Рішення

від 23.01.2025 по справі 902/1151/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2025 р.Cправа № 902/1151/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни

за участю секретаря судового засідання Ганкіної А.Л.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "КТ Трейдінг", 49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Лазаряна, будинок 22, ідентифікаційний код юридичної особи 45341629

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів нафтобаза", 22800, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Немирів, вул. Польова, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24898750

про стягнення 3 402 929,58 гривень

за участю представників:

від позивача адвокати Кашуба М.О., Дудка О.В., згідно ордерів

від відповідача не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 04.11.2024 року надійшла позовна заява №401 від 01.11.2024 (вх. № 1204/24 від 04.11.2024) Приватного підприємства "КТ Трейдінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів нафтобаза" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів №732 від 25.07.2024 року у розмірі 3 670 929,58 гривень, у тому числі 3 367 999,99 гривень заборгованості, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 11.11.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 902/1151/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10 грудня 2024 року о 10:30 год.

27.11.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 27.11.2024 (вх. № 01-34/11710/24) у якому останні заперечив щодо заявлених позовних вимог з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову просив відмовити.

03.12.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 03.12.2024 (вх. № 01-34/11937/24).

04.12.2024 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 04.12.2024 (вх. № 01-34/11957/24) про зменшення розміру позовних вимог з огляду на сплату відповідачем після подання позову до суду частини заборгованості у розмірі 268 000,00 гривень. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 3 402 929,58 гривень, у тому числі 3 099 999,99 гривень заборгованості, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

У судовому засіданні 10.12.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви у підготовчому судовому засіданні у справі № 902/1151/24 до 19.12.2024 о 09:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

За наслідком розгляду заяви позивача № б/н від 04.12.2024 (вх. № 01-34/11957/24) про зменшення розміру позовних вимог суд постановив ухвалу про прийняття вказаної заяви та здійснення подальшого розгляду справи № 902/1151/24 з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яку занесено до протоколу судового засідання.

Таким чином, позовними вимогами у справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 402 929,58 гривень, у тому числі 3 099 999,99 гривень заборгованості, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

Ухвалою від 19.12.2024 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1151/24, призначено справу № 902/1151/24 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 16.01.2025 року о 10:00 год.

За наслідком судового засідання 16.01.2025 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1151/24 по суті до 23.01.2025 о 10:00, яку занесено до протоколу судового засідання.

23.01.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 22.01.2025 (вх. № 01-34/709/25 від 23.01.2025) про повернення судового збору.

На визначену судом дату у судове засідання з`явилися представники позивача. Відповідач правом участі уповноваженого представника у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 17.01.2025 року, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Представники позивача у судовому засіданні просили задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, повернути судовий збір у зв`язку зі зменшенням позовних вимог.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі та орієнтовний час виходу.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Приватне підприємство "КТ Трейдінг" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів нафтобаза" про стягнення заборгованості у розмірі 3 670 929,58 гривень, у тому числі 3 367 999,99 гривень основного боргу, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №732 від 25.07.2024 року в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних протягом 08.08.2024-10.08.2024 на загальну суму 6 270 981,89 гривень. Відповідачем у період з серпня по вересень 2024 року було здійснено часткову оплату поставлених нафтопродуктів.

Як зауважив позивач, з огляду на несплату відповідачем у повному обсязі заборгованості позивачем 27.09.2024 надіслано відповідачу претензію про погашення 3 480 721,41 гривень заборгованості.

У відповіді на претензію №99 від 04.10.2024 відповідач повідомив, що 30.09.2024 року ним було сплачено 112 721,42 гривень згідно платіжної інструкції №871 від 30.09.2024 року та про те, що станом на 04.10.2024 року заборгованість становить 3 367 999,99 гривень. Окрім того, як зазначено позивачем відповідачем у вказаному листі гарантовано позивачу оплату заборгованості у розмірі 2 500 000,00 грн. до 31.10.2024 року, решту боргу в сумі 867999,99 грн. - в термін два тижні після реєстрації податкових накладних за серпень 2024 року, що знаходяться в статусі "реєстрація зупинена".

Відповідач у відзиві підтвердив укладення між сторонами 25.07.2024 договору поставки нафтопродуктів № 732, а також зазначив про те, що протягом строку дії цього договору позивачем було поставлено, а ТОВ "Немирів нафтобаза" прийнято товар у кількості 145 356 літрів на суму 6 270 981,89 гривень.

Відповідач зауважив, що вказаний товар було передано позивачем у власність покупця окремими партіями та без дотримання вимог передбачених п.п. 5.2 договору щодо отримання стовідсоткової попередньої оплати товару, а тому на переконання відповідача ТОВ "Немирів нафтобаза" взяло на себе зобов`язання щодо остаточного розрахунку за поставлений товар протягом строку дії вказаного договору (до 31 грудня 2024 року). Відповідач зазначив, що визнає наявність існуючої заборгованості та виконає своє зобов`язання до закінчення строку дії договору № 732 від 25.07.2024.

Щодо заявлених штрафних санкцій відповідач зазначив, що ТОВ "Немирів нафтобаза" вже було частково виконано зобов`язання по договору, здійснена попередня оплата отриманого товару, визнано наявність триваючого зобов`язання щодо оплати решти суми, гарантовано виконання триваючого зобов`язання, а тому заявлені вимоги позивача про стягнення з ТОВ "Немирів нафтобаза" інфляційних збитків, пені та застосування інших оперативно-господарських санкцій на переконання відповідача є передчасними.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що згоди щодо зміни умов договору позивач не надавав, зміни до договору поставки нафтопродуктів № 732 від 25.07.2024 року не вносились, додаткові угоди щодо зміни умов розрахунків не складались та сторонами договору належним чином не оформлювались.

Позивач зауважив, що відповідач у відповіді на претензію визнав заборгованість у розмірі 3 367 999,99 гривень, повідомив, що заборгованість в розмірі 2 500 000,00 гривень гарантує оплатити до 31.10.2024 року, решту боргу в сумі 867 999,99 гривень - у два тижні після реєстрації податкових накладних за серпень 2024 року, що знаходяться в статусі "реєстрація зупинена", однак, станом на 31.10.2024 року основна заборгованість відповідача не була погашена та становила 3 367 999,99 гривень.

Таким чином, позивач наголошує, що ТОВ "Немирів нафтобаза" окрім порушення порядку розрахунку, передбаченого пунктом 5.2 договору поставки нафтопродуктів № 732 від 25.07.2024 було знову порушено свої ж гарантії щодо оплати частини заборгованості до 31.10.2024, що і змусило ПП "КТ Трейдінг" звернутися до суду за захистом своїх майнових прав.

Водночас, як зазначив позивач, вже після подачі позовної заяви відповідачем було здійснено часткову оплату основної заборгованості за отриманий товар на суму 268 000,00 грн., однак ця сума становить тільки 8% від усієї заборгованості та не може на думку позивача свідчити про повноцінні наміри відповідача оплатити повну суму заборгованості до закінчення строку дії договору поставки нафтопродуктів № 732 від 25.07.2024 року (як він стверджує у відзиві), а саме до 31.12.2024 року.

З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити та з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог стягнути з відповідача на користь позивача 3 402 929,58 гривень, у тому числі 3 099 999,99 гривень заборгованості, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

25 липня 2024 року між Приватним підприємством "КТ Трейдінг" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Немирів нафтобаза" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №732 (далі - договір) (т. 1 а.с. 17-19).

Згідно пункту 1.1. договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти, (надалі іменується товар ), а покупець зобов`язується прийняте та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2. договору вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних.

За умовами пункту 2.1. договору поставка товару здійснюється автотранспортом. Постачання товару здійснюються на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року: а) СРТ - пункт призначення вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, постачання транспортом і за рахунок постачальника; б) FСА - франко перевізник вказаний покупцем, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця; в) EXW- місце зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця.

Згідно з пунктами 2.2., 2.4. договору поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок на поставку товару (електронних чи усних), що мають містити найменування товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки товару.

Кожна партія товару повинна супроводжуватись комплектом документів, а саме: сертифікатом відповідності товару (пункт 2.4.1. договору); паспортом якості на товар, виданого заводом-виробником, в якому містяться фізико - хімічні характеристики якості та відповідності товару встановленим нормам (пункт 2.4.2. договору); видатковою накладною (пункт 2.4.3. договору); товарно-транспортною накладною (пункт 2.4.4. договору).

Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що перехід права власності на товар відбувається після підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Відповідно до пункту 3.2. договору приймання товару здійснюється у відповідності до Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" (затверджена Наказом № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року) та Інструкції "З контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" (затверджена Наказом від 4 червня 2007 року N 271/121).

Згідно з пунктом 3.3. договору покупець зобов`язаний прийняти товар, що поставляється по даному договору, протягом 1 (одного) календарного дня з моменту готовності товару до передачі, про що постачальник повідомляє покупця. У разі відмови покупця від прийняття товару у зазначені строки, покупець відшкодовує постачальнику вартість зберігання товару у нафтосховищі, а також протягом 3 (трьох) банківських днів сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5 % (п`яти відсотків) від вартості відповідної партії товару.

Пунктами 3.4., 3.5. договору визначено, що покупець має право не приймати товар у випадку поставки товару неналежної якості, тобто такого, що не відповідає вимогам цього договору та у випадках, коли партія товару не супроводжується документами, визначеними у п. 2.4. цього договору. У випадку пред`явлення покупцем претензії по якості товару, постачальник зобов`язаний за свій рахунок замінити товар на якісний в найкоротші терміни.

За умовами пунктів 4.1., 4.4. договору ціна товару визначається сторонами та відображається в рахунках-фактурах, видаткових накладних. Загальна сума цього договору складається із вартості партій, що були поставлені покупцю протягом строку дії цього договору.

Відповідно до пункту 5.1. договору розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях.

Згідно з пунктами 5.2., 5.3 договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% (ста відсотків) за кожну партію товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника. Форма розрахунків: безготівковий розрахунок.

Положеннями пункту 6.1. договору сторони визначили, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін та діє до "31" грудня 2024 року, а в частині оплати - до повного виконання зобов`язань по даному договору. У випадку відсутності заяв сторін про розірвання договору не пізніше ніж за 1 (одна) місяць до моменту закінчення строку, встановленого в цьому пункті договору, договір вважається автоматично пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах (пункт 9.1. договору).

Як вбачається із видаткових накладних №РН-0004535 від 08 серпня 2024 року на суму 1 294 876,80 гривень, №РН-0004549 від 09 серпня 2024 року на суму 1 205 712,00 гривень, №РН-0004615 від 10 серпня 2024 року на суму 1 223463,94 гривень, №РН-0004616 від 10 серпня 2024 року на суму 1 289 671,68 гривень, №РН-0004617 від 10 серпня 2024 року на суму 1 257 257,47 гривень, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 0000004320 від 08 серпня 2024 року, №0000004326 від 09 серпня 2024 року, №0000004382 від 10 серпня 2024 року, №0000004383 від 10 серпня 2024 року, №0000004384 від 10 серпня 2024 року, наявних у справі рахунків-фактур №СФ0003074 від 07.08.2024 року, №СФ0003140 від 10.08.2024 року, №СФ0003141 від 10.08.2024 року, №СФ0003142 від 10.08.2024 року позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 6 270 981,89 гривень (т. 1 а.с. 20-33).

Обставина отримання товару згідно видаткових накладних №РН-0004535 від 08.08.2024, №РН-0004549 від 09.08.2024, №РН-0004615 від 10.08.2024, №РН-0004616 від 10.08.2024, №РН-0004617 від 10.08.2024 відповідачем визнається.

Як вбачається із платіжних інструкцій відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару у період з 08.08.2024 по 30.09.2024 у сумі 2 902 981,90 гривень, а саме: згідно платіжної інструкції № 1580 від 08.08.2024 року відповідачем сплачено на користь позивача 143 876,80 гривень, №1607 від 09.08.2024 року - 315 000,00 гривень, № 1619 від 12.08.2024 року - 190 000,00 гривень, № 722 від 12.08.2024 року - 100 000,00 гривень, № 728 від 13.08.2024 року - 1 205 712,00 гривень, № 729 від 13.08.2024 року - 241 000,00 гривень, № 1631 від 14.08.2024 року - 177 000,00 гривень, № 734 від 14.08.2024 року - 128 000,00 гривень, № 770 від 28.08.2024 року - 129 671,68 гривень, № 780 від 02.09.2024 року - 110 000,00 гривень, № 809 від 11.09.2024 року - 50 000,00 гривень, № 871 від 30.09.2024 року на суму 112 721,42 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "Оплата за нафтопродукти зг. угоди № 732 від 25.07.2024" (т. 1 а.с. 34-45).

27 вересня 2024 року позивачем було надіслано відповідачу претензію № 503 від 26.09.2024 на суму 3 480 721,41 гривень з вимогою про сплату простроченої заборгованості (т. 1 а.с. 47-50).

У відповідь на претензію ТОВ "Немирів нафтобаза" листом № 99 від 04.10.2024 було повідомлено про сплату 30.09.2024 згідно платіжної інструкції № 871 від 30.09.2024 року 112 721,42 гривень та зазначено, що станом на 04.10.2024 року заборгованість становить 3 367 999,99 гривень. Також у вказаному листі зазначено, що ТОВ "Немирів нафтобаза" гарантує сплатити заборгованість в розмірі 2 500 000,00 гривень до 31.10.2024 року, решту боргу в сумі 867 999,99 грн. зобов`язується доплатити в термін два тижні після реєстрації податкових накладних за серпень 2024 року, що знаходяться в статусі "реєстрація зупинена" (т. 1 а.с. 51).

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки нафтородуктів позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 3 670 929,58 гривень, у тому числі 3 367 999,99 гривень основного боргу, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені у примусовому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, після подання позову до суду відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 268 000,00 гривень, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, випискою за рахунками, платіжною інструкцією № 2333 від 08.11.2024 (т. 1 а.с. 80, 96 (зворотна сторона), 97).

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду позовними вимогами у цій справі є вимоги щодо стягнення 3 402 929,58 гривень заборгованості, у тому числі 3 099 999,99 гривень основного боргу, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки нафтопродуктів № 732 від 25.07.2024 року 3 402 929,58 гривень, у тому числі 3 099 999,99 гривень заборгованості, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).

На обгрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог, відповідач у відзиві зазначив, що товар позивач передав у власність покупця окремими партіями та без дотримання вимог передбачених пунктом 5.2. договору - без 100% попередньої оплати товару, чим порушив умови договору, а тому обов`язок з оплати заборгованості за поставлені нафтопродукти є триваючим до закінчення строку дії договору 31.12.2024.

Суд критично оцінює наведені твердження відповідача з огляду на таке.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно приписів статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Як вже було зазначено, відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти, (надалі іменується товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2. договору вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних.

За умовами пункту 2.1. договору поставка товару здійснюється автотранспортом. Постачання товару здійснюються на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року: а) СРТ - пункт призначення вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, постачання транспортом і за рахунок постачальника; б) FСА - франко перевізник вказаний покупцем, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця; в) EXW- місце зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця.

Згідно з пунктом 2.2. договору поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок на поставку товару (електронних чи усних), що мають містити найменування товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки товару.

Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що перехід права власності на товар відбувається після підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Згідно з пунктом 5.2. договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100 % (ста відсотків) за кожну партію товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем згідно видаткових накладних №РН-0004535 від 08.08.2024 на суму 1 294 876,80 гривень, №РН-0004549 від 09.08.2024 на суму 1 205 712,00 гривень, №РН-0004615 від 10.08.2024 на суму 1 223 463,94 гривень, №РН-0004616 від 10.08.2024 на суму 1 289 671,68 гривень, №РН-0004617 від 10.08.2024 на суму 1 257 257,47 гривень та наявних у справі товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) поставлено відповідачу дизельне пальне на суму 6 270 981,89 гривень.

Для оплати нафтопродуктів (дизельного пального) за договором позивачем сформовано рахунки-фактури №СФ0003074 від 07.08.2024 року, №СФ0003140 від 10.08.2024 року, №СФ0003141 від 10.08.2024 року, №СФ0003142 від 10.08.2024 року.

Судом встановлено, що відповідачем у період з 08.08.2024 по 30.09.2024 перераховано на користь позивача згідно платіжних інструкцій № 1580 від 08.08.2024 - 143 876,80 гривень, №1607 від 09.08.2024 - 315 000,00 гривень, № 1619 від 12.08.2024 - 190 000,00 гривень, № 722 від 12.08.2024 - 100 000,00 гривень, № 728 від 13.08.2024 - 1 205 712,00 гривень, № 729 від 13.08.2024 - 241 000,00 гривень, № 1631 від 14.08.2024 - 177 000,00 гривень, № 734 від 14.08.2024 - 128 000,00 гривень, № 770 від 28.08.2024 року - 129 671,68 гривень, № 780 від 02.09.2024 року - 110 000,00 гривень, № 809 від 11.09.2024 року - 50 000,00 гривень, № 871 від 30.09.2024 року - 112 721,42 гривень, що загалом складає 2 902 981,90 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "Оплата за нафтопродукти зг. угоди № 732 від 25.07.2024".

Таким чином, поставку товару позивачем здійснено до отримання передоплати.

Відсутність заперечень відповідача щодо поставки товару до перерахування з його боку передоплати, прийняття такого товару згідно з видатковими накладними без будь-яких заперечень та зауважень підтверджує, що сторони погодили, що поставка товару здійснена до отримання передоплати.

При цьому суд зауважує, що здійснення позивачем поставки товару до фактичного отримання передоплати не змінює встановлені договором строки оплати поставленого товару за договором.

Водночас, якщо поставка товару відбулась до отримання передоплати і договором не передбачені інші строки оплати, покупець відповідно до вимог статті 692 ЦК України повинен здійснити оплату після приймання товару та товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки товар за видатковими накладними №РН-0004615 від 10.08.2024 на суму 1 223 463,94 гривень, №РН-0004616 від 10.08.2024 на суму 1 289 671,68 гривень, №РН-0004617 від 10.08.2024 на суму 1 257 257,47 гривень відповідач прийняв 10.08.2024, оплату вказаного товару ТОВ «Немирів нафтобаза» зобов`язане було здійснити до 11.08.2024, прострочення виконання грошового зобов`язання настало 12.08.2024.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Одним із аспектів змісту добросовісності є заборона суперечливої поведінки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) викладено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).

Застосовуючи принцип добросовісності та принцип заборони суперечливої поведінки, суд вважає, що фактичні дії відповідача з прийняття товару від позивача відповідно до видаткових накладних з посиланням на номер і дату договору без зауважень та заперечень, часткової оплати заборгованості за договором та видатковими накладними з призначенням платежу, яке містить посилання на спірний договір поставки свідчать про схвалення відповідачем обставин поставки товару за договором та вказаними видатковими накладними.

У листі № 99 від 04.10.2024 відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 3 367 999,99 гривень станом на 04.10.2024 та гарантував оплату наявної заборгованості за договором до 31.10.2024 у сумі 2 500 000,00 гривень, решту боргу в сумі 867 999,99 гривень в термін 2 тижні після реєстрації податкових накладних за серпень 2024 року, що знаходяться в статусі "реєстрація зупинена".

З урахуванням наведеного, твердження відповідача, що зобов`язання з оплати отриманого товару триває до закінченням строку договору - 31.12.2024 є безпідставними та суперечать його попереднім заявам щодо гарантування оплати заборгованості та визнання станом на 04.10.2024 заборгованості у розмірі 3 367 999,99 гривень, на які позивач обгрунтовано покладався як на прояв добросовісності та розумності щодо належного виконання умов договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Таким чином, твердження відповідача, що строк оплати заборгованості за поставлені нафтопродукти є триваючим до закінчення строку дії договору 31.12.2024 судом відхиляються, як такі, що не відповідають умовам договору та чинному законодавству, що регулюють спірні правовідносини.

Також судом відхиляються доводи представника відповідача про те, що виникнення заборгованості перед позивачем обумовлене нездійсненням розрахунків контрагентами ТОВ «Немирів нафтобаза», оскільки наведені обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення та/або невиконання договірних зобов`язань та є господарським ризиком відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Судом установлено, що з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, яку позивачем було зараховано у рахунок погашення існуючої заборгованості за попередні поставки товару у порядку черговості, заборгованість за видатковими накладними №РН-0004535 від 08.08.2024 року на суму 1 294 876,80 гривень та №РН-0004549 від 09.08.2024 року на суму 1 205 712,00 погашена відповідачем у повному обсязі.

Заборгованість за видатковою накладною №РН-0004615 від 10.08.2024 року у розмірі 1 223 463,94 гривень погашена відповідачем частково та станом на день подання позову до суду складала 821 070,84 гривень. З урахуванням здійсненої відповідачем після подання позову до суду часткової оплати (08.11.2024 у розмірі 268 000,00 гривень), заборгованість за видатковою накладною №РН-0004615 від 10.08.2024 року становить 553 070,84 гривень, доказів погашення вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.

Доказів оплати заборгованості за видатковими накладними №РН-0004616 від 10.08.2024 року на суму 1 289 671,68 гривень, №РН-0004617 від 10.08.2024 на суму 1 257 257,47 гривень матеріали справи не містять.

Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар за договором у розмірі 3 099 999,99 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 3 099 999,99 гривень.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 3 099 999,99 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних та 204 294,71 гривень пені.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Позивачем нараховано до стягнення інфляційні втрати у розмірі 75 062,40 гривень.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахуванням сум простроченої заборгованості, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 136 653,26 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 75 062,40 гривень.

Також позивачем нараховано до стягнення 3% річних у розмірі 23 572,48 гривень.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення 3 % річних, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума нарахованих 3% річних за визначений позивачем період у розмірі 23 572,48 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення 3 % річних у сумі 23 572,48 гривень є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 6.1. договору сторони погодили, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості за видатковими накладними від 10.08.2024 з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 12.08.2024 по 01.11.2024.

Загальна сума нарахованої позивачем пені становить 204 294,71 гривень.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем пеня за визначений ним період у розмірі 204 294,71 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення пені у сумі 204 294,71 гривень є обгрунтованою.

Визначаючись щодо підстав для стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, судом взято до уваги таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені та штрафу, що підлягають стягненню з боржника за прострочення виконання зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує, що інтереси позивача захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 204 294,71 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 102 147,36 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи викладене, суд не надає детальної відповіді на кожний аргумент та довід учасників справи, оскільки такі доводи та аргументи не впливають на висновки суду у цій справі.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 3 300 782,23 гривень, з яких 3 099 999,99 гривень основного боргу, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних, 102 147,36 гривень пені, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду із позовними вимогами щодо стягнення 3 670 929,58 гривень позивачем згідно платіжної інструкції № 3332 від 01.11.2024 сплачено судовий збір у розмірі 55 063,94 гривень.

Судом перевірено зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та встановлено, що 55 063,94 гривень судового збору сплаченого згідно платіжної інструкції № 3332 від 01.11.2024 зараховано на казначейський рахунок 01.11.2024. Наведене підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, становить - 3 402 929,58 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

23.01.2025 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "КТ Трейдінг" подано до суду заяву №б/н від 22.01.2025 (01-34/709/25 від 23.01.2025) про повернення судового збору.

За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 4 020,00 гривень (55 063,94 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 51 043,94 гривень (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог) підлягає поверненню платнику.

Враховуючи викладене, прийняття судом заяви про зменшення позовних вимог, заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "КТ Трейдінг" про повернення 4 020,00 гривень судового збору підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення судом суми пені витрати на судовий збір покладаються на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

При розподілі судових витрат зі сплати судового збору, судом враховано висновки щодо застосування статті 129 ГПК України (про розподіл судового збору), у справах, за результатами розгляду яких, суд зменшив розмір неустойки на підставі статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, у яких Верховним Судом зазначено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково з підстав зменшення судом пені, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 51 043,94 гривень покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів нафтобаза" (22800, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Немирів, вул. Польова, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24898750) на користь Приватного підприємства "КТ Трейдінг" (49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Лазаряна, будинок 22, ідентифікаційний код юридичної особи 45341629) 3 300 782,23 гривень (три мільйона триста тисяч сімсот вісімдесят дві гривні, 23 копійки), з яких 3 099 999,99 гривень основного боргу, 75 062,40 гривень інфляційних втрат, 23 572,48 гривень 3% річних, 102 147,36 гривень пені та 51 043,94 гривень (п`ятдесят одну тисячу сорок три гривні, 94 копійки) судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 102 147,35 гривень пені відмовити.

5. Клопотання представника позивача про повернення судового збору задовольнити.

6. Повернути з Державного бюджету України Приватному підприємству "КТ Трейдінг" (49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Лазаряна, будинок 22, ідентифікаційний код юридичної особи 45341629) судовий збір у розмірі 4 020,00 (чотири тисячі двадцять) гривень, сплачений згідно платіжної інструкції № 3332 від 01.11.2024.

7. Засвідчений гербовою печаткою суду примірник рішення є підставою для повернення Приватному підприємству "КТ Трейдінг" (49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Лазаряна, будинок 22, ідентифікаційний код юридичної особи 45341629) судового збору у розмірі 4 020,00 (чотири тисячі двадцять) гривень.

8. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, позивачу - завірений печаткою суду для повернення судового збору.

Повне рішення складено 03 лютого 2025 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.