Рішення

від 03.02.2025 по справі 911/3021/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/3021/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Море Суші»

до фізичної особи-підприємця Серобяна Вардана

про стягнення заборгованості,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

06 листопада 2024 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Море Суші» (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця Серобяна Вардана (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору поставки №643 від 15.03.2024 року.

Ухвалою суду від 11.11.2024 року позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Море Суші» залишена без руху, на підставі ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

14 листопада 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу роз`яснено, що в строк до 19.12.2024 року він має право надіслати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

На відповідача, як фізичну особу-підприємця, відповідно до положень ст. 4, п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", покладений обов`язок зазначати відомості про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем), які, відповідно до положень ст. 10 цього Закону, вважаються достовірними і можуть бути використані для отримання поштових відправлень особою, яка повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень, відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження в справі, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.11.2024 року направлена рекомендованим листом із повідомленням про вручення за зареєстрованим місцем проживання (перебування) відповідача, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 09721, Київська область, Обухівський район, село Олексіївка, вулиця Центральна, будинок 2. Поштове відправлення №0600985315440 не було вручене відповідачу, у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою, що підтверджується копією повернутого поштового конверту, долученою до матеріалів справи.

Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, зокрема, суду.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 19.11.2024 року внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 листопада 2024 року.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

15 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Море Суші» (далі - позивач) та фізичною особою-підприємцем Серобяном Варданом (далі - відповідач) був укладений договір поставки №643 (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач зобов`язувався поставити, а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 2.3. договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються згідно рахунку фактури протягом 7 (семи) календарних днів з моменту поставки товару позивачем.

Відповідно до п. 3.5. договору, датою постачання вважається дата яка зазначено_у відповідних супровідних документах (видаткові накладні. специфікації, товарно-транспортні накладні тощо).

Згідно з п. 9.1. договору, первинний строк дії договору встановлюється як 1 (один) рік від дати підписання його сторонами. Договір автоматично продовжується на кожен наступний строк в один рік, поки одна сторона, не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення поточного строку договору, не надішле інший стороні письмове повідомлення про небажання продовжувати дію договору.

За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 9 770,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №1987 від 11.04.2024 року, копія якої долучена до матеріалів справи, який відповідач оплатив частково.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 5 273,87 грн. боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 6.1.2. договору, позивач має право отримати оплату вартості поставленого товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (абз. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на суму 9 770,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №1987 від 11.04.2024 року, який відповідач оплатив частково, в сумі 4 469,53 грн.

Частиною 5 ст. ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як зазначалось вище, згідно з п. 2.3. договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються згідно рахунку фактури протягом 7 (семи) календарних днів з моменту поставки товару позивачем.

Разом з цим, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку.

Ця правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі №910/32579/15, від 22.05.2018 року в справі №923/712/17, від 21.01.2019 року в справі №925/2028/15, від 02.07.2019 року в справі №918/537/18, від 29.08.2019 року в справі №905/2245/17, від 26.02.2020 року в справі №915/400/18, від 29.04.2020 року в справі №915/641/19.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем або спростовували доводи представника позивача, представник відповідача суду не подав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5 273,87 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім цього, представник позивача просив суд стягнути з відповідача 1054,77 грн. штрафу та 751,89 грн. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Так, штраф застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар більше ніж на 10 (десять) календарних днів відповідач сплачує штраф в розмірі 20 % від суми заборгованості.

Оскільки прострочення оплати товару відповідачем становить більше 10 днів, стягненню підлягає штраф у сумі 1 054,77 грн.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що за прострочення оплати товару, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як зазначалось вище, згідно з п. 9.1. договору, первинний строк дії договору встановлюється як 1 (один) рік від дати підписання його сторонами. Договір автоматично продовжується на кожен наступний строк в один рік, поки одна сторона, не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення поточного строку договору, не надішле інший стороні письмове повідомлення про небажання продовжувати дію договору.

Господарський суд під час вирішення спору з`ясовує обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості (постанови Верховного Суду від 14.01.2021 року в справі №922/2216/18 та від 05.03.2018 року в справі №910/1389/18).

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості з 19 квітня 2024 року до 18 жовтня 2024 року, суму боргу в розмірі 5 273,87 грн., облікову ставку Національного банку України, що в період з 19 квітня 2024 року до 25 квітня 2024 року становила 14,50 %, в період з 26 квітня 2024 року до 13 червня 2024 року становила 13,50 %, а в період з 14 червня 2024 року до 18 жовтня 2024 року становила 13,00 %, складає 695,69 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 85,59 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 262,72 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Так, три процентів річних, враховуючи період заборгованості з 19 квітня 2024 року до 02 листопада 2024 року, що складає 198 днів, суму боргу в розмірі 5 273,87 грн., становлять 85,59 грн., які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції:

- враховуючи період заборгованості з 19 квітня 2024 року до 02 листопада 2024 року, суму боргу в розмірі 5 273,87 грн., індекси інфляції: у травні 2024 року - 100,6%; у червні 2024 року - 102,2%; у липні 2024 року - 100,0%; у серпні 2024 року - 100,6%; у вересні 2024 року - 101,5%; у жовтні 2024 року - 101,8%, складає 362,38 грн. (за розрахунком суду).

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 262,72 грн., тому стягненню підлягає саме ця сума.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 7 000,00 грн.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цій справі представник позивача подав копії: договору №09/22 про надання правової допомоги від 20 травня 2022 року; додаток №2 до договору №09/22 про надання правової допомоги від 20.05.2022 р.; рахунок №38 від 30.10.2024 року; платіжної інструкції №3330 від 31.10.2024 року, на суму 7 000,00 грн., та акту приймання-передачі про наданих правової допомоги, згідно договору №09/22 від 20.05.2022 року від 31.10.2024 року.

Судом встановлено, що 20 травня 2022 року між позивачем та адвокатом Шевчуком Дмитром Ігоровичем (далі - адвокат) був укладений договір №09/22 про надання правової допомоги (далі - договір №09/22), відповідно до умов якого, адвокат зобов`язувався надавати позивачу консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені позивачем; надавати позивачу правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), а також представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах, а позивач зобов`язувався сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання.

На підтвердження факту надання адвокатом позивачу правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється позивачу (п. 2.4. договору №09/22).

Згідно з п. 4.2. договору №09/22, позивач на протязі п`яти календарних днів з моменту завершення календарного місяця в якому надані послуги зобов`язаний оплатити надані послуги на підставі виставленого адвокатом рахунку.

Відповідно до п. 7.1. договору №09/22, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 р.

Згідно з додатком №2 до договору №09/22 про надання правової допомоги від 20 травня 2022 р., адвокат та позивач домовились про обсяг послуг, які надаватимуться адвокатом позивачу, зокрема: адвокат надає клієнтові правову (правничу) допомогу у справі за позовом позивача до відповідача про стягнення заборгованості за поставлений товар; вартість послуг адвоката склала 7 000,00 грн.

Факт оплати наданих позивачем послуг з правової (правничої) допомоги в справі підтверджується платіжною інструкцією №3330 від 31.10.2024 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що представник позивача під час надання правової допомоги позивачу в цій справі підготував позовну заяву. Водночас, ціна за написання цієї позовної заяви є завищеною, у порівнянні з середніми ринковими цінами на такі послуги.

Відтак, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, ціну позову та обставини цієї справи, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст, 55, 124 Конституції України, ст. 4, ч. 1 ст. 7, п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 7 ст. 179, ч. ч. 1, 2, 3, 5, 7 ст. 180, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 2 ст. 264, ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 531, ст. 549, ч. 2 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 692, ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ст. 19, п. 2 ч. 2 ст. 46, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 5 ст. 75, ч. 1 ст. 123, ст. 126, ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, п. 2 ч. 6, ч. 11 ст. 242, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «Море Суші» до фізичної особи-підприємця Серобяна Вардана про стягнення заборгованості.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Серобяна Вардана ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Море Суші» (08132, Київська область, Бучанський район, місто Вишневе, буд. 19, ідентифікаційний код 41095221) 5 273,87 грн. (п`ять тисяч двісті сімдесят три грн. 87 коп.) основного боргу; 695,69 грн. (шістсот дев`яносто п`ять грн. 69 коп.) пені; 1 054,77 грн. (одну тисячу п`ятдесят чотири грн. 77 коп.) штрафу; 85,59 грн. (вісімдесят п`ять грн. 59 коп.) трьох процентів річних; 262,72 грн. (двісті шістдесят дві грн. 72 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 4 962,17 грн. (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві грн. 17 коп.) витрат на професійну правничу допомогу та 3 005,09 грн. (три тисячі п`ять грн. 09 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 03.02.2025 року

Суддя С. Грабець