Справа № 303/2327/22
П О С Т А Н О В А
Іменем України
23 січня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Кожух О.А.,
суддів Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.,
за участі секретаря Голубєвої Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року (повний текст складено 24.03.2023, головуючий суддя Заболотний А.М.) та додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03квітня 2023 року у справі № 303/2327/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Попович Віта Володимирівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Тромпак Наталія Василівна, про визнання недійсним і скасування договору дарування,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 .
У серпні2019року ОСОБА_2 звернулася досуду зпозовом до ОСОБА_1 (дочкипозивачки), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Попович В.В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.03.2008 між позивачкою ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_3 був укладений договір дарування, згідно умов якого позивачка прийняла у дар житловий будинок з надвірними спорудами та прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 96,7 кв.м. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Мукачівського нотаріального округу Тромпак Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 1192.
Право власності ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.05.2008 (а.с. 15 т.1)
На час укладення такого договору дарування батько позивачки ОСОБА_3 стверджував, що земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, не приватизована, а окремий договір щодо відчуження земельної ділянки укладений не був.
Позивачка вказувала, що у березні 2022 року відповідачка ОСОБА_1 вчиняла спроби вселитися в належний позивачу будинок, та у зв`язку з викликами поліції ОСОБА_2 дізналася про порушення своїх прав, зокрема було з`ясовано наступні обставини.
Подарований ОСОБА_2 будинок розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 . Державну реєстрацію такої ділянки здійснено Управлінням Держгеокадастру у Мукачівському районі Закарпатської області ще 19.03.2007.
Тобто, на час укладення договору дарування від 31.03.2008, земельна ділянка АДРЕСА_2 , на якій розташований будинок АДРЕСА_1 , належала на праві власності дарувальнику ОСОБА_3 .
З огляду на положення ч. 1 ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, при переході до ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 31.03.2008 до позивачки також перейшло і право власності на ту частину земельної ділянки АДРЕСА_2 , яка зайнята цим житловим будинком та необхідна для його обслуговування без зміни її цільового призначення.
Поряд біля будинку АДРЕСА_1 на цій же земельній ділянці знаходиться будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 135,4 кв.м.
У березні2022року позивачкадовідалася проте,що напідставі заповітувід 30.04.2013,складеного ОСОБА_3 на користь внучки ОСОБА_1 , остання набула у власність будинок АДРЕСА_3 .
Так, 04.03.2016 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Попович В.В., було видано ОСОБА_1 свідоцтво на право про спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 319, на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Також 04.03.2016 цим нотаріусом було видано ОСОБА_1 свідоцтво на право про спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 320, на земельну ділянку, кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), по АДРЕСА_2 (а.с. 69, 71 т. 2)
У зв`язку з цим, земельна ділянка, на якій розташований належний ОСОБА_2 будинок по АДРЕСА_1 , належить в цілому на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_1 .
Тобто до складу спадкового майна, що зазначене у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданому 04.03.2016 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Попович В.В., зареєстрованому в реєстрі за № 320, незаконно було включено частину земельної ділянки, яка не належала спадкодавцю ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, а саме - частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належного позивачці будинку по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на дані обставини, змінивши предмет позову, у зв`язку з проведенням судової земельно-технічної експертизи, (а.с. 95-102 т. 2 та а.с. 202-207 т. 2), позивачка ОСОБА_2 остаточно просила суд:
1) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 04.03.2016 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Попович Вітою Володимирівною, зареєстроване в реєстрі за № 320, на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою АДРЕСА_2 .
2) визнати за ОСОБА_2 право власності на частку в розмірі 34,1/100 (341/1000) у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011 площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
3) поділити в натурі земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011 площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виділивши ОСОБА_2 в натурі частину земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, яка відповідає її частці в розмірі 34,1/100 (341/1000) у спільній частковій власності, площа якої становить 0,0511 га, конфігурація та лінійні проміри якої відображені у Додатку № 1 до Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23.12.2022 № 8706, та виділивши ОСОБА_1 в натурі частину земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, яка відповідає її частці в розмірі 65,9/100 (659/1000) у спільній часткові власності, площа якої становить 0,0989 га, конфігурація та лінійні проміри якої відображені у Додатку № 1 до Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23.12.2022 № 8706.
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Тромпак Н.В., про визнання недійсним та скасування договору дарування.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що у 2022 році вона довідалася про укладення договору дарування від 31.03.2008, згідно умов якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 (матері позивачки) житловий будинок з надвірними спорудами та прибудовами, що розташований на АДРЕСА_1 .
Цей будинок з надвірними спорудами, розташований на належній ОСОБА_1 земельній ділянці, що успадкована нею у 2016 році.
Як на підставу для визнання договору дарування від 31.03.2008 недійсним та його скасування вказувала на те, що цей правочин не містить істотної умови договору, а саме кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований подарований житловий будинок АДРЕСА_1 .
Посилаючись на дану обставину, положення ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та прибудовами АДРЕСА_1 від 31.03.2008, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського нотаріального округу Тромпак Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1192.
Основні процесуальні дії суду першої інстанції
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.06.2022 об`єднано в одне провадження цивільні справи № 303/2327/22 (провадження 2/303/319/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Попович Віта Володимирівна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно, а також № 303/3110/22 (провадження 2/303/421/22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Тромпак Наталія Василівна, про визнання недійсним та скасування договору дарування.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 04.03.2016 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Попович Вітою Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за № 320, на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою АДРЕСА_2 .
Визнано право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою АДРЕСА_2 , визначивши, що частка ОСОБА_2 становить 34,1/100 (341/1000), а частка ОСОБА_1 становить 65,9/100 (659/1000), з припиненням права особистої приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011.
Поділено земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою АДРЕСА_2 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , припинивши право спільної часткової на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, а саме:
- ОСОБА_2 виділити у власність в натурі частку в земельній ділянці, площа якої становить 0,0511 га, конфігурація та лінійні проміри якої відображені у Додатку № 1 до Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23.12.2022 року № 8706;
- ОСОБА_1 виділити у власність в натурі частку в земельній ділянці, площа якої становить 0,0989 га, конфігурація та лінійні проміри якої відображені у Додатку № 1 до Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23.12.2022 року № 8706.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17543,90 гр. судових витрат.
Додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 , адвоката Бойко Н.В., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 38000,00 грн. У задоволенні решти заяви відмовлено.
Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги
На це рішення суду та додаткове рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник П.П. Посилаючись на необґрунтованість судового рішення, порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , а позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Також просить скасувати додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2023, та ухвалити нове рішення, яким у стягненні на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу відмовити.
Апеляційну скаргумотивовано тим,що відмовляючив задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що оспорюваний договір дарування від 31.03.2008 не містив такої істотної умови договору як зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 . Вважає, що висновки місцевого суду про те, що норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, у редакції на момент укладення договору дарування, не передбачали такої істотної умови як зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на будинок, зроблені без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Вищого господарського суду України від 23.11.2016 у справі №921/148/14-г/13 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 у справі №496/1063/15-ц щодо застосування норм частини шостої статті 120 ЗК України. Вважає, що приватним нотаріусом при посвідченні оспорюваного договору дарування було порушено вимоги пунктів 61, 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, а на підставі пункту 64 цієї Інструкції нотаріус мав відмовити у посвідченні договору відчуження житлового будинку, якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Вказує, що місцевий суд дійшов помилкових висновків про те, що ОСОБА_1 не довела наявності свого порушеного права оспорюваним договором дарування від 31.03.2008. Оскільки право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.03.2016, тому вважає, що вона має право оспорювати договір дарування будинку від 31.03.2008, який знаходиться на її ділянці.
Стосовно висновків місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , скаржник зазначає, що такі зроблені на підставі висновку експерта, який є неналежним та недопустимим доказом, ґрунтується на припущеннях експерта, здійснений без обстеження земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд; у висновку експерта відсутній підпис біля відмітки про те, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків; вважає, що при проведенні дослідження експерт вийшов за межі своїх повноважень, надавши відповіді на питання, які не були йому поставлені судом, зокрема зазначивши, що запропонований ним варіант розподілу забезпечує односмуговий проїзд до кожного з будинків, технічну можливість їх обслуговування.
Щодо стягнутого розміру витрат на правничу допомогу додатковим рішенням від 03.04.2023 вказує, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим, витрати не відповідають критерію розумності, мають надмірний характер, є способом збагачення сторони. Зазначає, що свої заперечення проти вказаних судових витрат, було викладено у запереченні, поданому місцевому суду до розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення (а.с. 81-83). Перед судовим засіданням 23.01.2025 представник ОСОБА_1 адвокат Безуханич А.В. подала додаткові пояснення щодо додаткового рішення місцевого суду. Зазначала, що визначена судом сума витрат на правничу допомогу є об`єктивно завищеною, створює надмірний тягар для ОСОБА_1 , яка є багатодітною матір`ю; є опікуном малолітньої; її чоловік є учасником бойових дій.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Бойко Н.В. - просить подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема вказує, що положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, у редакції чинній на момент укладення договору дарування від 31.03.2008, не передбачали зазначення такої істотної умови договору як кадастровий номер земельної ділянки; посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Вищого господарського суду України від 23.11.2016 у справі №921/148/14-г/13 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 у справі №496/1063/15-ц є необґрунтованими, такі висновки є нерелевантними, обставини у таких справах не є подібними до обставин у даній справі. Твердження апелянта про допущення приватним нотаріусом при посвідченні оспорюваного договору дарування порушень вимог пунктів 61, 62, 64 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - є безпідставним, а подарований за спірним договором дарування будинок збудований на земельній ділянці, що була відведена саме для будівництва і обслуговування житлового будинку. ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору дарування, не підтвердила належними доказами порушення її прав та інтересів у момент укладення оскаржуваного договору дарування від 31.03.2008. Вказує, що матеріали справи підтверджують, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність, зокрема на другій сторінці висновку експерта від 23.12.2022 №8706 зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 КК України, а також міститься особистий підпис судового експерта Матьовка Є.І. знизу другої сторінки.
Зазначає, що ОСОБА_1 не виконала вимоги ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 18.08.2022 про призначення судової земельно-технічної експертизи не забезпечила доступ експерта до спірної земельної ділянки. У зв`язку з цим у висновку експерта від 23.12.2022 зазначено, що з боку відповідача ОСОБА_1 забезпечити доступ експерта до земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, не виконаний, а відтак 09.12.2022 натурне обстеження об`єкта дослідження проведено при природньому освітленні в денний період часу із земель загального користування (дороги) (без доступу на земельну ділянку) в присутності сторони по справі: представника ОСОБА_2 адвоката Бойко Н.В. Оскільки належний доступ до земельної ділянки не був забезпечений, всі проміри використані з наданих на дослідження матеріалів, а саме: - обмінного файлу, на якому зображено та відображено площу земельної ділянки, її проміри та конфігурацію, фактичне розташування на ній об`єктів нерухомого майна (два житлових будинки) з визначеною площею, конфігурацією, контурів відносно меж земельної ділянки; - графічні матеріали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності; - матеріали інвентарних справ. Також ОСОБА_1 не надала судовому експерту жодних документів та технічної документації на підтвердження тих обставин, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, а саме що на земельній ділянці розташований гараж, сараї та інші будівлі, які належать ОСОБА_1 і які не враховані судовим експертом при поділі земельної ділянки.
Наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами та інвентарними справами, які були витребувані судом, існування такого гаражу, сараїв та інших будівель, які належать ОСОБА_1 , на спірній земельній ділянці не підтверджується. Жодних додаткових питань, окрім поставлених судом в ухвалі суду про призначення експертизи, судовий експерт не вирішував.
Посилання ОСОБА_1 на заперечення, подані до суду першої інстанції до розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення не можна вважати доводами апеляційної скарги, оскільки ці заперечення не відповідають вимогам апеляційної скарги щодо її змісту зокрема ці заперечення не містять доводів про те в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість додаткового рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2023.
Межі розгляду апеляційним судом та явка учасників справи
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11.09.2023 колегією суддів у складі головуючого (судді-доповідача) ОСОБА_4 , суддів Готри Т.Ю., Кожух О.А., відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11.10.2023 колегією суддів у складі головуючого (судді-доповідача) Кондора Р.Ю., Кожух О.А., Собослой Г.Г. призначено справу до розгляду на 10.04.2024.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 09.01.2024 суддю ОСОБА_4 звільнено з посади судді Закарпатського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2024 визначено для розгляду колегію суддів у складі: головуючого (судді-доповідача) ОСОБА_5 , судів Фазикош Г.В., ОСОБА_6 .
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27.02.2024 колегією суддів у складі головуючого (судді-доповідача) Куштана Б.П., судів ОСОБА_7 , ОСОБА_6 прийнято до свого провадження. призначено судове засідання на 04.04.2024.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 26.03.2024 суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Закарпатського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2024 визначено для розгляду колегію суддів у складі: головуючого (судді-доповідача) Кожух О.А., суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11.04.2024 колегією суддів у складі головуючого (судді-доповідача) Кожух О.А., суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В. справу прийнято до свого провадження. Судове засідання у справі призначено на 11.07.2024.
Явка учасників справи
Представник ОСОБА_2 адвокат Бойко Н.В., та ОСОБА_1 були присутніми в залі судових засідань Закарпатського апеляційного суду в судовому засіданні 11 липня 2024 року та надавали свої пояснення. Також, оскільки у апеляційній скарзі ОСОБА_1 містяться заперечення щодо висновку судової земельно-технічної експертизи, колегією суддів, відповідно до положень п.п.3, 4 ч. 5 ст 12 ЦПК України, з метою реалізації прав учасника процесу, було роз`яснено ОСОБА_1 її право заявити клопотання про призначення додаткової чи повторної судової земельно-технічної експертизи, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просила оголосити перерву для консультацій із своїм адвокатом. Проте ні ОСОБА_1 , ні її представники (договори про надання правничої допомоги укладались ще із двома адвокатами) в жодне з наступних чотирьох судових засідань, які в подальшому призначались апеляційним судом та про які учсники справи повідомлялись належним чином, не з`являлись, клопотання про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи не подавали. Представник ОСОБА_1 адвокат Безуханич А.В. перед судовим засіданням 23.01.2025 подала додаткові пояснення у справі щодо надмірної суми витрат на правничу допомогу, визначеної у попередньому розрахунку у відзиві на апеляційну скаргу, та додаткові заперечення щодо додаткового рішення місцевого суду у цій справі.
Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, 23.01.2025 розглянула справу за участі у режимі відеоконференцзв`язку представника ОСОБА_2 адвоката Бойко Н.В., за відсутності інших осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 адвоката Бойко Н.В., дослідивши матеріали справи та матеріали інвентарних справ на будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла таких висновків.
Фактичні обставини справи та застосовані норми права
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування договору дарування, встановлено наступне.
Відповідно до договору дарування від 31.03.2008, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання набула у власність житловий будинок з надвірними спорудами та прибудовами, що розташований по АДРЕСА_4 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського нотаріального округу Тромпак Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1192 (а.с. 11-14 т. 1).
Відповідно до пункту 2 цього договору дарування, відчужуваний будинок належить дарувальнику ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про право власності від 04.11.1982. В пункті 3 договору дарування зазначено, що жилий будинок складається з житлового будинку, позначеного літ. «А», побудованого з саману, цегли, житлова площа якого становить 62,5 кв.м., загальна площа становить 96,7 кв.м.; сарай, позначений літ. «Б», побудований з цегли; сарай, позначений літ. «В», побудований з цегли; вбиральня, позначена літ «Г», побудована з досчу; споруди під № 1, 3 з металу.
Згідно з умовами цього договору його сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, волевиявлення їх є вільним, усвідомленим і відповідає внутрішній волі, договір не приховує іншого правочину. Також в договорі зазначено, що нотаріусом особи сторін договору встановлено їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 будинку, що відчужується, перевірено.
У пункті 12 договору дарування вказано про те, що зміст ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України сторонам нотаріусом роз`яснено.
На підставіцього договорударування від31.03.2008за ОСОБА_2 14.05.2008зареєстровано правовласності надомоволодіння АДРЕСА_1 ,( АДРЕСА_1 , що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.05.2008 № 18810149 (а.с. 15 т.1).
Колегія зазначає, що земельна ділянка, на якій розташований будинок, на праві приватної власності відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 036061 від 19.03.2007, який виданий на підставі рішення 25 сесії 21 скликання Кольчинської селищної ради від 14.12.1993, належала померлому ОСОБА_3 . При цьому, адреса земельної ділянки вказана АДРЕСА_2 . Кадастровий номер - 2122755300:01:024:0011 (а.с. 25 т. 2).
Як на підставу своїх позовних вимог про визнання такого договору дарування недійсним, ОСОБА_1 посилалася на ст. 203, 215 ЦК України, вказуючи, що такий договір, у порушення вимог ст. 120 ЗК України, не містить істотної умови договору, а саме розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, що відчужується.
Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі недодержання вимог, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено, що закріплена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню закон, чинний на момент укладення договору дарування від 31.03.2008.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України (у редакції чинній на момент укладення договору дарування від 31.03.2008) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Згідно з ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції чинній на момент укладення договору дарування від 31.03.2008) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Таким чином ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, у редакції чинній на момент укладення договору дарування від 31.03.2008, не передбачали зазначення такої істотної умови договору, як розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на такий об`єкт.
Зазначені норми закріплювали загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).Зокрема, у разі якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Тільки після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 05.11.2009, норми ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України викладено в новій редакції, яка набрала чинності з 01.01.2010. Відповідно до нової редакції (чинній із 01.01.2010), частиною другою ст. 377 ЦК України встановлено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).
Отже, позивачка ОСОБА_1 не довела обставин, на які посилалася як на підставу своїх позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 31.03.2008, не довела відсутності у ньому істотної умови договору, оскільки чинні на момент укладення договору дарування норми ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України не передбачали зазначення такої істотної умови договору як розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на такий об`єкт.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що місцевим судом не враховано висновки у п.7.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, а також Вищого господарського суду України від 23.11.2016 у справі №921/148/14-г/13 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 у справі №496/1063/15-ц щодо застосування норм частини шостої статті 120 ЗК України є безпідставним.
Кожен правовий висновок потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Висновки викладені Великою Палато Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 у пунктах 7.41, 7.42 стосувалися законодавства (абзацу першого та другого частини шостої статті 120 ЗК України), яке діяло станом на час прийняття рішення Київської міської ради N 394/8678 від 01.11.2012 та укладення спірного у справі договору оренди земельної ділянки від 22.07.2013 за N 201, тобто іншої редакції норм статті 120 ЗК України та 377 ЦК України чинної на час інших правовідносин.
Висновки Вищого господарського суду України від 23.11.2016 у справі №921/148/14-г/13 щодо застосування норм статті 120 ЗК України та 377 ЦК України зроблені у справі в якій позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 22.07.2013, тобто стосувалося редакції цих норм на час інших правовідносин.
Висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 у справі № 496/1063/15-ц (№ 6-29438ск15), стосувалися положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, які діяли станом на час укладення оспорюваних договорів дарування від 06.02.2015 та 18.02.2015, тобто іншої редакції норм статті 120 ЗК України та 377 ЦК України, чинної на час існування інших правовідносин.
Таким чином, вищевказані висновки (у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Вищого господарського суду України від 23.11.2016 у справі №921/148/14-г/13 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 у справі №496/1063/15-ц) не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі, оскільки стосуються правочинів, укладених у інший період часу за чинності іншої редакції законодавчих актів, а саме положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Крім того, місцевий суд, відмовляючи у позові ОСОБА_1 , правильно врахував, що вона не є стороною оспорюваного договору дарування, при цьому належними доказами не підтвердила порушення її прав та інтересів у зв`язку з укладенням такого правочину, тобто не довела яким чином, з урахуванням наведених нею обставин, порушуються законні права та інтереси позивачки ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду України від 21.09.2016 (провадження № 6-1512цс16) у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Той факт, що ОСОБА_1 у 2016 році видано свідоцтво про право на спадщину на всю спірну земельну ділянку (через 8 років після укладення договору дарування), на якій розташований будинок ОСОБА_3 , подарований їй у 2008 році, жодним чином не вказує на порушення прав ОСОБА_1 , оскільки на момент укладення договору дарування від 31.03.2008 така земельна ділянка належала саме дарувальнику ОСОБА_3 .
Судова колегія погоджується з тим, що ОСОБА_1 не довела такі підстави оспорювання правочину, які б свідчили про порушення її прав та/або інтересів у момент вчинення договору дарування від 31.03.2008, оскільки підставою недійсності правочину є недодержання вимог законодавства саме в момент вчинення правочину.
Позиція ОСОБА_1 та її представника адвоката Мельника П.П. ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права, помилковому уявленні про дію норм у часі (а саме положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України), хибному уявленні щодо наявності порушеного права ОСОБА_1 внаслідок укладення договору дарування від 31.03.2008.
Крім того, посилання скаржника, що при посвідченні оспорюваного договору дарування нотаріусом порушено вимог пунктів 61, 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 є необґрунтованими й безпідставними. Право власності на подарований житловий будинок було підтверджено дарувальником належним чином, а доводи, що на підставі пункту 64 цієї Інструкції нотаріус мав відмовити у посвідченні договору дарування житлового будинку, якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети суд відхиляє з огляду на те, що подарований будинок збудований на земельній ділянці, що була відведена саме для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Місцевий суд, відхиливши доводи про застосування позовної давності, вірно виходив із того, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності.
Встановивши недоведеність позовних вимог та відсутність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу ОСОБА_1 , суд дійшов правильного висновку, що необґрунтованість вимог є самостійною підставою відмови в її позові. З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності та враховуючи те, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог, обставини, на які посилається ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження, оскільки положення ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України у редакції чинній на момент укладення договору дарування від 31.03.2008, не передбачали зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, як істотної умови договору, тому місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування від 31.03.2008 недійсним, та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 встановлено наступне.
Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_2 зазначала, що при переході до неї права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 31.03.2008, з огляду на положення чинних тоді норм ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України та принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку, до неї перейшло і право власності на ту частину земельної ділянки АДРЕСА_2 , яка зайнята таким житловим будинком без зміни її цільового призначення та частину, яка необхідна для його обслуговування.
У березні 2022 року ОСОБА_2 довідалася про те, що на підставі заповіту від 30.04.2013, складеного ОСОБА_3 на користь внучки ОСОБА_1 , остання на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.03.2016 набула у власність всю земельну ділянку АДРЕСА_2 , у тому числі на частину ділянки, на якій знаходиться будинок ОСОБА_2 .
Встановлено, що згідно заповіту від 30.04.2013, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і все те, що буде належати йому на день смерті та те, що за законом матиме право, заповів ОСОБА_8 (на даний час - ОСОБА_1 ) (а.с. 10 т. 2).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17.07.2013 (а.с. 154 т. 1, а.с. 7 т. 2).
Як зазначалось вище, земельна ділянка з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою АДРЕСА_2 , належала померлому ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 036061 від 19.03.2007, виданого на підставі рішення 25 сесії 21 скликання Кольчинської селищної ради від 14.12.1993 (а.с. 25 т. 2).
Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011 здійснена на підставі технічної документації із землеустрою від 31.01.2007, виготовленої ТзОВ «Трегер», дата державної реєстрації земельної ділянки 19.03.2007 (а.с. 27 т. 2).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 04.03.2016 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Попович В.В. (зареєстрований в реєстрі за № 320), ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 69, 71 т. 2).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 04.03.2016 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Попович В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 319, ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом ОСОБА_3 набула у власність житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 (а.с. 155 т. 1).
Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи на цей житловий будинок, рішенням Кольчинської селищної ради від 28.10.2004 № 127, за заявою ОСОБА_3 , вирішено перейменувати будівництво літньої кухні на житловий будинок гр.. ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , та оформити право власності на вищевказане будівництво.
Отже, при виготовленні технічної документації на земельну ділянку у 2007 році та при видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку, адресу такої земельної ділянки з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, було зазначено « АДРЕСА_2 », оскільки на ній було розташовано два житлові будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .
Сторонами визнано і матеріалами справи та інвентарних справ підтверджено, що на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 розташовані два житлових будинки: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Як установлено вище, ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору дарування від 31.03.2008) визначала, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічне положення містилося також у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції ст. 377 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма ст. 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з положеннями ст. 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Суд, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує ці висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи наведене, з набуттям ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 31.03.2008, до ОСОБА_2 в силу положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, перейшло право власності на частину спірної земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та частину, яка необхідна для його обслуговування.
При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи попереднього власника земельної ділянки.
Отже,вказана частиназемельної ділянки,розташована заадресою АДРЕСА_2 ,перейшла 31.03.2008 до ОСОБА_2 на тих самих умовах на праві власності, що належало попередньому власнику ОСОБА_3 . Зазначене право власності перейшло та існує у ОСОБА_2 незалежно від оформлення нею правовстановлюючих документів на спірну частину земельної ділянки.
Натомість ОСОБА_1 не визнає та оспорює право власності на спірну частину земельної ділянки, яке перейшло до ОСОБА_2 .
Одним зі способів захисту цивільних прав, з яким особа має право звернутися до суду, є вимога про визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права (ст. 392 ЦК України). При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним.
Виходячи з викладеного та зважаючи на встановлені обставини справи, судова колегія погоджується із висновком місцевого суду про те, що за ОСОБА_2 слід визнати право власності на частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.
У ч. 1 ст. 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2021 у справі № 148/1036/19 (провадження № 61-3394св21) зазначено, що «у статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; немає юридичних фактів, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у разі, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення досвідоцтва майна,яке неналежало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо».
У справі, що розглядається, до оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.03.2016 включено частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком АДРЕСА_1 , та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, яка не належала спадкодавцю ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, що свідчить про порушення прав ОСОБА_2 , у зв`язку з чим таке свідоцтво слід визнати недійсним.
Аналогічний висновок щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, до якого включено майно, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, наведено у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 361/4535/19.
З метою визначення розміру та конфігурації земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком АДРЕСА_1 , та розміру земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, ухвалою суду першої інстанції від 18.08.2022 було призначено земельно-технічну експертизу (а.с. 134-137 т. 2).
Експертом у висновку від 23.12.2022 № 8706 встановлено, що розмір частини земельної ділянки, кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка зайнята житловим будинком АДРЕСА_1 складає 0,0128 га та/або 128 кв.м. Визначити площу надвірних споруд та прибудов, а саме: сарай, позначений літ. «Б», побудований з цегли; сарай позначений літ. «В» побудований з цегли; вбиральня позначена літ. «Г» побудована з досчу; та споруди під № 1,3 з металу не являється можливим з причин зазначених у дослідницькій частині. Розмір частини земельної ділянки необхідної для обслуговування цього житлового будинку складає площу 0,0511 га та/або 511 кв.м., що у відсотковому відношенню до цілої земельної ділянки є - 34,1/100 відсотка. Конфігурація та лінійні проміри відображенні у додатку № 1, що додається до висновку експерта. Інша частина земельної ділянки, кадастровий номер 2122755300:01:024:0011 з урахування визначення розміру площі по питанню № 1, відповідає вимогам земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 та складає площу - 0,0989 га та/або 989 кв.м. Конфігурація відображена у Додатку № 1, що додається до висновку експерта (а.с. 184-193 т. 2).
При цьому із врахуванням розташування забудови, фактичного користування будинком, надвірними будівлями та спорудами, вимогами нормативної документації, експертом запропоновано наступний варіант виділу частини земельної ділянки. Так, частина земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , складає площу 0,0511 га (511 кв.м), має форму не правильного прямокутника, має 12 поворотних точок пов`язаних між собою. Початкову точку 1 вважати по огорожі лівого фасаду будинку, на відстані 37,30 метра від паркану (воріт); відрізок між точками 1,2 прокласти довжиною 10,50 метра; відрізок між точками 2,3 прокласти довжиною 5,00 метра; відрізок між точками 3,4 прокласти довжиною 2,10 метра; відрізок між точками 4,5 прокласти довжиною 11,45 метра; відрізок між точками 5, 6 прокласти довжиною 5,07 метра на відстані одного метра від фасаду будинку; відрізок між точками 6, 7 прокласти довжиною 3,62 метра на відстані одного метра від фасаду будинку; відрізок між точками 7, 8 прокласти довжиною 5,13 метра на відстані 93,5 сантиметрів від фасаду будинку. У зв`язку з тим, що відстань між будинками на відрізку між поворотними точками 7-8 у найвужчому місці складає 1 метр 87 см, враховуючи сформовану забудову попередніх років, пропонується відступ в рівних довжинах, що складає по 0,935 см. від фасаду кожного з будинків; відрізок між точками 8, 9 прокласти довжиною 12,17 метра на відстані одного метра від фасаду будинку. Вдовж відрізку між точками 8, 9 заплановано проїзд до житлового будинку АДРЕСА_1 , позначений на схемі зеленим кольором; відрізок між точками 9, 10 прокласти довжиною 0,94 метра на відстані одного метра від фасаду будинку; відрізок між точками 10, 11 прокласти довжиною 4,33 метра; відрізок між точками 11, 12 прокласти довжиною 18,34 метра; відрізок між точками 12 та 1 прокласти довжиною 37,30 метра. Схематичне зображення частини земельної ділянки необхідної для обслуговування житлового будинку, відображено на схемі, що є додатком № 1 до висновку експерта.
У дослідницькій частині висновку експертом зазначено про те, що представлений варіант розподілу забезпечує односмуговий проїзд до кожного окремого будинку, технічну можливість їх обслуговування.
Також зазначено про те, що площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 складає 0,0511 га (511 кв.м.), що у відсотковому відношенню до цілої земельної ділянки складає 34,1/100 (1500*34,1/100=511,5). Площа, конфігурація та лінійні проміри відображенні у додатку № 1 висновку. В свою чергу залишкова площа, а саме 0,0989 га (989 кв.м.), лінійні проміри та конфігурація земельної ділянки за кадастровим номером 2122755300:01:024:0011 для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , відповідає вимогам та нормам, визначених державними будівельними нормами України.
Таким чином встановлено, що відповідно до запропонованого експертом варіанту поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою АДРЕСА_2 , визначено площу та конфігурацію частини земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, що розташований на АДРЕСА_1 , та розміру земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, що становить 34,1/100 частки. Також визначено площу та конфігурацію частини земельної ділянки, яка залишається для обслуговування житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , що становить 65,9/100 частки. До того ж при такому поділі забезпечується одно смуговий проїзд до кожного окремого будинку, технічна можливість їх обслуговування, виділені площі земельних ділянок в повній мірі відповідають вимогам та нормам, визначених державними будівельними нормами України для земельних ділянок для обслуговування житлових будинків.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право володіти, користуватися і розпоряджатися частиною земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, за адресою АДРЕСА_2 .
Поняття спільної часткової власності визначено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Частиною 1 ст. 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Таким чином при поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються.
З огляду на викладене, земельна ділянка з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою АДРЕСА_2 , підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з одночасним припиненням права спільної часткової власності на земельну ділянку.
Заперечення сторони ОСОБА_1 проти позову ОСОБА_2 ґрунтуються на тому, що житловий будинок по АДРЕСА_1 неправомірно належить ОСОБА_2 , а тому вона не має жодного права на спірну земельну ділянку, а також на тому, що висновок експерта про поділ земельної ділянки є неповним, в такому не враховано всіх об`єктів, що знаходяться на земельній ділянці, а відтак є неналежним доказом.
Такі заперечення ОСОБА_1 спростовуються встановленими вище обставинами щодо правомірного набуття у власність ОСОБА_2 житлового будинку по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 31.03.2008 та частину спірної земельної ділянки, яка зайнята цим житловим будинком і частину яка необхідна для його обслуговування.
Щодо відповідності висновку експерта критеріям належності доказів та його повноти, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник П.П. - в ході розгляду справи в суді першої інстанції посилався на те, що експертом при визначені відповідних площ та конфігурацій виокремлюваних ділянок не враховано всіх об`єктів. Дійсно, у висновку експерта зазначено про те, що визначити площу надвірних споруд та прибудов, а саме: сарай, позначений літ. «Б», побудований з цегли; сарай позначений літ. «В» побудований з цегли; вбиральня позначена літ. «Г» побудована з досчу; та споруди під № 1,3 з металу є не можливим, оскільки відомості щодо розташування на земельній ділянці таких надвірних споруд в матеріалах інвентарних справ відсутні.
Аналізом інвентарних справ на будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , судом встановлено, що сарай, позначений літ. «Б», побудований з цегли; сарай позначений літ. «В» побудований з цегли; вбиральня позначена літ. «Г» побудована з досчу; та споруди під № 1,3 з металу відсутні в технічних характеристиках вказаних будинків, що однозначно зробило неможливим їх врахування при проведенні експертизи та не вплинуло на повноту висновку.
Як зазначалось вище, в суді апеляційної інстанції з метою сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, судовою колегією було роз`яснено стороні ОСОБА_1 права на заявлення клопотання про проведення додаткової чи повторної експертизи, у тому числі щодо питання варіантів поділу земельної ділянки, попереджено про наслідки вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій.
При цьому, ОСОБА_1 та її представники, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції жодних клопотань про проведення додаткової чи повторної експертизи не заявили, запропонованого експертом варіанту поділу земельної ділянки у встановленому процесуальному порядку не спростували.
Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 всупереч покладеного на неї зобов`язання ухвалою суду від 18.08.2022 не надала доступ експерту до земельної ділянки. У висновку експерта від 23.12.2022 №8706 зазначено, що ОСОБА_1 не виконала вимоги ухвали суду щодо зобов`язання забезпечити доступ експерта до земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:01:024:0011, площею 0,15 га, а відтак 09.12.2022 натурне обстеження об`єкта дослідження проведено при природньому освітленні в денний період часу із земель загального користування (дороги) (без доступу на земельну ділянку) в присутності сторони о справі: представника гр. ОСОБА_2 адвоката Бойко Н.В. У зв`язку з тим, що належний доступ до земельної ділянки не був забезпечений, всі обміри проміри будуть використані з наданих на дослідження матеріалів, а саме: - обмінного файлу, на якому зображено та відображено площу земельної ділянки її проміри та конфігурацію, фактичне розташування на ній об`єктів нерухомого майна (два житлових будинки) з визначеною площею, конфігурацією, контурів відносно меж земельної ділянки; - графічні матеріали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності; - матеріали інвентарних справ. Контури допоміжних споруд (2 сараї, що позначені літерами Б, В, вбиральню, що позначена літ. «Г» та споруди під № 1,3 з металу) їх площу та місце розташування відносно меж досліджуваної земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 , які за договором дарування належать ОСОБА_2 , за наданими на дослідження матеріалами не являється можливим, так як в матеріалах відсутні». У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі дії ОСОБА_1 з невиконання вимог ухвали суду щодо забезпечення доступу експерта до земельної ділянки тягнуть за собою наслідки, передбачені, передбачені ст. 109 ЦПК України.
При цьому наявні в технічній документації надвірні споруди та прибудови, а саме: сарай літ. «Б», побудований з цегли; сарай літ. «В» побудований з цегли; вбиральня літ. «Г» побудована з досчу; та споруди під № 1,3 з металу належать на праві власності саме ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 31.03.2008 і входять до складу належного їй житлового будинку АДРЕСА_1 .
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначала, що не заперечує проти запропонованого експертом варіанту поділу земельної ділянки.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17).
Відтак суд першої інстанції, належним чином оцінивши висновок експерта, дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для неврахування висновку експерта при розгляді цього спору у суду відсутні.
Посилання скаржника на те, що експерт у висновку надав відповіді на питання, які не були поставлені судом є безпідставним. Жодних додаткових питань, окрім поставлених судом в ухвалі про призначення експертизи судовий експерт не вирішував.
Враховуючи відсоткове відношення, зображуючи схему відповідних частин земельної ділянки (з відповідними лінійними промірами), що необхідні для обслуговування житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 а у додатку № 1 до висновку, експертом зазначено, що вона є варіантом поділу (виділення) частини земельної ділянки. При цьому у дослідницькій частині експертом зазначено, що розмір часток визначено з технічно можливих характеристик земельної ділянки та розташованих на них об`єктів нерухомого майна, оскільки судом не зазначено, які частки необхідно виділити, експертом наведено пропорційний варіант поділу, який забезпечить односмуговий проїзд до кожного будинку.
Відповідно до ч. 8 ст. 102 ЦПК України якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Необґрунтованими є посилання скаржника на те, що висновок експерта не містить застереження про попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України. Висновок експерта містить відповідне застереження, кожна сторінка висновку експерта від 23.12.2022 №8706 містить особистий підпис судового експерта Матьовка Є.І., який проводив дослідження, заключна частина висновку експерта підписана судовим експертом Матьовка Є.І. та його підпис засвідчено відбитком печатки експертної установи.
Місцевим судом при задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 враховано таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення ст. 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та адекватним наявним обставинам.
Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття та зазначеній нормі міжнародного права. Відсутність «бажаного результату» виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки «бажаний результат» встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/4175/16, Великої Палати Верховного суду від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 (провадження № 11-778апп18).
Крім того, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду; спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем ОСОБА_2 способу захисту, судом враховано його ефективність, та що такий забезпечує поновлення порушеного права без додаткових (повторних) звернень до суду.
З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для захисту прав ОСОБА_2 у спосіб відповідно до заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим правильно визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 04.03.2016 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:01:024:0011 по АДРЕСА_2 ; визнав право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на таку земельну ділянку, визначивши, що частка ОСОБА_2 становить 34,1/100 (341/1000), а частка ОСОБА_1 становить 65,9/100 (659/1000); припинивши одноосібне право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку; поділив земельну ділянку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , припинивши право спільної часткової на спірну земельну ділянку: виділив ОСОБА_2 у власність в натурі частку земельної ділянки, площа якої становить 0,0511 га, конфігурація та лінійні проміри якої відображені у Додатку № 1 до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23.12.2022 № 8706; виділив ОСОБА_1 у власність в натурі частку в земельній ділянці, площа якої становить 0,0989 га, конфігурація та лінійні проміри якої відображені зазначеному Додатку № 1 до Висновку експерта.
Стосовно доводів про стягнення витрат на правничу допомогу, визначену додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 03 квітня 2023 року, слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції ОСОБА_2 надано: ордер, договір про надання правничої допомоги від 18.03.2022, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «АДВОКАТСЬКА ФІРМА «НАТАЛІЇ БОЙКО» в особі адвоката Бойко Н.В.; додаткову угоду № 1 від 22.03.2022 до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2022; додаткову угоду № 3 від 16.05.2022 до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2022; акт приймання-передачі правових послуг від 17.03.2023 (а.с. 57-68 т. 3).
Акт приймання-передачі наданих правових послуг від 17.03.2023 містить опис послуг з правничої допомоги, наданих адвокатом Бойко Н.В., а саме: розробка стратегії та тактики захисту клієнта, збирання доказів (22.03.2022 - 25.03.2022) 5000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання позовної заяви (25.03.2022 28.03.2022) - 20000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору (11.05.2022) - 2000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання клопотання про доручення доказів (11.05.2022) - 2000,00 грн; прибуття в судове засідання, яке не відбулося внаслідок неявки відповідача (12.05.2022) - 2000,00 грн; ознайомлення із позовною заявою та доданими до неї документами, підготовка, складання, оформлення та подання відзиву у справі (16.05.2022- 31.05.2022) 10000,00 грн; участь у судовому засіданні (07.06.2022) - 5000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (21.07.2022) - 2000,00 грн; участь у судовому засіданні (07.06.2022) - 5000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (21.07.2022) - 2000,00 грн; участь у судовому засіданні (28.07.2022 року) - 5000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання заяви про зміну предмету позову (16.08.2022 - 17.08.2022) - 5000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (16.08.2022 - 17.08.2022) - 5000,00 грн; участь у судовому засіданні (18.08.2022) - 5000,00 грн; підготовка, складання, оформлення та подання клопотання про витребування доказів для подання експерту (14.09.2022) - 2000,00 грн; участь у судовому засіданні (14.09.2022) - 5000,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи (висновок експерта) (25.01.2023) - 2000,00 грн; заяви про зміну предмету позову (15.02.2023 - 01.03.2023) - 5000,00 грн; участь у судовому засіданні (02.03.2023) - 5000,00 грн, участь у судовому засіданні (16.03.2023) - 5000,00 грн, гонорар успіху (16.03.2023) - 40000,00 грн. Всього - 132000,00 грн.
Вказані вище розрахунки здійснені відповідно до умов додаткових угод №№ 1, 3 від 22.03.2022 та від 16.05.2022 до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2022.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта, зокрема, в цивільному судочинстві.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення, зокрема, цивільного судочинства.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 (у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Місцевий суд, з огляду на умови договору про надання правничої допомоги від 18.03.2022 та додаткових угод №№ 1, 3 від 22.03.2022 та від 16.05.2022 до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2022, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів та вчинення всіх процесуальних дій, відображених в акті приймання-передачі наданих правових послуг від 17.03.2023, від імені і в інтересах ОСОБА_2 , дійшов висновку, що в цій справі витрати на правничу допомогу є підтвердженими матеріалами справи.
Одночасно місцевим судом враховано, що відповідно до постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таку ж позицію підтримано Верховним Судом зокрема в постанові від 11.11.2020 у справі № 673/1123/15-ц.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, що відображено вище по тексту.
При цьому, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У зв`язку з цим суд виходив із того, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Представником ОСОБА_1 , адвокатом Мельник П.П., заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, з обґрунтуванням обставин завищення вартості послуг правничої допомоги (а.с. 81-83 т. 3).
З огляду на умови договору про надання правничої допомоги, враховуючи здійснення адвокатом представництва Бойко Н.В. у цій справі, в той же час виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, суд виснував, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи із врахуванням вартості деяких видів робіт, є не обґрунтовано завищеним, що в свою чергу свідчить про неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи та фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг), часові, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг).
Судом враховано, що позивач просив суд стягнути з відповідача 40000,00 грн гонорару успіху відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 від 22.03.2022 та п. 1 додаткової угоди № 3 від 16.03.2022 до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2022, яким передбачено гонорар успіху пропорційно розміру задоволених позовних вимог в кожній з додаткових угод - 20000,00 грн.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Місцевим судом враховано зазначену судову практику у вирішення питання щодо стягнення «гонорару успіху».
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в частині стягнення «гонорару успіху» в заявленому розмірі, такі витрати також не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника ОСОБА_9 , які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, в зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер, а тому в цій частині складових витрат на професійну правничу допомогу суд вважав за необхідне стягнути 8000,00 грн.
В підсумку, виходячи із встановленої реальності участі адвоката та її необхідності, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу та беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, місцевий суд вважав за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 30000,00 грн. У зв`язку з цим загалом судом стягнуто 38000,00 грн, з яких 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 8000, 00 грн гонорару успіху.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції у додатковому рішенні щодо необхідності зменшення витрат на правничу допомогу із суми 132 000,00 грн до 38 000,00 грн, не містить обґрунтування обставин на підтвердження того, що зменшений судом і визначений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, неспівмірним відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України та ч. 3 ст. 141 ЦПК України, скаржником не доведено порушення норм матеріального чи процесуального права при вирішенні місцевим судом цього питання, яким враховано доводи ОСОБА_1 та її представника у заявленому клопотанні про зменшення судового збору.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при зменшенні розміру витрат на правничу допомогу правильно враховано критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи, пропорційності, виваженості та справедливості.
23.01.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Безуханич А.В., подала до апеляційного суду додаткові пояснення, в яких зокрема посилалася на те, що зменшені витрати на правничу допомогу, стягнуті місцевим судом у додатковому рішенні, є завищеними, створюють надмірний тягар для відповідача, оскільки ОСОБА_1 є багатодітною матір`ю, що підтверджується довідкою багатодітної сім`ї № 6 від 31.07.2024; є опікуном малолітньої ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що створює додатковий тягар утримання для відповідача; чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_11 - є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Судова колегія відхиляє вказані доводи, оскільки наведене ОСОБА_1 обґрунтування не підтверджує дійсного фінансового стану сторони, відповідачка не навела належного обґрунтування, яке б свідчило про наявність правових підстав визначити менший розмір відшкодування витрат на правничу допомогу за 38 000,00 грн.
У постановах від 19.02.2022 у справі N 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі N 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у пункті 154 рішення від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Надавши оцінку співмірності розміру витрат зі складністю справи та об`ємом наданих правових послуг, відповідності цього розміру критеріям реальності та розумності, врахувавши заперечення відповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 38000,00 грн.
Відтак суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2023 з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Зважаючи на викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення та додаткове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Позиція скаржника ОСОБА_1 та її представника адвоката Мельника П.П. ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права, помилковому уявленні про дію норм у часі (а саме положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України), хибному уявленні щодо наявності порушеного права ОСОБА_1 внаслідок укладення договору дарування від 31.03.2008. Крім того скаржником не наведено обґрунтування на підтвердження обставин того, що зменшений судом розмір витрат із суми 132000,00 грн до 38000,00 грн на правничу допомогу є завищеним.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та додаткове рішення цього ж суду залишити без змін.
Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 03 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 лютого 2025 року.
Головуюча: Судді:
Суд | Закарпатський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 23.01.2025 |
Оприлюднено | 05.02.2025 |
Номер документу | 124873260 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них дарування |
Цивільне
Закарпатський апеляційний суд
Кожух О. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні