Рішення

від 22.01.2025 по справі 922/4117/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025м. ХарківСправа № 922/4117/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіна Інвест" (36000, м. Полтава, вул. Котляревського, 3); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (63232, Харківська обл., Нововодолазький район, с. Станичне (з), вул. Станичанський Шлях, 1), про стягнення коштів у розмірі 1 131 242, 00 грнза участю представників:

не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіна Інвест", м. Полтава, звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробояр", с. Станичне, про стягнення заборгованості за договором поставки № 325 від 02.06.2023 у загальному розмірі 1 131 242, 00 грн, підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов даного договору в частині вчасної оплати за поставлений ТОВ "Медіна Інвест" товар. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/4117/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 25 грудня 2024 року об 11:15 год. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відповідач правом на участь у розгляді даного спору не скористався, у строки, визначені ухвалою суду від 09.12.2024 відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце розгляду даного спору повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання представником відповідача ухвали суду про відкриття провадження у справі № 922/4117/24.

У судове засідання 22.01.2025 представники сторін не з`явились, про причину неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду даного спору повідомлені належним чином. В матеріалах справи наявні повідомлення про отримання представником відповідача ухвал суду від 09.12.2024 про відкриття провадження у справі та від 25.12.2024.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.01.2025, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

02.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіна Інвест", м. Полтава (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 325, відповідно до п. 1.1 розділу якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та своєчасно оплатити засоби захисту рослин, мікродобрива та насіння с/г культур (далі - товар) у погодженому сторонами асортименті.

Згідно з п. 1. 2 розділу 1 договору сума, що сплачується покупцем визначається та складається з загальної суми всіх видаткових накладних, виданих постачальником покупцю у період 02.06.2023 - 31.12.2023. Також умовами договору передбачено, що кількість, асортимент та ціна на товар та строки поставки визначаються в додатках до договору та/або накладних документах на відпуск товару, які становлять невід`єміну частину договору, підпис на яких свідчить про погодження сторонами вартості та кількості товару.

Так, відповідно до додатку № 1 від 02 червня 2023 року до договору визначено товар «Насіння соняшника Кадис Legrano» у кількості 10 мішків, вартість без ПДВ якого становить 70 555, 70 грн та «Насіння кукрудзи Бланки Legrano» у кількості 25 мішків, вартість без ПДВ 134 519, 25 грн.

При цьому, ставка ПДВ з постачання сільськогосподарської продукції за наступними кодами УКТЗЕД: 1001 (пшениця і суміш пшениці та жита (меслин)), 1003 (ячмінь), 1005 (кукурудза), 1201 (соєві боби, подрібнені або неподрібнені), 1205 (насіння свиріпи або ріпаку, подрібнене або неподрібнене), 1206 00 (насіння соняшнику, подрібнене або не подрібнене) становить 14 %.

Отже загальна вартість товару з урахуванням ПДВ становить 233 785, 44 грн.

У ч. 2 додатку до договору № 1 передбачено, що покупець здійснює оплату у розмірі 233 785, 44 грн шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 31.12.2023.

Відповідно до п. 2.1.2 договору у разі несвоєчасності оплати товару, він вважається товарним кредитом та у відповідності до додатків даного договору та/ або видаткових накладних на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом по ставці 1 % вартості такого товару за кожен день користування. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється з першого дня прострочення оплати до моменту повної оплати придбаного покупцем товару.

П. 2.7 договору визначено, що передача та прийняття товару оформлюється видатковою накладною, яка підписується представниками сторін, дата оформлення якої вважається датою передачі товару покупцю.

П. 7.5 договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожний день прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.

Згідно з п. 7.6 договору, у разі порушення покупцем строків попередньої оплати та/або оплати за товар відповідно до графіку встановленого договором, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 20 % від суми несвоєчасно сплаченої вартості.

Сторони у п. 7.8 та 7.9 договору дійшли взаємної згоди щодо вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором строк позовної давності складає 3 (три) роки, а штрафні санкцій за цим договором нараховуються протягом всього строку позовної давності.

Видаткова накладна № 21 від 02 червня 2023 року, що підписана уповноваженою особою покупця в розділі «отримав» та скріплена печатками сторін свідчить про те, що постачальником у повному обсязі виконано свій обов`язок за договором та передано покупцю товар «Насіння соняшника Кадис Legrano» у кількості 10 мішків, вартість без ПДВ якого становить 70 555,70 грн та «Насіння кукурудзи Бланко Legrano» у кількості 25 мішків, вартість без ПДВ 134 519, 25 грн. Всього за даною накладною відповідач отримав товар на загальну суму 233 785, 44 грн з ПДВ.

Згідно з п. 4.2 розділу 4 договору покупець зобов`язаний у встановлений термін здійснити розрахунок згідно п. 2. 1 цього договору та у встановлений термін прийняти товар.

Натомість, покупець лише прийняв товар у повному обсязі, але не здійснив розрахунок належним чином та має заборгованість перед позивачем у розмірі 233 785, 44 грн.

12.11.2024 позивачем було направлено відповідачу офіційне повідомлення про необхідність сплати боргу та поінформовано про застосовування всіх штрафних санкцій, які передбачені у договорі.

Направлена на адресу відповідача вимога про сплату боргу залишилась без відповідного реагування з боку останнього, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.

Доказів сплати відповідачем даної суми заборгованості у добровільному порядку матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів суду не надано.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, за правилами ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

П. 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

П. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов договору № 325 від 02.06.2023 поставлено відповідачу товар на загальну суму 233 785, 44 грн, що підтверджується видатковою накладною № 21 від 02.06.2023.

Вказана видаткова накладна підписана позивачем та відповідачем, скріплені їх печатками.

Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видатковій накладній товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

Ст. 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як доводить позивач, оплату поставленого товару відповідач не здійснив.

Наведена вище заборгованість відповідачем не спростована та будь-яких доказів її оплати (повністю чи частково) до суду не подано.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 233 785, 44 грн боргу обґрунтовані, підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 1 % вартості товару за період з 01.01.2024 по 18.11.2024 у розмірі 752 784, 50 грн, штраф 20 % у розмірі 46 757, 00 грн, пеню у розмірі 56 651, 45 грн, 20 % річних у розмірі 41 263, 77 грн.

Щодо вимог про стягнення 752 784, 50 грн процентів за користування товарним кредитом, слід зазначити таке.

Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.1.2 договору у разі несвоєчасності оплати товару, він вважається товарним кредитом та у відповідності до додатків даного договору та/ або видаткових накладних на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом по ставці 1% вартості такого товару за кожен день користування. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється з першого дня прострочення оплати до моменту повної оплати придбаного покупцем товару.

Суд зазначає, що проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого кодексу.

Так, стягнення процентів річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (ч. 5 ст. 694 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

При цьому суд, керуючись приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постановах від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 та від 03.12.2019 у справі №902/235/19.

Отже, у даному випадку 1 % вартості товару за кожен день користування товарним кредитом, визначених умовами договору, є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає його арифметично вірним, обґрунтованим, не спростованим відповідачем, а, отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 20 % річних у розмірі 41 263, 77 грн, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

П. 7.5 договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожний день прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.

Тобто, сторони пунктом 7.5. договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 20% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

У відповідності до вищезазначених правових норм, перевіривши розрахунок позивача, враховуючи не заперечення відповідачем стосовно заявленої до стягнення суми 20 % річних, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення 20 % річних у розмірі 41 263, 77 грн, як законодавчо обґрунтовані та правомірно заявлені.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 56 651, 45 грн за період з 01.01.2024 по 18.11.2024, господарським судом враховується таке.

Порушенням зобов`язання, згідно з ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

П. 7.5 договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожний день прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умови договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч. 1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 зазначив, що, належним чином дослідивши умови договору, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що у справі, яка переглядається, п. 7.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання" тощо.

У даній справі сторони у п. 7.8 та 7.9 договору дійшли взаємної згоди щодо вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором строк позовної давності складає 3 (три) роки, а штрафні санкцій за цим договором нараховуються протягом всього строку позовної давності.

Так як сторони в договорі встановили інший (більший), ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України період нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань, то нарахування пені за період, який перевищує шість місяців є правомірним.

Перевіривши періоди нарахування та розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд визнає його арифметично вірним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 56 651, 45 грн за період з 01.01.2024 по 18.11.2024 є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказаного висновку дотримується Верховний Суд, у тому числі в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Таким чином, є правомірним нарахування позивачем пені і штрафу за період прострочення відповідачем виконання зобов`язання.

П. 7.6 договору сторонами визначено, що у разі порушення покупцем строків попередньої оплати та/або оплати за товар відповідно до графіку встановленого договором, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 20 % від суми несвоєчасно сплаченої вартості.

Враховуючи зазначені правові норми, заявлена позивачем до стягнення сума штрафу у розмірі 46 757, 00 грн є правомірною та підлягає задоволенню.

Відповідачем не надано суду жодних доказів які спростовують вимоги позивача чи підтверджують виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати основної заборгованості та штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що відповідач не надав доказів повного виконання взятих на себе зобов`язань, або доказів на спростування викладених обставин даного спору господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача.

Інших судових витрат сторонами не заявлялось.

Керуючись ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 165, 177, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (63232, Харківська обл., Нововодолазький район, с. Станичне (з), вул. Станичанський Шлях, 1; код ЄДРПОУ 44386627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіна Інвест" (36000, м. Полтава, вул. Котляревського, 3; код ЄДОРПОУ 43485603) суму основної заборгованості у розмірі 233 785, 44 грн; суму за користування товарним кредитом у розмірі 752 784, 50 грн; пеню у розмірі 56 651, 45 грн; 20 % річних у розмірі 41 263, 77 грн; штраф у розмірі 46 757, 00 грн та судовий збір у розмірі 16 968, 63 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіна Інвест" (36000, м. Полтава, вул. Котляревського, 3; код ЄДОРПОУ 43485603);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (63232, Харківська обл., Нововодолазький район, с. Станичне (з), вул. Станичанський Шлях, 1; код ЄДРПОУ 44386627).

Повне рішення складено 03.02.2025.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/4117/24