Рішення

від 28.01.2025 по справі 922/4187/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2025м. ХарківСправа № 922/4187/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трек", м. Харків до Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 5357075,20 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трек", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь відшкодування майнової шкоди 5357075,20 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 06.10.2023 близько 06:40 ранку представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, посягаючи на територіальну цілісність і недоторканість України, порушуючи закони та звичаї війни, було здійснено ракетний обстріл, в результаті якого, один із снарядів влучив у житловий будинок за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 39, зафіксовано руйнування житлового будинку. Правоохоронні органи здійснили огляд місця події, склали протокол огляду, яким встановлено, що снаряд влучив у відстані 25-30 метрів від вул. Плеханівська, 39-А, нежитлова будівля літ. А-3, де розташовано ТОВ "Трек".

Ухвалою суду від 28.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

28.01.2025 в судове засідання представник позивача не з`явився, ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання задоволено клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином.

Позивач визначив відповідачем в цій справі Державу Російську Федерацію в особі в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі в спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органу, діями якого завдано шкоду.

А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача згідно з пунктами 2, 4 ч. 3 статті 162 ГПК України покладено обов`язок зазначити окрім безпосередньо держави, яка за його твердженням, завдала йому шкоди, орган (органи) відповідної держави, що його (їх) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому, закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.

Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії її органів, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, але відповідальні за дії та борги держави.

Відповідно ч. 8 ст. 29 ГПК України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме: наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування. Відповідно до обставин справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України. За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право") у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме: Господарському суду Харківської області.

Відповідно ст. 365 ГПК України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено: якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану", з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

У зв`язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку з припиненням поштового сполучення.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі своєї сторони вжити максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.

Усі процесуальні документи суду в справі № 922/4187/24 оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

За наведених обставин, відповідача про дату, час і місце розгляду справи повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕК", відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухому майно є власником нежитлової будівлі літ. А-3 загальною площею 1465,9 кв. м., розташованої за адресою: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, будинок 39-А, на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі №2-3932/07 від 03.12.2007 року та ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі №2-3932/07 від 05.03.2008.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ видами діяльності ТОВ "ТРЕК" є: 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, 45.20. технічне обслуговуванням та ремонт автотранспортних засобів, 45.32. роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів та інше.

24.02.2024 Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на ЗО діб. Указ затверджено Законом України № 2102-ЇХ від 24.02.2022. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і триває досі. У цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.

06.10.2023 року близько 06.40 ранку представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, посягаючи на територіальну цілісність і недоторканість України, порушуючи Закони та звичаї війни, було здійснено ракетний обстріл, в результаті якого, один із снарядів влучив у житловий будинок за адресою м.Харків, вул. Плеханівська 39, зафіксовано руйнування житлового будинку.

Протоколом огляду місця події (обстрілів) складеного 06.10.2023 слідчим СВ ВП № 1 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області встановлено, що снаряд влучив у відстані 25-30 метрів від вул. Плеханівська, будинок 39-А, нежитлова будівля літ. А-3, де розташовано ТОВ "ТРЕК". Здійснено попередній огляд масштабу руйнування: повна відсутність скла у трьох поверховому будинку, пошкоджено двері, ворота для в`їзду машин, сходи, пошкоджено два автомобіля які знаходилися у салоні. Пошкоджено офісна мебель, комп`ютери, обладнання. Також внаслідок обстрілу в будівлі ТОВ "ТРЕК" вибиті, двері пошкоджений фасад будівлі. В середині будівлі зруйнована стеля, пошкоджена підлога, обірвані електропроводи. Усі пошкодження зафіксовані фото фіксацією.

Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 06.10.2023 року відкрито кримінальне провадження за №120232211140001092.

13.11.2023 директором ТОВ "ТРЕК" до слідчого відділу УСБУ в Харківської області, подана заява про визнання позивача потерпілим.

13.11.2023 в якості потерпілого відбувся допит директора підприємства ТОВ "ТРЕК" ОСОБА_1 .

Відповідно до Технічного звіту про результати обстеження технічного стану будівельних конструкцій та інженерних мереж нежитлової будівлі за адресою: 61001, м.Харків, вул. Плеханівська, будинок № 39-А, літ. А-3, складеного експертом Плащевим С. О. (свідоцтво № 1510 від 24.11.2022), проведено детальне обстеження технічного стану будинку за адресою: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, будинок № 39-А, нежитлова будівля літ. А-3.

Відповідно до вищевказаного звіту обстеження вищезазначеної нежитлової будівлі включає в себе детальне вивчення проектної та виконавчої документації, проведення випробувань міцності бетону обстежуваних конструкцій будівлі, визначення величин деформацій будівельних конструкцій, ширини та глибини розкриття тріщин, фактичної товщини захисного шару бетону та інші випробування необхідні для комплексної оцінки рівня механічної безпеки будівлі. Метою обстеження є, зокрема оцінка можливості подальшої безпечної експлуатації об`єкта, планування робіт з відновлення об`єкта та проведення невідкладних протиаварійних робіт.

В ході візуального обстеження об`єкту були виявлені дефекти будівельних конструкцій та інженерних мереж будівлі, які є прямими наслідками бойових дій і спричинені пошкодженням зазначених елементів будівлі, внаслідок ракетних обстрілів і спричинені агресивними діями військ Російської Федерації, а саме:

1) Дефекти та пошкодження несучих конструкцій:

- завдяки великій площі віконних прорізів вибухова хвиля, зруйнувавши скляні перешкоди, не нанесла ушкоджень несучим конструкціям будівлі в цілому.

2) Дефекти та пошкодження не несучих конструкцій:

- руйнування та пошкодження зовнішнього опорядження фасадів;

- руйнування та пошкодження внутрішнього опорядження приміщень;

- руйнування конструкцій підлог;

- руйнування та пошкодження вікон, дверей;

- руйнування внутрішніх перегородок та санітарно-технічних блоків;

- пошкодження теплоізоляції покриття і зовнішніх огороджувальних конструкцій;

- пошкодження елементів вхідної групи;

3) Дефекти та пошкодження систем опалення та вентиляції:

- часткові пошкодження мережі опалення.

4) Дефекти та пошкодження системи водопостачання та водовідведення:

- часткові пошкодження мережі водопостачання.

5) Дефекти та пошкодження системи електропостачання:

- часткові пошкодження мережі електропостачання.

Враховуючи фактичний технічний стан об`єкта в цілому, який характеризується як непридатний до нормальної експлуатації, та загальну ступінь пошкодження об`єкта, рекомендовано виконати ремонтно-відновлювальні роботи.

Також складений локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1 (відновлювальні ремонті роботи будівлі Дилерського центру ТОВ "ТРЕК" по вул. Плеханівська, 39А, літ. "А-3 у м. Харкові" (відновлення спроможності несучих і огороджуваних конструкцій будівлі та внутрішніх інженерних мереж в наслідок впливу вибухової хвилі від потрапляння БК РФ в суміжну будівлю) в поточних цінах на 22.11.2023.

Розмір матеріальної шкоди (реальних збитків), заподіяних ТОВ "ТРЕК" в ході збройної агресії Російської Федерації внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення майна відповідно до "Локального кошторису на відновлювальні будівельні роботи № 2-1-1" становить 5357075,20 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно ч.1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч.1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Як визначено в ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст.1166 ЦК України).

Як випливає з ст. 1166 ЦК України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Згідно ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі Закон про ратифікацію Конвенції) відбулася ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в результаті чого вона стала частиною національного законодавства України.

У пункті першому частини першої Закону про ратифікацію Конвенції зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції".

Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава, передусім, зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією та протоколами.

Судова практика ЄСПЛ визначає, що для присудження відшкодування матеріальної шкоди заявник повинен продемонструвати існування причинно-наслідкового зв`язку між порушенням та будь-якою стверджуваною фінансовою втратою (Справа "East/West Alliance Limited" проти України" (Заява No19336/04).

Відповідно ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як визначено в ч. 1 ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).

У Справі "Stretch v. the United Kingdom" (заява № 44277/98, рішення від 24.06.2003, пункт 32) Суд нагадує, що згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття "майно" (possessions) може означати "існуюче майно" (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Згідно ч. 1 ст. 133 ГК України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

У ч. 9 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Знищення внаслідок збройної агресії Російської Федерації належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Отже, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

У ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року визначено, що як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.

Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Агресивна війна проти України є консолідованою політикою Російської Федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.

Позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою. Так само, з матеріалів справи вбачається наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу у формі умислу. Судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕК" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 80356,13 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 80356,13 грн за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з держави Російська Федерація (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕК" (вул. Плеханівська, 39-А, корпус/секція літ.А-3, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 25177260) відшкодування майнової шкоди у сумі 5357075,20 грн.

Стягнути з держави Російська Федерація (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991) на користь Державного бюджету України 80356,13 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "03" лютого 2025 р.

Суддя Л.В. Шарко