Рішення

від 23.01.2025 по справі 541/3233/24

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/3233/24

Номер провадження 2/541/117/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 січня 2025 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Балко Л.П.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради,

встановив :

10 вересня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. На підтвердження позовних вимог зазначала, що вона з відповідачем мають спільну дитину: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син постійно проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , вона самостійно утримує та виховує його. Відповідач ОСОБА_3 з серпня 2023 року проживає окремо. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не приймає участі у вихованні та утриманні дитини. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17.10.2023 з відповідача було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу. Відповідач не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє до сина батьківської уваги, турботи, доля дитини його не цікавить. У зв`язку з вищевикладеним позивач просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина.

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 12 вересня 2024 року відкрито загальне провадження у справі та призначено проведення підготовчого судового засідання .

Ухвалою суду від 24 жовтня 2024 року підготовче провадження по справі закрите та призначено справу до судового розгляду по суті.

В ході розгляду справи позивач пояснила, що батько дитини, відповідач по справі, є військовослужбовцем, контракт ним був укладений ще до війни. В період їхнього шлюбу вони приживали в м. Миргороді. Підставою розірвання шлюбу були азартні ігри відповідача та наявність кредитів. Зі слів позивачки, відповідач вживав наркотичні та алкогольні засоби. З серпня 2023 року, після розірвання шлюбу, відповідач не спілкується із своїм сином, не відвідує його, не приймає участі у вихованні дитини. Один раз зателефонував до дитини на його день народження ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу відповідач надав матеріальну допомогу приблизно в загальному розмірі 20000 грн. Вихованням сина ОСОБА_4 займається вона. На даний момент вона проживає в м. Полтава із сином та створила іншу сім`ю, її чоловік піклується про сина ОСОБА_4 , у них склалися гарні стосунки. Головною причиною позбавлення батьківських прав вважала не спілкування відповідача з дитиною та байдужість до життя, здоров`я дитини.

У судове засідання позивач не з`явилася, її представник позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених в позові.

Відповідач в судове засідання не з`явився, під час розмови в телефонному режимі із секретарем судового засідання пояснив, що позов не визнає та на даний момент перебуває в складі Збройних Сил України на Донецькому напрямку, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 79).

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з`явився, в поданій заяві просив проводити розгляд справи його відсутність. В направленому на адресу суду висновку щодо доцільності позбавлення батьків прав ОСОБА_3 , вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до його малолітньої сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 54).

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона є матір`ю другого чоловіка позивачки, проживає в одному будинку із позивакою. Їй відомо, що ОСОБА_7 не бере участі у вихованні сина ОСОБА_4 , не відвідує його не бере участі у його вихованні. Вихованням ОСОБА_4 займається його мама ОСОБА_2 та чоловік позивачки - ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона знає сторін віднедавна, так як проживала в одному будинку, а діти ходили в один дитячий садочок. Деякий час позивачка з дитиною проживала у її помешканні, оскільки ОСОБА_2 виселили із орендованої квартири. Відповідача бачила інколи в нетверезому стані. Їй було відомо про розлучення сторін.

ОСОБА_11 пояснила, що проживає в м. Полтава та є хрещеною мамою ОСОБА_4 . Більше року відповідач з дитиною не спілкується, на свята не телефонує, не цікавиться його життям, не допомагає матеріально. Дитина не знає відповідача, як батька. Чоловіка позивачки дитина вважає своїм батьком, називає його татом. Вважає, що чоловік позивачки піклується та виховує ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, свідків, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до переконання, що позов не підлягає до задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положенням ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

Шлюб між сторонами розірвано відповідно до рішення Миргородського міськрайонного суду від 06.09.2023 (а.с.10).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 06.05.2024 та довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7,9).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17.10.2023 з відповідача стягнуто аліменти на користь позивача на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу (а.с.12-13).

Згідно довідки Полтавського дошкільного навчального закладу 63 «Казка» від 24.07.2024 та характеристики вихованця ОСОБА_4 відвідує даний заклад з 26.02.2024. Батько дитини у закладі не з`являвся, з вихователями групи на зв`язок не виходив (а.с.16,17).

За повідомленням КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Полтавської міської ради» від 14.08.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться під наглядом в КП «ЦПМСД №1 ПМР`АЗПСМ № 10. Має декларацію з лікарем-педіатром Гребіняк О.М. з 13.10.2023. Зі слів лікаря Гребіняк О.М. , на огляди приходить у супроводі матері. Хлопчик на прийомі з батьком не був (а.с.14-15).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 17.10.2024 ОСОБА_2 разом дитиною ОСОБА_4 та чоловіком ОСОБА_8 проживають у за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина займає окрему кімнату, має спальне місце, іграшки, необхідний одяг. Стосунки з мамою дружні (а.с.64).

Згідно наданого виконавчим комітетом Київської районної в м. Полтаві раді від 26.11.2024 висновку є доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку зазначено, що службою у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради направлений лист за місцем проживання батька дитини з проханням обстежити умови проживання та з`ясувати його думку з приводу позбавлення батьківських прав. У відповіді, наданій службою у справах дітей Комишнянської селищної ради зазначається, що ОСОБА_3 знаходиться в Донецькій області, доброволець, 12 ої бригади спецпризначення « Азов », тому надати пояснення та копію паспорта наразі немає змоги. Зі слів ОСОБА_3 , він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с. 56-57).

За змістом ст.ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, у тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя.

У відповідності зі ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати , батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між особою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той, із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до ст. 165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до вимог ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Верховний Суд України в ч. 2 п.16 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року наголосив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року).

Пунктом 18 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року наголошено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Враховуючи вік дитини, введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, невизнання відповідачем позову та перебування його в складі Збройних Сил України, що не заперечували сторони, у зв`язку з цим фізичною неможливістю спілкування батька з дитиною, суд не може взяти до уваги твердження позивача про необхідність позбавлення батьківських прав відповідача лише у зв`язку із його байдужістю до дитини та відсутність спілкування з дитиною.

Всупереч ст. 81 ЦПК України позивачем не надано будь - яких доказів, що підтверджують вживання відповідачем алкогольних напоїв, наркотичних засобів та вчинення відносно неї та дитини фізичного насильства, що становить небезпеку для дитини.

Отже судом не встановлено підстав позбавлення батьківських прав передбачених ст. 164 СК України та враховуючи позицію Верховного Суду України в п. 18 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року, суд вважає що в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , необхідно відмовити за недоведеністю необхідності позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_4 і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 19, 150, 155, 164 СК України суд,

ухвалив :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_3 , стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2025 року.

Суддя О. А. Городівський