Рішення

від 23.01.2025 по справі 161/22270/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/22270/23

Провадження № 2/161/355/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Дмитроци Б.М.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Полетило П.С.,

представника відповідача Солтисюка П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує його тим, що 15.04.2013 року його було направлено на стаціонарне лікування в ортопедичне відділення Волинської обласної клінічної лікарні із наявним діагнозом : розрив медіального меніска правого колінного суглобу.

В подальшому, 16.04.2013 року йому було проведено операцію, оперуючим лікарем якої був ОСОБА_2 та наслідками якої зазначено ускладнень немає.

З картки хворого №6003, виданої ВОКЛ вбачається, що він перебував на лікуванні в ортопедичному відділенні з 15.04.2013 року по 03.05.2013 року, госпіталізація з приводу даного захворювання вперше, результат лікування виписаний з поліпшенням.

Разом з тим, направленням від 21.05.2013 року його було знову госпіталізовано у Волинську обласну клінічну лікарню із діагнозом: стан після видалення кістки меніска правого колінного суглобу, де він перебував на лікуванні з 21.05.2013 року по 07.06.2013 року та виписаний з поліпшенням.

Вказує, що 03.07.2013 року він був госпіталізований в Державну установу «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», де перебував на лікуванні по 26.07.2013 року з діагнозом: пошкодження медіального меніска, хондромаляція суглобного хряща правого колінного суглоба 1-2 ст. за Outerbridge. Стороннє тіло правої підколінної ямки (марлева серветка). Хронічний запальний процес правої підколінної ямки. Новоутворення правої підколінної ямки.

09.07.2013 року у вказаному закладі йому була проведена операція артроскопія правого колінного суглоба, парціальна резекція медіального меніска, відкрите видалення стороннього тіла (марлева серветка) та новоутворення правої підколінної ямки.

Крім того, 02.09.2013 року він знову був госпіталізований до Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» та 05.09.2013 року йому повторно було проведено операцію видалення гематоми та вільного тіла (марлева серветка верхньої тканини).

Зазначає, що 27.09.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про початок досудового розслідування кримінального провадження №12013020010004330 за ч. 1 ст. 140 КК України стосовно ОСОБА_2 .

Також 28.12.2019 доку до ЄРДР внесені відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019030010004988 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України та матеріали цих кримінальних проваджень об`єднані в одне за №12013020010004330.

28.12.2019 року у вказаному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 винесено обвинувальний акт, згідно з яким останній обвинувачувався у неналежному виконанні професійних обов`язків медичних працівником, внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та у підробленні офіційного документу, який видається установою з метою його використання, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Разом з тим, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.06.2023 року у справі №161/871/20 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 358 та ч. 1 ст. 140 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження №12013020010004330 від 27.09.2013 року закрито.

Також вказує, що через неналежне виконання своїх професійних обов`язків лікарем ортопедом-травматологом відділення ВОКЛ Джанкарашвілі В.В., який 16.04.2013 року під час проведення оперативного втручання, а саме: видалення йому кісти меніска правого колінного суглобу, залишив в оперованих тканинах сторонні тіла, а саме: марлеві серветки, які в подальшому були виявлені при повторних оперативних втручаннях в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», зумовило те, що з 11.11.2013 року по 30.11.2014 року йому було присвоєна ІІІ група інвалідності.

При цьому, ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.06.2023 року, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності не з реабілітуючих підстав, має преюдиційне значення і сам факт закриття провадження з таких підстав свідчить про наявність складу злочину у тому діянні, в якому обвинувачується особа та вину цієї особи у вчиненні такого злочину.

А тому вважає, що має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки вона була заподіяна злочинними діями працівника відповідача, з яким перебував у трудових відносинах.

У зв`язку з чим, просить стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 1000000,00 грн., понесені матеріальні збитки в розмірі 48000,00 грн., втрачений заробіток, що становить 14911,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази в справі, матеріали кримінального провадження, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в ортопедичному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні з 15.04.2013 року по 03.05.2013 року із діагнозом : розрив медіального меніска правого колінного суглобу, де йому 16.04.2013 року йому було проведено операцію, оперуючим лікарем якої був ОСОБА_2 , що підтверджується медичною карткою хворого, результат лікування виписаний з поліпшенням (а.с. 8-11).

Разом з тим, направленням від 21.05.2013 року ОСОБА_1 знову госпіталізовано у Волинську обласну клінічну лікарню із діагнозом: стан після видалення кістки меніска правого колінного суглобу, де він перебував на лікуванні з 21.05.2013 року по 07.06.2013 року та був виписаний з поліпшенням (а.с. 16-17, 19-21).

Також, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 03.07.2013 року був госпіталізований в Державну установу «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», де перебував на лікуванні по 26.07.2013 року з діагнозом: пошкодження медіального меніска, хондромаляція суглобного хряща правого колінного суглоба 1-2 ст. за Outerbridge. Стороннє тіло правої підколінної ямки (марлева серветка). Хронічний запальний процес правої підколінної ямки. Новоутворення правої підколінної ямки (а.с. 22).

09.07.2013 року у вказаному закладі йому була проведена операція артроскопія правого колінного суглоба, парціальна резекція медіального меніска, відкрите видалення стороннього тіла (марлева серветка) та новоутворення правої підколінної ямки (а.с. 22).

Крім того, 02.09.2013 року ОСОБА_1 був госпіталізований до Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» та 05.09.2013 року йому було проведено операцію видалення гематоми та вільного тіла (марлева серветка верхньої тканини), що підтверджується випискою з історії хвороби стаціонарного хворого (а.с. 24).

28.12.2019 року у кримінальному провадженні № 12013020010004330 відносно ОСОБА_2 винесено обвинувальний акт, згідно з яким останній обвинувачувався у неналежному виконанні професійних обов`язків медичних працівником, внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та у підробленні офіційного документу, який видається установою з метою його використання, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а.с. 25-28).

Разом з тим, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.06.2023 року у справі №161/871/20 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 358 та ч. 1 ст. 140 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження №12013020010004330 від 27.09.2013 року закрито (а.с. 29-30).

Відповідно до вимог ч. 6 ст.82ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. А тому обставини стосовно винуватості і спричинення тілесних ушкоджень доказуванню не підлягають.

Згідно роз`яснень, наданих у п.11 Постанови Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» N 14 від 18.12.2009 р., правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, підставою для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення, який складається з: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди, завданої такою поведінкою; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З наведеного суд вбачає, що для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності суд повинен встановити на підставі належних та допустимих доказів факт: вчинення особою протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди, завданої такою поведінкою; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

При цьому, згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Як з`ясовано судом та слідує із матеріалів кримінального провадження №12013020010004330 від 27.09.2013 року, дослідженого в судовому засіданні, 30.11.2018 року проведено комісійну судово-медичну експертизу №135/17, якою встановлено неналежне надання медичної допомоги ОСОБА_1 в умовах КП «Волинська обласна клінічна лікарня» та зазначеним висновком встановлено нанесенням лікарем ОСОБА_2 шкоди позивачу.

Ухвалою суду від 08.06.2023 року закрито кримінальне провадження №12013020010004330 від 27.09.2013 року, однак особу, який перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнено від відповідальності не з реабілітаційних підстав, а тому наявні підстави для стягнення заподіяної шкоди саме із роботодавця у відповідності до ст. 1172 ЦК України.

Відповідно до статі 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

У відповідності до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі №352/342/17 від 18 жовтня 2019 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, за таких обставин за завдану шкоду повинна відповідати юридична особа, з якою працівник перебував у трудових відносинах, тобто відповідач.

Судом встановлено, що позивачу була заподіяна значна моральна шкода, яка полягала у фізичному болі та моральних стражданнях, отриманих внаслідок неналежного і тривалого надання некваліфікованої медичної допомоги, психологічних стражданнях, порушенні довіри до медичної системи, втрати працездатності, тривалого лікування та відновлення.

Як з`ясовано судом та сторонами не оспорюється, ОСОБА_2 на момент проведення лікування та оперативного втручання перебував у трудових відносинах з КП «Волинська обласна клінічна лікарня», а тому, як вже зазначено вище, відповідальність за спричинену шкоду повинне нести відповідач.

Визначаючи розмірморальної шкоди,слід врахувати,що позивачзазнав значнихморальних страждань,зумовлених глибокимиемоційними переживаннямиз приводутривалого неналежноголікування, докладанні значних зусиль для відновлення свого стану та життєвих зв`язків внаслідок ушкодження здоров`я через перенесені невдалі операції, що підтверджується рішенням суду, а тому, враховуючи наведене та виходячи з принципу розумності і справедливості, розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 300000 грн.

Щодо стягнення матеріальних збитків, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.22ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст.1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, частиною першою статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Згідно ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки, позивачем та його представником не представлено суду належних та допустимих доказів понесених витрат в розмірі 48000,00 грн., то позов в цій частині до задоволення не підлягає. Викладене в частині неможливості підтвердити такі витрати документально й вказав позивач.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми втраченого заробітку, то суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частина 2 ст. 1195 ЦК України передбачає, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 р., № 6 роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Як вбачається з ч. 1 ст.1197 ЦК України, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід)потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно із частиною третьою статті 1197 ЦК України, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

Доводи відповідача про те, що позивач не працював та не представив доказів втрати непрацездатності більше одного року, а тому не має права на стягнення втраченого заробітку, є безпідставними, оскільки у цьому разі розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати відповідно до частини другої статті 1195 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду від 05.10.2022 р. у справі №906/1318/19 зробила висновок, що положення частини першої статті 1195 ЦК України пов`язують обов`язок здійснити відповідне відшкодування саме із фактом втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, не встановлюючи при цьому часових меж стосовно початку обрахування такого відшкодування.

Згідно довідки управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області, ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні та одержував державну соціальну допомогу інваліду 3-ї групи з 11.11.2013 року по 30.11.2014 року та проходив реабілітацію (а.с. 31).

Таким чином, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині теж є підставними та підлягають до задоволення та з відповідача на його користь слід стягнути 14911,00 грн. втраченого заробітку, виходячи із мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2013 року, яка згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» становила 1147 грн.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача в дохід держави слід стягнути 2147,20 (1073,60 * 2) грн. судового збору по задоволеним вимогам по стягненню моральної шкоди та втраченому заробітку.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 23, 1166, 1167, 1172, 1195, 1197 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємств «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 300000 (триста тисяч) грн., втрачений заробіток в розмірі 14911 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот одинадцять) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з комунального підприємств «Волинська обласна клінічна лікарня» в дохід держави 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн.. 20 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач комунальне підприємство «Волинська обласна клінічна лікарня», адреса: Волинська область, м. Луцьк, проспект Президента Грушевського, 21, ЄДРПОУ 01983163.

Третя особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 31 січня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк