Рішення

від 03.02.2025 по справі 910/7600/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.02.2025Справа № 910/7600/24

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Звенигородської окружної прокуратури (20202, Черкаська область, місто Звенигородка, вулиця Софії Терещенко, будинок 40а) в інтересах держави в особі Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації (18001, місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 185) доПриватного підприємства "Нафтоагросервіс" (04123, місто Київ, вулиця Світлицького, будинок 35, приміщення 108/4, офіс 1)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державний навчальний заклад "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" (20202, Черкаська обл., Звенигородський р-н, місто Звенигородка, вулиця О.Кошиця, будинок 38)провизнання недійсними додаткових угод та стягнення 25 135 грн 69 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.06.2024 до Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації з вимогами до Приватного підприємства "Нафтоагросервіс" про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 02.10.2023, № 2 від 17.10.2023 та № 3 від 01.11.2023 до договору від 18.09.2023 № 87 про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 та про стягнення 25 135 грн 69 коп. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткові угоди № 1 від 02.10.2023, № 2 від 17.10.2023 та № 3 від 01.11.2023 до договору від 18.09.2023 № 87 про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100, укладені між Державним навчальним закладом "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" та Приватним підприємством "Нафтоагросервіс" з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель, зокрема частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними, та як наслідок, з огляду на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної поставки товару, позивачем нараховано 25 135 грн 69 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 відкрито провадження у справі № 910/7600/24, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, а також залучено до участі в розгляді справи Державний навчальний заклад "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

02.07.2024до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Станом на 03.02.2025 відповідачем вимог ухвали суду від 24.06.2024, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 25.06.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне підприємство "Нафтоагросервіс" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.09.2023 між Державним навчальним закладом "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" (третя особа у справі, покупець за договором) та Приватним підприємством "Нафтоагросервіс" (відповідача у справі, продавець за договором) було укладено договір № 87, умовами якого передбачено, що постачальник на умовах нього договору здійснює продаж замовнику вугілля кам`яне марки ДГ 13-100 в кількості 96 тонн.

Згідно з пунктом 1.2. договору замовник зобов`язується здійснити оплату вартості товару згідно накладної. Постачальник зобов`язується видати та передати у власність, повне господарське відання замовника товар. Сума договору складає 633 600 грн 00 грн. в т.ч. ПДВ 105 600 грн 00 коп.

У відповідності до пункту 3.1. договору товар повинен бути повністю виданий замовнику. Доставка здійснюється та рахунок постачальника. Строк (термін) поставки (передачі) товару: протягом 2023 року, але не пізніше 01 жовтня 2023року і протягом 10 днів з дат и отримання заявки постачальником від замовника.) Місце поставки (передачі) товару: вугілля кам`яне марки ДГ (13-100) за адресою Замовника: Україна, Черкаська область, Звенигородський р-и., м. Звенигородка , вул. О.Кошиця, 38.

Відповідно до пункту 4.1 договору ціна, що вказується постачальником за поставлені товари згідно з договором не повинна бути більшою від ціни діючої на ринку продажу на момент закупівлі товару.

Не можуть здійснюватися ніякі зміни або модифікації умов договору, за винятком виконаних шляхом письмового доповнення, підписаного сторонами (пункт 4.2. договору ).

Згідно з пунктом 5.1 договору даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2023.

Пунктом 6.2. договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на кожен день прострочення.

Додатковою угодою від 02.10.2023 № 1 до договору від 18.09.2023 № 87 пункт 3.1. договору викладено в новій редакції: строк (термін) поставки (передачі) товару: протягом 2023 року, але не пізніше 15.10.2023 (протягом 10 днів з дати отримання заявки постачальником від замовника). Інші умови договору залишені без змін. Додаткова угода укладена у зв`язку із виникненням об`єктивних обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань в строки, передбачені Договором, обстріл складу, з якого відбувається поставка товару.

Додатковою угодою від 17.10.2023 № 2 до договору від 18.09.2023 № 87 пункт 3.1. договору викладено в новій редакції: строк (термін) поставки (передачі) товару: протягом 2023 року, але не пізніше 31.10.2023 (протягом 10 днів з дати отримання заявки постачальником від замовника). Інші умови договору залишені без змін. Додаткова угода укладена у зв`язку із виникненням об`єктивних обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань в строки, передбачені Договором, обстріл складу, з якого відбувається поставка товару.

Додатковою угодою від 01.11.2023 № 3 до договору від 18.09.2023 № 87 пункт 3.1. договору викладено в новій редакції: строк (термін) поставки (передачі) товару: протягом 2023 року, але не пізніше 10.11.2023 (протягом 10 днів з дати отримання заявки постачальником від замовника). Інші умови договору залишені без змін. Додаткова угода укладена у зв`язку із виникненням об`єктивних обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань в строки, передбачені Договором, обстріл складу, з якого відбувається поставка товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору продавцемвідповідно до акту прийму-передачі та видаткової накладної від 10.11.2023 № 137 був поставлений товар на загальну суму 633 600 грн 00 коп., а покупцем, відповідно до платіжних інструкцій від 14.11.2023 № 170 та від 27.11.2023 № 237, проведено оплату товару.

Прокурор зазначає, що відповідач ініціював та уклав додаткові угоди № 1, № 2, № 3 про зміну терміну поставки товару за відсутності на те підстав, визначених пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому додаткові угоди до договору укладено всупереч вказаній нормі та підлягають визнанню недійсними. Крім того, з огляду на недійсність додаткових угод, прокурором заявлено вимоги про стягнення з відповідача 25 135 грн 69 коп. пені, нарахованої за період прострочення поставки товару з 02.10.2023 по 09.11.2023.

Оцінюючи подані прокурором докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора є такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначила, що бездіяльність Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації в частині невизнання недійсними додаткових угод до договору та не стягнення з постачальника до бюджету штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за договором у розмірі 25 135 грн 69 коп. впродовж майже року негативно впливає на дохідну частину міського бюджету, що порушує економічні інтереси держави та беззаперечно становить суспільний або публічний інтерес, що повинен захищатися державою (рішення ЕСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004), а невжиття органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, заходів щодо повернення коштів до бюджету такому суспільному інтересу не відповідає, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Звенигородською окружною прокуратурою 26.01.2024 скеровано лист до Державного навчального закладу "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у відповідь Державний навчальний заклад "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" направило лист від 06.02.2024 № 86, в якому зазначає, що з відповідним позовом про визнання укладених додаткових угод недійсними та застосування відповідних штрафних санкцій не зверталося у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень.

Також, окружною прокуратурою 29.03.2024 скеровано лист до Міністерства освіти і науки України в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо виявлених порушень під час даної закупівлі та необхідності вжити заходів щодо визнання укладених додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання. У відповідь Міністерство освіти і науки України направило лист від 03.04.2024 № 1/5724-24, в якому зазначає, що заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства, не вживало та просить, у разі наявності підстав, вжити заходів на захист інтересів держави.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частин 1, 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система органів місцевого самоврядування включає в себе, зокрема, й виконавчі органі сільської, селищної, міської ради.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (частинами 1, 2 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначені власні (самоврядні) та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 831-р «Питання управління державним закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки» (із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 № 994-р) до завершення процедури передачі з державної у комунальну власність підпорядкованих Міністерству освіти і науки державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти обласним і Київській міській держадміністраціям передано для тимчасового виконання окремі повноваження, зокрема, оперативне управління майном закладів освіти, здійснення матеріально-технічного і фінансового забезпечення закладів освіти, аналізу та контролю за провадженням їх фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до пункт 1 Положення про Управлінням освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації, затвердженого Розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 15.09.2023 № 532, Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Управління) є структурним підрозділом Черкаської обласної державної адміністрації (далі - облдержадміністрація), що утворюється головою облдержадміністрації. Управління підпорядковане голові облдержадміністрації, а також підзвітне та підконтрольне Міністерству освіти і науки України.

Згідно з пунктом 4 Положення про Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації одним із основних завдань, покладених на Управління, є здійснення матеріально-технічного та фінансового забезпечення закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти державної форми власності та закладів освіти спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області, аналіз та контроль за провадженням їх фінансово господарської діяльності.

Виходячи з викладеного, суд погоджується з аргументами прокурора, що Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, які виникли власних (самоврядних) повноважень Управління як виконавчого органу Чернівецької міської ради щодо управління закладами освіти Чернівецької територіальної громади, здійснення їх матеріального-технічного забезпечення, що відповідає компетенції Управління, як виконавчого органу ради відповідно до підпункту 1 пункту а) частина 1 статті 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсною додаткової угоди.

Так, звертаючись з позовом у даній справі, прокурор зазначив, що оспорюваний правочин укладено всупереч вимогам пункту 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки не було підстав, визначених вказаною нормою, для внесення додатковою угодою змін до договору про продовження строку виконання зобов`язань з поставки товару.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, оскільки факт укладення договору, за загальним правилом, пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних.

Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

Так, істотною умовою договору у всіх без винятку випадках є умова про предмет договору.

Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду.

Крім того істотними умовами є будь які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь якої сторони. Тобто такі умови, при відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.

У частині 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Тобто, вказана норма визначає, що предмет, ціна та строк дії договору є істотними умовами, які сторони повинні погодити при укладенні договору. Тобто, це правило є загальним у всіх без винятків випадках.

Судом встановлено, що за наслідками проведення відкритих торгів, 18.09.2023 між Державним навчальним закладом "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" та Приватним підприємством "Нафтоагросервіс" було укладено договір № 87.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Із вищенаведеного та системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що у даному випадку визначена сторонами у договорі така умова як строк поставки товару є істотною умовою договору про закупівлю.

Згідно з частиною першою1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами 3, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові та економічні засади здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг визначені Законом України "Про публічні закупівлі", норми якого є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Так, особливості укладання договору про закупівлю та внесення змін до нього врегульовано у статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яка містить загальне правило, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (пункт 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Вказана норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (див. постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).

Отже, під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов`язань (строк поставки товару) шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

Як зазначалось вище, у позовній заяві прокурор зазначав про те, що не існувало підстав, визначених пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" для внесення додатковою угодою змін до договору про продовження строку виконання зобов`язань з поставки товару. Тому оспорюваний правочин укладено всупереч вказаній нормі та підлягає визнанню недійсним.

Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач був обізнаний і погодився з істотними умовами договору, у тому числі зі строком поставки предмету закупівлі. Строк поставки товару визначено сторонами у пункті 3.1 договору - не пізніше 01.10.2023.

Відповідно до пункту 4.2 договору не можуть здійснюватися ніякі зміни або модифікації умов договору, за винятком виконаних шляхом письмового доповнення, підписаного сторонами.

Отже, зазначене свідчить про те, що зміст укладеного сторонами договору від 18.09.2023 № 87 становлять умови договору, визначені угодою його сторін - Державного навчального закладу "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" та Приватного підприємства "Нафтоагросервіс" спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарського зобов`язання щодо поставки вугілля кам`яного, придбаних за бюджетні кошти, як погоджені сторонами (наприклад, найменування, види та обсяги товару, вимоги до якості, строк та місце поставки), так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (предмет, ціна та строк дії договору), і його було укладено в результаті досягнення між сторонами у передбаченому законом порядку та формі згоди щодо усіх його істотних умов, визначених тендерною документацією.

Тобто умова договору щодо строку поставки (до 01.10.2023) є істотною умовою цього договору в силу статті 638 Цивільного кодексу України внаслідок досягнення згоди між сторонами договору за заявою однієї із сторін, з якою відповідач повністю погодився і гарантував виконання цієї істотної умови договору без будь-яких застережень та умов.

Із змісту листів відповідача щодо зміни строку поставки та змісту укладених сторонами додаткових угод, вбачається, що зміни в договір щодо продовження строку поставки товару внесено на підставі пункту 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку із виникненням об`єктивних обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язання в строки передбачені договором, а саме: обстріл складу підприємства відповідача у м. Курахово внаслідок агресії російської федерації, з якого забезпечується поставка вугілля кам`яного до замовника.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили.

Відповідачем не надано суду будь-яких обґрунтованих, документально підтверджених об`єктивних обставин для продовження строку поставки товару за договором на дату укладання оспорюваних додаткових угод.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що укладення додаткових угод № 1 від 02.10.2023, № 2 від 17.10.2023 та № 3 від 01.11.2023 про продовження строку поставки товару здійснено без належно обґрунтованого документального підтвердження виникнення об`єктивних обставин, що спричинили необхідність продовження строку поставки товару, у тому числі дії непереборної сили, в порушення норм статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та положень пунктів 3.1, 4.2 договору, не відповідає також вимогам тендерної документації.

Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо визнання додаткових угод № 1 від 02.10.2023, № 2 від 17.10.2023 та № 3 від 01.11.2023 до договору від 18.09.2023 № 87 недійсною в силу частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 25 135 грн 69 коп. пені, нарахованої за період прострочення поставки товару з 02.10.2023 по 09.11.2023, за несвоєчасну поставку товару суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті згідно 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.2. договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на кожен день прострочення.

Отже, відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем було порушено терміни виконання робіт за договором, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 6.2 договору.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що розмір штрафу та пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 25 135 грн 69 коп. пені, нарахованої за період прострочення поставки товару з 02.10.2023 по 09.11.2023, за порушення строків поставки товару, визнаються судом обґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 02.10.2023 до договору від 18.09.2023 № 87, укладену між Державним навчальним закладом "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" та Приватним підприємством "Нафтоагросервіс"

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 17.10.2023 до договору від 18.09.2023 № 87, укладену між Державним навчальним закладом "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" та Приватним підприємством "Нафтоагросервіс".

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 01.11.2023 до договору від 18.09.2023 № 87, укладену між Державним навчальним закладом "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" та Приватним підприємством "Нафтоагросервіс".

5. Стягнути з Приватного підприємства "Нафтоагросервіс" (04123, місто Київ, вулиця Світлицького, будинок 35, офіс 1, ідентифікаційний код 32872463) на користь Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації (18001, місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 185, ідентифікаційний код 02141265) пеню в розмірі 25 135 (двадцять п`ять тисяч сто тридцять п`ять) грн 69 коп.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Нафтоагросервіс" (04123, місто Київ, вулиця Світлицького, будинок 35, офіс 1, ідентифікаційний код 32872463) на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 286, ідентифікаційний код 02911119) витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 689 (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн 60 коп.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н. Плотницька