Постанова

від 30.01.2025 по справі 686/4073/24

НЕ ВКАЗАНО

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 686/4073/24

Провадження № 22-ц/820/199/25

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретаря Ковальової А.І.,

учасники справи: представник апелянта адвокат Савченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2024 року (суддя Павловська А.А.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Антиколекторське Агенство «Остання Спроба», Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа - Приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу про визнання права власності, визнання протиправними та скасування постанови та акту державного виконавця, визнання недійсними свідоцтв,

в с т а н о в и в:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПП «Антиколекторське агентство «Остання Спроба», Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця і акта державного виконавця, визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачу, визнання права власності на майно.

В обґрунтування позову зазначав, що 30.10.1999 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2017 року.

У шлюбі, на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 набуто право власності: на приміщення гуртожитку, загальною площею 25,7кв.м (в тому числі - прим. № 29 пл. 14,3кв.м; та прим. № 30 пл. 11,4кв.м), а також на приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м (в тому числі прим. № 27 пл. 5,4 кв.м; прим. №31 пл. 34,6 кв.м прим. №32 пл. 3,9 кв.м прим. №34 пл. 2,5 кв.м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вказані вище нерухомі об`єкти, в силу приписів ст. 60 СК України, належать на праві спільної сумісної власності йому та ОСОБА_2

07 липня 2008 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «Форум» укладено кредитний договір №0106/08/17-ZNv, згідно з якого банк надав позичальнику кредит для споживчих цілей у сумі 66 000 доларів США.

Відповідно до п. 2.1. даного кредитного договору забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування та можливої неустойки (штраф, пеня) є: іпотека укладена між банком і майновим поручителем ОСОБА_2 та порука ОСОБА_2

29 січня 2010 року заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №2-296/10 стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в солідарному порядку: 64 187,43 доларів США заборгованості по кредиту, 9 767,52 гривень пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування кредитом та по 865,00 гривень понесених судових витрат.

На виконання вказаного вище заочного рішення видано виконавчі листи.

06 квітня 2010 року старшим державним виконавцем міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції Грицаюком В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь банку.

18 серпня 2017 року між ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба» та ТОВ «ФК «Морган Кепітал» було укладено договір комісії № 64-К, згідно якого комісіонер зобов`язувався за дорученням комітента за винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин, та інші дії щодо придбання лоту № Q81273b13647 на аукціоні за ціною до 122 540 грн. в строк до 22 вересня 2017 року.

05 вересня 2017 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Морган Кепітал» було укладено договір №679-Ф про відступлення права вимоги до позичальника та поручителя згідно з реєстром договорів; договір від 05 вересня 2017 року про відступлення прав за договором поруки від 07 липня 2008 року.

03 листопада 2017 року ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/19369/17 замінено стягувача ПАТ «Банк Форум» у виконавчому провадженні №50900103 та № 18653085 на його правонаступника ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба».

26 лютого 2018 року винесено державним виконавцем постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №18653085 та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №18653085, згідно яких 28 березня 2018 року приватним нотаріусом Клімчук А.В. видано свідоцтва про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу.

На підставі вказаних вище свідоцтв, ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба» зареєструвало за собою право власності на приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м та 25,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зазначав,що оскількиприміщення гуртожиткузагальною площею46,4кв.мта 25,7кв.м,які розташованіза адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , державний виконавець після подання стягувачем заяви про залишення за собою майна в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №18653085, зобов`язаний був звернутись до суду із поданням про звернення стягнення на частку у майні, яка належить ОСОБА_2 .

Також державним виконавцем порушено порядок звернення стягнення на майно боржника, оскільки об`єкти оцінки безпосередньо оцінювачем оглянуті не були та висновки про вартість майна сформовані виключно на інформації, наданої замовником, у зв`язку із чим, позивач вважає, що оцінка майна як обов`язкова умова для реалізації нерухомих об`єктів проведена не була.

З урахування викладеного вище, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину приміщення гуртожитку, загальною площею 46,4 кв.м та на 1/2 частину приміщення гуртожитку, загальною площею 25,7 кв.м, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , визнати протиправними та скасувати постанову державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ) Шматлай Оксани Василівни про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 26 лютого 2018 року у ВП № 18653085, акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2018 року у ВП № 18653085, а також визнати недійсними свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 28 березня 2018 року зареєстровані в реєстрі за № 562, 563.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пред`являючи позов про визнання права власності на частину нерухомого майна як спільного майна подружжя, позивач діє недобросовісно і такий спосіб захисту направлений на недопущення звернення стягнення на майно. Решта позовних вимог є похідними від вимоги про визнання права власності на частку майна, тому в їх частині також слід відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. При цьому, посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Навівши обставини, викладені у позовній заяві, зазначає, що оспорювані об`єкти нерухомості в силу, приписів ст. 60 СК України, належать на праві спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_2 , а тому державний виконавець після подання стягувачем заяви про залишення за собою майна в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №18653085, зобов`язувався звернутися до суду із поданням про звернення стягнення на частку у майні належну ОСОБА_2 , що відповідатиме приписам частини 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження». Тому державним виконавцем при винесенні постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 26 лютого 2018 року у виконавчому провадженні № 18653085, та складанні акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2018 року у виконавчому провадженні №18653085, протиправно позбавлено позивача права власності на 1/2 частину приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м та приміщення гуртожитку загальною площею 25,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що державним виконавцем порушено порядок звернення стягнення на майно боржника. Так, об`єкти оцінки безпосередньо оцінювачем оглянуті не були та висновки про вартість майна сформовані виключно на інформації, наданої замовником, що вбачається зі змісту постанови про опис майна та арешт майна боржника від 24 травня 2017 року, де не зазначено про те, що експерт був присутній при описі майна, при цьому згідно висновку про вартість майна вказано про те, що огляд нібито проводився експертом 24 травня 2017 року. З огляду на зазначене, висновки оцінювача ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи. Таким чином, оскільки суб`єктом оцінювання не проводився огляд (обстеження) об`єкта оцінки, зазначене вказує на наявність порушень зі сторони суб`єкта оціночної діяльності по проведенню оцінки майна. З огляду на зазначене вище, проведена оцінка майна суперечить вимогам чинного законодавства України, тому, не є оцінкою майна в розумінні Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», у зв`язку із чим, позивач приходить до висновку, що оцінка майна як обов`язкова умова для реалізації нерухомих об`єктів проведена не була.

Передане на примусову реалізацію, а в подальшому стягувачу майно належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, тому відчуження спільного нерухомого майна, частка якого належить позивачу, без його участі у виконавчому провадженні, у рахунок стягнення заборгованості із ОСОБА_2 , порушує право позивача як співвласника цього майна на вільне володіння, користування і розпорядження ним.

Позивачем згода на передання його частки у спільному майні в рахунок погашення боргу у відповідності до «Закону України «Про виконавче провадження», не надавалася. За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо недобросовісності дій позивача є надуманою й такою що не відповідає фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Савченко О.В. підтримала доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 30 жовтня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2017 року у справі № 686/7407/17.

27 грудня 2007 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала приміщення гуртожитку загальною площею, загальною площею 25,7 кв.м (в тому числі - прим. №29 пл. 14,3 кв.м; та прим. № 30 пл. 11,4 кв.м), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а також - приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м (в тому числі прим. № 27 пл. 5,4 кв.м; прим. № 31 пл. 34,6 кв.м прим. №32 пл. 3,9 кв.м прим. № 34 пл. 2,5 кв.м), яке розташоване за цією ж адресою.

07 липня 2008 року між ОСОБА_3 та АКБ «Форум» укладено кредитний договір № 0106/08/17-ZNv, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит для споживчих цілей у сумі 66 000 доларів США.

07 липня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Форум» укладено договір поруки, за змістом якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 0106/08/17-ZNv від 07 липня 2008 року. Зі змісту вказаного договору вбачається, що при його укладенні ОСОБА_1 надав письмову згоду на те, що його дружина ОСОБА_2 виступає поручителем за ОСОБА_3 за кредитним договором № 0106/08/17-ZNv від 07.07.2008, укладеного з АКБ «Форум» та відповідає перед кредитором грошовими коштами та всім майном, що знаходиться в спільній сумісній власності.

Крім того, 07 липня 2008 року укладено між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 іпотечний договір, предметом якого є приміщення гуртожитку, загальною площею 25.7 кв.м (в тому числі - прим. № 29 пл. 14,3 кв.м; та прим. № 30 пл. 11,4 кв.м), а також на приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м (в тому числі прим. № 27 пл. 5,4 кв.м; прим. № 31 пл. 34,6 кв.м прим. № 32 пл. 3,9 кв.м прим. № 34 пл. 2,5 кв.м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із копії заяви від 07.07.2008, засвідченої приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Бережною Л.П., зареєстрованої в реєстрі за №4521, ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на передачу в іпотеку, на умовах на її (його, їх) розсуд, в забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 , приміщення гуртожитку заг. пл. 46,4 кв.м та пл. 25,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницького області від 29 січня 2010 року у цивільній справі № 2-296/10 стягнуто із ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь АКБ «Форум» в солідарному порядку: 64 187,43 доларів США заборгованості по кредиту, 9 767,52 гривень пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування кредитом та по 865,00 гривень понесених судових витрат.

На виконання вказаного вище заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області видано виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користі АКБ «Форум» по 865,00 гривень понесених судових витрат кожного, а також виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь АКБ «Форум» в солідарному порядку: 64 187,43 доларів США заборгованості по кредиту, 9 767,52 гривень пені за несвоєчасне повернення кредиту.

06 квітня 2010 року старшим державним виконавцем міського відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Грицаюк В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 18653085, щодо стягнення із ОСОБА_2 грошових коштів на підставі виконавчого листа № 1011/2500 у цивільній справі № 2-296 виданого 29 січня 2010 року.

24 травня 2017 року винесено постанову про опис та арешт майна боржника, яким описано та накладено арешт на приміщення гуртожитку пл. 46,4 кв.м та пл. 25,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до супровідного листа та копії конверта вбачається, що копію вказаної постанови від 24.05.2017 направлено сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням, який було повернуто за закінченням встановленого строку зберігання.

12 червня 2017 року призначено суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для визначення ринкової вартості описаного майна боржника, про що винесено відповідну постанову державного виконавця, яку направлено сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням, що підтверджується копією супровідного листа та конверта. який повернувся за закінченням терміну зберігання.

Згідно висновку про оцінку майна ПП «ТЗК-Експерт» від 18.09.2017 вартість об`єкта оцінки становить: приміщення площею 46,4 кв.м 431970грн. та площею 25,7 кв.м - 239270грн.

Вказаний висновок направлено сторонам виконавчого провадження 19.09.2017 за вих. №46774 та зазначено, що висновок про вартість майна може бути оскаржений у суді в 10-ти денний строк з дня отримання.

Згідно рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення боржником ОСОБА_2 отримано відправлення 21.09.2017 особисто, а представником ПАТ «Банк Форум» за довіреністю - 22.09.2017 року.

Як вбачається із копії довідки від 10.10.2017 вих. №52708/ш19-32 станом на 10.10.2017 на адресу Першого відділу ДВС м. Хмельницький повідомлення про оскарження висновку оцінки майна не надходили.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2017 року у цивільній справі № 686/19369/17 заяву ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено та замінено стягувача ПАТ «Банк Форум» у виконавчому провадженні № 50900103 та № 18653085 на його правонаступника ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба».

25 січня 2018 року на підставі вказаної вище ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, державним виконавцем Шматлай О.В. винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження № 18653085 із ПАТ «Банк Форум» на ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба».

Відповідно до копії протоколу № 317509 про проведення електронних торгів 20.02.2018 перші електронні торги з реалізації приміщення гуртожитку пл. 46,4 кв.м та пл. 25,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , за початковою ціною 671240грн. не відбулися, по причині відсутності допущених учасників торгів.

20 лютого 2018 року від ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба» надійшла заява про бажання залишити за собою нереалізоване майно: приміщення гуртожитку пл. 46,4 кв.м та пл. 25.7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

26 лютого 2018 року головним державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Хмельницький винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № 18653085 та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №18653085, згідно яких 28 березня 2018 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Клімчук А.В. видано свідоцтва про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу, зареєстровані в реєстрі за № 562, 563.

ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба» зареєструвало за собою право власності на приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1518190268101, а також, приміщення гуртожитку загальною площею 25,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1518140268101, які належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 276073879 від 22 вересня 2021 року.

Щодо оскарження постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтв про право власності на майно

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

В силу частини четвертої статті 656 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Із положень статті 658 ЦК України слідує, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 10 Закону №1404-VII звернення стягнення на майно (майнові права) є одним із заходів примусового виконання рішень.

Згідно зі статтею 61 Закону №1404-VII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Як визначено статтею 1 Закону №3425-ХІІ, нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися (пункт 6 частини першої статті 34 Закону №3425-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 72 Закону №3425-ХІІ придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціонів) оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням такого майна шляхом видачі набувачу відповідного свідоцтва на підставі документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом пункту 1 глави 13 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22лютого 2012 року за №282/20595), якщо прилюдні торги (аукціон) оголошено таким, що не відбулися, нотаріус видає відповідне свідоцтво про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу на підставі складеного та затвердженого в установленому порядок акта із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (далі Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 1, 10 частини другої статті 16 ЦК України).

В силу частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом указаних правових норм підставами набуття права власності є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником. До таких юридичних фактів віднесені правочини (договори).

Якщо предметом правочину (договору) є нерухоме майно, то особа набуває право власності з дня державної реєстрації цього права.

За договором купівлі-продажу особа набуває право власності на товар в порядку обміну його на гроші.

Набуття майна на електронних торгах, у тому числі в порядку здійснення виконавчого провадження, є різновидом договору купівлі-продажу. При цьому власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу товару, є організатор електронних торгів (укладає договір) та державна виконавча служба або приватний виконавець (виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю). Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Якщо підчас здійснення виконавчого провадження майно не буде реалізоване на третіх електронних торгах,то стягувач має право залишити це майно за собою в рахунок погашення боргу. Про передачу майна стягувачу виконавець виносить постанову та складає акт.У подальшому стягувач отримує у нотаріуса свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, що не відбулися, на підставі якого здійснюється державна реєстрація його права власності на нерухоме майно.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19лютого 1998року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4липня 2023 року спправа№233/4365/18) зазначено,що оскільки продаж майнана публічних торгах є правочином,то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема,у разі ефективності такого способу захисту для позивача),а не протокол як документ,який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа акта про проведені електронні торги.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року (справа №200/606/18) вказала на те, що свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Таке свідоцтво вичерпує свою дію із здійсненням державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно, а його видача не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Ані задоволення вимоги про скасування чи визнання недійсним акта виконавця, ані задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, а такі вимоги не відповідають належному способу захисту.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 оскаржує передачу державним виконавцем Шматлай О.В. стягувачу ПП «Антиколекторське Агенство «Остання Спроба» у порядку, встановленому для виконання судових рішень, належні майновому поручителю ОСОБА_2 : приміщення гуртожитку, загальною площею 25.7 кв.м (в тому числі - прим. № 29 пл. 14,3 кв.м; та прим. № 30 пл. 11,4 кв.м), а також на приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м(в тому числі прим. № 27 пл. 5,4 кв.м; прим. № 31 пл. 34,6 кв.м прим. № 32 пл. 3,9 кв.м прим. № 34 пл. 2,5 кв.м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . у рахунок погашення боргу.

Отже, заявляючи вимоги до ОСОБА_2 , ПП «Антиколекторське Агенство «Остання спроба», Першого відділу державної виконавчої служби у м.Хмельницькому про визнання неправомірними та скасування постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2018 року та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 26 лютого 2018 року, визнання недійсними свідоцтва від 28 березня 2018 року, якими засвідчено про належність на праві власності приміщень гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м та 25,7 кв.м, ОСОБА_1 обрано неналежний та неефективний спосіб захисту цивільного права.

З огляду на зазначене, позов в цій частині, окрім того, що такі вимоги є похідними від вимог про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна, не підлягає задоволенню ще й з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту.

Щодо визнання права власності на 1/2 частку спільного сумісного майна подружжя

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічний по суті висновок зроблений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), яка також стосувалася поділу майна подружжя при подібних фактичних обставинах.

Суд установив,що 30жовтня 1999року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладеношлюб,який розірванорішенням Хмельницькогоміськрайонного судуХмельницької областівід 14листопада 2017року.В періодперебування ушлюбі,27грудня 2007року напідставі договорівкупівлі-продажу ОСОБА_2 придбала приміщеннягуртожитку загальноюплощею,загальною площею25,7кв.м,а також-приміщення гуртожиткузагальною площею46,4кв.м,які розташованіза адресою АДРЕСА_1 .Зі змістудоговору порукиза кредитнимдоговором №0106/08/17-ZNvвід 07липня 2008року вбачається,що прийого укладенні ОСОБА_1 надав письмовузгоду нате,що йогодружина ОСОБА_2 виступає поручителемукладеного зАКБ «Форум»та відповідаєперед кредиторомгрошовими коштамита всіммайном,що знаходитьсяв спільнійсумісній власності. Із копії заяви від 07.07.2008 року, засвідченої приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Бережною Л.П., ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на передачу в іпотеку, на умовах на її (його, їх) розсуд, в забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 , приміщення гуртожитку заг. пл. 46,4 кв.м та пл. 25,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 питання поділу зазначеного спільного майна ні в період перебування у шлюбі, ні після розірвання шлюбу, в 2017 року не ставилося.

Звернення ОСОБА_1 до суду із аналогічним позовом в грудні 2021 року, та з зазначеним позовом в лютому 2024 року, відбулося тільки після реєстрації ПП «Антиколекторське агентство «Остання спроба» за собою права власності на приміщення гуртожитку загальною площею 46,4 кв.м а також, приміщення гуртожитку загальною площею 25,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу, на виконання заочного рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницького області від 29 січня 2010 року у цивільній справі № 2-296/10 яким, стягнуто і ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь АКБ «Форум» в солідарному порядку: 64 187,43 доларів США заборгованості по кредиту, 9 767,52 гривень пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування кредитом та по 865,00 гривень понесених судових витрат.

З огляду на зазначене суд першої інстанції зробив правильний висновок, що поділ майна подружжя в обраний подружжям спосіб порушує майнові права та інтереси ПП «Антиколекторське Агенство «Остання Спроба», як кредитора й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Метою заявлених позовних вимог ОСОБА_1 є спроба уникнути несприятливих для нього наслідків невиконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїх зобов`язань зі сплати заборгованості за кредитним договором.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якої прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його чоловік, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишити поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм. але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживанням правом.

З огляду на зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зазначених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не спростував презумпції спільності (нероздільності) зобов`язань подружжя.

Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником в апеляційній скарзі.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 лютого 2025 року.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк