Рішення

від 23.01.2025 по справі 757/18194/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/18194/24-ц

пр. 2-6100/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань - Колесник А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу № 757/18194/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Центральної тедерадіостудії Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центральної тедерадіостудії Міністерства оборони України (далі - відповідач) про відшкодування моральної шкоди, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 40 000,00 грн. моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не виконав рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/14414/23 від 06.02.2024 року, щодо невиплати йому у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2024 включно, внаслідок чого позивач постійно нервував, що викликало у позивача виникнення низки захворювань.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.04.2024 року в справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

03.05.2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

14.05.2024 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, вважає їх необґрунтованими та передчасними.

17.06.2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення доказів.

06.09.2024 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

23.01.2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про залишення без розгляду клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва занесеною до протоколу судового засідання від 21.03.2025 року залишено без розгляду клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва занесеною до протоколу судового засідання від 21.03.2025 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів.

У судове засідання позивач не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі позивача, вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, проте від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу у визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України спосіб.

Так, матеріалами справи встановлено, що на виконанні у державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Павліченко В.О. перебуває виконавче провадження № 74582191 з виконання виконавчого листа № 620/14414/23 виданого 18.03.2024 року Чернігівським окружним адміністративним судом.

Позивач вказує, що внаслідок нервового напруження через невиконання рішення суду у позивача виникла низка захворювань (гіпертонічна хвороба 2 стадії, дифузний кардіосклероз, лівобічний плече-лопатковий періартрит, пресбіопія обох очей).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, є протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначив, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся до закладу охорони здоров`я для обстеження та ліг на стаціонарне лікування ще до винесення рішення судом, а саме 10.01.2024 року, що підтверджується епікризом хворого.

Таким чином, причинно-наслідковий зв`язок між тривалістю виконання рішення суду та виникненням захворювань позивача взагалі відсутній, твердження про завдання позивачу невиконанням рішення суду фізичних та душевних страждань - не відповідають матеріалам справи.

Крім того, позивачем жодним чином не мотивовано та не надано розрахунку визначеного ним розміру моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди через невиконання рішення суду, з посиланням на виникнення хвороб, фізичні та душевні страждання, враховуючи, що діагностування захворювань відбулося ще до набрання чинності рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/14414/23, а також враховуючи обізнаність позивача про здійснюване відповідачем в той період апеляційне оскарження рішення суду.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 253 ЦК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналіз наведених вище норм законодавства та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову, відсутні.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку що позов є безпідставним, а тому у його задоволенні потрібно відмовити.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Керуючись ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Центральної тедерадіостудії Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23 січня 2025 року.

Суддя О.М.Соколов