Рішення

від 28.01.2025 по справі 187/2053/24

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/2053/24

2/0187/111/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2025 р.

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Соловйова І.М.,

за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П.,

учасників провадження

представника відповідача адвоката Носик М.А.,

розглянувши в селищі Петриківка у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом Дніпровського державного медичного університету

до ОСОБА_1

про стягнення витрат за навчання,-

ВСТАНОВИВ:

07.11.2024 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Дніпровського державного медичного університету (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просив суд:

1) стягнути з відповідачки витрати на навчання у розмірі 215 696,15 грн;

2) стягнути з відповідачки судові витрати в розмірі 3235,44 грн.

Позовна заява подана представником Івановою Ганною Євгеніївною, яка діє на підставі довіреності.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі рішення приймальної комісії наказом ректора учбового закладу відповідачку зараховано на перший курс Дніпропетровської медичної академії Міністерства охорони здоров`я України (до перейменування позивача) та укладено угоду, за умовами якої, зокрема, відповідачка взяла на себе зобов`язання після закінчення вищого закладу освіти прибути на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання. Однак відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала, до роботи не приступила та не відпрацювала необхідний строк. У зв`язку з цим, відповідачка має повернути витрачені на неї кошти з державного бюджету України за навчання за державним замовленням.

18.11.2024 суддею Петриківського районного суду Дніпропетровської області Іщенко І.М. відкрито провадження по справі і призначено підготовче засідання із викликом сторін на 05.12.2024.

04.12.2024 від відповідачки надійшла заява про застосування позовної давності та відзив.

У заяві про застосування строків позовної давності відповідачка зазначила, що в позові має бути відмовлено, оскільки позивач пропустив трирічний строк звернення до суду, відлік якого почався з 01.08.2020, коли вона мала прибути на роботу, але позов було подано за минуванням більше чотирьох років.

У відзиві відповідачка зазначила, що дійсно між нею та позивачем укладено угоду, дійсно вона не відпрацювала за направленням три роки, але це відбулося з вини позивача, який не забезпечив її робочим місцем, так як установа, куди вона була направлена відмовилася її працевлаштовувати за відсутності відповідної посади. Про неможливість працевлаштуватися вона повідомила позивача ще до формування направлень, однак останній ці відомості проігнорував та все одно виписав направлення до медичного закладу, який не потребував відповідного спеціаліста.

Окрім цього, вона вважає, що скористалася можливістю розірвати угоду, так як вона є дружиною, чоловік якої з 27.02.2022 проходить військову службу та боронить нашу державу.

Також відповідачка вказала, що розрахунок суми, що підлягає стягнення є необґрунтованим, так як містить лише періоди навчання та не містить розрахунків понесених навчальним закладом витрат на підготовку студента окремо по кожному навчальному року та не зазначено, які саме витрати були понесені.

Ухвалою судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Іщенко І.М. від 05.12.2024 задоволено заяву про самовідвід судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Іщенко І.М., справу передано до канцелярії суду для повторного розподілу між суддями Петриківського райсуду Дніпропетровської області в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 14 та ст. 33 ЦПК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2024, вказані матеріали цивільної справи передані для розгляду головуючому судді Соловйову І.М.

09.12.2024 суддею Петриківського районного суду Дніпропетровської області винесено ухвалу про прийняття позову до провадження та призначено підготовче судове засідання на 24.12.2024.

20.12.2024 (здано в службу поштового зв`язку 11.12.2024) до суду надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача зазначила, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише 16.05.2024, коли отримав лист Дніпропетровської обласної військової адміністрації Департаменту охорони здоров`я, де повідомлялося, що відповідачка не зверталася з приводу зарахування в інтернатуру та не працевлаштована за направленням. При цьому вказує, що відповідачка у разі отримання відмови в працевлаштуванні мала звернутися до департаменту охорони здоров`я за сприянням у працевлаштуванні, але вона цього не зробила. Оскільки відповідачка не виконала умови угоди, вона має компенсувати не тільки вартість навчання, а й всі витрати. Окрім цього, вважає необґрунтованим посилання відповідачки про право на розірвання угоди, оскільки відповідних документів нею до комісії з працевлаштування не подавалися, відповідно комісією не могли бути розглянуті.

23.12.2024 до суду надійшло заперечення в порядку ст. 180 ЦПК України, відповідно до яких відповідачка не погоджується з позивачем, що перебіг позовної давності почався 16.05.2024. Оскільки зі змісту наданого позивачем направлення на роботу №158 від 18.05.2020 та повідомлення про направлення, відповідачка була зобов`язана прибути до місце роботи 01.08.2020, та після призначення на посаду повідомлення про направлення підлягало поверненню до закладу освіти в п`ятиденний строк з дня укладення випускником трудового договору. Таким чином, вважає, що початок відліку трирічного терміну відпрацювання починається з дня укладення трудового договору лікарем-інтерном за відповідною спеціальністю. Також в цих заперечення, відповідач вказала, що позивачем не надано розрахунків понесених навчальним закладом витрат на її підготовку окремо по кожному навчальному року/місяцю, виплаті стипендії, якщо така виплачувалася, та не зазначено, які саме витрати були понесені, що унеможливлює проведення судом перевірки правильності зазначеної суми.

Представник позивач надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

24.12.2024 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

07.01.2025 (здано в службу поштового зв`язку 30.12.2024) до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких представник вказав, що випускники, які з поважних причин не можуть своєчасно, 1 серпня поточного року, приступити до навчання в інтернатурі, зобов`язані до 15 серпня повідомити це Головне управління державної служби та медичних кадрів Міністерства охорони здоров`я, а управління в свою чергу - Міністерство охорони здоров`я та вищий навчальний заклад. Відповідач не повідомила, а ні управління, а ні департамент охорони здоров`я, або Міністерство охорони здоров`я про неможливість працевлаштування. Тому позивач дізнався про своє порушене право саме 16.05.2024, коли отримав відповідний лист, про який зазначено вище. Окрім цього, щодо розрахунку розміру грошових коштів, що підлягають стягненню позивач підготовив довідку з відображенням всіх складових витрат на навчання, що підлягають стягненню, та долучив її до вказаного клопотання. Разом з поясненнями подано клопотання про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні, яке протокольною ухвалою від 21.01.2025 було залишено без задоволення, оскільки питання про порядок розгляду справи в загальному або спрощеному позовному провадженні було вирішено судом під час відкриття провадження у справі, де суд вирішив про слухання справи в загальному позовному провадженні. Правових підстав для переходу з загального на спрощене позовне провадження ЦПК України не містить.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Носик Микола Анатолійович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №002940 від 18.04.2022) заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві та в інших поданих процесуальних заявах.

Вислухавши сторін (їх представників) по справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільним законодавством визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року (в редакції, чинній з 23.03.1996 по 06.09.2014, зокрема, на час укладення угоди від 01.09.2014), пункту 2 Указу Президента № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів (редакція чинна на час укладення угоди від 01.09.2014) та пункту 21 Порядку працевлаштування № 367 (в редакції чинній на час укладення угоди від 01.09.2014) випускник має обов`язок відшкодувати у встановленому порядку до Державного або місцевого бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін; цього випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за відповідним призначенням.

У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, звільнення із служби за контрактом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду або рішенням суду про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, через службову невідповідність, у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, за порушення дисципліни, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, особою рядового і начальницького складу протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів).

Крім того, пунктом 21 Порядку працевлаштування № 367 (в редакції чинній на час укладення угоди від 01.09.2014), передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23.01.2018 (справа № 607/9099/15-ц), від 19.09.2018 (справа № 607/3690/17), від 31.10.2018 (справа № 607/3681/17-ц), від 15.05.2019 (справа № 598/760/17), від 30.01.2019 (справа № 607/3682/17), від 26.06.2019 (справа № 607/7122/17-ц).

Суд зазначає, що отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).

Зобов`язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення здійснених на навчання витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі його неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом) є мірою цивільно-правової відповідальності цього випускника і водночас, способом захисту майнових прав та інтересів замовника навчання.

До спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання щодо повернення здійснених витрат на це навчання підлягає застосуванню відповідна норма статті 52 Закону України «Про освіту», чинна на момент виникнення між відповідними випускником та вищим навчальним закладом правовідносин щодо навчання випускника, якщо відповідна міра цивільно-правової відповідальності передбачена укладеним договором про надання освітніх послуг.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 (справа № 607/3693/17).

Як встановлено судом, на підставі рішення приймальної комісії наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» №658-ос від 11.08.2014 відповідачку зарахована на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України.

01.09.2014 між Державним закладом «Дніпропетровська медична академія» Міністерства охорони здоров`я України та відповідачкою укладено угоду №264 про підготовку фахівців з вищою освітою (далі- Угода).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №473 від 16.03.2021 змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на Дніпровський державний медичний університет.

За умовами Угоди відповідачка зобов`язується прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

Укладення Угоди сторонами не заперечується.

Отже, Відповідачка добровільно підписуючи угоду від 01.09.2014, погодилася на працевлаштування її навчальним закладом, отримала направлення на роботу та, навчаючись за кошти Державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років.

Згідно наказу позивача №380-ос від 22.06.2020 «Про завершення навчання» відповідачці присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання.

Відповідно до направлення на роботу №158 від 18.05.2020, виданого Міністерством охорони здоров`я України, відповідач була направлена до КНП «Петриківська центральна лікарня» Петриківської селищної ради, для роботи на посаді лікар-терапевт.

Згідно листа Департаменту охорони здоров`я населення Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 16.05.2024 N93990/0/29-24 відповідачка станом на 01.05.2024 не зверталась до Департаменту охорони здоров`я з приводу зарахування в інтернатуру та не працевлаштована.

Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням витрачено коштів з державного бюджету на навчання відповідачки в закладі вищої освіти позивача всього витрачено 215 696,15 грн.

Відповідачка закінчивши навчання у 2020 році на бюджетній формі учбового закладу не відпрацювала 3 роки за направленням на роботу.

Отже, відповідачкою не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу.

Таким чином, в діях відповідачки наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина.

Відповідачка не заперечувала, що вона не приступила до роботи, але вказала, що вона не працевлаштувалася з вини позивача. Окрім цього в неї наявні інші правові підстави, які виключають необхідність працевлаштування за направленням.

Однак, вказані доводи спростовуються дослідженими доказами.

Так, лист КНП «Петриківська центральна лікарня» Петриківської селищної ради в якому зазначено, що в працевлаштуванні відповідачки установа не потребує, датований 05.05.2020. Також у вказаному листі зазначено про відсутність посади лікаря загальної практики станом на 05.05.2020. Тобто інформація зазначена в цьому листі описує стан речей в установі до дати (01.08.2020), коли мала з`явитися відповідач. При цьому направлення на роботу №158 також датовано пізнішою датою - 18.05.2020. Тому цей лист не може бути взятий до уваги судом як свідчення поважності причин не укладення відповідного трудового договору 01.08.2020.

Згідно п. 22 Наказу Міністерства охорони здоров`я України N 367 від 25.12.97 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням»: «Якщо замовник відмовив у прийнятті на роботу випускника останній (Випускник) звертається до Департаменту охорони здоров`я за сприянням у працевлаштуванні. При цьому пред`являється направлення на роботу і засвідчена печаткою замовника довідка про відмову у працевлаштуванні.

Як вказав представник відповідачки, коли вона з`явилася 01.08.2020 їй було відмовлено усно. Про це вона повідомила департамент, але також усно.

Доказів, які б вказували, що відповідачка зверталася з повідомленнями про неможливість влаштуватися на роботу або про сприяння працевлаштуванню не надала.

Посилання лише на твердження щодо усного повідомлення відповідних установ в розумінні ЦПК України не може вважатися допустимим доказом.

Щодо можливості розірвати Угоду про підготовку фахівців з вищою освітою у разі проходження чоловіком військової служби. Як вказує відповідачка 22.09.2022 вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , який з 27.02.2022 є військовослужбовцем, учасником бойових дій. Однак, вказані обставини виникли після дати, коли відповідачка мала прибути за направленням та приступити до роботи згідно направлення. Окрім цього, як пояснив представник відповідачки, про ці обставини навчальний заклад відповідачкою не повідомлявся. Суд зазначає, що хоча законодавство передбачає таку можливість розірвання угоди, але з урахуванням ст. 654 ЦК України таке розірвання мало бути вчинено у письмовій формі, тобто у формі самої Угоди. Однак, як зазначає сторона відповідача про вказані обставин навчальний заклад чи департамент не повідомлялися.

Укладаючи Угоду та погодившись на її умови, відповідачка не була позбавлена можливості вчиняти активні дії щодо спонукання іншої сторони до необхідності виконання умов Угоди. Тому в даному разі саме по собі посилання на обов`язок навчального закладу забезпечити випускницю роботою до уваги не приймається.

Щодо доводів відповідача про безпідставність розрахунку витрат на навчання наданого позивачем.

Згідно розрахунку, в ньому вказано періоди, які збігаються з періодом навчання відповідачки. Також зазначено відповідні витрати, а саме: оплата праці і нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг та енергоносіїв, контингент тих, що навчаються в учбовому закладі, витрати на одного здобувача освіти, зокрема, виплачена стипендія. Вказаний розрахунок прийнятий до розгляду судом, оскільки цей документ стосується даної справи, та поданий позивачем разом з поясненнями, які були надані на відповідні заперечення відповідача, яка зазначала щодо необґрунтованості визначеної суми витрат на навчання. Доказів, які б спростовували вказані розрахунки відповідачкою не надані, а тому суд вважає цей розрахунок належним доказом обґрунтування витрат понесених позивачем на навчання відповідачки.

Отже, пред`явлені вимогти позивача є обґрунтованими.

Разом із тим, відповідачкою заявлено про застосування строку позовної давності.

Так, відповідач вважає, що початок відліку трирічного терміну відпрацювання починається з дня, коли з нею мав бути укладений трудовий договір як з лікарем-інтерном за відповідною спеціальністю, тобто 01.08.2020. Позивач зобов`язаний був проконтролювати працевлаштування випускника (відповідачки) на посаду лікаря-інтерна 01.08.2020, і у випадку наявності підстав звернутися до суду за захистом своїх прав. Однак у порушення ст. 257 ЦК України, позивач звернувся до суду лише через чотири роки та три місяці.

Позивач, заперечуючи проти застосування строків позовної давності вказує, що управлінням охорони здоров`я облдержадміністрації забезпечується контроль за прибуттям випускників вищих медичних навчальних закладав до місць призначення для проходження інтернатури та зарахування їх на посади лікарів-спеціалістів. Звіти щодо прибуття випускників вищих навчальних закладів до проходження інтернатури своєчасно направлялись до МОЗ України. Лікарі-інтерни, які не приступили до інтернатури вчасно до 1 серпня поточного року, зобов`язані до 15 серпня повідомити про це управління, а управління в свою чергу Міністерство охорони здоров`я та вищий навчальний заклад. Відповідачка, не приступила до інтернатури, та не повідомила управління охорони здоров`я, Департамент охорони здоров`я, або Міністерство охорони здоров`я України про свою відмову їхати за призначенням із зазначенням конкретних причин, також не виявила бажання відпрацьовувати 3 роки за направленням, та не скористалася можливістю перерозподілу місця призначення. Позивачу стало відомо про не дотримання відповідачкою умов Угоди лише 16.05.2024 з листа Дніпропетровської обласної військової адміністрації Департаменту охорони здоров`я №3990/0/29-24 від 16.05.2024. Згідно вказаного листа відповідач не зверталася до Департаменту з приводу зарахування та не відпрацювала 3 роки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом статей 260 та 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено ЦК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ (набрав чинності 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12.03.2020; та відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651.

Визначаючи дату перебігу строку позовної давності, суд виходить з такого.

Як вбачається зі змісту наданого позивачем направлення на роботу №158 від 18.05.2020 відповідачка була зобов`язана прибути до місця роботи 01.08.2020. При цьому, в повідомленні до направлення на роботу зазначено, що воно підлягає поверненню до закладу освіти в п`ятиденний строк з дня укладення випускником трудового договору.

Як зазначає позивач, відповідачка не прибула за направленням та не відпрацювала необхідні три роки, тобто фактично такого повідомлення позивачем не отримувалося.

Отже позивач, з огляду на ст. 253 ЦК України, мав довідатися про порушення свого права, коли не отримав відповідне повідомлення до направлення, тобто 07.08.2020 (коли вже було встановлено карантин).

Однак враховуючи положення п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строки, визначені статтями 257 та 258 ЦК України, були продовжені на строк дії карантину, який було відмінено 01.07.2023, позивач звернувся до суду 07.11.2024, а отже в даній справі строки позовної давності не сплили.

Таким чином відсутні підстави для застосування наслідків спливу строків звернення до суду.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, які слід задовольнити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3 235,44 грн.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме: у зв`язку з повним задоволенням позову, понесені витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Інших витрат сторонами не заявлялися, так само не подавалися заяви в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 4, 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Дніпровського державного медичного університету задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного медичного університету витрати на навчання у розмірі 215 696,15 грн (двісті п`ятнадцять тисяч шістсот дев`яносто шість грн 15 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного медичного університету судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 235,44 грн (три тисячі двісті тридцять п`ять грн 44 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Дніпровський державний медичний університет, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 9, код ЄДРПОУ 02010681.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено та підписано 03.02.2025.

Суддя І.М. Соловйов