Рішення

від 03.02.2025 по справі 906/1221/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1221/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІ-КОММ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНАР"

про стягнення 320380,92 грн.

Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІ-КОММ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНАР" про стягнення 320380,92 грн, з яких 216000,00 грн основного боргу, 75983,35 грн пені, 19216,77 грн інфляційних витрат та 9180,80 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №07/04 від 07.04.2023 в частині повної та своєчасної оплати продукції в порядку, визначеному п.2.4 цього договору (а.с.1-8, 9-12).

Ухвалою суду від 04.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам строки для подання передбачених ГПК України заяв по суті спору; зобов`язано позивача надати оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, для огляду судом, а також належним чином засвідчені копії рахунків, передбачених п.2.4 договору поставки №07/04 від 07.04.2023, та докази часткової оплати відповідачем продукції на суму 108000,00 грн, про що було зазначено у тексті позовної заяви.

11.12.2024 до суду на виконання вимог вказаної ухвали від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмових доказів від 05.12.2024 (з додатками), у якій останній також зазначив, що проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не заперечує (а.с.36-46).

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у встановлений ч.7 ст.252 ГПК України строк не надсилав.

Суд зауважує, що відповідач про відкриття провадження у справі №906/1221/24 повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали від 04.12.2024 за його місцезнаходженням та на офіційну адресу електронної пошти, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.28, 47-49).

Частиною 4 ст.13 ГПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (ч.4 ст.161 ГПК України).

З огляду на те, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі №906/1221/24 належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165, ч.5 ст.252 ГПК України.

Під час розгляду даної справи судом оглянуто оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та долучено до матеріалів справи копії платіжних інструкцій, подані позивачем із заявою від 05.12.2024.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

07.04.2023 між ТОВ "АГРІ-КОММ" (далі - постачальник, позивач) та ТОВ "ЗЕРНАР" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №07/04 (далі - договір) (а.с.16-18), згідно з п.п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - покупцеві продукцію, а покупець зобов`язується прийняти продукцію і сплатити за неї певну грошову суму згідно з умовами цього договору. Асортимент продукції: компактор 4 м.

Відповідно до п.2.2 договору, ціна продукції становить 324000,00 грн, в тому числі ПДВ 20%. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни продукції після її оплати та передачі не допускається.

Згідно з п.2.3 договору, сума договору складається з суми вартості видатково-прибуткових накладних, оформлених постачальником, на видачу продукції покупцю протягом дії цього договору.

У п.2.4 сторонами погоджено, що покупець оплачує продукцію, згідно виставлених рахунків, за попередньою домовленістю сторін покупець оплачує продукцію частково, щомісячно, до 15 числа кожного місяця, з дня заключення даного договору, на протязі 6 місяців, відповідно до таблиці: 15.04.2023 - 54000,00 грн; 15.05.2023 - 54000,00 грн; 15.06.2023 - 54000,00 грн; 15.07.2023 - 54000,00 грн; 15.08.2023 - 54000,00 грн; 15.09.2023 - 54000,00 грн.

За змістом п.п.3.1, 3.3 договору, продукція повинна бути передана покупцю на умовах EXW (склад постачальника) відповідно до правил Інкотермс 2020 до 15.05.2023. Передача продукції від постачальника покупцеві здійснюється за видатково-прибутковою накладною та оформленою покупцем відповідним чином довіреністю на одержання продукції.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що за порушення грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов`язань, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов`язань.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.9.6 договору).

На виконання умов вказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв товар - компактор 4 м у кількості 1 шт. на суму 324000,00 грн, у тому числі ПДВ - 54000,00грн, що підтверджується актом прийому-передачі від 24.05.2023, видатковою накладною №000000013 від 24.05.2023, товарно-транспортною накладною №24/05 від 24.05.2023 та довіреністю покупця на отримання товару №2 від 24.05.2023 (а.с.19-22).

У п.2 акта прийому-передачі від 24.05.2023 зазначено, що на момент передачі товару заборгованість покупця перед постачальником становить 216000,00 грн, яку останній зобов`язується погасити згідно таблиці оплат, погодженої сторонами в договорі поставки (а.с.19).

Факт часткової сплати відповідачем вартості отриманої продукції на загальну суму 108000,00 грн підтверджується платіжними інструкціями №53 від 05.05.2023, №58 від 10.05.2023, №62 від 11.05.2023, №63 від 12.05.2023, №67 від 17.05.2023, №68 від 18.05.2023, №69 від 22.05.2023, №70 від 23.05.2023 та карткою клієнта ТОВ "ЗЕРНАР" з 01.05.2023 по 30.11.2024 (а.с.37-44, 27).

Отже за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 216000,00 грн, на яку здійснено нарахування в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, а також пені відповідно до п.5.4 договору.

Позивач звертався до відповідача з вимогами про погашення боргу від 03.10.2023 та від 10.05.2024, факт надіслання яких підтверджується описом вкладення від 29.05.2024, фіскальним чеком від 29.05.2024 та поштовою накладною №1150903747213 від 29.05.2024, однак такі, незважаючи на їх отримання, залишено останнім без відповіді та задоволення (а.с.23-26, 45).

За наведених обставин, з метою захисту порушених майнових прав та інтересів позивач змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення з ТОВ "ЗЕРНАР" основного боргу в сумі 216000,00 грн, а також 75983,35 грн пені, 19216,77 грн інфляційних витрат та 9180,80 грн 3% річних.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст.ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки. Доказів розірвання вказаного договору чи визнання його недійсним у передбаченому чинним законодавством України порядку матеріали справи не містять, отже такий є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.526, 525 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору поставки №07/04 від 07.04.2023 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 324000,00 грн без будь-яких претензій щодо упаковки, кількості, асортименту та якості товару, строку поставки або будь яких інших зауважень щодо використання продукції чи порушення постачальником договірних зобов`язань.

За умовами договору (п.2.4), відповідач повинен був оплатити вартість товару шляхом розстрочення на шість платежів, щомісячно до 15 числа кожного місяця протягом шести місяців з дня укладення договору, попри те своєчасно та у повному обсязі за поставлений товар не розрахувався, здійснив часткову оплату на суму 108000,00 грн, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 216000,00 грн.

Доказів протилежного суду не представлено. Жодних обґрунтованих заперечень щодо наведених обставин відповідач не надав.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 13.10.2021 №923/1379/20).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

У даному випадку кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі надати пояснення та докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати переконливість поданих доказів та позицій у справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Натомість відповідач не представив суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, заявлених до нього вимог належним чином і в установленому законом порядку не спростував, доказів погашення заборгованості станом на час розгляду справи не надав.

Враховуючи викладене, беручи до уваги принцип змагальності сторін та стандарт переваги більш вагомих доказів, суд дійшов висновку, що позов в частині вимоги про стягнення з відповідача 216000,00 грн основного боргу є правомірним, обґрунтованим і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 19216,77 грн інфляційних втрат, 9180,80 грн 3% річних та 75983,35 грн пені суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України також передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Факт порушення відповідачем зобов`язання зі своєчасної та повної оплати товару підтверджено належними й допустимими доказами та відповідачем не спростовано.

Як зазначалось вище, у п.5.4 договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов`язань, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов`язань.

За загальним правилом, визначеним ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми.

Тож положення ч.6 ст.232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 року у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22.

За розрахунком, наведеним у позовній заяві, позивач нарахував відповідачу 75983,35 грн пені за період з 16.06.2023 до 16.06.2024 на загальну суму боргу 216000,00 грн (а.с.10-11), однак суд зауважує, що нарахування такого виду неустойки, як пеня має здійснюватись окремо щодо кожного простроченого зобов`язання, тобто у даному випадку окремо за кожним простроченим платежем, визначеним у графіку п.2.4 договору, починаючи з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання зі щомісячної оплати на суму 54000,00 грн мало бути виконано.

Враховуючи викладене і відображення у договорі умови про нарахування пені "за весь період прострочення виконання грошових зобов`язань", що виключає застосування приписів ч.6 ст.232 ГК України, нарахування пені слід здійснювати за період з 16.06.2023 до 16.06.2024 на суму 54000,00 грн, з 16.07.2023 до 16.06.2024 на суму 54000,00 грн, з 16.08.2023 до 16.06.2024 на суму 54000,00 грн, з 16.09.2023 до 16.06.2024 на суму 54000,00 грн.

Відповідно до п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360», суд встановив, що правомірним і обґрунтованим є нарахування відповідачу пені у розмірі 63064,78 грн, які підлягають стягненню з відповідача; у задоволенні вимоги про стягнення решти суми пені - 12918,57 грн слід відмовити як безпідставно нараховані.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок інфляційних втрат та 3% річних (а.с.11), суд встановив, що позивач здійснив нарахування за період з 16.06.2023 до 14.11.2024 на загальну суму боргу 216000,00 грн (а.с.10-11), допустивши таку ж помилку при визначенні періоду нарахування, які і при обчисленні пені. У даному випадку нарахування інфляційних втрат та 3% річних слід здійснювати за період з 16.06.2023 до 15.07.2023 на суму 54000,00 грн, з 16.07.2023 до 15.08.2023 на суму 108000,00 грн, з 16.08.2023 до 15.09.2023 на суму 162000,00 грн, з 16.09.2023 до 14.11.2024 на суму 216000,00 грн.

Отже, за розрахунком суду, правомірним та обґрунтованим є нарахування відповідачу інфляційних втрат у розмірі 22802,53 грн, тобто у розмірі більшому, ніж заявлено позивачем, та 3% річних у розмірі 8368,59 грн.

Оскільки у суду відсутні повноважень виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч.1 ст.14, ч.2 ст.237 ГПК України), суд погоджується із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат - 19216,77 грн, які підлягають стягненню з відповідача; поряд із цим вимогу про стягнення 3% річних слід задовольнити в сумі 8368,59 грн, а в решті - 812,21 грн відмовити як безпідставно нараховані.

Відповідач доказів відсутності правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат або власного контррозрахунку суду не надав.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України).

Докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст.76-79 ГПК України.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевстановлені обставини та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 216000,00 грн основного боргу, 19216,77 грн інфляційних втрат, 8368,59 грн 3% річних та 63064,78 грн пені; у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 812,21 грн 3% річних та 12918,57 грн пені відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивачем при поданні до суду даного позову в електронній формі через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС було сплачено судовий збір в сумі 4805,71 грн (320380,92 х 1,5%), згідно з платіжною інструкцією №5304 від 28.11.2024 (а.с.13), без застосування передбаченого ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто було внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У даному випадку сплаті підлягав судовий збір у розмірі 3844,57 грн (320380,92 х 1,5% х 0,8), у зв`язку з чим має місце переплата на суму 961,14 грн, яку позивач має право повернути з Державного бюджету України на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у разі подання відповідного клопотання.

Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що 07.01.2025 набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 №606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за №1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених ст.7 Закону України «Про судовий збір». З механізмом повернення судового збору можна ознайомитись за посиланням: https://zt.arbitr.gov.ua/sud5007/pres-centr/news/1737101/.

Поряд із тим, враховуючи приписи п.2 ч.1 ст.129 ГПК України та висновок суду про часткове задоволення позову, витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 3679,64 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, позивачем заявлено не було.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНАР" (вул. Козака, буд. 1, с. Берестовець, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11532, ідентифікаційний код 44514865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІ-КОММ" (вул. Кемського Сергія, буд. 1, м. Коростень, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11500, ідентифікаційний код 32173401) 216000,00 грн основного боргу, 19216,77 грн інфляційних втрат, 8368,59 грн 3% річних, 63064,78 грн пені та 3679,64 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

- позивачу (до ел.каб.);

2 - відповідачу (рек.) + на ел.пошту: ZERNAR@i.ua.