Постанова

від 22.01.2025 по справі 524/1691/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 524/1691/18

провадження № 61-5933св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),

заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (боржник), ОСОБА_1 (стягувач), ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду

від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І.,

Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У квітні 2022 року державний виконавець Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Магда І. Г. звернулася до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, що не зареєстровано у встановленому законом порядку та належить боржнику, - Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (далі - ТОВ «ФК «Єврокредит»).

Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у виконавця перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 524/1691/18, виданого 09 квітня 2021 року Автозаводським районним судом міста Кременчука, про стягнення з ТОВ «ФК «Єврокредит» на користь

ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у сумі 206 924,76 грн та

8 794,76 грн компенсації за затримку її виплати. Боржник звернувся до виконавця із заявою, в якій запропонував відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернути стягнення на земельну ділянку, загальною площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та на 1/2 частину житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 52,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Виконавцем встановлено, що право власності на вказане нерухоме майно за боржником не зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства.

У зв`язку з наведеним державний виконавець просила суд ухвалити рішення, яким звернути стягнення на нерухоме майно ТОВ «ФК «Єврокредит», право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме:

- на земельну ділянку, загальною площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5322481701:01:010:0136;

- на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 52,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , для організації примусового виконання виконавчого листа № 524/1691/18, виданого 09 квітня 2021 року Автозаводським районним судом міста Кременчука, про стягнення з ТОВ «ФК «Єврокредит» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 206 924,76 грн та 8 794,76 грн компенсації за затримку її виплати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 липня 2022 року

у складі судді Кривич Ж. О. подання державного виконавця задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно боржника ТОВ «ФК «Єврокредит», право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме:

- на земельну ділянку, загальною площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5322481701:01:010:0136;

- на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 52,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

для організації примусового виконання виконавчого листа № 524/1691/18, виданого 09 квітня 2021 року Автозаводським районним судом міста Кременчука, про стягнення з ТОВ «ФК «Єврокредит» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 206 924,76 грн та 8 794,76 грн компенсації за затримку її виплати.

Суд першої інстанції, задовольняючи подання державного виконавця, послався на норми Закону України «Про виконавче провадження» та частину десяту

статті 440 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та виходив із того, що за повідомленням Кременчуцького відділу ДВС

у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-37/12, виданого Кременчуцьким районним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Автокразбанк», правонаступником якого

є ТОВ «ФК «Єврокредит», боргу у сумі 149 312,09 грн.

У межах цього виконавчого провадження реалізувалось шляхом проведення електронних торгів належне боржнику ОСОБА_2 нерухоме майно -

1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 52,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Реалізоване майно було передано стягувачу - ТОВ «ФК «Єврокредит» у рахунок часткового погашення заборгованості.

Набуття ТОВ «ФК «Єврокредит» права власності відбулось на підставі

статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вказане майно не реалізоване на третіх електронних торгах, про що державним виконавцем винесено відповідну постанову. У свою чергу у разі, якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні подання державного виконавця. Стягнуто із Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь ОСОБА_2 605,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про задоволення подання державного виконавця, послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20 (щодо процедури реалізації майна на електронних торгах) та виходив із того, що ТОВ «ФК «Єврокредит» не отримало свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів і не зареєструвало своє право власності, тому спірне нерухоме майно не перейшло у його володіння і у ТОВ «ФК «Єврокредит» не виникло право власності на спірне нерухоме майно, у зв`язку

з чим відсутні підстави вважати, що спірне нерухоме майно перебувало у його власності, проте не було зареєстроване у встановленому порядку, як того вимагає частина десята статті 440 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року та залишити без змін ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 липня 2022 року. Матеріали касаційної скарги містять також заяву про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року.

Заявник в касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема не враховано висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 26 травня 2021 року

у справі № 947/22930/19 (щодо передумов та підстав вирішення питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (щодо моменту виникнення права власності на нерухоме майно за результатами його реалізації на прилюдних торгах, у тому числі, коли торги не відбулися і стягувач виявив бажання залишити майно собі), від 07 липня 2023 року у справі № 2-2727/11 (щодо передумов та підстав вирішення питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку).

У касаційній скарзі заявник, окрім цього, посилається на те, що: правовими приписами чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, - це відсутність державної реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку; апеляційний суд помилково ототожнив поняття фактичного володіння і користування нерухомим майном та набуття особою володіння нерухомим майном, що полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою; постанова Кременчуцького районного відділу ДВС ГТУЮ у Полтавській області у виконавчому провадження № НОМЕР_2 від 06 вересня 2017 року, на підставі якої ТОВ «ФК «Єврокредит» набуло право власності на майно

ОСОБА_2 , набрала законної сили та не скасована; ТОВ «ФК «Єврокредит» набуло у власність нерухоме майно на підставі постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та в подальшому отримав вказане майно у фактичне володіння на підставі акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, але не отримав свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не правовстановлюючим документом; спірне нерухоме майно фактично передано продавцем у володіння покупця на підставі акта про передачу майна стягувачу

від 06 вересня 2017 року, при цьому правові наслідки цього прийняті сторонами та не оспорювались, зокрема продавець (Кременчуцький районний ВДВС) фактично передав майно та закрив виконавче провадження, покупець (ТОВ «ФК «Єврокредит») фактично прийняв майно в рахунок погашення боргу, а боржник

у виконавчому провадженні ( ОСОБА_2 ) погодився з передачею майна, не заперечував проти одночасного припинення права вимоги стягувача (ТОВ «ФК «Єврокредит») до себе в межах вартості нереалізованого майна.

У липні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення,

а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона

є законною, відсутні обов`язкові підстави для її скасування.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 524/1691/18 із Автозаводського районного суду м. Кременчука, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду

від 10 квітня 2024 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2024 року матеріали справи № 524/1691/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2025року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Суд першої інстанції установив, що на виконанні у державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Магди І. Г. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 524/1691/18, виданого 09 квітня 2021 року Автозаводським районним судом міста Кременчука, про стягнення з ТОВ «ФК «Єврокредит» на користь

ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 206 924,76 грн та 8 794,76 грн компенсації за затримку її виплати.

Боржник звернувся до виконавця із заявою, в якій запропонував відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернути стягнення на земельну ділянку, загальною площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 52,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5322481701:01:010:0136.

У боржника ТОВ «ФК «Єврокредит» наявне нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме боржник у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 набув у власність нерухоме майно:

- 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 52,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

- земельну ділянку, загальною площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ,

Зазначене нерухоме майно належало на праві власності в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 боржнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Набуття ТОВ «ФК «Єврокредит» права власності відбулось на підставі

статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вказане майно не реалізоване на третіх електронних торгах, про що державним виконавцем винесено відповідну постанову.

Набувши на підставі постанови Кременчуцького районного відділу ДВС ГТУЮ

у Полтавській області у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 06 вересня

2017 року право власності на вказане майно, ТОВ «ФК «Єврокредит» не зареєструвало своє право власності у встановленому законом порядку, що зумовило необхідність державного виконавця звернутися до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Апеляційний суд, окрім того, установив такі обставини.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 червня

2018 року у справі № 536/1890/17 за позовом ТОВ «ФК «Єврокредит» до приватного нотаріуса Волошиної Н. А. про скасування постанови про відмову

у вчиненні нотаріальної дії, копія якого долучена до апеляційної скарги, встановлені такі обставини.

На виконанні Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області перебувало виконавче провадження номер за ЄДРВП НОМЕР_2, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-37/12 від 05 червня 2012 року, виданого Кременчуцьким районним судом Полтавської області на підставі рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ПАТ «АКБ Банк» за договором про кредитну лінію від 24 березня 2008 року № 119/К5.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області замінено стягувача у зазначеному виконавчому провадженні з ПАТ «АКБ Банк» на ТОВ «ФК «Єврокредит».

При примусовому виконанні зазначеного рішення державним виконавцем,

з метою подальшої реалізації, здійснено опис та проведено незалежну оцінку належного боржнику майна, а саме: 1/2 частини житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 52,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, загальною площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

03 липня 2017 року ПФ ДП «СЕТАМ» проведено треті електронні торги зазначеного майна боржника. Реалізація майна, належного боржникові, на третіх електронних торгах (реєстраційний номер лота: 218155) не відбулась.

Керуючись статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», ТОВ «ФК «Єврокредит» звернулося із заявою до Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ

у Полтавській області, якою просило залишити за ТОВ «ФК «Єврокредит» нереалізоване майно боржника за ціною третіх торгів, а саме: земельну ділянку, площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, КН 5322481701:01:010:0136, 1/2 частини житлового будинку загальною площею 52,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Кременчуцьким районним ВДВС ГТУЮ у Полтавській області видано акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 вересня 2017 року, затверджений в.о. начальника Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ

у Полтавській області Комаревцевим С. І., та постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 вересня 2017 року.

05 жовтня 2017 року ТОВ «ФК «Єврокредит» звернулося з відповідною заявою до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Волошиної Н. А. для отримання свідоцтва на нерухоме майно.

Нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, про що виніс відповідну постанову, виходячи з такого:

1. У постанові і в акті вказано, що проводилися електронні торги щодо арештованого майна - предмета іпотеки: 1/2 частини житлового будинку

з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,19 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5322481701:01:010:0136. Але предметом договору іпотеки була тільки земельна ділянка;

2. Згідно з договором про відступлення прав вимоги передавалися права тільки на земельну ділянку, але об`єктом торгів якимось чином стає 1/2 частина будинку

із земельною ділянкою;

3. У постанові і в акті про передачу майна стягувачу вказано, що майно реалізовувалося з урахуванням частини другої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», хоча в цьому випадку ця норма не може застосовуватись;

4. Відсутність реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі

є перешкодою для передачі вказаного майна на реалізацію.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій реалізації права на доступ до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За змістом частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірку, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстроване

в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, - це відсутність державної реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване

в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження

№ 61-9215св20) та від 07 липня 2023 року у справі № 2-2727/11 (провадження № 61-8007св23).

При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши, що боржник не має грошових коштів та іншого майна, на яке державним виконавцем може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення суду, дійшов правильного висновку про задоволення подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що державний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з указаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником ТОВ «ФК «Єврокредит» на нерухоме майно, фактично передане йому в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 , унеможливлює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже і виконання судового рішення.

Задоволення подання державного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, сприятиме належному виконанню рішення суду. У свою чергу боржник добровільно не виконував рішення суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження

№ 61-17011сво19) зроблено висновок про те, що розгляд процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) є виконанням судових рішень, як заключного етапу

у процесі реалізації захисту цивільних прав. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Правовідносини з виконання судових рішень

є триваючими до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом.

Матеріали справи містять підтвердження, що державним виконавцем вживалися визначені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для виконання рішення суду, а саме: винесено постанову про арешт коштів боржника, постанову про розшук майна боржника та постанову про арешт майна боржника, здійснено запити про перевірку майнового стану боржника, складено акти про відсутність належного боржнику майна та про відсутність боржника за місцезнаходженням.

Із урахуванням встановлених у цій справі обставин, державним виконавцем було здійснено усі необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судового рішення на цьому етапі, проте вжиті заходи примусового виконання рішення суду не призвели до задоволення вимог стягувача.

Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем було встановлено, що у боржника відсутні кошти на банківських рахунках чи інше майно, на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача у повному обсязі. В силу положень частини п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати

в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу.

Державний виконавець обґрунтовано звернулася до суду з указаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації за боржником ТОВ «ФК «Єврокредит» права власності на спірне нерухоме майно утруднює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на це та неправильно застосував частину четверту статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частину десяту статті 440 ЦПК України, скасувавши законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції.

Неправильним є посилання апеляційного суду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/606/18(провадження № 14-125цс20) (зокрема, «свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Абзац другий пункту 8 розділу X Порядку, відповідно до якого у випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги, не відповідає зазначеній нормі закону, а тому не підлягає застосуванню згідно з частиною сьомою статті 10 ЦПК України. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації»), оскільки аналіз статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23). Така позиція апеляційного суду суперечить змісту та меті статті 440 ЦПК України.

За обставинами цієї справи встановлено і не спростовано учасниками справи, що

у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, відкритого на підставі виконавчого листа від 05 червня 2012 року № 2-37/12, виданого Кременчуцьким районним судом Полтавської області, 06 вересня 2017 року державним виконавцем видано постанову про передачу майна стягувачу - ТОВ «ФК «Єврокредит» у рахунок погашення боргу ОСОБА_2 . Набуття ТОВ «ФК «Єврокредит» права власності на спірну нерухомість відбулось на підставі

статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вказане майно не реалізоване на третіх електронних торгах.

Посилання апеляційного суду на те, що постановою приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області

Волошиної Н. А. від 05 жовтня 2017 року відмовлено ТОВ «ФК «Єврокредит»

у видачі свідоцтва на нерухоме майно, не спростовує того факту, що ТОВ «ФК «Єврокредит» має у фактичному володінні нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду та залишає

в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду, з ТОВ «ФК «Єврокредит»на користь ОСОБА_1 має бути стягнуто 1 211,20 грн на відшкодування сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року скасувати, ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 липня 2022 рокузалишити в силі.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець