Рішення

від 31.01.2025 по справі 125/106/25

БАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

125/106/25

2/125/37/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2025 року м. Бар

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Хитрука В.М.

за участі секретаря судового засідання Рашевської О.Г.

за участі: представника позивача прокурора Бородіча О.О.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради до ОСОБА_1 , СТОВ «Нива» про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Жмеринської окружної прокуратури Філімонов О.В., який діє в інтересах Копайгородської селищної ради, звернувся до суду з цим позовом в якому просив витребувати у ОСОБА_1 та СТОВ «Нива» на користь Копайгородської селищної ради земельну ділянку, що розташована на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області.

Позов мотивований наступним.

Наказом Головного управління Держземагенства у Вінницькій області № 2-4399/15-14-СГ від 23.12.2014, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0520280400:02:004:0114 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області. Право власності на вказану земельну ділянку 27.02.2016 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, ОСОБА_1 використав своє право на безоплатне отримання в порядку приватизації земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому, на підставі клопотання ОСОБА_1 , рішенням Копайгородської селищної ради № 731 від 07.09.2021, йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, що розташована на території Копайгородської селищної ради.

Після розробки проекту землеустрою, ОСОБА_1 звернувся до Копайгородської селищної ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства що розташована на території Копайгородської селищної ради.

Рішенням Копайгородської селищної ради № 1036 від 12.11.2021, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства що розташована на території Копайгородської селищної ради.Право власності на вказану земельну ділянку 28.11.2021 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до договору оренди від 17.02.2022, ОСОБА_1 передав земельну ділянку з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237 в оренду СТОВ «Нива». Право оренди земельної ділянки СТОВ «Нива» 23.06.2022 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_1 всупереч вимогам земельного законодавства повторно безкоштовно отримав у власність (у порядку приватизації) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності всупереч положенням ст. 116, 118 ЗК України, внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію двох земельних ділянок одного цільового призначення.

Прокурор вважає, що рішення Копайгородської селищної ради № 1036 від 12.11.2021, згідно якого ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 0520280800:01:002:0237, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Копайгородської селищної ради,суперечить ст. ст. 116, 118 ЗК України і порушує інтереси держави, а тому вказаний наказ є незаконним.

У судове засідання прокурор Бородіч О. подав заяву про розгляд справи без участі прокурора, підтримав позовні вимоги з підстав, що викладені у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 позов визнав повністю, не заперечував проти його задоволення, просив справу розглядати без його участі, про що зазначив в письмовій заяві до суду.

Представник відповідача СТОВ «Нива» у судове засідання не з`явився. Представник Копайгородської селищної ради у судове засідання не з`явився, подав заяву з проханням розгляд справи провести без представників Копайгородської селищної ради, позов визнають повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 259 ЦПК України якщо в одному провадженні об`єднані кілька взаємопов`язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об`єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.

Суд дослідившидокази дійшовдо висновкупро необхідністьпостановлення частковогорішення тазадоволення позовнихвимог участині витребуванняу ОСОБА_1 на користьтериторіальної громадив особіКопайгородської селищноїради земельноїділянки зкадастровим номером0520280800:01:002:0237площею 2га,для веденняособистого селянськогогосподарства,що розташованана територіїКопайгородської селищноїради Жмеринського району Вінницької області.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 81 ЗК визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Водночас, законодавством встановлені певні обмеження у можливості безоплатного набуття права власності на земельні ділянки, а саме згідно ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Передбачена ст. ст. 116, 121 ЗК України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.

Визначений ст. 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст. ст. 116, 121 ЗК України.

Наказом Головного управління Держземагенства у Вінницькій області № 2-4399/15-14-СГ від 23.12.2014, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0520280400:02:004:0114 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області.

Право власності на вказану земельну ділянку 27.02.2016зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_1 використав своє право на безоплатне отримання в порядку приватизації земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому, на підставі клопотання ОСОБА_1 , рішенням Копайгородської селищної ради № 731 від 07.09.2021, йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, що розташована на території Копайгородської селищної ради.

Після розробки проекту землеустрою, ОСОБА_1 звернувся до Копайгородської селищної ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства що розташована на території Копайгородської селищної ради.

Рішенням Копайгородської селищної ради № 1036 від 12.11.2021, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства що розташована на території Копайгородської селищної ради.Право власності на вказану земельну ділянку 28.11.2021 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_1 всупереч вимогам земельного законодавства повторно безкоштовно отримав у власність (у порядку приватизації) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи, що ОСОБА_1 набуто 27.02.2016 право власності на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 0520280400:02:004:0114, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Верхівської сільської ради, він не має права повторно набувати на зазначених вище підставах у межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Копайгородської селищної ради.

Отже, Копайгородська селищна рада, приймаючи рішення № 1036 від 12.11.2021, будучи введеною в оману ОСОБА_1 , яким не повідомлено про те, що він використав своє право на безоплатне набуття ним земельної ділянки вказаного цільового призначення, належним чином не перевірило факт реалізації ОСОБА_1 права безоплатного отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що в свою чергу призвело до безпідставного вибуття землі із комунальної власності.

З урахуванням вимог ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі 525/1225/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 706/1685/16-ц, від 27.10.2020 у справі № 381/375/19, від 28.06.2023 у справі № 302/422/21 та від 08.02.2023 у справі № 666/3519/14-ц.

Отже, спірна земельна ділянка вибула із державної власності всупереч положенням ст. ст. 116, 118 ЗК України, внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію двох земельних ділянок одного цільового призначення.

За таких обставин, рішення Копайгородської селищної ради № 1036 від 12.11.2021, згідно якого ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 0520280800:01:002:0237, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Копайгородської селищної ради,суперечить ст. ст. 116, 118 ЗК України і порушує інтереси держави, а тому вказаний наказ є незаконним.

Згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 20.01.2020 у справі № 911/1072/19 зазначає, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Також у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду, визнання недійсним рішення Копайгородської селищної ради № 1036 від 12.11.2021, не є ефективним способом захисту у цій справі, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння земельною ділянкою. Однак, посилання в позові на незаконність такого наказу, є необхідним для того, щоб суд надав правову оцінку такого рішення Копайгородської селищної ради та виклав її у мотивувальній частині судового рішення у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Згідно положень ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Так, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з його волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма ст. 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно із п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (ст. ст. 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені ст. ст. 387, 388 ЦК України.

У зв`язку із цим, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця) (п. п. 2 п. 25 наведеної Постанови).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України (п. 26 Постанови).

Воля держави, як власника земель, може виражатись лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок держави.

Набуття у власність спірної земельної ділянки здійснено поза волею територіальної громади як власника землі, оскільки прийняття Копайгородською селищною радою спірного рішення не відповідає вимогам законодавства та інтересам держави.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15.

Окрім наведеного слід зазначити, що, оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зроблено висновок, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст. ст. 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Велика Палата Верховного Суду (в постанові від 12.02.2020 у справі П/811/1640/17) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Враховуючи, що рішення Копайгородської селищної ради № 1036 від 12.11.2021 є незаконним, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237 площею 2 га, підлягає витребуванню у ОСОБА_1 в комунальну власність Копайгородської селищної ради.

Розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено при поданні позову судовий збір у розмірі 6056,00 грн.

У разі задоволення позову з відповідачів підлягає до стягнення сума сплаченого позивачем судового збору в рівних частках, тобто по 3028,00 грн.

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 визнав позов повністю, тому з нього слід стягнути на користь позивача 50 відсотків суми судового збору, яка підлягала до стягнення з нього (6056,00 грн. : 2 = 3028,00 грн. * 50 % = 1514 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРIШИВ:

На підставі ч. 3 ст. 259 ЦПК України ухвалити щодо вимоги про витребування у ОСОБА_1 на користь Копайгородської селищної ради земельної ділянки, що розташована на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області часткове рішення та продовжити провадження у справі в частині не вирішених вимог про витребування у СТОВ «Нива» на користь Копайгородської селищної ради земельної ділянки, що розташована на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області.

Позовні вимоги в частині витребування у ОСОБА_1 на користь Копайгородської селищної ради земельної ділянки, що розташована на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Копайгородської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0520280800:01:002:0237 площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) 50 відсотків суми судового збору, яка підлягає до стягнення, у розмірі 1514,00 грн.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області повернути позивачу Вінницькій обласній прокуратурі (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) з державного бюджету України 25 відсотків сплаченої загальної суми судового збору у розмірі 1514,00 грн., згідно платіжної інструкції № 8 (внутрішній номер 396770894) від 08 січня 2025 року.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Позивач: Жмеринська окружна прокуратура (місцезнаходження: 23100, Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Національна, 6а, ЄДРПОУ 02909909);

Копайгородська селищна рада (місцезнаходження: вул. Центральна, 28, смт Копайгород Жмеринського району Вінницької області, 23053, ЄДРПОУ 04326112);

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 31 січня 2025 року.

Суддя: