Рішення

від 03.02.2025 по справі 917/777/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2025 р. Справа № 917/777/20(917/1986/24)

Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019", 36008, м. Полтава, вул. Шосе Харківське, 4/15, каб. 44, код ЄДРПОУ 42897039

до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 36039, м. Полтава, вул. Чорновола, 22а, ідент. код 32017261

про стягнення грошових коштів

в межах справи про банкрутство № 917/777/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", вул. Данила Щербаківського, 58, м. Київ, ідент. код 34014304

до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Чорновола, 22а, м. Полтава, 36039, ідент. код 32017261

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа № 917/777/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2023 року справу № 917/777/20 розподілено судді Білоусову С.М.

Ухвалою суду від 26.06.2023 року прийнято справу № 917/777/20 до свого провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою № 12/11-4 від 12.11.2024 року (вх. № 2076/24 від 14.11.2024 року) до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 13/12-22М від 13.12.2022 року, в загальній сумі 246 766,62 грн., з яких 244 469,70 грн. основного боргу, 1 256,54 грн інфляційних втрат, 593,00 грн. 3% річних та 447,38 грн. пені.

Вказана позовна заява відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.11.2024 року приєднана судді Білоусову С.М. до справи.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що вона подана з додержанням вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження відсутні.

Згідно п. 2 статті 7 Кодексу України з питань банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 19.11.2024 року прийняв справу № 917/777/20(917/1986/24) до свого провадження та постановив здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач, обґрунтовує позовні вимоги тим, що Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" не виконав умови покладені на нього Договором про надання послуг № 13/12-22М від 13.12.2022 року, а тому має заборгованість в загальній сумі 246 766,62 грн., з яких: 244 469,70 грн. основного боргу, 1 256,54 грн інфляційних втрат, 593,00 грн. 3% річних та 447,38 грн. пені.

02.12.2024 року від відповідача надійшло клопотання № 01-10/222-6 від 29.11.2024 (вх. № 16217) про продовження строку для подання відзиву.

За приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на клопотання відповідача щодо поновлення процесуального строку, з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин даної справи, суд поновлює Дочірньому підприємству "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" строк для подачі відзиву.

20.12.2024 року від відповідача надійшов відзив № 01-10/233-3 від 18.12.2024 року (вх. № 17284), у якому останній проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідач надав відповідь на претензію, а також просить застосувати строк позовної давності до нарахованої пені.

31.12.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17624), у якій останній зазначає, що відповіді на претензію від 25.06.2024 року за вих.№ 25/06-1 не отримував та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019" (надалі - позивач, виконавець) та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - замовник, відповідач) було укладено Договір про надання послуг № 13/12-22М від 13 грудня 2022 року (надалі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1. Договору у порядку та на умовах якого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілан-2019" взяло на себе зобов`язання за завданням Замовника надавати транспортні послуги, кількість (обсяг) послуг згідно п. 1.2. Договору визначається заявками Замовника, який у свою чергу зобов`язувався оплатити такі послуги.

Згідно п. 4.1. Договору рахунки за надані послуги проводяться шляхом оплати Замовником після одержання від Виконавця рахунку на оплату послуг та підписання Сторонами Акту наданих послуг і передачі документів , зазначених п. 4.2. Договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору Сторони свідчать, що Замовник зобов`язується розраховуватися з Виконавцем за надані послуги на умовах відтермінування платежу терміном 60 днів з моменту отримання від Виконавця документів, зазначених в п. 4.1., п. 4.2. Договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019" свої зобов`язання по Договору №13/12-22 М виконало належним чином на загальну суму 216 733,20 грн.

Відповідач лише частково розрахувався за надані позивачем послуги в сумі 58 000,00 грн, зв`язку з чим має заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019" в розмірі 158 733,20 грн.

З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 244 469,70 грн. основного боргу, 1 256,54 грн інфляційних втрат, 593,00 грн. 3% річних та 447,38 грн. пені.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Укладений між сторонами Договір про надання послуг № 13/12-22М від 13.12.2022 року є підставою для виникнення господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно Господарського кодексу України та згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.п. 1.1. Договору №13/12-22М у порядку та на умовах Договору, ТОВ "Мілан-2019" взяло на себе зобов`язання за завданням Замовника, тобто Відповідача у справі надавати транспортні послуги, кількість (обсяг) послуг згідно п. 1.2. Договору визначається заявками Замовника, який у свою чергу зобов`язувався оплатити такі послуги.

Згідно п. 4.1. Договору рахунки за надані послуги проводяться шляхом оплати Замовником після одержання від Виконавця рахунку на оплату послуг та підписання Сторонами Акту наданих послуг і передачі документів , зазначених п. 4.2. Договору.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що до рахунку додаються документи, що підтверджують належну якість послуг, первинні документи, передбачені для цього виду послуг чинним законодавством , а також документи , що надаються вантажовідправником для супроводження товару Замовника (ТТН, паспорта якості, сертифікати відповідності, акт зважування, та ін.).

Відповідно до п. 4.3. Договору Сторони свідчать, що Покупець зобов`язується розраховуватися з Виконавцем за надані послуги на умовах відтермінування платежу терміном 60 днів з моменту отримання від Виконавця документів, зазначених в п. 4.1., п. 4.2. Договору.

Зокрема, у п. 4.5 Договору Сторони дійшли згоди, що платіжні документи за цим Договором оформляються згідно із чинним законодавством із дотриманням усіх вимог, що звичайно ставляться до змісту і форми таких документів, з обов`язковим зазначенням номера договору, за яким здійснюється переказ грошових коштів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019" свої зобов`язання по Договору №13/12-22 М виконало належним чином на загальну суму 244 469,70 грн., що підтверджується:

- актом надання послуг № 25 від 06.02.2023 на суму 73 836,90 грн;

- актом надання послуг № 27 від 07.02.2023 на суму 20 558,80 грн;

- актом надання послуг № 31 від 13.02.2023 на суму 41 230,90 грн;

- актом надання послуг № 49 від 24.02.2023 на 24 600,00 грн;

- актом надання послуг № 54 від 24.02.2023 на 24 636,90 грн;

- актом надання послуг № 551 від 16.12.2022 на 10 332,40 грн;

- актом надання послуг № 564 від 21.12.2022 на 49 273,80 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019" направило 25.06.2024 року претензію за вих. № 25/06-1 про сплату заборгованості. Вказана претензія стосувалась сплати заборгованості Відповідача по всім господарським зобов`язанням перед Позивачем на загальну суму 3 122 554,40 грн, з яких також не оплачені Відповідачем надані послуги за Договором №13/12-22М на суму 244 469,70 грн.

Відповідно до вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Станом на дату розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів повного та належного виконання зобов`язання за Договором № 13/12-22М від 13.12.2022 року

За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 244 469,70 грн. основного боргу за виконані роботи, які обумовлені Договором.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За порушення строків оплати за надані послуги, позивач просить суд стягнути з відповідача 288,90 пені, 1015,25 грн. інфляційного збільшення та 414,91 грн. 3 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання, ніж неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Виконання зобов`язання може забезпечуватися пенею, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. В Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань повинен оплатити кредитору пеню, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

З огляду на те, що відповідач не в повному обсязі сплатив всю суму за надані послуги в обумовлений Договором строк, чим порушив зобов`язання за Договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором вони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором. Передбачена законами України відповідальність застосовується з урахуванням положень цього Договору.

Відповідно до пункту 7.3.8 Договору неустойка встановлена цим Договором для Покупця є виключною. В разі порушення Покупцем умов договору, винна Сторона зобов`язана сплатити на користь іншої сторони (на вимогу останньої) неустойку (штраф, пеню) передбачену цим Договором, без відшкодування збитків.

Пунктом 7.3.9 Договору визначено, що сплата Стороною неустойки (штрафу, пені), не звільняє її від обов`язку виконати цей Договір в натурі, якщо інше не передбачено цим договором або чинним законодавством України.

За умовами пункту 7.3.10 Договору нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності Покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим Договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про правильність та доцільність нарахування позивачем 447,38 грн пені.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку, наданого розрахунку, суд встановив, що позивачем правомірно нараховано 1 256,54 грн. інфляційне збільшення та 593,00 грн. 3 % річних.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на порушення строків позовної давності під час нарахування пені з огляду на наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд не погоджується із позицією відповідача та вважає, що на момент звернення до суду з позовом строки позовної давності в частині вимог про стягнення пені не сплили, оскільки Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України був доповнений пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Одночасно судом враховується, що 24.02.2022 року російська федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 на усій території України.

Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 3 701,50 грн. слід покласти на відповідача.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (36039, м. Полтава, вул. В.Чорновола, 22А, ідент. код 32017261) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан 2019" (36008, м. Полтава, вул. Шосе Харківське, 4/15, каб. 44, код ЄДРПОУ 42897039) 244 469,70 грн. основного боргу, 1 256,54 грн інфляційних втрат, 593,00 грн. 3% річних, 447,38 грн. пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 701,50 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено та підписано 03.02.2025 року.

Суддя Білоусов С. М.