та направлений відбувати покарання до Державної установи «Сумська виправна колонія (№116)» (а.с.15-21,52).

Відповідно до ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 травня 2024 року ОСОБА_2 звільнений умовно-достроково від відбування основного покарання для проходження військової служби за контрактом та встановлення адміністративного нагляду на підставі ст. 81-1 ч.1 п.2 КК України на невідбутий строк 2 роки 9 місяців 26 днів (а.с.52).

Висновком Органу опіки та піклування, що затверджений рішенням виконавчого комітету Кролевецької міської ради Конотопського району Сумської області від 23.05.2024 № 159, визначено доцільним позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав стосовно його дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Висновок мотивовано тим, що згідно заяви матері дітей, ОСОБА_1 , їх батько ОСОБА_2 не виконує батьківські обов`язки по відношенню до дітей, не намагається допомагати матеріально. Між батьком та дітьми повністю втрачені родинні зв`язки. До перебування в місцях позбавлення волі ОСОБА_2 вів асоціальний спосіб життя, вживав алкогольні напої, вчиняв насильство над дружиною в присутності дітей. Із-за аморальної поведінки його спілкування з дітьми було обмежене. Родина ОСОБА_2 часто зверталась до поліції з приводу хуліганства та пошкодження ним майна. Він неодноразово притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності. З 2020 року ОСОБА_2 не сплачує аліменти. З 15 листопада 2021 року згідно вироку Кролевецького районного суду Сумської області ОСОБА_2 засуджений до 6 років позбавлення волі та відбуває покарання. Утриманням, навчанням та розвитком дітей займається їх мати - ОСОБА_1 (а.с.48-49).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Звертаючись до суду з позовом, в обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, ніякої участі у житті дітей не приймає, не бере участі у вихованні дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не виконує свого обов`язку щодо утримання дітей, аліменти не сплачує і станом на 20.05.2024 має заборгованість у розмірі 144163,68 грн. Між тим, належних, допустимих та беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своїх дітей і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, суду не надала.

Під час розгляду справи, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися зі своїми дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, натомість встановлено, що між сторонами існують неприязні відносини, в результаті чого між ними часто виникають конфліктні ситуації, сварки, що негативно вплинуло на взаємовідносини відповідача з дітьми, які залишилися проживати з матір`ю. Відповідач дійсно притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, однак вчинені ним правопорушення дітей не стосуються.

Не може й свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дітей факт стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дітей, оскільки таке є одним із способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дітям належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дітей батьківських прав (постанова ВС від 24.10.2018 року у справі № 761/2855/17, провадження № 61-35494св18).

В матеріалах справи наявний висновок Органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Кролевецької міської ради Конотопського району Сумської області від 23.05.2024 № 159 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його неповнолітніх дітей. Однак даний висновок належно не обгрунтований, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. Крім того, при його винесенні не враховано позицію відповідача.Відомості про всі обставини, зазначені у висновку, отримані в основному від позивача, що свідчить про фактичну необ`єктивність та певну упередженість при наданні відповідного висновку та без урахування якнайкращих інтересів дітей, а тому даний виснов не може бути правовою підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення відповідача батьківських прав.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи про те, що він бажає спілкуватися зі своїми дітьми та брати участь у їх вихованні. Така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дітей та не бажає розривати з ними зв`язки.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дітей, їх вихованням і розвитком займається мати - позивач ОСОБА_1 , не свідчить про те, що батько дітей не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

До того ж судом встановлено, що на даний час неможливість активної участі батька в житті дітей спричинена об`єктивними причинами, зокрема його перебування в лавах Збройних Сил України.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками щодо своїх неповнолітніх дітей, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього.

Матеріали справи не містять доказів, які б вказували на наявність виняткового випадку для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей, яке є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують його особливості як особи, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька спорідненості з дітьми, а це буде вважатися виправданим лише за виняткових обставин. Таких обставин, судом у справі не встановлено. Позбавлення відповідача батьківських прав за відсутності виключних обставин суперечитиме інтересам дітей.

Наявні в матеріалах справи докази вказують на недостатню участь батька у житті дітей, однак не можуть слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав.

Таким чином, оскільки визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дітей, а інтересам дітей найкраще відповідатиме збереження їх зв`язків з сім`єю, в тому числі і з батьком, з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, суд у контексті конкретних обставин цієї справи приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проживаючої по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , третя особа - виконавчий комітет Кролевецької міської ради як орган опіки та піклування, що знаходиться за адресою: Сумська область, Конотопський район, м. Кролевець, вул. Грушевського, 19, код ЄДРПОУ 04058060, про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В. Сапон