Рішення

від 21.01.2025 по справі 916/3754/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2025Справа № 916/3754/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І. при секретарі судового засідання Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-ФАРМА" (54020,пров.Корабелів, буд.2, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 38199357)

до Російської Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації (119991,вул. Житня, буд. 14, м.Москва, Російська Федерація)

про стягнення збитків 49 050 204,49 грн., що еквівалентно 1 257 781,40 дол.США

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІС-ФАРМА" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації (далі - відповідач) про стягнення збитків 49 050 204,49 грн., що еквівалентно 1 257 781,40 дол.США.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що через окупацію м. Херсон та Херсонської області та протиправні дії Російської Федерації, позивач фактично був позбавлений всієї матеріально-технічної бази, основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, доступу до приміщень, первинної документації, комп`ютерної техніки тощо, внаслідок чого позивач був змушений остаточно зупинити фактичне здійснення своєї господарської діяльності - роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

Також позивач зазначає, що після звільнення 11.11.2022 міста Херсона та інших районів Херсонської області результатами інвентаризації було встановлено нестачу на аптечних закладах позивача товару (лікарські засоби та вироби медичного призначення, супутні товари), майна (обладнання, меблі, холодильна техніка, орг-техніка, рекламних конструкцій, тощо) та готівкових грошових коштів в касових апаратах.

Позивач наголошує, що з метою визначення розміру реальних збитків, ТОВ "Альянс-Укрексперт" була проведена експертна незалежна оцінка розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації по визначеним аптекам, та відповідно до висновку оцінювача сума збитків становить 48 800 111,47 грн та еквівалентно 1 251 368,00 дол. США.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 06.11.2024.

На виковання викомог ухвали від 03.10.2024 позивачем надано оригінали перекладу ухвали Господарського суду міста Києва від 03.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 відкладено розгляд справи на 04.12.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 18.12.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу по суті на 21.01.2025.

В судовому засіданні 21.01.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги, а відповідач про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час засідання був повідомлений належним чином з огляду на наступне.

Зважаючи на те, що .gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду Росії, то суд приходить до висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу Російської Федерації, а відтак електронна пошта Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru була повідомлена Російською Федерацією в особі відповідного органу, а відтак є офіційною електронною поштою (адресою) Міністерства юстиції Російської Федерації.

Водночас, згідно підпункту 3.1. пункту 3 указу президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313 основними завданнями Міністерства юстиції Російської Федерації, є, серед іншого, забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах.

Так, переклад на російську мову ухвал по справі №916/3754/24 та позовної заяви з доданими до неї документами направлявся на електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача.

Частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства Російської Федерації в Україні зупинена, в той час як суду не відоме місцезнаходження інших дипломатичних представництв відповідача в Україні, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи №916/3754/24 та призначені в ній засідання.

Судом було здійснено направлення перекладу на російську ухвали від 03.10.2024 в Посольство Російської Федерації в Румунії та за інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що дана ухвала (поштове відправлення №RL066673550UA)

Проте, поштове відправлення повернулося до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 21.01.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п. 2 ч. 2 ст. 22).

У частині 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас, зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Між тим частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих конвенцій. Однак ці конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Наведене дає підстави для висновку, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21.11.2018 у справі № 2-о/381/134/16 Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №752/6366/16-ц, від 21.08.2018 у справі №428/8076/16-ц та від 06.06.2018 у справі №428/13977/16-ц.

У преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У преамбулі Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії російської федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації; відзначаючи, що дії російської федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" № 2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Отже, враховуючи ту обставину, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

В пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у цій справі, суд враховує таке:

- предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

Також суд відзначає, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Тобто суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, а навпаки, порушила всі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19.

Збитки (майнова шкода) - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (див. висновок щодо оцінки судом розрахунку збитків/шкоди, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер, тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіс-Фарма» (позивач) здійснює свою господарську діяльність на ринку роздрібної торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення, які розташовані на території м. Херсону та Херсонської області.

Через вторгнення у лютому 2022 року на територію України військ Російської Федерації, місто ""Херсон та значна частина території Херсонської області були окуповані ворожим військом, що призвело до обриву ланцюгів постачання товару, спроб окупантів підпорядкувати собі діяльність аптек з використанням тиску на персонал аптечних закладів, що спричинило масовий виїзд працівників Товариства на неокуповані території України і зробило неможливою подальшу роботу аптек Товариства у вказаному регіоні.

Від окупаційної "влади" на адресу Товариства почали надходити вимоги зареєструвати свою діяльність у так званих "органах влади" на окупованих територіях м. Херсону та Херсонської області та отримати тимчасові дозволи на здійснення господарської діяльності, інакше робота аптек буде припинена.

Так, наприклад, розпорядженням «Військово-цивільної адміністрації Херсонської області» від 23.05.2022 № 025-р, окупантами було постановлено ввести тимчасову адміністрацію по керуванню майном Позивача, та призначено тимчасового керуючого.

Все це супроводжувалось непоодинокими (але безрезультатними) випадками психологічного тиску окупантів та їх посібників на керівництво Позивача, персонал аптек, з метою схилити їх на співпрацю, яка полягає у торгівлі російськими фармацевтичними товарами, з обов`язковою умовою, що вигодонабувачами такої діяльності мають бути виключно представники окупантів.

Через окупацію м. Херсон та Херсонської області, протиправні дії військ Російської Федерації та їх посібників, Позивач фактично був позбавлений всієї матеріально-технічної бази, основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, доступу до приміщень, первинної документації, комп`ютерної техніки тощо, внаслідок чого, Товариство було вимушено остаточно зупинити фактичне здійснення своєї господарської діяльності - роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

Отримання прибутку від роздрібної торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення і супутніми товарами припинилось.

В результаті, було втрачено контроль за всіма аптечними закладами Товариства, загальна сума матеріальних збитків складається з вартості товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, обладнання, оргтехніки, меблів, зовнішніх та внутрішніх рекламних конструкцій, оздоблення приміщень, ремонтних робіт (які були зроблені на початку воєнних дій), по наступним аптечним закладам: Аптека № 1, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, 10 прим. № 1-4; Аптека № 2, м. Херсон, вул. Миру, 10; Аптека № 3, м. Херсон, вул. Кулика І., 139/4; Аптека № 4, м. Херсон, пр-т. 200 років Херсона, 30; Аптека № 5, м. Херсон, вул. Святих Кирила та Мефодія, 15/2; Аптека № 6, м. Херсон, пр-т. 200 років Херсону, 9; Аптека № 7, м. Херсон, Миколаївське шосе, 13; Аптека № 8, м. Херсон, вул. Кулика I., 133; Аптека № 9, м. Херсон, вул. Покришева, 49; Аптека № 10, м. Херсон, вул. Стрітенська, 21; Аптека № 11, м. Херсон, вул. Потьомкінська, 40/10; Аптека № 12, м. Херсон, пр. 200 років Херсону, 16; Аптека № 13, м. Херсон, пр. Будівельників, 6; Аптека № 14, м. Херсон, вул. Шенгелія, 11-А; Аптека № 17, м. Херсон, вул. Маяковського, 3; Аптека № 18, м. Херсон, вул. 49 Гвардейської Херсонської дивізії, 10; Аптека № 19, м. Херсон, вул. Лавреньова, 9; Аптека № 22, м. Херсон, бул. Мирний, 3; Аптека № 26, м. Херсон, пр. Святих Кирила та Мефодія, 23; Аптека № 29, м. Херсон, вул. Комкова, 73-А; Аптека № 30, м. Херсон, вул. Покришева, 51; Аптека № 31, м. Херсон, вул. Суворова, 30; Аптека № 32, м. Херсон, вул. Земенгофа Людвіка, 1, корп. 2; Аптека № 33, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, 22-А; Аптека № 34, м. Херсон, пр. Будівельників, 3; Аптека № 35, м. Херсон, вул. Університетська, 157; Аптека № 36, м. Херсон, пр. 200 річчя Херсона, 2; Аптека № 37, м. Херсон, бул. Мирний, 3; Аптека № 39, м. Херсон, пр. 200 річчя Херсона, 24-Г; Аптека № 40, м. Херсон, пр. 200 річчя Херсона, 15; Аптека № 41, м. Херсон, вул. Кошового спуску, 5; Аптека № 42, м. Херсон, пр. 200 річчя Херсона, 30; Аптека № 43, м. Херсон, вул. Патона Євгена, 8; Аптека № 44, м. Херсон, вул. Олеся Гончара, 7; Аптека № 46, м. Херсон, вул. I.Кулика, 139/4; Аптека № 47, м. Херсон, вул. Університетська, 157; Аптека X» 48, м. Херсон, бул. Мирний, 5; Аптека № 52, м. Херсон, вул. Маяковського, 4.

Всі зазначені аптечні заклади розміщувались в нежитлових приміщеннях на підставі відповідних договорів оренди/суборенди.

Є загально відомим фактом, що 11 листопада 2022 року відбулось звільнення Збройними силами України міста Херсона та інших районів Херсонської області та частини Миколаївської області на правому березі Дніпра, тоді як збройні сили РФ відійшли на лівий берег річки.

Після деокупації міста Херсон та отримання доступ до приміщень 38 аптек, після проведення обстеження приміщень аптек на предмет можливого їх замінування, з метою визначення розміру збитків, Товариством була проведена інвентаризація товару (лікарські ж засоби, та вироби медичного призначення, супутні товари), майна (товарно-матеріальних цінностей обладнання, меблі, холодильна техніка, орг-техніка, рекламних конструкцій, тощо), готівкових грошових коштів станом на 01.02.2023.

Результати огляду приміщень та інвентаризації товарно-матеріальних цінностей довели, що під час окупації та відступу окупанти та їх посібники вдалися до масового викрадання та навмисного пошкодження майна Позивача, а саме: товар (лікарські засоби, та вироби медичного призначення, супутні товари) викрадено, майно (товарно-матеріальних цінностей: обладнання, меблі, холодильна техніка, орг-техніка, рекламних конструкцій, тощо) знищено/викрадено, готівкові грошові кошти розграбовані.

Результатами інвентаризації, було встановлено нестачу на аптечних закладах Позивача товару (лікарські засоби, та вироби медичного призначення, супутні товари), майна (обладнання, меблі, холодильна техніка, орг-техніка, рекламних конструкцій, тощо) та готівкових грошових коштів в касових апаратах.

Таким чином, за даними інвентаризації, що була проведена Позивачем, нестача на вищезазначених 38 аптечних закладах склала 36 635 210,65 грн, а саме: - Товар (лікарські засоби та вироби медичного призначення, супутні товари) становить на загальну суму 28 986 744,06 грн (сума визначена виходячи з закупівельної вартості товару, згідно прибуткових накладних постачальників); - Майно (обладнання/ рекламні конструкції) становить на загальну суму 7 398 373,59 грн (визначено вартість без ПДВ виходячи з первинних документів, що засвідчують закупівельну ціну такого майна); -Готівкові грошові кошти становить на загальну суму 250 093,00 грн.

З метою встановлення причинно - наслідкового зв`язку спричинення матеріальної шкоди внаслідок протиправних дій Відповідача та притягнення відповідальних осіб до кримінальної відповідальності, Позивач звернувся із відповідною заявою про порушення кримінального провадження до правоохоронних органів до ГУНП в Миколаївській області із заявою про порушення кримінального провадження від 24.05.2022 року, пізніше надало уточнюючу заяву від 20.07.2022 р., де зазначило перелік аптек по яким втрачено контроль, та орієнтовну загальну суму матеріальних збитків. В даній заяві Позивач зазначив, що ним було втрачено контроль за всіма аптечними закладами Товариства, загальна сума матеріальних збитків складається з вартості товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, обладнання, оргтехніки, меблів, зовнішніх та внутрішніх рекламних конструкцій, оздоблення приміщень, ремонтних робіт (які були зроблені на початку воєнних дій).

За вказаним у заяві від 24.05.2022 р. фактами Слідчим відділом УСБУ в Миколаївській області розпочалось кримінальне провадження № 22022150000000650 від 27.05.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Витяг з Єдиного реєстру досудового розслідування по Кримінальному провадженню № 22022150000000650. Відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326, ТОВ «АЛЬЯНС-УКРЕКСПЕРТ» за завданням Позивача була проведена експертна незалежна оцінка розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації по зазначеним аптекам. В результаті проведеної експертної незалежної оцінки, оцінювачем ТОВ «АЛЬЯНС-УКРЕКСПЕРТ» Негодою Я.П. визначений розмір завданих Відповідачем Збитків Позивачу по 38 аптекам, розташованим у м. Херсоні.

Загальна сума збитку, завданого Відповідачем майну Позивача внаслідок неспровокованої військової агресії, згідно висновку оцінювача Негоди Я.П. про ринкову вартість об`єкту оцінки від 15.07.2024 становить 48 800 111,47 грн. (без ПДВ), та еквівалентно 1 251 368,00 дол. США.

Детальний розрахунок, обґрунтування загального розміру збитків визначений оцінювачем (ТОВ «АЛЬЯНС-УКРЕКСПЕРТ») наведено у Звіті про оцінку збитків, станом на 01.04.2024.

При цьому, слід звернути увагу, що у звіті оцінювача не враховані втрачені грошові кошти, що знаходились в касах аптек, які були захоплені військами Відповідача та їх посібниками в ході окупації міста Херсону.

Таким чином, загальна сума збитків, завданих Позивачу внаслідок неспровокованої військової агресії Відповідача складає: 48 800 111,47 грн. (збиток завданий майну) + 250 093,02 грн. = 49 050 204,49 грн., що еквівалентно 1 257 781,40 доларів США на дату 01.04.2024 за офіційним курсом НБУ (1 долар США 38,9974 грн).

Внаслідок вищезазначених протиправних дій Відповідача, ТОВ "АВІС-ФАРМА " в період з 24.05.2022 по 01.04.2024 завдано матеріальних збитків на загальну суму 49 050 М4,49 (сорок дев`ять мільйонів п`ятдесят тисяч двісті чотири) гривні 49 коп., що еквівалентно 1 257 781,40 дол. США на дату 01.04.2024 за офіційним курсом НБУ.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).

Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює в`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності або права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, ж резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та кордонне переміщення валютних цінностей. Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні ви (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Таким чином, суд прийов до висновку, вимога позивача про стягнення шкоди у гривні з вказанням еквівалента в доларах США відповідає матеріальному закону, а обраний ним спосіб судового захисту у вигляді відшкодування шкоди з еквівалентом у іноземній валюті відповідає цивільному законодавству та є ефективним.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 4 пункту 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», також на відповідача покладаються витрати на проведення експертизи в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації (119991, вул. Житня, буд. 14, м.Москва, Російська Федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-ФАРМА" (54020, пров.Корабелів, буд.2, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 38199357) 49 050 204 (сорок дев`ять мільйонів п`ятдесят тисяч двісті чотири) грн 49 коп збитків, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 1 257 781 (один мільйон двісті п`ятдесят сім тисяч сімсот вісімдесят один ) доларів США (USA) 40 центів, та 570 000 (п`ятсот сімдесят тисяч) грн 00 коп витрат на проведення оцінки.

3. Стягнути з Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації (119991,вул. Житня, буд. 14, м.Москва, Російська Федерація) в дохід держави України 735 753 (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот п`ятдесят три) грн. 07 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складено 31.01.2025.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА