Постанова

від 23.01.2025 по справі 159/5818/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/5818/24 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г. Провадження № 22-ц/802/88/25 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Трикош Н. І.

з участю:

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Ковельської філії Волинського обласного центру зайнятості про припинення трудового договору, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , Ковельської філії Волинського обласного центру зайнятості про припинення трудового договору. В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказує, що 01.06.2007 між нею та підприємцем ОСОБА_3 укладено трудовий договір. Починаючи з 01.01.2020 року роботодавець припинив виплачувати позивачці заробітну плату та фактично трудові відносини були припинені. Оскільки позивачу не була виплачена заробітна плата, вона звернулась в суд з відповідним позовом. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 21.12.2022 року позов задоволено повністю. Постановою Волинського Апеляційного суду від 02.03.2023 рішення Ковельського міськрайонного суду змінено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 112687,96 грн заборгованої заробітної плати за період з 01.01.2020 року по 28.02.2022 рік. 13.05.2022 року позивач надіслала підприємцю ОСОБА_3 заяву, у якій просила на підставі ст. 38 КЗпП України звільнити її з роботи за власним бажанням. На даний час жодної відповіді позивач не отримала, а тому звернулась в суд з відповідним позовом. Просить розірвати трудовий договір, укладений 01.06.2007 року на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з 27.05.2022 року та зобов`язати Ковельську філію Волинського обласного центру зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір від 01.06.2007 року, який зареєстрований за № 642.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року позов задоволено частково.

Розірвано (припинено) трудовий договір, укладений 01.06.2007 року між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Ковельській філії Волинського обласного центру зайнятості провести реєстраційні зміни щодо припинення трудового договору, відповідно до цього рішення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1211 грн 20 коп.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В судовому засіданні представник відповідача Ковельської філії Волинського обласного центру зайнятості Захарчук Н. В. щодо задоволення апеляційної скарги покладалася на розсуд суду.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без його участі, апеляційну скаргу підтримує, просить задовольнити.

Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 01.06.2007 року ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах з фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 на підставі трудового договору.

13.05.2022 року позивачкою ОСОБА_2 на адресу підприємця ОСОБА_3 надіслано заяву про розірвання трудового договору на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Заява була надіслана за допомогою поштового зв`язку через АТ «Укрпошта», про що свідчить копія заяви та квитанція про оплату рекомендованого листа.

Оскільки вказана заява фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 не була розглянута, трудовий договір не припинено, позивач звернулась з вказаним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_3 вказує, що з 29.09.2011 року позивачка була відсутня на роботі, заяви про її звільнення за власним бажанням роботодавцю не подала, до суду з позовом про припинення трудового договору звернулась лише 10.09.2024 року, а тому пропустила строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Верховний суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 751/1198/18 (провадження№ 61-5845св19) вказав, що у статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Судом встановлено що позивачка з 01.06.2007 перебувала у трудових відносинах з підприємцем ОСОБА_3 на підставі укладеного трудового договору. Оскільки з 01.01.2020 року підприємець припинив виплачувати позивачу заробітну плату, трудові відносини фактично були припинені.

Позивач звернулась з відповідним позовом до Ковельського міськрайонного суду (справа № 159/2225/22, провадження № 2/159/871/22). Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 21.12.2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені. Постановою Волинського Апеляційного суду від 02.03.2023 року рішення Ковельського міськрайонного суду змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 112687,96 грн заборгованої заробітної плати, за період з 01.01.2020 року по 28.02.2022 рік.

13.05.2022 року позивачка направила роботодавцю через АТ «Укрпошта» заяву, в якій просила звільнити її з роботи на підставі п.1 ст. 38 КЗпП України. Відповідний наказ про звільнення, тобто припинення трудових відносин, роботодавцем не було винесено, не зважаючи на те, що трудові відносини фактично припинені.

Твердження відповідача про те, що позивач пропустила строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України є безпідставним.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, факт існування між позивачем та підприємцем ОСОБА_3 трудових правовідносин обумовлює існування спору про право на його припинення.

Встановлено, що позивачка з 01.06.2007 року по день ухвалення рішення перебуває з відповідачем ОСОБА_3 в трудових відносинах та згідно трудового договору працює сторожем виробничого приміщення.

Розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.

Тобто, для припинення трудового договору необхідна письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з наданих позивачем письмових доказів, 13.05.2022 року ОСОБА_2 надіслана фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 на його поштову адресу заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням. Заява надіслана поштовим зв`язком.

Отже, позивачем доведено, а відповідачем ОСОБА_3 не спростовано ту обставину, що ОСОБА_2 офіційно, через АТ «Укрпошта», надіслала на адресу підприємця заяву про припинення трудового договору, відповідач на заяву належним чином не відреагував, чим порушив право позивача на працю.

Оскільки позивач не бажає продовжувати трудові відносини, про що 13.05.2022 року подала підприємцю письмову заяву, суд приходить до висновку, що трудовий договір слід розірвати на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з 27.05.2022 року, тобто з урахуванням двохтижневого строку для відпрацювання, передбаченого трудовим законодавством. Отже, судом першої інстанції встановлено припинення трудових відносин з 27 травня 2022 року, проте в резолютивній частині рішення про це не зазначено, разом з тим, це може бути виправлено шляхом постановлення додаткового рішення у справі.

Покликання відповідачем на ту обставину, що позивачка тривалий час не виходила на роботу, скоювала прогули, не заслуговують на увагу, оскільки ним не вчинялися будь які дії щодо притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, не вчиняючи будь яких дій, не реагуючи на заяву про звільнення тривалий час, відповідач порушив трудові права позивачки, причому дане порушення є триваючим, а тому твердження про порушення строку позивачкою при зверненні до суду також є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від22жовтня 2024року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 лютого 2025 року.

Головуючий

Судді :