Постанова

від 29.01.2025 по справі 910/5461/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"29" січня 2025 р. Справа№910/5461/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 (повний текст рішення складено 30.10.2024)

у справі №910/5461/24 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Автономні джерела струму»

про стягнення 2 221 380,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» (далі по тексту - відповідач) про стягнення штрафних санкцій за договором поставки №ЦЗВ-07-04623-01 від 15.09.2023 у розмірі 2 221 380,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» неналежно виконало свої зобов`язання за договором №ЦЗВ-07-04623-01 від 15.09.2023 щодо своєчасної поставки товару, чим порушило вимоги пунктів 1.1 та 4.2 договору, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у розмірі 2 221 380,00 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» штрафні санкції у розмірі 666 414, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 996, 21 грн. У решті позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТХАУС СЕРВІС" про стягнення штрафних санкцій за договором поставки № ЦЗВ-07-04623-01 від 15.09.2023 у розмірі 2 221 380,00 грн є обґрунтованими.

З огляду на відповідні висновки Верховного Суду, враховуючи виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, а також те, що відповідне порушення відповідачем зобов`язання не завдало збитків позивачеві, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити визначений останнім розмір штрафу до 30% та стягнути з відповідача 666 414,00 грн штрафних санкцій.

Також Господарський суд міста Києва вважав, що зменшення штрафних санкцій у даному випадку до 30% та стягнення з відповідача штрафу в сумі 666 414,00 грн буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» штрафних санкцій в сумі 1 554 966, 00 грн та прийняти у відповідній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не дотримано баланс інтересів сторін, оскільки суд першої інстанції застосував свої дискреційні повноваження щодо зменшення пред`явлених позивачем до відповідача штрафних санкцій за відсутністю в матеріалах справи доказів, які мають підтверджувати незадовільний майновий стан відповідача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» також звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що «відповідачем та третьою особою не доведено факту відсутності запасу виготовленого товару, який мав би бути сформований, оскільки договір укладений між сторонами у вересні місяці, тоді як рознарядка надана у жовтні, а обставини з страйком польських перевізників виникли вже у листопаді» вважаємо таким, що не свідчить про те, що відповідачем та виробником ( третьою особою) не вжито достатніх заходів із забезпечення вчасних поставок товарів позивачеві, бо незалежно від підтвердження факту відсутності запасів товарів відповідачем здійснено поставки товарів у обсязі згідно рознарядки позивача.

Відповідач зазначає, що події пов`язані з логістичною ситуацією в Україні, зокрема зі страйком на польських кордонах, утворюють причинно-наслідковий зв?язок неможливості виконання зобов?язань за договором із фактом форс-мажору, а тому висновок суду першої інстанції про те, що "матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв?язку неможливості виконання зобов?язань за договором із фактом форс-мажору" не містить під собою реальних підстав, оскільки утворилась ситуація, за якої виробник з об?єктивних причин не мав можливостей вчасно отримати необхідну кількість комплектуючих для виготовлення товарів. 3 огляду на це, відповідач вважає недоведеним висновок суду першої інстанції про те, що "підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов?язань за договором відсутні".

Відповідач просить суд першої інстанції встановити наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором та скасувати застосування до відповідача штрафних санкцій за договором у зв?язку з порушенням встановлених строків поставки товарів, а у випадку, якщо суд прийде до висновку про необхідність стягнення штрафу, зменшити розмір штрафної санкції до 1% від розміру, заявленого позивачем, тобто, до 22 213,8 грн.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 20.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5461/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5461/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24.

Матеріали справи №910/5461/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 09.12.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.12.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржники у встановлений строк усунули недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідних клопотань.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24. Розгляд апеляційної скарги призначив на 28.01.2025 о 12 год. 30 хв. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 06.01.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24. Об`єднав апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 та Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 до спільного провадження. Учасникам справ надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 09.01.2025. Розгляд апеляційних скарг призначив на 28.01.2025 о 12 год. 30 хв.

23.12.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній вказує, що Господарський суд міста Києва вірно встановив, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором відсутні. Щодо зменшення розміру пені на 99 % вказано, що це фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

У судовому засіданні 28.01.2025 виникла необхідність оголосити перерву до 29.01.2025.

29.01.2025 представник позивача підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.

29.01.2025 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.

Третя особа своїх представників в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.09.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки №ЦЗВ-07-04623-01, відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити та передати у власність покупцю товар: електричні акумулятори (електричні акумулятори та акумуляторні батареї), а покупець прийняти та оплатити товар, кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник якого визначаються в специфікації, що є невід`ємною частиною договору, на умовах, які викладені у цьому договорі (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ пункт призначення - згідно рознарядки покупця відповідно до «ІНКОТЕРМС» у ред. 2020 р.

Згідно з п. 4.2. договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки згідно рознарядки покупця.

Пунктом 4.5. сторони врегулювали, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів:

- на поштову адресу постачальника, зазначену в договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);

- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;

- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопії відповідної рознарядки форматі PDF або будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Пунктом 4.6. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.

Відповідно до підпункту 9.3.1. пункту 9.3 договору при порушенні строків постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

На виконання умов договору, 18.10.2023 філією «ЦЗВ» на електронну адресу ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС» (smarthouse@shs.kiev.ua) та засобами поштового зв`язку направлена рознарядка від 18.10.2023 № ЦЗВ-20/3934 (далі - рознарядка) стосовно готовності прийняти партію товару на загальну суму 18 060 000,00 грн з ПДВ.

Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 17.11.2023 включно.

Партію товару на суму 3 250 800,00 грн з ПДВ Товариством з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» поставлено 15.11.2023 та 17.11.2023, що підтверджується актами підтвердження прийому товару по кількості від 15.11.2023 № О23-195 та від 17.11.2023 № О23-197.

Решту товару на суму 14 809 200,00 грн з ПДВ відповідачем поставлено 24.11.2023, 28.11.2023 та 30.11.2023, що підтверджується Актами підтвердження прийому товару по кількості від 24.11.2023 №О23-210, від 28.11.2023 №О23-220 та від 30.11.2023 №О23-221 відповідно.

22.12.2023 Акціонерним товариством «Українська залізниця» направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Смартхаус Сервіс» претензію про сплату штрафних санкцій за порушення умов Договору за рознарядкою від 18.10.2023 №ЦЗВ-20/3934) у розмірі 2 221 380 грн, розраховану за поставлений товар у розмірі 14 809 200, 00 грн з порушенням строків, встановлених умовами договору.

Претензія отримана відповідачем 27.12.2023 за зареєстрованою юридичною адресою (інформація з офіційного сайту Укрпошти щодо відстеження поштового пересилання за трекномером 0304911093153 додана до позовної заяви), однак залишена без відповіді та задоволення.

Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки Товару, а тому позивач нарахував відповідачу штрафні санкції у вигляді штрафу у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. цього договору.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За положеннями статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції з наявних у матеріалах справи доказів, кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 17.11.2023 включно.

Також судом першої інстанції встановлено, що партію товару на суму 3 250 800,00 грн з ПДВ відповідачем поставлено 15.11.2023 та 17.11.2023, тобто, протягом строку дії рознарядки від 18.10.2023 № ЦЗВ-20/3934, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами підтвердження прийому товару по кількості від 15.11.2023 № О23-195 та від 17.11.2023 №О23-197 відповідно.

Разом з тим, решту товару на суму 14 809 200,00 грн з ПДВ ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС» поставлено 24.11.2023, 28.11.2023 та 30.11.2023, тобто, після закінчення строку дії рознарядки від 18.10.2023 № ЦЗВ-20/3934, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами підтвердження прийому товару по кількості від 24.11.2023 № О23-210, від 28.11.2023 № О23-220 та від 30.11.2023 № О23-221 відповідно.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частино 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 у справі №904/5770/18 та у постанові від 31.03.2021 у справі №916/3848/19.

Відповідно до підпункту 9.3.1. пункту 9.3 договору при порушенні строків постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

За вказані вище порушення строку поставки Товару позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі 15 % відсотка вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. цього договору. Вартість непоставленого в строк товару становила 14 809 200, 00 грн. Загальна сума штрафу у розмірі 15 % становить 2 221 380, 00 грн.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Перевіривши правильність розрахунку штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що розрахунок позивача є арифметично правильним, відповідає положенням чинного законодавства та умовам Договору.

Відповідач заперечуючи щодо стягнення з нього штрафних санкцій зазначає про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), про що позивача було повідомлено у визначений договором спосіб та строк.

Відповідно до пункту 10.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов?язань за цим Договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього Договору та виникли поза волею Сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об?єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами цього Договору, обов?язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.

Сторона, що не може виконати зобов?язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п?яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами (пункт 10.2. Договору).

Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим Договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання Договору, то умови Договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих

обставин, про що Сторони укладають додаткову угоду (пункт 10.3. Договору).

Відповідач зазначає, що мав довготривалі господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму" (далі- виробник), зокрема по договору поставки №16/04-2020 від 16.04.2020, в межах якого відповідачем здійснюється закупівля продукції у виробника (ТОВ "Автономні джерела струму"), який в свою чергу отримавши заявку на поставку товарів відповідачеві згідно рознарядки, виробником розпочато процес виробництва товарів та здійснено замовлення комплектуючих до них у контрагентів - "ETILAM SAS" (Французька Республіка) за контрактом №081018 від 08.10.2018, "XINXIANG MINGYU CHEMICAL CO., LTD" (Китайська Народна Республіка) за контрактом №280119 від 28.01.2019, "HENAN KELONG NEW ENERGY CO., LTD" (Китайська Народна Республіка) за контрактом №120319 від 12.03.2019.

Відповідно до наявних в матеріалах справи пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму" вбачається, що у листопаді 2023 року мали місце порушення поставок Акумуляторних батарей лужних нікель-кадмієвих 75КН 150Р з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» у зв`язку із настанням обставин непереборної сили (страйк перевізників на українсько-польському кордоні), що призвело до повного блокування руху вантажного транспорту, та відповідно припинило постачання сировини та матеріалів для виробництва акумуляторів.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Частиною другою статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Крім дослідження доказів, що підтверджують виникнення форс-мажорних обставин, слід встановити зміст спірних правовідносин, виходячи із умов та зобов`язань, передбачених договором, а також дій вчинених з його виконання; повідомлення/неповідомлення сторони договору про неможливість виконання умов договору; дотримання порядку такого повідомлення, передбаченого договором; причини такого невиконання; взаємозв`язок наведених причин невиконання (неповного виконання) обов`язку щодо поставки товару з умовами договору щодо її предмета та об`єкта; наявність/відсутність підстав для стягнення грошових коштів з урахуванням положень договору та їх розмір. Подібні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 12.12.2023 у справі № 910/2739/23.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи контракт, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з постачання товару та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний у контракті строк.

Наявним в матеріалах справи сертифікатом №4600-23-4566 засвідчуються форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): блокування руху вантажного транспорту, що слідує на в`їзд до України з Республіки Польща, період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС»: дата настання 17.11.2023; дата закінчення тривають на 28.11.2023.

Суд апеляційної інстанції оцінивши умови пункту 10.3. Договору, яким передбачено, що якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим Договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання Договору, то умови Договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих

обставин, про що Сторони укладають додаткову угоду, зазначає, що доказів укладання додаткової угоди щодо продовження строків за рознарядкою від 18.10.2023 №ЦЗВ-20/3934 матеріали даної справи не містять.

Від так, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором відсутні.

Водночас главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру неустойки, судом апеляційної інстанції враховано, що відповідачем порушено строки поставки товару на суму 6 501 600, 00 грн на 6 днів, на суму 1 806 000, 00 грн на 9 днів, на суму 6 501 600, 00 грн на 10 днів.

На переконання суду апеляційної інстанції, враховуючи те, що відповідачем протягом листопада 2023 року вчинялись дії щодо повідомлення позивача про причини неможливості виконати відповідачем зобов`язань, передбачених умовами Договору, а саме щодо постачання 50 комплектів акумуляторних батарей лужних нікель-кадмієвих 75 КН 150 Р у визначений термін, даний випадок є винятковим, причини несвоєчасного виконання зобов`язань з поставки товару відповідачем позивачу (страйк перевізників на українсько-польському кордоні з 17.11.2023 по 28.11.2023), а також те, що відповідачем порушено строки поставки зазначеного товару на незначний вищезазначений термін, враховуючи виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в повному обсязі, а також те, що відповідне порушення відповідачем зобов`язання не завдало збитків позивачеві, оскільки доказів понесення збитків позивачем суду не надано, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення визначеного позивачем розміру штрафу до 30% та стягнення з відповідача 666 414,00 грн штрафних санкцій.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачем отримано на момент звернення до суду з даним позовом забезпечення виконання зобов`язань у розмірі 1 083, 600, 00 грн за банківською гарантією №G0923/1178 від 07.09.2023, виданою відповідачем на виконання договору з метою забезпечення його належного та своєчасного виконання.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно зазначив, що зменшення штрафних санкцій, у даному випадку, до 30% та стягнення з відповідача штрафу в сумі 666 414,00 грн буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.

Доводи позивача, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не дотримано баланс інтересів сторін, оскільки суд першої інстанції застосував свої дискреційні повноваження щодо зменшення пред`явлених позивачем до відповідача штрафних санкцій за відсутністю в матеріалах справи доказів, які мають підтверджувати незадовільний майновий стан відповідача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо, а не лише майнового стану відповідача.

З урахуванням ступеня виконання зобов?язання відповідачем, відсутності в матеріалах справи доказів понесених збитків позивачем та надмірно великого розміру штрафу, а також поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір штрафу до 30% та стягнув з відповідача 666 414,00 грн штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на апелянтів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/5461/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційних скарг покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС».

4. Матеріали справи №910/5461/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 03.02.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська