Постанова

від 21.01.2025 по справі 621/386/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Харків

справа № 621/386/20

провадження № 22-ц/818/62/25

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання - Волобуєва О.О.

сторони справи:

позивачі - Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Національний природний парк "Гомільшанські ліси"

відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1

третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харків апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 березня 2024 року ухвалене у складі судді Вельможної І.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2020 року заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області Черкашина О.Ю. звернулась до суду із позовною заявою в якій просила: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01.12.2015 № 3984-СГ про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 0,12 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2015 № 4497-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області та передачі у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 для індивідуального садівництва; скасувати запис № 12590047 про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 державного реєстратора Зміївського районного управління юстиції Штефана О.А. за ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 площею 0,12 га у відання держави в особі НПП "Гомільшанські ліси";

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що Чугуївською місцевою прокуратурою, правонаступником якої є Чугуївська окружна прокуратура, вивчено питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних правовідносин, встановлено порушення вимог законодавства під час передачі у приватну власність відповідачці земельної ділянки, розташованої на території Задонецької сільської ради Зміївського району, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791.

Так, Указом Президента України "Про створення національного природного парку "Гомільшанські ліси" № 1047/2004 від 06.09.2004 на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області створено національний природний парк "Гомільшанські ліси", який підпорядковано Державному комітету лісового господарства України. Площу НПП "Гомільшанські ліси" установлено в розмірі 14 314,8 га, у тому числі 3 377,3 га земель, які мають бути надані у постійне користування НПП "Гомільшанські ліси", та 10 937,5 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.

Перед виданням вказаного Указу Науково-дослідною установою "Український науково-дослідний інститут екологічних проблем" в порядку статті 52 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" було розроблено проект створення вказаного національного природного парку, яким визначено територію парку, а також його функціональне зонування. Проект розроблений на виконання Указу Президента України № 79/94 від 10.03.1994, яким було зарезервовані відповідні цінні природні території приблизною площею 15 000 га для наступного заповідання, відповідно до якого прийняття рішення про створення або розширення в установленому порядку природних заповідників та національних природних парків землі, що резервуються, залишаються у державній власності й приватизації не підлягають.

НПП "Гомільшанські ліси" є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, що створений з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

З моменту створення і до цього часу проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду щодо НПП "Гомільшанські ліси" не розроблений та не затверджений, його межі в натурі не встановлені, проте його межі визначаються відповідно до проекту створення, відповідно до ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Проект створення національного природного парку "Гомільшанські ліси" та Проект організації території національного природного парку "Гомільшанські ліси" затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 28.11.2011 № 478.

Листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 05.02-16-4898 від 30.09.2014 до Головного управління Держземагентства у Харківській області направлявся перелік наявних картографічних даних по територіям та об`єктам природно-заповідного фонду області станом на 30.09.2014, в який було включено НПП "Гомільшанські ліси".

Проте, в супереч зазначених картографічних даних наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 3984-СГ від 01.12.2015 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 0,12 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4497-СГ від 15.12.2015 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області та передано у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 для ведення індивідуального садівництва. На підставі зазначених наказів, державним реєстратором Зміївського районного управління юстиції Штефаном О.А. 17.12.2015 прийнято рішення № 27200469 про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку, про що внесений запис про право власності № 12590047.

Підставою для видання оспорюваних наказів було звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою від 25.11.2015 про надання дозволу на розробку проекту, яка була зареєстрована в управлінні 25.11.2015. Під час розгляду вказаної заяви відсутні дані про звернення ГУ Держгеокадастру у Харківській області до Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області з проханням надати позицію щодо можливості надання ГУ дозволу на розроблення документацій із землеустрою, бажане місце розташування земельної ділянки відповідно до затвердженого генерального плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації.

Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 04.01-22-218 від 21.01.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 з урахуванням "Проекту створення національного природного парку "Гомільшанські ліси" та "Проекту організації території національного природного парку "Гомільшанські ліси", - знаходиться в господарській зоні НПП.

На час формування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, та винесення оспорюваного наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться на території об`єкта природно-заповідного фонду України (НПП), надання її у власність громадянину для індивідуального садівництва, необхідною умовою було погодження Департаментом, як структурним підрозділом Харківської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, відповідно до вищезазначеного листа проект землеустрою щодо формування та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 для погодження не надходив та не погоджувався.

Таким чином, формування вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, яка розташована на території НПП, проведено усупереч вимогам пункту 3 частини 1 статті 186 Земельного кодексу України. Наведені порушення призвели до порушення цілісності земель НПП, що створює загрозу його існування. Аналогічні висновки своє відображення у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 371/463/17-ц.

Крім того, відповідно до шару Кадастрової карти України "умовна прибережна захисна смуга" вказана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні ріки Сіверський Донець.

Всупереч вимогам статті 186 Земельного кодексу України у проекті землеустрою відсутнє погодження органу у сфері охорони культурної спадщини та органу виконавчої влади з питань водного господарства щодо можливості відведення землі у власність, незважаючи на те, що земельна ділянка знаходиться на території об`єкту природно-заповідного фонду у водоохоронній зоні р. Сіверський Донець.

Встановлені обставини свідчать про набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку усупереч вимогам чинного законодавства України. Зазначені порушення можуть перешкоджати створенню умов для ефективного туризму, відпочинку, та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об`єктів.

Всупереч вимогам статті 20 Земельного кодексу України, ані органом державної виконавчої влади, ані органом місцевого самоврядування не приймалося рішення щодо визначення категорії та зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, яка розташована на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, з урахуванням її знаходження на території НПП.

Наявність охоронного зобов`язання у об`єкта природно-заповідного фонду з урахуванням положень частини 5 статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", яке оформлене центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища, визнається достатнім для підтвердження статусу відповідної територій як належної до земель природно-заповідного фонду. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16. Крім цього, відповідно до постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №544/1336/13-а повноваження в частині зміни меж національних природних парків за законом належать виключно Президенту України.

Статус НПП як об`єкта природно-заповідного фонду підтверджується проектами його створення та організації території, а також безпосередньо Указом Президента України від 06.09.2004 № 1047/2004.

Таким чином, передача вказаної земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для індивідуального садівництва із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвело до фактичної зміни меж НПП в частині їх зменшення. Землі, які відповідно до проекту створення входять в межі НПП "Гомільшанські ліси", є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі з державної власності у приватну.

Заборона передачі цих земель у приватну власність знайшла своє підтвердження у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 554/10377/16-ц.

За викладених обставин позивач просив суд накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01.12.2015 № 3984-СГ та від 15.12.2015 № 4497-СГ визнати незаконними і скасувати та як наслідок скасувати запис про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 та зобов`язати останню повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі НПП "Гомільшанські ліси".

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 27 квітня 2023 року задоволено клопотання представника позивача прокурора Юр`єва І. Д. та залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача Міністерства енергетики та захисту довкілля України - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, судове засідання відкладено до 18.05.2023.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 11.01.2024 задоволено клопотання представника позивача прокурора Юр`єва І. Д. та залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області - Чугуївську окружну прокуратуру Харківської області

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 25 березня 2024 року позовну заяву Чугуївської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01.12.2015 № 3984-СГ про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,1200 га, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ 01.05).

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2015 № 4497-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ 01.05) розташованої за межами населених пунктів Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, та передачі у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1200 га, із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (багаторічні насадження) з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ 01.05).

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, запис № 12590047 від 17.12.2015 про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0.12 га з кадастровим номером: 6321782500:01:000:0791 державного реєстратора Зміївського районного управління юстиції Штефан Олександра Анатолійовича, індексний номер рішення: 27200469 від 17.12.2015.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, площею 0,1200 га, у відання держави в особі НПП "Гомільшанські ліси".

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури з кожного по 4 204 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову до суду, та по 1 135 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення мотивовано тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження факту належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, що не підлягають передачі з державної власності у приватну.

Не погодившись з рішенням суду Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту при зверненні до суду з позовом про визнання неналежними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2015 та від 01.12.2015 оскільки ці накази вже вичерпали свою дію повністю після реалізації та оскарженню не підлягають. Також скаржник зауважив, що судом не повно з`ясовані обставини у справі щодо до складу територій національно - природних парків, куди можуть входити різні категорії земель, різних форм власності. Сам по собі факт передачі земель НПП у приватну власність не свідчить про зміну меж НПП. Охоронне зобов`язання, яке надало Державне управління охорони навколишнього природнього середовища в Харківській області не може бути визнано достатнім доказом для підтвердження статусу всієї території як належної до земель природно-заповідного фонду. Межі НПП «Гомільшанські ліси» не закріплено в натурі (на місцевості) межовими знаками, у зв`язку з чим проекти землеустрою щодо організації та встановлення меж території відсутні. Апелянт зазначив, що висновок спеціалістів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна є неналежним доказом, який ґрунтується на припущеннях, оскільки за відсутності встановлених меж НПП та координат поворотних точок земель НПП, проведення земельної експертизи призначеної судом неможливо порівняти та дослідити знаходження координат сформованої земельної ділянки. Прокуратурою у спірних правовідносинах не наведено однозначних і беззаперечних доводів та посилань на національне законодавство на підставі яких можливе визнання протиправними та скасування наказів скасування запису про права власності та на якій правовій підставі земельна ділянка має бути вилучена з приватної власності та повернута НПП. Апелянт також зазначив, що НПП «Гомільшанські ліси» не є а ні власником, а ні законним користувачем спірної земельної ділянки, не доведено, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні НПП, а потім вибула з власності/користування. Також скаржник зазначив про пропуск строків позовної давності, а саме як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою оскаржуються накази, датовані 2015 роком. Позовна заява, натомість, подана прокурором у 2020 році. Вважає, що держава, та безпосередньо НПП, могли довідатися про порушення прав з моменту прийняття такого рішення, або хоча б на момент формування земельної ділянки, яке також відбулося у 2015 році. Проте, суд зазначеним обставинам належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

04.07.2024 до суду апеляційної інстанції від Національного природнього парку «Гомільшанські ліси» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Посилався на те, що судом повно та всебічно встановлені обставини у справі та ухвалене законне та обґрунтоване рішення. Викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Ухвалою апеляційного суду від 21 січня 2025 у задоволені клопотання Чернявского А. В. , який діє в інтересах головного управління Держгеокадастру у Харківській області про призначення судової земельно - технічної експертизи відмовлено.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пунктів 2, 4 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення та скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 25.11.2015 відділом Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, за заявою ОСОБА_1 складено довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 01-15.1/861, (т. 1 а. с. 18 зворот).

25.11.2015 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Деджгеокадастру у Харківській області із письмовою заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га земель сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населеного пункту Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, для подальшої передачі їй у власність (т. 1 а. с. 18).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01.12.2015 № 3984-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" громадянці ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,12 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ - 01.05) (т. 1 а. с. 16).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6302174152015 від 03.11.2015, наданого на запит ОСОБА_6 , відділом Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0787 (т. 1 а. с. 39).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2015 № 4497-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність" було затверджено, розроблений ФО-П ОСОБА_7 , проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ - 01.05) розташованої за межами населених пунктів Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, та передано у власність громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,12 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, із земельзапасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (багаторічні насадження) для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ - 01.05) розташовану за межами населених пунктів Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області (т. 1 а. с. 17).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 196139893, дата формування: 13.01.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, землі сільськогосподарського призначення, за адресою: Харківська обл., Зміївський р., с/рада Задонецька, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Номер запису про право власності: 12590047 від 17.12.2015. Державну реєстрацію права власності проведено державним реєстратором Зміївського районного управління юстиції Штефан Олександром Анатолійовичем, індексний номер рішення: 27200469 від 17.12.2015 (т. 1 а. с. 15).

11 червня 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу змінено з " ОСОБА_9 " на " ОСОБА_1 ", актовий запис № 767 (том 1 а. с. 113).

21.01.2020 Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Чугуївської місцевої прокуратури з листом № 04.01-22-218, яким повідомив, що за результатами аналізу графічних матеріалів проекту організації території Національного природного парку "Гомільшанські ліси", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів" було виявлено, що до господарської зони Проекту входить ділянка, яку надано в приватну власність для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791, площею 0,12 га (т. 1 а. с. 20, 21).

Статус Національного природного парку "Гомільшанські ліси" як об`єкта природно-заповідного фонду, підтверджується проектами його створення та організації території, а також безпосередньо Указом Президента України від 06.09.2004 № 1047/2004 (т. 1 а. с. 25-27, 31).

10.01.2007 Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області видало ДП "Зміївське лісове господарство" охоронне зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території НПП "Гомільшанські ліси" створеного в межах Зміївського району, площею 7 610,7 га, що включені до складу частини території НПП "Гомільшанські ліси" без вилучення у землекористувача, в тому числі з розташованою спірною земельною ділянкою у їх складі. Також зазначено, що в зонах регульованої, стаціонарної рекреації та господарської забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території НПП "Гомільшанські ліси" (т. 2 а. с. 27).

30.09.2014 Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації надав інформацію на лист Головного управління Держземагентства у Харківській області щодо проведення інвентаризації картографічних матеріалів, що знаходяться у департаменті та використовуються в повсякденній роботі (т. 1 а. с. 35, том 2 а. с. 116).

12.02.2020 Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації надав інформацію Чугуївській місцевій прокуратурі, що згідно з частиною 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі, їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів ПЗФ (т. 2 а. с. 117).

21.01.2020 НПП "Гомільшанські ліси" листом № 02-36/35 звернувся до прокуратури з повідомленням про розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 у господарській зоні парку, тобто на землях природно-заповідного фонду (т. 1 а. с. 32).

З висновку спеціалістів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна щодо розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 відносно території НПП "Гомільшанські ліси" вбачається, що зазначена земельна ділянка знаходиться у межах території НПП "Гомільшанські ліси" (згідно меж проекту його створення). На основі розрахунку в ГІС, площа земельної ділянки - 0,119997 га (т. 2 а. с. 123-124).

Також прокурором було надано докази на електронному носії інформації, а саме картографічні данні НПП "Гомільшанські ліси" де визначено зонування та квартали парку, а також його структура. Зі звіту спеціалістів у кримінальному провадженні вбачається визначення меж та координат парку.(т.2, а. с. 120).

20.07.2020 адвокат Халабурдін С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строку позовної давності (том 1 а. с. 109 - 115)

27.03.2023 від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Кундрюкова Ю. В. надійшла заява про застосування позовної давності у справі (т. 3 а. с. 57-66).

Судова колегія вважає, що суд повно та всебічно дослідив обставини у справі та правильно встановив характер спірних правовідносин, застосувавши до них норми матеріального права, що їх регулюють, проте не звернув уваги на те, що задоволення позовних вимог про визнання незаконними, скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою не призведуть до поновлення порушеного права держави на землі природно - охоронного фонду.

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 22 червня 2022 року в справі № 676/1795/20 (провадження № 61-21233св21) зазначено, що: «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. […] cуд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] Апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки. У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення, що й було зроблено судом апеляційної інстанції в цій справі. За таких обставин пред`явлення прокурором окремої позовної вимоги про скасування розпорядження голови Кам`янець-Подільської РДА від 25 липня 2006 року №616/2006 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1» не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права».

Відповідно до вимог ч. 3 ст.26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № № 1952-IV ( в редакції що діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом правової позиції викладеній у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 ( провадження № 14-49цс22): « Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а (провадження № 11-369апп19) зазначено, що спір про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог про скасування наказів ГУ Держгеокадастру та скасування запису про державну реєстрацію права власності та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім цього, суд допустив помилку при вирішенні позовних вимог заступника керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі НПП «Гомільшанські ліси».

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування статті 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом у цій справі) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. Інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), пункт 62). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), пункт 71).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

У справі, що переглядається у лютому 2020 року прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі, у тому числі НПП «Гомільшанські ліси». Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, НПП «Гомільшанські ліси» є юридичною особою (державною організацією, установою, закладом), тобто, не є державним органом.

Отже, судове рішення підлягає скасуванню у частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах НПП «Гомільшанські ліси», із залишенням позову в зазначеній частині без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Водночас колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги прокурату в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у відання держави, в особі НПП «Гомільшанські ліси» підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 «Про створення НПП «Гомільшанські ліси» з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів долини річки Сіверського Донця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, створено на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області НПП «Гомільшанські ліси».

Згідно зі статтею 44 ЗК України (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-XII (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2456-XII) передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Статтею 20 Закону № 2456-XII визначено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку (частина друга статті 21 Закону № 2456-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання

Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Частина перша статті 150 ЗК України відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини другої, третьої статті 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Погодження питань, пов`язаних з вилученням особливо цінних земель, було піднесено статтею 6 ЗК України до повноважень Верховної Ради України.

Враховуючи, що Верховна Рада України не погоджувала вилучення земельних ділянок на території НПП «Гомільшанські ліси» з державної чи комунальної власності, компетентні органи не приймали рішення про вилучення і передачу фізичним особам спірних земельних ділянок, ці земельні ділянки вибули з володіння держави протиправно, за відсутності її волі.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належним чином збалансовано з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам`яток садово-паркового мистецтва. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21), пункт 7.20).

Як встановлено судами, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791 перебуває в межах НПП «Гомільшанські ліси».

Статус НПП «Гомільшанські ліси» як об`єкта природно-заповідного фонду підтверджується проєктами його створення та організації території, а також безпосередньо відповідним Указом Президента України.

10 січня 2007 року видано зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території НПП «Гомільшанські ліси», створеного Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 в межах Зміївського району, площею 7 610,7 га. Зі змісту охоронного зобов`язання вбачається, що в зонах регульованої, стаціонарної рекреації та господарської забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території НПП «Гомільшанські ліси».

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Письмові докази, що містяться в матеріалах справи та яким суд дав належну оцінку, підтверджують, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0791знаходиться у межах території НПП «Гомільшанські ліси», на землях природно-заповідного фонду та не підлягала передачі з державної власності у приватну.

Ведення індивідуального садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечить статусу і завданням НПП «Гомільшанські ліси», оскільки може перешкоджати збереженню національного парку в природному стані як унікального природного комплексу.

Отже, передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва відбулася без дотримання процедури, встановленої законом.

Подібні висновки щодо незаконності передачі у приватну власність земельних ділянок, які входять до складу природно-заповідного фонду НПП «Гомільшанські ліси», викладені у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 621/3476/19 (провадження № 61-12583св22), від 13 вересня 2023 року у справі № 621/3475/19 (провадження № 61-8186св22), від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 (провадження № 61-5014св23), від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20 (провадження № 61-3877св24), від 07 серпня 2024 року у справі № 621/1343/20 (провадження № 61-18055св23).

Задоволення позовних вимог прокурора про зобов`язання відповідачку повернути спірну земельну ділянку у власність держави призведе до відновлення порушеного права, за захистом якого він звернувся, що відповідає критеріям ефективності, визначеним Верховним Судом у своїх правових висновках (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня

2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98)).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

У цій справі апеляційний суд вбачає наявність законних підстав для втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою з метою захисту права власності держави на землі природно-заповітного фонду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

Повернення спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними суспільними, екологічними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних ділянок. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу таких ділянок є необхідною умовою їх використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду.

З огляду на зазначене у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою для ведення індивідуального садівництва на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами суспільства. Також підлягає врахуванню, що відсутні відомості про фактичне використання ОСОБА_1 , спірної земельної ділянки.

Водночас, ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла б знати про те, що вона знаходяться у межах НПП «Гомільшанські ліси».

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про пропуск прокурором строку позовної давності, адже вони є безпідставними, оскільки вони спростовуються встановленими судом обставинами справи.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У частині першій статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Як вбачаться з матеріалів справи прокурору стало відомо про порушення прав та законних інтересів держави саме під час досудового розслідування кримінального провадження від 15 листопада 2019 року. Не всі органи, в інтересах яких подано позов, на момент допущення порушення прав держави в силу своїх повноважень та можливостей могли і повинні були дізнатися про порушення прав. Отже, підстави вважати пропущеним строк позовної давності відсутні. Крім цього, прокурором заявлено негаторний позов, на який не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про наявність підстав для покладення на ОСОБА_1 обов`язку повернути спірну земельну ділянку у відання держави, судова колегія вважає, що рішення суду в цій частині належить залишити без змін.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити частково, а рішення суду в частині позовних вимог керівника Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного природного парку « Гомільшанські ліси» належить скасувати з залишенням позову прокурора в цій частині без розгляду, в частині визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку рішення суду - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. В іншій частині - рішення суду залишити без змін.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.259, п. 2 ч.1 ст. 374,376, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 березня 2024 року в частині позовних вимог керівника Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного природного парку « Гомільшанські ліси» скасувати, а позов прокурора у цій частині залишити без розгляду.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 березня 2024 року в частині визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову керівника Чугуївської окружної прокуратури в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Харківської області (код ЄДРПОУ 02910108) 1051 (одну тисяча п`ятдесят одна) гривню 00 коп. судового збору.

Стягнути з прокуратури Харківської області (код ЄДРПОУ 02910108) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) 8408 (вісім тисяч чотириста вісім) гривень 00 коп. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 31 січня 2025 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук