Постанова

від 23.01.2025 по справі 922/4055/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/4055/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" (вх.№2867 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Лавровою Л.С., повний текст ухвали підписано 02.12.2024) за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" про перегляд судового рішення від 26.12.2023 за нововиявленими обставинами (вх. 10/24 від 15.10.2024) у справі № 922/4055/23

за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С", м.Мерефа, Харківський район, Харківська область,

про визнання недійсними Договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині, стягнення сплаченого ПДВ, 3% річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4055/23 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" про перегляд судового рішення від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 за нововиявленими обставинами (вх. 10/24 від 15.10.2024) та залишено в силі рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4055/23 про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами; розглянути по суті заяву ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" про перегляд судового рішення від 26.12.2023 у справі №922/4055/23 за нововиявленими обставинами та ухвалити нове рішення (винести постанову), яким у задоволенні позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, поданого в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та №286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині включення до ціни товару ПДВ за ставкою 7%, стягнення сум ПДВ, 3% річних та інфляційних витрат відмовити повністю.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" (вх.№2867 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі № 922/4055/23; призначено справу до розгляду на 23 січня 2025 року о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 31.12.2024, з доказами їх надсилання учасникам справи, строк для подання заяв, клопотань, тощо до 31.12.2024.

31.12.2024 до суду апеляційної інстанції від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №16686), в якому прокурор просить апеляційну скаргу ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" - залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 у справі №922/4055/23 - без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23.01.2025 представник скаржника надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами про відмову у задоволенні позову повністю. Прокурор та представник позивача заперечували проти доводів відповідача, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" та залишити без змін оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

08 листопада 2022 року між Міністерством оборони України (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" (надалі - Постачальник) було укладено договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/79 (надалі Договір № 79), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався постачати у 2022 році нафту і дистиляти (09130000-9), а саме: (09132000-3) бензин автомобільний А-80 для довготривалого зберігання (надалі - Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно з специфікацією, а Замовник забезпечити приймання Товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами, згідно з специфікацією.

Відповідно до специфікації, визначеної у пункті 1.1 Договору № 79 загальна вартість товару складає 65899160 грн, у тому числі ПДВ 7% - 4311160 грн.

Додатковою угодою № 2 від 28.12.2022 до Договору № 79 сторони внесли зміни до специфікації, визначеної у пункті 1.1 Договору № 79, якою змінили загальну вартість товару на загальну суму 65795764,19 грн, у тому числі ПДВ 7% - 4304395,78 грн.

На виконання Договору № 79, в редакції додаткової угоди № 2 від 28.12.2022, Постачальник поставив обумовлений Товар на суму 65795764,19 грн, а Замовник сплатив вказані кошти в повному обсязі, включаючи ПДВ 7% - 4304395,78 грн, що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі продукції та платіжним дорученням.

11 листопада 2022 року між Міністерством оборони України (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" (надалі - Постачальник) було укладено договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/82 (надалі Договір № 82), відповідно до умов якого, в редакції додаткової угоди № 1 від 23.11.2022, Постачальник зобов`язався постачати у 2022 році нафту і дистиляти (09130000-9), а саме: (09132000-3) бензин автомобільний А-80 для довготривалого зберігання (надалі - Товар) для потреб Міністерства оборони України та Збройних сил України згідно з специфікацією, а Замовник забезпечити приймання Товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами, згідно з специфікацією.

Відповідно до специфікації, визначеної у пункті 1.1 Договору № 82 загальна вартість товару складає 267199972,00 грн, у тому числі ПДВ 7% - 17480 372,00 грн.

На виконання Договору № 82, в редакції додаткової угоди № 1 від 23.11.2022, Постачальник поставив обумовлений Товар на суму 267199972,00 грн, а Замовник сплатив вказані кошти в повному обсязі, включаючи ПДВ 7% - 17480372,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі продукції та платіжним дорученням.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону, виступаючи в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" про:

- визнання недійсним пункту 1.1 договору № 286/1/22/79 від 08.11.2022, що укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С", в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 4304395,78 грн;

- визнання недійсним пункту 1.1 договору № 286/1/22/82 від 11.11.2022, що укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С", в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 17480372,00 грн;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" на користь Міністерства оборони України грошових коштів у розмірі 23230405,80 грн, з яких: 21780747,30 грн сплачений ПДВ (основний борг), 429025,86 грн 3% річних та 1020632,64 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зміст оспорюваних правочинів у частині сплати ПДВ суперечить положенням Податкового кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, зокрема, постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тому в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання договорів недійсними у цій частині. Оскільки відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 21780747,28 грн, так як неповернення відповідачем оборонному відомству зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. В разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1.1 договору № 286/1/22/79 від 08.11.2022, що укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С", в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 4304395,78 грн. Визнано недійсним пункт 1.1 договору № 286/1/22/82 від 11.11.2022, що укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С", в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 17480372,00 грн. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" на користь Міністерства оборони України грошові кошти в розмірі 21780747,30 грн, 3% річних у сумі 429023,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 566517,10 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- Податковим кодексом України, зокрема підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195, чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку;

- оскільки не тільки постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договорів ПДВ, враховуючи, що замовниками товару за договорами виступає Міністерство оборони України, суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пунктів договорів в цій частині;

- відповідач безпідставно набув кошти в сумі 21780747,28 грн, тобто за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договорами поставки, тобто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України та незаконно користувався ними до дати пред`явлення позову, а тому наявні підстави для нарахування на безпідставно набуті кошти 3% річних та інфляційних втрат;

- здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що з відповідача до стягнення підлягають 3% річних в розмірі 429023,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 566517,10 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань однак, положення постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" не можуть застосовуватись до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які починаючи з 24.02.2022 укладаються Міноборони не в рамках мобілізаційних завдань;

- аналізуючи зміст договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022, що укладені між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С", слід дійти висновку, що вони не є договорами, які укладені на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на них не розповсюджуються вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178;

- Міністерство оборони України під час розгляду справи підтвердило факт того, що спірні договори було укладено не в рамках виконання мобілізаційних завдань;

- крім того у переліку адресатів, постачання товарів яким має бути здійснено за нульовою ставкою ПДВ, такий суб`єкт як Міністерство оборони України відсутній. При цьому, і назви, і зміст пунктів 1 договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022, що визначає їх предмет, свідчать про постачання пального для державних потреб, для техніки спеціального призначення, для потреб Міністерства оборони України, однак у вказаних договорах не зазначено, що пальне призначене для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил та інших споживачів, перелічених у постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178;

- прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що спірні договори, укладені між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С", відносяться до договорів з метою виконання мобілізаційних завдань;

- прокурором не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи доказів існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з даними позовними вимогами, а саме, наявності правових підстав для звільнення спірних операцій поставки товарів за вказаними договорами від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України.

Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 березня 2024 року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 26 грудня 2023 року у цій справі.

Касаційний господарський суд ухвалою від 24 квітня 2024 року відкрив провадження за вказаною касаційною скаргою.

До Касаційного господарського суду надійшло клопотання Міноборони про передачу справи № 922/4055/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на низку принципово-важливих правових питань (справа містить виключну правову проблему), які мають важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою ефективного та правильного розгляду судами нижчих інстанцій інших подібних справ щодо застосування Постанови КМУ № 178. Так, Позивач у клопотанні стверджує, що застосування норм права, які містяться в пункті 1 зазначеної Постанови мають застосовуватися з урахуванням положень преамбули цієї постанови, зокрема, мети та основних завдань, на виконання яких спрямована її дія.

Ухвалою від 18 червня 2024 року Касаційний господарський суд клопотання Міноборони задовольнив, справу № 922/4055/23 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України.

В ухвалі про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що основним питанням при вирішенні справи № 922/4055/23 є наявність/відсутність підстав для застосування до спірних договорів поставки бензину, укладених у період введення в Україні воєнного стану, норм Постанови КМУ № 178 у частині застосування до операції поставки нульової ставки податку на додану вартість, та, відповідно, наявності/відсутності підстав для визнання недійсними пунктів договорів, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20%.

Враховуючи зміст преамбули Постанови КМУ № 178, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що положення цієї Постанови не слід застосовувати до правовідносин сторін за спірними договорами, предметом яких є постачання бензину не в рамках мобілізаційних завдань, та які укладено під час воєнного стану.

Проте, зміст пункту 1 Постанови КМУ № 178 дозволяє колегії суддів Касаційного господарського суду виснувати, що вказана постанова застосовується (в тому числі обкладанням ПДВ за нульовою ставкою), зокрема, при здійсненні операцій з постачання товарів, у тому числі бензину, для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, а отже і до правовідносин сторін за спірними Договорами № 286/1/22/79 та № 286/1/22/82.

Посилаючись на неоднозначність (подвійність) можливого тлумачення змісту Постанови КМУ № 178, а також вказавши, що судова практика з питань застосування приписів цієї постанови лише формується, Касаційний господарський суд вважав, що виключна правова проблема у справі № 922/4055/23 полягає у різному тлумаченні та застосуванні зазначених норм Постанови КМУ № 178, що породило значну кількість судових справ (понад 50).

При цьому суди попередніх інстанцій висловили різні позиції щодо застосування зазначених норм Постанови КМУ № 178 до договорів, які укладались не на виконання мобілізаційних завдань. Наприклад, у справах № 910/12151/23, № 910/14481/23, № 910/15124/23 судами здійснено підхід, згідно з яким положення Постанови № 178 не можуть застосовуватись до договорів, які починаючи з 24 лютого 2022 року укладались Міноборони не в рамках мобілізаційних завдань. Натомість у справах № 912/1421/23, № 916/3783/23, № 916/3864/23 суди дійшли інших висновків.

Касаційний господарський суд зазначив, що наведене свідчить про те, що «передбачуваного» та «чіткого» механізму застосування зазначених норм Постанови КМУ № 178 у подібних правовідносин не має та на даний момент відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень цієї Постанови, з урахуванням як її преамбули, так і її основного змісту.

Ухвалою від 11.07.2024 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 922/4055/23 разом з касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. На переконання Великої Палати Верховного Суду справа № 922/4055/23 не містить виключної правової проблеми.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2024 касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону було задоволено, скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 922/4055/23, рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 залишено в силі, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 557366,91 грн судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- враховуючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23, касаційний суд дійшов висновку, що правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи № 922/4055/23, а отже, аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, і здійснене судом апеляційної інстанції у цій справі правозастосування не відповідає такому висновку;

- постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови № 178, а саме: у вступній частині постанови слова і цифри З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні, замінено словами З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації; пункт 1 викладено в такій редакції: 1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.;

- враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи, зокрема, те, що предметом договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 є постачання «бензину», для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірні умови договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині сплати ПДВ (7%) суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів;

- з огляду на викладене, суд відхилив аргументи позивача та відповідача, викладені у відзивах на касаційну скаргу, щодо неможливості застосування положень Постанови № 178 до договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022;

- враховуючи обставини недійсності спірних умов договорів в частині сплати ПДВ (7%), отримання відповідачем від позивача суми ПДВ, тобто, встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів в сумі 21780747,28 грн, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, у тому числі 3% річних та інфляційних втрат на суму сплаченого позивачем відповідачу ПДВ, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення 429023,67 грн 3% річних та 566517,10 грн інфляційних втрат;

- суд апеляційної інстанції скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, та невірно здійснив тлумачення застосування положень Постанови № 178, як наслідок, дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

15.10.2024 до місцевого господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, у якій заявник просив, зокрема, скасувати судове рішення від 26.12.2023 у справі №922/4055/23, призначити справу до розгляду, за результатами якого ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, поданого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, про визнання недійсними договорів №286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині включення до ціни товару ПДВ за ставкою 7%, стягнення сум ПДВ, 3% річних та інфляційних витрат відмовити повністю.

В обґрунтування поданої заяви відповідач вказує на те, що зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/15124/23 випливають істотні для справи № 922/4055/23 обставини, що не були раніше встановлені Господарським судом Харківської області під час розгляду справи № 922/4055/23, та не були і не могли бути відомі відповідачу у справі № 922/4055/23 на час розгляду цієї справи, в тому числі під час її перегляду судом апеляційної інстанції. За твердженням заявника, на вирішення спору у справі № 910/15124/23 вплинула засекречена постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586, якої немає у вільному доступі і про існування якої не було відомо Господарському суду Харківської області під час розгляду справи № 922/4055/23, та не було і не могло бути відомо відповідачу. На думку заявника, врахування такої істотної обставини, якби вона була відома Господарському суду Харківської області та/або відповідачу на момент розгляду справи № 922/4055/23 мало б призвести до відмови повністю в задоволені позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, за поданим позовом в інтересах Держави в особі Міністерства оборони.

В свою чергу, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону та Міністерство оборони України заперечували проти наявності підстав для перегляду судового рішення у даній справі за нововиявленими обставинами у відзивах на заяву відповідача. При цьому, Міністерство оборони України звернуло увагу на те, що під час розгляду справи № 922/4055/23 у суді першої інстанції представником Міноборони подавались до суду додаткові пояснення (від 26.12.2023 вх. № 35544/23), в яких зазначалось про існування Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)" та наголошувалось на змісті такої постанови.

25.11.2024 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" про перегляд судового рішення від 26 грудня 2023 року у справі № 922/4055/23 за нововиявленими обставинами (вх. 10/24 від 15.10.2024).

Вказана ухвала з посиланням на приписи статей 320, 325 ГПК України мотивована тим, що суду та учасникам справи під час розгляду цієї справи було відомо про існування постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)", однак існування вказаної постанови не вплинуло на прийняте судом рішення. Крім того, звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відповідачем у якості нововиявленої обставини визначено існування засекреченої постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586, але фактично підстави для скасування рішення від 26 грудня 2023 року у справі № 922/4055/23 відповідачем обґрунтовуються шляхом заперечення факту укладання правочинів на виконання мобілізаційних завдань. Оскільки відповідач продовжує заперечувати факти, які уже були встановлені судами під час розгляду справи, то відсутні підстави для повторного перегляду висновків, зроблених судами під час первісного розгляду справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, що є підставою для скасування такої ухвали. Скаржник стверджує про таке:

- рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/15124/23 мають подібні (тотожні, аналогічні, схожі) предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також в них наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;

- з тексту рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/15124/23 випливають істотні для справи № 922/4055/23 обставини, що не були раніше встановлені Господарським судом Харківської області під час розгляду справи № 922/4055/23, та не були і не могли бути відомі відповідачу у справі № 922/4055/23 на час розгляду цієї справи, в тому числі під час її перегляду судом апеляційної інстанції. Так, в мотивувальній частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/15124/23 здійснено посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)", яка містить Гриф обмеження доступу «для службового користування», що підтверджується розпорядженням Кабінету Міністрів № 605-р від 23.08.2016;

- на вирішення спору у справі № 910/15124/23 вплинула засекречена Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586, якої немає у вільному доступі і про існування якої не було відомо Господарському суду Харківської області під час розгляду справи № 922/4055/23, та не було і не могло бути відомо відповідачу.

З цих підстав, на думку заявника, врахування такої істотної обставини, якби вона була відома Господарському суду Харківської області та/або відповідачу на момент розгляду справи № 922/4055/23 мало б призвести до відмови повністю в задоволенні позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, за поданим позовом в інтересах Держави в особі Міністерства оборони.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами врегульовано главою 3 розділу IV ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 320 ГПК рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду (частина друга статті 320 ГПК).

Наведений перелік підстав для перегляду судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами, визначений у частині 2 статті 320 ГПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до норм частини четвертої статті 320 ГПК не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п`ята статті 320 ГПК).

Передбачений нормами глави 3 Розділу IV ГПК України перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин та має свої особливості.

На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та/або необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та відповідно не могли надати суду про неї дані. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №914/935/20, від 27.03.2023 у справі №914/2381/18, від 23.06.2023 у справі №918/887/21.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою формою судового процесу, що має свої особливості. Вона не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін; суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин.

Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13).

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №910/5217/20, від 29.05.2023 у справі №34/16, від 10.05.2023 у справі №910/24550/13.

До нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору.

Необхідними ознаками нововиявлених обставин є одночасна відповідність таким трьом умовам: по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність таких обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийнято).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже було оцінено господарським судом у процесі розгляду справи.

Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі.

Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Сталість наведеної правової позиції Верховного Суду підтверджується послідовно викладеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постановах від 27.05.2020 у справі №802/2196/17-а, від 09.06.2022 у справі №9901/230/20, відповідно до якої нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.

Отже, необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є одночасна відповідність таким трьом умовам: 1) існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; 2) на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не були та не могли бути відомі ні заявникові, ні суду, ні іншим учасникам господарського процесу; 3) істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Зазначений висновок щодо ознак нововиявлених обставин у господарському процесі є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 03.04.2018 року у справі № 910/6052/16, від 07.08.2018 року у справі № 915/1708/14, від 19.05.2020 року у справі № 910/19793/14, від 25.08.2020 року у справі № 910/6052/16, від 07.10.2020 року у справі № 922/1026/19, від 23.02.2024 року у справі № 909/837/13.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд також у постановах послідовно сформулювали правові висновки, що не є нововиявленими обставинами, зокрема:

- не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (пункт 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/819/18 від 14.04.2021, а також подібні правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 752/4995/17, постанові Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 904/3923/20);

- не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи; крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (пункти 27-28 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/10129/17 від 22.01.2019);

- не можуть бути визнані нововиявленими обставинами викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі; не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №920/1077/16, від 15.01.2020 у справі №916/24/17);

- обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, не можуть визнаватися нововиявленими; до того ж не вважається нововиявленими обставини зміна правової позиції суду в інших подібних справах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 802/2196/17-а);

- не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі; обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06. 2022 у справі № 9901/230/20).

При цьому Верховний Суд виходив з того, що частина четверта статті 423 ЦПК України, частина четверта статті 361 КАС України є аналогічними за змістом із частиною четвертою статті 320 ГПК України.

Відтак, зазначені правові висновки щодо того, що не може вважатися нововиявленими обставинами, є релевантними до цієї справи.

Суд також вважає за необхідне відзначити, що зазначені концептуальні підходи щодо процедури поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя як така не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (§§ 27, 28 рішення від 18.11.2004 у справі "Праведна проти Росії" № 69529/01 та § 46 рішення від 06.12.2005 у справі "Попов проти Молдови" № 2). Однак при цьому ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним з аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999).

Цей принцип установлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (§§ 51, 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" від 24.06.2003; ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності заяви N 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; §§ 42-44 рішення ЄСПЛ у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (§§ 27-34 рішення ЄСПЛ у справі "Праведна проти Росії" від 18.11.2004).

Отже, узагальнюючи наведене вище, Верховний Суд у постановах від 10.12.2024 у справі № 917/264/15, від 15.10.2024 у справі № 914/1353/16 виходить з того, що:

(1) перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є особливим видом провадження, в якому, на відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та/або необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї;

(2) метою перегляду справи за нововиявленими обставинами є не ревізія судових рішень або усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення;

(3) законодавство не містить визначення категорії «нововиявлені обставини», проте за своєю юридичною суттю нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного, повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення;

Наведені висновки ґрунтуються, як на вище окреслених правових позиціях, так і на правових позиціях, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 826/20239/16, від 08.09.2022 у справі № 9901/400/20.

Також Верховний Суд зазначив, що прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов`язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору.

Звертаючись до категорії "істотності" суд враховує, що питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи могли ці обставини спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби зазначена обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/17258/17).

Крім цього, дослідження обставин і перевірка доказів про наявність нововиявлених обставин у розумінні положень процесуального законодавства не може мати наслідком нової правової оцінки обставин, які вже були предметом дослідження судів при вирішенні спору по суті, та кваліфікації таких обставин як нововиявлених (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 904/2828/22 (пункт 31).

Судова колегія зазначає, що в даному випадку ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" визначено підставою для перегляду судового рішення від 26.12.2023 у справі №922/4055/23 за нововиявленими обставинами істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, тобто пункт 1 частини другої статті 320 ГПК України.

Як зазначалось вище, стверджуючи про наявність підстав для перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 за нововиявленими обставинами заявник посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/15124/23, зі змісту якого випливають істотні для даної справи обставини, що не були раніше встановлені Господарським судом Харківської області під час розгляду справи № 922/4055/23 та не були і не могли бути відомі відповідачу на час розгляду цієї справи, в тому числі під час її перегляду судами апеляційної та касаційної інстанціями.

Так, за твердженням заявника, на вирішення спору у справі № 910/15124/23 вплинула засекречена постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586, якої немає у вільному доступі та про існування якої не було відомо Господарському суду Харківської області під час розгляду справи № 922/4055/23, та не було і не могло бути відомо відповідачу.

На думку заявника, врахування такої істотної обставини, якщо б вона була відома Господарському суду Харківської області та/або відповідачу на момент розгляду справи № 922/4055/23 мало призвести до відмови повністю в задоволені позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону за поданим позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони.

При цьому, в судовому засіданні 23.01.2025 представник скаржника наголошував на тому, що під істотною для справи обставиною мається на увазі саме зміст цієї постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)" - витяг з цього Порядку, який викладено в судовому рішенні від 29.04.2024 у справі №910/15124/23.

Так, в мотивувальній частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/15124/23 дійсно здійснено посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)".

Також зазначено, що згідно з Витягом із вказаного вище Порядку слідує, що "4. Договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень): із здійснення заходів мобілізаційної підготовки - укладаються в мирний час у тримісячний строк після затвердження мобілізаційних завдань (замовлень); з виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг в особливий період - укладаються в мирний час у тримісячний строк після затвердження мобілізаційних завдань (замовлень). Виконання умов таких договорів (контрактів) розпочинається з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. 6. Типова форма договору (контракту) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) затверджується в установленому порядку Мінекономіки".

На думку відповідача, постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586 доводить, що спірні договори, укладені між Міністерством оборони та ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" після 24.02.2022 (введення воєнного стану в Україні), укладені не за типовою формою (і це випливає з їх змісту), у зв`язку із чим, спірні договори не є договорами, що укладаються на виконання мобілізаційних завдань, що засвідчує відсутність підстав застосування вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" до порядку визначення ціни за спірними договорами.

Тобто, фактично доводи відповідача зводяться до того, що укладені 8 та 11 листопада 2022 року між Міністерством оборони та ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" спірні договори не були договорами, які укладені на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на них не розповсюджувалися вимоги Постанови № 178.

Також, відповідач стверджує про те, що на момент укладення і виконання згаданих договорів, у переліку адресатів, постачання товарів яким має бути здійснено за нульовою ставкою ПДВ, такий суб`єкт як Міністерство оборони був відсутній. Оскільки Міністерство оборони не значиться серед визначених суб`єктів у Постанові № 178, то приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України теж не поширюються на діяльність саме Міністерства оборони України. Пізніше, Постановою № 831 від 18.07.2024, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови № 178, зокрема додав до переліку осіб, на адресу яких постачаються товари із застосуванням ставки ПДВ 0% Міністерство оборони України, що, на думку відповідача, доводить той факт, що на момент укладення і виконання договорів між Міністерством оборони та ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С", першого не було серед визначених суб`єктів у Постанові № 178, тобто Міністерство оборони до 18.07.2024 не відносилось до категорії замовників, на адресу яких товари постачаються із нульовою ставкою ПДВ, а згадані правочини не укладалися на виконання мобілізаційних завдань.

Здійснивши аналіз усіх необхідних критеріїв / кваліфікації нововиявлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наведені відповідачем у заяві обставини, не є нововиявленими, в розумінні положень статті 320 ГПК України, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, причиною звернення з позовом у даній справі стало те, що укладені договори № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022, за якими Міністерству оборони України постачалось паливо (бензин автомобільний А-80), в частині включення до їх ціни умов щодо суми ПДВ не відповідають положенням Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178. Як наслідок, включення до ціни договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 сум ПДВ та отримання відповідачем від позивача відповідних сум ПДВ, призвело до безпідставного набуття відповідачем коштів в сумі 21780747,28 грн (суми ПДВ за вказаними договорами).

Таким чином, основним питанням у даному випадку, що вирішувалось судами під час розгляду даної справи, було наявність/відсутність підстав для застосування до договорів поставки паливно-мастильних матеріалів («бензину»), укладених у період введення в Україні воєнного стану, положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - Постанова №178) в частині застосування до операції поставки нульової ставки податку на додану вартість, та, відповідно, наявності/відсутності підстав для визнання недійсними пунктів договорів, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 7%.

Матеріалами справи підтверджується, що Міністерство оборони України під час розгляду справи вказувало на факт того, що спірні договори було укладено не в рамках виконання мобілізаційних завдань.

Зокрема, у наданих до суду першої інстанції додаткових поясненнях (від 26.12.2023 вх. № 35544/23) Міністерство оборони України посилалось на Постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)".

Крім того, Міноборони під час розгляду справи зазначало про те, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20.05.2019 № 248 пункт 7 Інструкції про організацію в Міноборони та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), затвердженої наказом Міноборони від 08.11.2016 № 595/ДСК (надалі - Інструкція), викладений наступній редакції: "Договори (контракти) на виробництво та поставку продукції, виконання робіт, надання послуг в особливий період укладаються у тримісячний строк після затвердження мобілізаційних завдань (замовлень). Виконання умов таких договорів (контрактів) розпочинається з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих ї місцевостях. Строки та суттєві зміни виконання умов договорів (контрактів) визначаються окремою додатковою угодою до укладеного в мирний час договору (контракту) на виконання мобілізаційного завдання.".

Крім того, згідно з наказом Міністерства оборони України від 20.05.2019 № 248 пункт 9 Інструкції викладений в наступній редакції: "9. Вартість виробництва та поставки продукції, виконання робіт, надання послуг, що передбачені мобілізаційними завданнями (замовленнями), визначається: - на дату укладення договору (контракту) - в орієнтовних цінах предмета договору; - на дату укладення додаткової угоди до договору (контракту) - в договірних цінах предмета договору. ".

Тобто, остаточне визначення умов мобілізаційного договору, зокрема, в частині ціни мобілізаційного договору та ПДВ, строків виконання та їх безпосереднє виконання, проводиться після введення воєнного стану укладенням додаткових угод під час дії воєнного стану, тому виконання мобілізаційних договорів можливе лише під час дії воєнного стану.

З аналізу пунктів 7 та 9 Інструкції вбачається, що договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань укладаються в мирний час з визначенням орієнтовної ціни предмета договору та виконуються після рішення про мобілізацію (крім цільової) чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. При цьому договірна ціна предмета договору та строки виконання договорів визначаються після оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, шляхом укладання додаткових угод до вже укладених у мирний час договорів на виконання мобілізаційних завдань.

Також, зі змісту змін до Інструкції, що затверджені наказом Міністерства оборони України від 20.05.2019 № 248 вбачається те, що договори, які укладаються на виконання мобілізаційних завдань мають затверджену типову форму.

Враховуючи, що оспорювані прокурором договори укладені після введення воєнного стану в Україні та не відповідно до певної типової форми договору, на думку позивача, вони не є договорами, що укладені на виконання мобілізаційних завдань, а положення Постанови № 178 не можуть застосовуватись до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які починаючи з 24.02.2022 укладаються Міноборони не в рамках мобілізаційних завдань.

Вищенаведені обставини та позиція Міноборони з цього питання було викладено, у тому числі у відзиві на касаційну скаргу.

Апеляційний господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора фактично виходив з того, що укладені між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" спірні договори не є договорами, які укладені на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на них не розповсюджуються вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

Проте, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позову прокурора, суд касаційної інстанції зазначив таке:

- враховуючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23, наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, і здійснене судом апеляційної інстанції у цій справі правозастосування не відповідає такому висновку;

- враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи, зокрема, те, що предметом договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 є постачання «бензину», для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірні умови договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині сплати ПДВ (7%) суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів;

- суд апеляційної інстанції скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, та невірно здійснив тлумачення застосування положень Постанови № 178, як наслідок, дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Отже, у цьому аспекті колегія суддів враховує, що дослідження обставин і перевірка доказів наявності нововиявлених обставин у розумінні положень процесуального законодавства не може мати наслідком нову правову оцінку обставин, які вже були предметом дослідження судів при вирішенні спору по суті, та кваліфікації таких обставин як нововиявлених (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021у справі № 9901/819/18 та від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18).

Окрім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач, як й суд та інші учасники справи, були обізнані про існування постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)", оскільки на ній акцентувало увагу Міністерство оборони України в додаткових пояснення по справі (вх. 35544/23 від 26.12.2024).

Посилання скаржника на те, що останньому не було відомо зміст такої постанови колегія суддів оцінює критично, з огляду на таке:

- по-перше, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського судочинства відповідач не позбавлений був можливості щодо вжиття заходів для з`ясування змісту такої постанови з огляду на обізнаність про її наявність та акцентування на ній уваги Міноборони саме в якості підтвердження обставин укладення спірних договорів не на виконання мобілізаційних завдань, або ж у разі неможливості самостійного отримання такої інформації звернутись до суду з відповідним клопотанням про витребування;

- по-друге, неодноразове посилання позивача на положення наказу Міністерства оборони України від 20.05.2019 № 248, якою затверджено зміни до Інструкції про організацію в Міноборони та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), затвердженої наказом Міноборони від 08.11.2016 № 595/ДСК (надалі - Інструкція), зміст яких фактично узгоджується з наведеними відповідачем положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 586 щодо особливостей укладення договорів на виконання мобілізаційних завдань;

- по-третє, ухвалення судових рішень у даній справі судами з урахуванням надання оцінки таким обставинам щодо укладення спірних договорів в рамках/поза межами виконання мобілізаційних завдань.

При цьому, як правильно враховано судом першої інстанції, заперечення учасників справи щодо укладення спірних договорів не на виконання мобілізаційних завдань, а відтак й існування вказаної заявником постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586, не вплинуло на прийняте судом рішення, оскільки критерій укладення договорів на виконання мобілізаційного завдання за затвердженою формою не може бути підставою для не віднесення такого договору до договорів, які укладаються за нульовою ставкою ПДВ, оскільки визначальним є не укладення договору в спеціальній формі, а віднесення операцій із забезпечення транспорту для потреб забезпечення національної безпеки та оборони і укладення договору із визначеними Постановою КМУ № 178 суб`єктами.

Також, в постанові суду апеляційної інстанції від 13.03.2024 у даній справі підставою для відмови в позові було, зокрема, й те, що Міністерство оборони України не є суб`єктом, на укладання договорів з яким розповсюджується нульова ставка ПДВ, проте цей аргумент був предметом розгляду у справі 922/4055/23 та фактично спростований прийнятою постановою Верховного Суду за обставинами саме цієї справи.

Крім того, постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 586 бралася до уваги і в справі № 910/12151/23, в якій апеляційний господарський суд постановою від 20.03.2024 скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову, але Верховний Суд постановою від 28.05.2024 скасував постанову суду апеляційної інстанції та підтвердив обґрунтованість задоволення позову, не зазначаючи про вплив на вирішення такого спору ні постанови КМУ від 27.04.2006 № 586, ні інших доводів стосовно поширення Постанови КМУ № 178 виключно на договори, що укладені на виконання мобілізаційних завдань.

Натомість, за висновками суду касаційної інстанції у вищезазначеній справі, з урахуванням періоду укладення договорів у справах № 911/1870/23, № 910/2416/23 (у контексті доводів Міноборони і апеляційного суду про поширення Постанови КМУ № 178 виключно на договори, що укладені на виконання мобілізаційних завдань), одночасно свідчить: (1) про наявність загального висновку Верховного Суду щодо питання застосування Постанови КМУ № 178 до договорів, укладених у період дії воєнного стану; (2) про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції щодо нерозповсюдження Постанови КМУ № 178 на договір, укладений між ВЧ і ТОВ "Юкойл", висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах у подібних правовідносинах.

При цьому, в даній справі №922/4055/23 касаційний господарський суд також застосував висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у справах № 910/2416/23, № 910/12151/23.

Водночас зміст заяви відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 вказує на те, що заявник зосереджує свої доводи на спростуванні мотивів, якими суди першої та касаційної інстанцій керувались під час розгляду справи по суті та задоволення позовних вимог, а саме шляхом заперечення факту укладання правочинів на виконання мобілізаційних завдань та як наслідок необхідності повторного надання оцінки обставинам справи з урахуванням цих тверджень.

В той же час, як рішенням Господарського суду Харківської області, так й постановою Верховного Суду по даній справі було встановлено, що спірні умови договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині сплати ПДВ (7%) суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, а аргументи відповідача, щодо неможливості застосування положень Постанови № 178 до договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 були відхилені судами.

Доводи заявника фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням суду першої інстанції та необхідністю повторного розгляду справи в частині вирішення питання про неможливість застосування положень Постанови № 178 до спірних договорів, а не переглядом цього рішення за нововиявленими обставинами.

Однак колегія суддів додатково підкреслює, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами, як зазначалося вище, не є тотожною новому розгляду справи, а тому відсутні підстави для повторного перегляду висновків, зроблених судами під час первісного розгляду справи.

Як вже зазначалось, суд має керуватися принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини, серед іншого, від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі заявником не обґрунтовано.

Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наведені заявником обставини для перегляду рішення у справі за нововиявленими обставинами не спростовують наведені у судовому рішенні висновки, не мають істотного значення для справи та не є нововиявленими в розумінні статті 320 ГПК України, а відтак відсутні підстави для задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23.

Відповідно до приписів статей 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заявник не довів наявності необхідних ознак існування нововиявлених обставин у розумінні пункту 1 частини 2 статті 320 ГПК України, що є головною умовою для перегляду судового рішення з підстав, визначених статтею 320 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, за оцінкою колегії суддів, наведені в заяві обставини за своєю суттю не є істотними для вирішення цього спору, а відтак не мають усієї сукупності характерних ознак існування нововиявлених обставин. Наведене виключає можливість перегляду постанови в порядку статті 320 ГПК України.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні заяви ТОВ "АГРОХОЛДИНГ-С" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 922/4055/23 слід відмовити, а відповідне судове рішення - залишити в силі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята у відповідності з вимогами процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" задоволенню не підлягає, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі № 922/4055/23 слід залишити без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ-С" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4055/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.02.2025.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.А. Пуль