Рішення

від 22.01.2025 по справі 947/27301/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/27301/24

Провадження № 2/947/457/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

розглянувши за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ФК Факторинг», Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «АРМА» за участі третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права припиненим-

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад вимог і заперечень (аргументів) учасників справи

Позивач просить суд визнатиприпиненими права вимоги у ОСОБА_2 , ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг", ТОВ "КБ "АРМА" по договору іпотеки від 06 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №477, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0346 га за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння загальною площею 245,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та по договору іпотеки від 22 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 919, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0069 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що правовідносинах що склалися між позивачем та відповідачами правом, за захистом якого Позивач звернувся до суду, є захист права власності на нерухоме майно: житловий будинок та земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яке обмежено наявністю у ОСОБА_2 формального права вимоги стосовно вказаного майна за договорами іпотеки, яке є припиненим внаслідок того що договори купівлі-продажу права вимоги за кредитними договорами за якими відповідне право було придбано ОСОБА_2 мають ознаки договору факторингу й укладені із порушенням вимог чинного законодавства, а усі дії щодо переоформлення договорів кредиту та іпотек на ОСОБА_2 було зроблено в рамках викупу кредиту Боржником ОСОБА_3 і договір цесії № 1 від 25.09.2012 року, договори про відступлення права вимоги по договорам іпотеки № 477 та № 919 укладалися без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами, внаслідок чого ОСОБА_2 не має юридичного права вимоги по вищевказаними договорам. Також стороною позивача стверджується що позивач як добросовісний набувач, придбав вказане майно в період коли були скасовані обтяження на зазначене майно як іпотечне, не знав і не міг знати про існуючи зобов`язання колишнього власника а тому не несе відповідальність по цім зобов`язанням.

Звернення ОСОБА_1 із вимогами про визнання недійсними договорів цесії, відступлення прав вимоги за договорами іпотеки недійсними було предметом дослідження у справі №№758/11135/19. Постановою Одеського апеляційного суду від 23.02.2024 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 06.07.2020 року по справі № 758/11135/19 скасовано та у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, із зазначенням того, що визнання недійсними Договору цесії №1 від 25 вересня 2012 року, Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1811, Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1812, за якими право вимоги набув ОСОБА_2 , не є обґрунтованим та ефективним способом захисту права власності ОСОБА_1 ( який не був стороною вказаних договорів) на нерухоме майно, так як у разі задоволення таких вимог, чинним залишиться право вимоги ТОВ «РК Фактор» (після зміни назви ТОВ ФК «ФК Факторинг»), яке набуто даним товариством на підставі Договору факторингу №08 від 20 вересня 2012 року та на підставі Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1801, Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1802, тобто не приведе до належного захисту права позивача.

Спосіб захисту порушеного права обрано позивачем з урахуванням правової позиції викладеної Верховним Судом у постановах від 26 січня 2021 року справа № 522/1528/15-ц та від 15 вересня 2022 року справа № 910/12525/20, в яких зазначено, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності а крім того, у певних випадках, власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах.

Відповідачі та треті особи викликались до суду у спосіб визначений ст.128-130 Цивільним процесуальним кодексом України, однак заяв по суті справи не подавали, у підготовчі та судові засідання не з`являлись, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не надавали.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу на підставі наявних у справі даних та доказів ( без переходу до заочного розгляду справи).

2. Процесуальні дії у справі

Позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Одеси 02.09.2024 року ( а/с 2) та оплачена судовим збором у розмірі 1211,20 грн.(а/с 1).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2024 року головуючим визначено Луняченко В.О. (а/с 114).

Ухвалою суду від 26.09.2024 року відкрито провадження у справі у порядку загального провадження ( а/с 119 ).

11.11.2024 року закрите підготовче провадження із призначення справи до розгляду по суті.

Відповідачі та треті особи до підготовчих засідань та судового засідання не з`являлись, заяв по суті справи або клопотань не надавали. Суд враховуючи термін розгляду справи та наявність належного повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи вважає за можливим розглянути справу без присутності відповідачів та третіх осіб за наявними у матеріалах справи даними та доказами, яки визнаються судом достатніми для встановлення всіх обставин у справі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

3. Фактичні обставини, встановлені судом та оцінка доказів

Як встановлено у судовому засіданні між товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року, за яким надано у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії на будівництво нерухомості з максимальним лімітом заборгованості у сумі 350000,00 Євро під 14% річних на строк по 05 лютого 2009 року.

Також між товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» та ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 06 лютого 2008 року, зареєстрований в реєстрі за №477, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0346, кадастровий номер 5110136900:23:034:0008, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; домоволодіння житловою площею 74,9 кв.м, загальною площею 245,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того між товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» та ОСОБА_4 для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 22 лютого 2008 року, зареєстрований в реєстрі за №919, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0069, кадастровий номер 5110136900:23:034:0015, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка)», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

20 вересня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» та товариством з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» укладено Договір факторингу №08, за яким відступлене право вимоги за Кредитним договором №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року.

21 вересня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» та товариством з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю., зареєстрований в реєстрі за №1801, за яким передано право вимоги за Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 06 лютого 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за №477, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0346, кадастровий номер 5110136900:23:034:0008, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; домоволодіння житловою площею 74,9 кв.м, загальною площею 245,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, 21 вересня 2012 року, між товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» та товариством з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю., зареєстрований в реєстрі за №1802, за яким передано право вимоги за Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 22 лютого 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за №919, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0069 га, кадастровий номер 5110136900:23:034:0015, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка)», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Між товариством з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» та фізичною особою ОСОБА_2 укладено Договір цесії №1 від 25 вересня 2012 року за яким відступлене право вимоги грошового зобов`язання від боржника ОСОБА_3 , що становить 9763607,81 грн., яке виникло на підставі укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Арма» та товариством з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» Договору факторингу №08 від 20 вересня 2012 року та Кредитного договору №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року.

Також між товариством з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» та фізичною особою ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю. 25 вересня 2012 року, зареєстрований в реєстр і за №1811, за яким передано право вимоги за Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 06 лютого 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за №477, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0346, кадастровий номер 5110136900:23:034:0008, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; домоволодіння житловою площею 74,9 кв.м, загальною площею 245,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Іще 25 вересня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» та фізичною особою ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю., зареєстрований в реєстр і за №1812, за яким передано право вимоги за Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 22 лютого 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за №919, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0069 га, кадастровий номер 5110136900:23:034:0015, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка)», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) запис про відступлення права вимоги від іпотекодержателя ТОВ «РК Фактор» до нового іпотекодержателя ОСОБА_2 приватним нотаріусом Пономарьовим В.Ю. внесений 25 вересня 2012 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 липня 2012 року в справі №1522/15203/12, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, за позовом ОСОБА_5 до ТОВ КБ «Арма», ОСОБА_4 про визнання недійсною угоди, визнано недійсним Договір іпотеки від 22 лютого 2008 року, укладений між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Колодяжною А.В., зареєстрований в реєстрі за №919, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0069 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано заборону відчуження нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Колодяжною А.В. за реєстровим №42; вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження вказаної земельної ділянки; вилучено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2014 року у справі №1522/15203/12 позов ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Крім того рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 липня 2012 року в справі №1522/15180/12, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, за позовом ОСОБА_5 до ТОВ КБ «Арма», ОСОБА_3 про визнання недійсною угоди, визнано недійсним Договір іпотеки від 06 лютого 2008 року, укладений між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Колодяжною А.В., зареєстрований в реєстрі за №477, за яким передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0346 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та домоволодіння загальною площею 245,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано заборону відчуження нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Колодяжною А.В. за реєстровим №478/19,20; вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження вказаної земельної ділянки та домоволодіння; вилучено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку вказаної земельної ділянки та домоволодіння.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2014 року у справі №1522/15180/12 позов ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 07 грудня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №3491, ОСОБА_5 набув у власність житловий будинок житловою площею 90,6 кв.м, загальною площею 340,7 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0346, кадастровий номер 5110136900:23:034:0008, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Також згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 25 грудня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №3734, ОСОБА_5 набув у власність земельну ділянку площею 0,0069, кадастровий номер 5110136900:23:034:0015, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

11 березня 2013 року. згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрованого в реєстрі за №612, ОСОБА_1 набула у власність житловий будинок житловою площею 90,6 кв.м, загальною площею 340,7 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 11 березня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №616, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,0345, кадастровий номер 5110136900:23:034:0008, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок.

Крім того, згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 13 червня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №1417, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,0069, кадастровий номер 5110136900:23:034:0015, цільового призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вільну від забудови.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року в справі №520/1364/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, звернуто в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року в сумі 9763607,81 грн. стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №477 від 06 лютого 2008 року та за іпотечним договором №919 від 22 лютого 2008 року шляхом продажу від імені ОСОБА_2 будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в справі №520/1364/17 рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_2 в позові.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ФК «Факторинг» є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «РК «Фактор».

Постановою господарського суду м. Києва від 07 листопада 2019 року в справі №910/9450/18 товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ФК «Факторинг» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_6 .

Отже, кредитні правовідносини виникли між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_3 на підставі Кредитного договору №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року, виконання зобов`язань за яким було забезпечено укладеним між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_3 . Договором іпотеки від 06 лютого 2008 року, за яким в іпотеку передано домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , та укладеним між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_4 . Договором іпотеки, за яким в іпотеку передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Право вимоги за Кредитним договором №33-14/05-08 від 06 лютого 2008 року ТОВ КБ «Арма» відступлене ТОВ «РК Фактор» на підставі Договору факторингу №08 від 20 вересня 2012 року; надалі відступлене ОСОБА_2 на підставі Договору цесії №1 від 25 вересня 2012 року.

Право вимоги за іпотечними договорами ТОВ КБ «Арма» відступлене ТОВ «РК Фактор» на підставі Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1801 та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1802; надалі відступлене ОСОБА_2 на підставі Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1811 та Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1812.

Кредитний договір, забезпечувальні іпотечні договори та послідуючі договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними іпотечними договорами сторонами цих договорів як то ТОВ КБ «Арма», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «РК Фактор» (після зміни назви ТОВ ФК «ФК Факторинг»), ОСОБА_2 в судовому порядку оскаржені не були.

Таким чином ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок та дві земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 , що у 2008 році були передані позичальником та іпотекодавцем ОСОБА_3 і іпотекодавцем ОСОБА_4 в іпотеку ТОВ «КБ «Арма», було набуто на підставі договорів купівлі-продажу від 11 березня 2013 року та від 13 червня 2013 року, укладених з ОСОБА_5 , який в свою чергу набув право власності на підставі договорів купівлі-продажу від 07 грудня 2012 року та від 25 грудня 2012 року, укладених з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після того, як на підставі судових рішень у справах №1522/15203/12 та №1522/15180/12 за позовами ОСОБА_5 , що були у подальшому скасовані, та під час укладення вказаних угод з Реєстрів записи про іпотеку та заборони щодо житлового будинку та земельних ділянок було вилучено.

4. Норми права , якими врегульовані спірні правовідносини

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Предметом позовних вимог щодо припинення зобов`язань (обтяжень) існуючих щодо майна, яке є власністю позивача, є захист цього права власності.

Правовідносини пов`язані із захистом права власності врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно доч.1та ч.2ст.16ЦК Україникожна особамає правозвернутися досуду зазахистом свогоособистого немайновогоабо майновогоправа таінтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа може звернутися за захистом свого права і інтересу. Таки чином законодавець розділяє право та інтерес.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року справа № 522/1528/15-ц зробила наступний висновок з цього приводу, в якому погодилась із правовим висновком зазначеним у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12 про те, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Також Велика палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року справа № 910/12525/20 зробила зауваження про те, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права.

У постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема,статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав. Водночас згідно з абзацом другим частини другоїстатті 20 ГПК Україниу цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Крім того Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другоїстатті 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, за наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови), позивач є юридично захищеним .

5. Обґрунтування мотивів рішення суду с оцінкою доказів та аргументів сторін

Як вже було визначено у п. 3 цього рішення 11 березня 2013 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_5 житловий будинок та земельну ділянку кадастровий номер 5110136900:23:034:0008 загальною площею 0,0346 га з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж числа право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В подальшому 13.06.2013 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 5110136900:23:034:0015 загальною площею 0,0069 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Цього ж числа право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Дані угоди посвідчила приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлана Володимирівна.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеса від 07.03.2017 року у справі № 520/1364/17 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 та вирішено про звернення стягнення заборгованостіза договором кредиту № 33-14/05-08, укладеним 06 лютого 2008 року між TOB «Комерційним Банком «АРМА», та ОСОБА_3 , в сумі на суму 9763607,81 грн., на предмети іпотеки за іпотечним договором№ 477 від 06 лютого 2008 року, що укладено між TOB «Комерційним Банком «АРМА», та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В., земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:23:034:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 245.8 кв.м., житлова площа - 74.9 кв.м.; - за іпотечним договором № 919, від 22 лютого 2008 року, що укладено між TOB «Комерційним Банком «АРМА», та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В.,, земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:23:034:0015, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу від імені ОСОБА_1 будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленомуст. 38 Закону України «Про іпотеку», з початковою ціною реалізації в розмірі, визначеному на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, із наданням ОСОБА_2 права подавати та отримувати від імені власника нерухомого майна довідки та документи, які необхідні для підготовки предмета іпотеки до продажу сплачувати всі необхідні платежі, підписати договір купівлі-продажу предмета іпотеки, а також виконувати всі інші дії, які пов`язані з продажем предмету іпотеки; одержати дублікати технічної документації на предмет іпотеки.

Також судом на період до реалізації предметів іпотеки передано в управління ОСОБА_2 - земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:23:034:0008 площею 0.0346 га за адресою: АДРЕСА_1 , домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 340.7 кв.м., житлова площа - 90.6 кв.м,; - земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:23:034:0015 загальною площею 0.0069 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане заочне рішення суду, при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , постановою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року було скасовано. Позивачем вказана постанова не оскаржувалась.

Намагаючись захистити право власності та визначитись із правовою визначеність наявного у неї права ОСОБА_1 звернулась із позовом про визнання недійсними договорів цесії, відступлення прав вимоги за договорами іпотеки недійсними, однак Постановою Одеського апеляційного суду від 23.02.2024 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 06.07.2020 року по справі № 758/11135/19 скасовано та у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, із зазначенням того, що визнання недійсними Договору цесії №1 від 25 вересня 2012 року, Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1811, Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1812, за якими право вимоги набув ОСОБА_2 , не є обґрунтованим та ефективним способом захисту права власності ОСОБА_1 ( який не був стороною вказаних договорів) на нерухоме майно, так як у разі задоволення таких вимог, чинним залишиться право вимоги ТОВ «РК Фактор» (після зміни назви ТОВ ФК «ФК Факторинг»), яке набуто даним товариством на підставі Договору факторингу №08 від 20 вересня 2012 року та на підставі Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1801, Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1802, тобто не приведе до належного захисту права позивача.

Таким чином у позивача , права власності якого фактично обмежується наявністю у ОСОБА_2 прав вимоги до іпотечним договором від 06 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №477, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0346 га за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння загальною площею 245,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та по договору іпотеки від 22 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 919, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0069 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наявне право захисту власного інтересу у вигляді юридичної визначеності щодо обмеження його права власності.

При розгляд цього питання судом враховується відсутність оплати ОСОБА_2 на користь ТОВ Факторингова компанія ФК Факторинг (колишня назва ТОВ PK Фактор ) плати по Договору цесії № 1 від 25.09.2012 року у розмірі 698 000 (шістсот дев`яносто вісім тисяч) гривень. Згідно параграфу 3 Ціна договору, порядок розрахунків п. 3.1 Договору цесії № 1 від 25.09.2012 року за відступлення права вимоги до Боржника на умовах, що передбачені цим Договором, Цесіонарій сплачує Цеденту грошові кошти в національній валюті України гривні у сумі 698 000 (шістсот дев`яносто вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Факт відсутності оплати підтверджено ліквідатором ТОВ ФК ФК Факторинг Лукашук Л.С. та було визначено у рішенні Київського районного суду м. Одеси при розгляді справи № 758/11135/19 при досліджені документів, що надійшли від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова В.Ю. (4, 9 аркуші рішення суду від 06.07.2020р. справа № 758/11135/19).

Крім того постановою Правління Національного банку України від 19.02.2010 року № 79 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію з 22.02.2010 року ТОВ КБ АРМА. Тобто банк вже 2 роки до продажу кредиту ОСОБА_3 знаходився в стадії ліквідації.

Згідно п. 2.4.3 договору іпотеки № 477 від 06.08.2008 року та п. 2.4.3 договору іпотеки № 919 від 06.08.2008 року іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет Іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання Позичальником зобов`язань, забезпечених Іпотекою за цим Договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України Про іпотеку , редакція якої існувала з 2003 року та дійсна зараз, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто існує позасудовий та судовий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно.

Позасудовий спосіб, а саме вчинення виконавчого напису нотаріусом, було реалізоване ТОВ КБ АРМА. Так були вчиненні виконавчі написи нотаріусом, що були зроблені 26.07.2011 року на договорах іпотеки № 477 та № 919 про звернення стягнення на: - земельнуділянку загальною площею0,0346 га. за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння загальною площею 245,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (виконавчий напис нотаріуса № 1304); - земельну ділянку загальною площею 0,0069 га за адресою: АДРЕСА_1 (виконавчий напис нотаріуса № 1305).

13.11.2012 року по заяві ТОВ КБ АРМА були відкриті виконавчі провадження № 35184309 та № 35184251 по примусовому виконанню вищевказаних виконавчих написів.

13.05.2013 року вказані виконавчі провадження завершені, державним виконавцем були винесені постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження , в редакції чинній на момент завершення виконавчих документів.

Після цього, виконавчі написи нотаріусом, що були зроблені 26.07.2011 року на договорах іпотеки № 477 та № 919 не подавалися до виконання ОСОБА_2 .

Строк повторного звернення із виконавчими листами , у випадку завершення виконавчих проваджень, на період травня 2013 року були обмежені одними роком ( ст. п.2 ч. 1 ст. 22 Закону).

Таким чином на дань подання позову до суду у ОСОБА_2 сплив термін звернення до виконавчої служби із вимогами про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як вже зазначалося, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі, яка переглядається, вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з зазначених норм законодавства та наведеної позиції Верховного суду , суд приходить до висновку, що фактично фізична особа ОСОБА_2 отримав право вимоги по іпотечному договору яким було забезпечено виконання кредитних зобов`язань за договором факторингу а не цесії, що право суперечить вимогам закону і не сплатив вартість отриманого права, а тому суд, при розгляді даного питання вважає що у ОСОБА_2 взагалі відсутнє відповідне право вимоги.

Як вже зазначалось ОСОБА_1 придбала нерухоме майно: житловий будинок та земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 по договорам купівлі-продажу від 11.03.2013 року та від 13.06.2013 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ні яких речових прав іпотеки, заборон інших осіб не було.

Велика Палата Верховного Суду зробила по даному питанню висновок (постанова від 15 червня 2021 року справа № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20): 7.14.Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Позивач не знала і не могла знати, що нерухоме майно, яке вона покупає знаходилось в іпотеці, що є заочні рішення суду про скасування цих іпотек, що є переуступка права вимоги по договорам кредиту та іпотеці. Позивач є звичайною людиною, яка довірилась нотаріусу та документам, що були надані ріелтором та власником майна для огляду.

Нотаріат є одним з правозахисних інститутів державної гарантії дотримання законності прав та інтересів кожної людини.

Слід відзначити, що нотаріат, будучи несудовою формою захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, є, згідно з Резолюцією Європейського парламенту органом превентивного правосуддя.Відповідно до документів Конгресу Міжнародного союзу суддів, функція нотаріату полягає насамперед у тому, що нотаріус, будучи посадовою особою, наділений повноваженнями посвідчувати юридичні акти, неупереджено інформувати сторони про сутність і правові наслідки таких актів, тобто здійснювати реальну діяльність щодо запобігання суперечок.

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлана Володимирівна, яка посвідчувала договори купівлі-продажу нерухомого майна не попереджала та не повідомляла Позивача про існуючу іпотеку, про заочні рішення суду про скасування іпотеки, про виконання нею цих рішень суду та скасування іпотек, про наявність переуступки права вимоги по договорам іпотеки. При цьому, як вже зазначалось і було встановлено при розгляді справи № 758/11135/19 саме приватний нотаріус Савченко С.В. виконала заочні рішення суду та скасувала іпотеку та заборони з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так Верховний Суд зробив висновок (постанова від 13.11.2019 року справа № 645/4220/16-ц): конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати за бездіяльність чи помилки влади. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача .

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Ще один висновок зробила Велика Палата Верховного Суду щодо придбання майна добросовісною особою (постанова від 04.07.2023 року справа № 233/4365/18, провадження № 14-96цс21):

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосуваннястатті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знатипро порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

« Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).

Крім того судом враховується що з 07.12.2012 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно відсутній запис про іпотеку та обтяження щодо нерухомого майна: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:23:034:0015 за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:23:034:0008 за адресою: АДРЕСА_1 .

Як визначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року він не може бути відновлений, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

Таким чином про розгляду даної справи суд з урахуванням встановлених обставин та наданих доказів приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Факт наявності порушеного права ( інтересу) позивача підтверджується фактом наявності у нього права власності на майно: земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:23:034:0008 площею 0.0346 га за адресою: АДРЕСА_1 , домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 340.7 кв.м., житлова площа - 90.6 кв.м,; земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:23:034:0015 загальною площею 0.0069 га за адресою: АДРЕСА_1 ., а також прав вимоги у ОСОБА_2 , ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг", ТОВ "КБ "АРМА" по договору іпотеки від 06 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №477, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0346 га за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння загальною площею 245,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та по договору іпотеки від 22 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 919, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0069 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яки вже намагались буди пред`явлені до реалізації у справі № №520/1364/17.

Ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права ( інтересу) визначається судом як з урахуванням наявності постанови Постановою Одеського апеляційного суду від 23.02.2024 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 06.07.2020 року по справі № 758/11135/19 скасовано та у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, із зазначенням того, що визнання недійсними Договору цесії №1 від 25 вересня 2012 року, Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1811, Договору про відступлення права за договором іпотеки від 25 вересня 2012 року №1812, за якими право вимоги набув ОСОБА_2 , не є обґрунтованим та ефективним способом захисту права власності ОСОБА_1 ( який не був стороною вказаних договорів) на нерухоме майно, так як у разі задоволення таких вимог, чинним залишиться право вимоги ТОВ «РК Фактор» (після зміни назви ТОВ ФК «ФК Факторинг»), яке набуто даним товариством на підставі Договору факторингу №08 від 20 вересня 2012 року та на підставі Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1801, Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 вересня 2012 року №1802, тобто не приведе до належного захисту права позивача а також викладених вище правових висновків Верховного суду та великої палати Верховного Суду.

Доведеність заявлених вимог підтверджується фактом відсутності у ОСОБА_2 , прав вимоги, яки отримані за нікчемними угодами, закінчення встановленого законом строку на пред`явлення виконавчих документів які були повернуті виконавчою службою 13.05.2013 та встановлення факту добросовісності придбання майна позивачем.

6.Розподіл судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ФК Факторинг» (код ЄДРПОУ 36352420, місце знаходження: 03195, м. Київ, вул. Степана Рудницького, буд 6-Д, офіс 43 ), Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «АРМА» (код ЄДРПОУ 26379729, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул Жилянська, буд. 41-а) за участі третіх осіб ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) про визнання права припиненим.

Визнатиприпиненим права вимоги у ОСОБА_2 , ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг", ТОВ "КБ "АРМА" по договору іпотеки від 06 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №477, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0346 га за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння загальною площею 245,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та по договору іпотеки від 22 лютого 2008 року, укладеного між ТОВ «КБ "АРМА" та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною Альвіною Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 919, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку загальною площею 0,0069 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено судом 03.02.25.

Суддя В. О. Луняченко