Рішення

від 31.01.2025 по справі 320/30642/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2025 року справа №320/30642/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних розчинників» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування розпорядження та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних розчинників» (далі по тексту також позивач, ТОВ «ФАЗОР») з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження ГУ ДПС у Київській області №620-р від 21.08.2023 «Про анулювання ліцензії» в частині анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 10240414202001382, дата реєстрації 21.07.2020, термін дії з 21.07.2020 по 21.07.2025, адреса зберігання: Україна, 08550, Київська обл., Фастівський район, смт Кожанка, вул. Територія Цукрозаводу, буд. 1-Г, загальна місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального (літри): 122000;

- зобов`язати відповідача видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, інформацію щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 10240414202001382, дата реєстрації 21.07.2020, термін дії з 21.07.2020 по 21.07.2025, адреса зберігання: Україна, 08550, Київська обл., Фастівський район, смт Кожанка, вул. Територія Цукрозаводу, буд. 1-Г, загальна місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального (літри): 122000.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що 18.08.2023 приблизно о 19:51 год. на територію ТОВ «ФАЗОР» прибули працівники ГУ ДПС у Київській області та пред`явили представнику позивача направлення на перевірку та копію наказу про проведення фактичної перевірки. Представником позивача прийнято рішення про недопуск працівників ГУ ДПС у Київській області до проведення перевірки у зв`язку з невідповідністю наказу вимогам пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України в частині відсутності у ньому підстави для проведення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а також у зв`язку з прибуттям їх у позаробочий час для проведення перевірки за відсутності директора підприємства та посадових осіб, які могли б надати перевіряючим інформацію та документи за їх запитом. Позивач наголошує як на незаконності самої перевірки, так і на відсутності правових наслідків такої у вигляді спірного акта індивідуальної дії розпорядження про анулювання ліцензії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що згідно з позицією Верховного Суду підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Крім того, здійснення відповідачем визначених законодавством функцій у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Враховуючи означене, відповідач зазначив про правомірність наказу про призначення перевірки позивача та відсутності підстав для його скасування.

Також відповідач пояснив, що посадовими особами ГУ ДПС у Київській області здійснено виїзд за адресою провадження діяльності ТОВ «ФАЗОР». По прибуттю за зазначеною адресою встановлено, що на території ТОВ «ФАЗОР» Державним бюро розслідувань проводяться слідчі дії, що унеможливлювало вручення посадовим особам позивача документів, передбачених пунктом 81.1 статті 81 ПК України та розпочати фактичну перевірку у робочий час, визначений Правилами внутрішнього службового розпорядку ГУ ДПС у Київській області. В подальшому посадовими особами відповідача з метою проведення фактичної перевірки 18.08.2023 здійснено виїзд за адресою провадження діяльності ТОВ «ФАЗОР» та в ході виїзду їм було відмовлено у допуску до проведення перевірки, про що складено акт від 21.08.2023 та що мало наслідком анулювання позивачу ліцензії на підставі відмови без законних підстав від допуску представника контролюючого органу до проведення перевірки.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ТОВ «ФАЗОР» (ідентифікаційний код 40328493, місцезнаходження: 08550, Київська обл., смт Кожанка, вул. Сабадаша Андрія, 1-Г) зареєстровано як юридична особа з основним видом діяльності за КВЕД 20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин.

Позивачем було отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 10240414202001382, зареєстрованої 21.07.2020 з терміном дії з 21.07.2020 по 21.07.2025.

ГУ ДПС у Київській області 18.08.2023 видано наказ №1558-п, яким на підставі статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 5, підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України призначено проведення фактичної перевірки ТОВ «ФАЗОР» за адресою: вул. Андрія Сабашана, 1-А, 1-Б, 1-В, 1-Г, смт Кожанка, Фастівський район, Київська область, з 18.08.2023 тривалістю 10 діб. Перевірку доручено провести за період діяльності з 01.01.2022 по день початку перевірки, з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктом господарювання норм законодавства у сфері виробництва, обліку та обігу підакцизних товарів.

На підставі означеного наказу відповідачем видано направлення на перевірку від 18.08.2023 №№6015/10-36-09 та 6016/10-36-09. Означені направлення містять відмітки про їх пред`явлення представнику позивача разом із службовими посвідченнями 18.08.2023 о 19:51 год. та про вручення копії наказу про проведення фактичної перевірки 18.08.2023 о 19:51 год.

18 серпня 2023 року о 21:03 год. посадовими особами відповідача складено акт відмови посадових осіб платника податків ТОВ «ФАЗОР» від допуску до перевірки, в якому зазначено, що адвокатом Маковієм В.Г., який діє на підставі ордеру про надання правової допомоги ТОВ «ФАЗОР», відмовлено у допуску посадових осіб ГУ ДПС у Київській області до перевірки з причин, які зазначені в заяві про недопуск до фактичної перевірки ТОВ «ФАЗОР», яка подана адвокатом Маковій В.Г. та додається до даного акта. Акт підписаний посадовими особами відповідача та представником позивача.

В заяві про недопуск до фактичної перевірки ТОВ «ФАЗОР» зазначено, що адвокат Маковій В.Г. виявив порушення при оформленні наказу №1558-п від 18.08.2023, а саме: наказ не відповідає вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України, оскільки в ньому не зазначено конкретну підставу для проведення перевірки згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Також вказано, що перевіряючі приїхали та пред`явили наказ і направлення у позаробочий час, коли на підприємстві відсутній директор та інші особи, які могли б супроводжувати перевірку (документи вручено о 19:51 год.).

Розпорядженням ГУ ДПС у Київській області від 21.08.2023 №620-р позивачу анульовано ліцензію №10240414202001382 терміном дії з 21.07.2020 по 21.07.2025 у зв`язку з відмовою без законодавчих підстав від доступу представника контролюючого органу до проведення перевірки, відповідно до вимог статей 80, 81 ПК України, на підставі акта, складеного посадовими (службовими) особами податкового органу, який засвідчує факт відмови.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього розпорядження, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі по тексту також Закон №481/95-ВР).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону № 481 оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Ліцензії на всі види діяльності, передбачені цією статтею, видаються за умови обов`язкової реєстрації об`єкта оподаткування відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва (частина дев`ята статті 15 Закону №481/95-ВР).

В силу положень частини сорок сьомої статті 15 Закону №481/95-ВР після видачі/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального податковий орган вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/анулювання відповідної ліцензії.

Положеннями частин п`ятдесят першої та п`ятдесят другої статті 15 Закону №481/95-ВР визначено, що ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження, зокрема, на підставі акта, що засвідчує факт відмови суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) та/або його посадових (службових) осіб без законних підстав у допуску уповноважених представників контролюючого органу до проведення перевірки, складеного відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України. До такого акта долучається мультимедійна інформація щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв`язку.

Згідно з частиною шістдесят шостою статті 15 Закону №481/95-ВР податковий орган повинен надати суб`єкту господарювання (у тому числі іноземному суб`єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), що був заявником, засвідчену копію письмового розпорядження про виключення місця зберігання з Єдиного реєстру протягом трьох робочих днів з моменту його прийняття.

Розпорядження про анулювання ліцензії, прийняті органом ліцензування, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку (стаття 3 Закону №481/95-ВР).

При вирішенні даного спору визначальним є встановлення наявності чи відсутності законних підстав відмови позивачем у допуску посадових осіб відповідача до перевірки, зафіксована в акті, яка і слугувала підставою для винесення спірного розпорядження.

Відповідно до підпунктів 19-1.1.1, 19-1.1.2, 19-1.1.40, 19-1.1.46 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; організовують збір податкової інформації та вносять її до інформаційних баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; використовують під час виконання своїх посадових (службових) обов`язків податкову інформацію з інформаційно-телекомунікаційних систем та інших джерел, отриману в порядку та спосіб, визначений цим Кодексом.

Згідно з підпунктами 19-1.1.13 - 19-1.1.20 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи:

здійснюють ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та контроль за таким виробництвом;

здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері;

забезпечують контроль за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку;

здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;

проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;

організовують роботу, пов`язану із замовленням марок акцизного податку, їх зберіганням, продажем, відбором зразків, з метою проведення експертизи щодо їх автентичності та здійснюють контроль за наявністю таких марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями, пачках (упаковках) тютюнових виробів, ємностях (упаковках) з рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів;

забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої.

Відповідно до пунктів 61.1, 61.2 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 ПК України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України однією з обов`язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред`явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме: він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Абзацами п`ятим і шостим пункту 81.1 статті 81 ПК України визначено, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, а також застосування абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України в аспекті достатності відображення в змісті наказу підстав для її проведення, суд зазначає таке.

Верховний Суд зокрема у постановах від 20.03.2018 у справі № 820/4766/17, від 22.05.2018 і 04.10.2022 у справі № 810/1394/16, від 05.11.2018 у справі № 803/988/17, від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 05.07.2023 у справі №460/2663/22, від 26.07.2023 у справі № 280/4696/22, від 17.08.2023 у справі № 160/15431/21, від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22 висловив позицію, згідно з якою підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Також Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 120/5729/20-а, від 12.10.2021 у справі № 120/5229/20-а, від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі №500/1331/21, від 05.07.2023 у справі №460/2663/22, від 17.08.2023 у справі №160/15431/21, від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22 зазначав, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Судова палата Верховного Суду у постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 не знайшла підстав для відступу від зазначеної правової позиції і визнал її такою, що відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цих норм.

Під час розгляду справи №280/1431/23 Судовою палатою Верховного Суду також враховано постанову Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, у якій сформульовано висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні під час розгляду схожих спорів, у яких в підставах проведення фактичної перевірки платника податків було покладено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України або інші підпункти, в яких міститься посилання лише на одну фактичну підставу для проведення перевірки. Деякі з них є дотичними також і до справ, у яких фактичну перевірку платника податків призначено відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, про що буде зазначено далі, проте, в повній мірі вони не є застосовними, з огляду на правовий зміст підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який має певні особливості.

У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.

У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Судова палата звернула увагу на наявність істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Вирішуючи ключове у цій справі питання та на розвиток викладеної у постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 правової позиції, Судова палата Верховного Суду у постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 звернула увагу, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки.

Однак, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України таких встановлює дві: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері.

Саме тому цей підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України має істотну особливість у його застосуванні порівняно з іншими підпунктами цієї норми, яка і зумовлює висновок про те, що саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.

Судова палата наголосила, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Водночас, здійснюючи розгляд цієї справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом від 18.08.2023 №1558-п з огляду на те, що у ньому не відображено мінімально допустимий обсяг інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. При цьому, у наказі про призначення перевірки контролюючим органом поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення не відображено конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Приймаючи до уваги позицію Верховного Суду щодо аналогічних підстав, суд наголошує на відсутності в наказі про призначення фактичної перевірки від 18.08.2023 №1558-п жодних зазначень про підстави для призначення такої перевірки.

При цьому, судом відхиляються надані відповідачем пояснення щодо отримання від ДПС України листа від 18.08.2023 №20248/7/99-00-09-02-01-07 про направлення звернення ТУ ДБР щодо проведення фактичної перевірки ТОВ «ФАЗОР» з метою вжиття заходів щодо припинення можливого незаконного виробництва спирту етилового на території виробничих потужностей та адміністративної будівлі, за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, смт Кожанка, вул. Андрія Сабаша, буд. 1-А, 1-Б, 1-В, 1-Г та надання управлінням контролю за підакцизними товарами відповідачу доповідної записки від 18.08.2023 №2587/10-36-09-00-10 з проханням щодо прийняття рішення про організацію проведення фактичної перевірки ТОВ «ФАЗОР», оскільки наказ ГУ ДПС у Київській області не містить жодних посилань на означені документи, що, в свою чергу, унеможливлює їх дослідження судом на предмет того, чи є саме вони фактичною підставою для призначення перевірки позивача наказом ГУ ДПС у Київській області від 18.08.2023 №1558-п.

Під час розгляду справи контролюючий орган доводив, що він призначив перевірку з метою здійснення своїх функцій, а також з урахуванням листа ДПС і доповідної записки. Проте, суд вважає суперечливими означені доводи, адже у наказі про проведення перевірки серед підстав її проведення відсутнє посилання на жодну фактичну підставу та на доповідну записку. Відповідно, позиція контролюючого органу про те, що підставою для проведення перевірки було саме здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, а також на отримання інформації щодо можливого порушення, про що зазначено у доповідній записці та листі ДПС України, не знаходить свого документального підтвердження.

Крім того, акт відмови посадових осіб платника податків ТОВ «ФАЗОТ» від допуску до перевірки від 18.08.2023 не містить посилань на долучені до нього мультимедійну інформацію щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, які в силу вимог законодавства мають бути додані до такого акта.

Означені обставини, на переконання суду, свідчать про правомірність дій позивача щодо недопуску посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки у зв`язку з невідповідністю наказу про її призначення вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України.

В свою чергу, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, у встановленому порядку не доведено факт відсутності у позивача законних підстав для відмови у допуску уповноважених представників контролюючого органу до проведення перевірки (зокрема, правомірності наказу ГУ ДПС у Київській області від 18.08.2023 №1558-п) як однієї з імперативно визначених підстав для скасування ліцензії.

Як наслідок, у відповідача були відсутні підстави для анулювання ліцензії шляхом прийняття відповідного розпорядження на підставі акта, що засвідчує факт відмови суб`єкта господарювання та/або його посадових (службових) осіб без законних підстав у допуску уповноважених представників контролюючого органу до проведення перевірки, складеного відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування розпорядження ГУ ДПС у Київській області від 21.08.2023 №620-р.

Щодо доводів позивача про прибуття посадових осіб контролюючого органу до перевірки у неробочий час, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, та/або у разі відмови отримати примірник цього акта чи надати письмові пояснення до нього, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує такий факт, та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня.

У разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Таким чином, у разі якщо представник(и) ліцензіата відмовив(ли) у допуску посадових осіб контролюючих органів до перевірки, складається відповідний акт, що фіксує факт відмови та причини. Один примірник акта передається суб`єкту господарювання, який має право надати письмові пояснення. У разі відмови підписати або отримати акт, складається додатковий акт.

Підставою для цього є активні чи пасивні дії представника(ів) ліцензіата, що перешкоджають або не дозволяють посадовим особам контролюючого органу виконати їхні повноваження на місці проведення перевірки, які прибули за місцем проведення перевірки в робочий час платника податків, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У статті 57 Кодексу законів про працю України визначено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Ліцензіат може посилатися на відсутність можливості допустити посадових осіб контролюючих органів за місцезнаходженням підприємства з огляду на графік роботи підприємства у разі, якщо посадові особи контролюючого органу прибули на місце проведення перевірки у вихідний чи неробочий для підприємства день. В усіх інших випадках, за відсутності обставин, передбачених абзацам п`ятим пункту 81.1 статті 81 ПК України, ліцензіат має забезпечити доступ посадових осіб контролюючого органу до об`єкта перевірки - території підприємства чи офісу.

У такому разі відсутність керівництва об`єкта перевірки, яке протягом графіку роботи ліцензіата має бути присутнім на об`єкті або невідкладно прибути, не перешкоджає проведенню перевірки контролюючим органом, та недопуск охоронцем чи іншою посадовою особою підприємства чи офісу до фактичної перевірки посадових осіб контролюючих органів є підставою для складання відповідних актів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 160/33851/23.

Також подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.05.2020 у справі № 460/1033/19 та від 18.03.2024 у справі № 260/1946/23 стосовно наслідків недопущення суб`єктом господарювання до проведення перевірки посадових осіб іншого контролюючого органу (Державної служби геології та надр України).

Суд зазначає, що 18.08.2024 не було вихідним чи неробочим днем, що має наслідком відсутність підстав для недопуску позивачем посадових осіб ГУ ДПС у Київській області до проведення фактичної перевірки з означеної підстави.

Водночас, відхилення судом означеної підстави позову не впливає на результати розгляду справи з огляду на встановлені судом обставини відсутності у відповідача підстав для анулювання ліцензії через наявність законних підстав у недопуску уповноважених представників контролюючого органу до проведення перевірки.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, інформацію щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 10240414202001382, дата реєстрації 21.07.2020, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №545 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі по тексту також Порядок №545).

Абзацом другим пункту 1 Порядку №545 визначено, що Єдиним реєстром ліцензіатів та місць обігу пального є електронна база даних, яка містить інформацію про суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місця виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання, які провадять діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.

Згідно з пунктами 2-3 Порядку №545 Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального формується та ведеться ДФС та її територіальними органами в електронній формі на підставі відомостей, зазначених у документах, які подаються суб`єктами господарювання для отримання ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним відповідно до статей 3 і 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

До Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального вносяться такі відомості:

для юридичних осіб - найменування та код згідно з ЄДРПОУ;

для осіб, уповноважених на ведення обліку діяльності за договорами про спільну діяльність без утворення юридичної особи та таких, які є відповідальними за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договорів, - найменування та код згідно з ЄДРПОУ уповноваженої особи і податковий номер, наданий такій особі під час взяття на облік договору згідно з пунктом 63.6 статті 63 і пунктом 64.6 статті 64Податкового кодексу України;

для фізичних осіб-підприємців - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) та реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті про право здійснювати платежі за серією (за наявності) та номером паспорта);

адреса місця виробництва, зберігання, оптової, роздрібної торгівлі пальним (область, район, населений пункт, код згідно з Класифікатором об`єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), вулиця, номер будинку/офісу);

дата видачі/зупинення/анулювання та строк дії ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової, роздрібної торгівлі пальним.

Пунктами 6-7 Порядку №545 встановлено, що підставою для виключення суб`єкта господарювання з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального є рішення про анулювання ліцензії, прийняте ДФС та її територіальними органами відповідно до статей 3 і 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Інформація про суб`єкта господарювання вноситься до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше робочого дня, наступного за днем видачі/зупинення/анулювання ліцензії або внесення змін до ліцензії.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов`язання відповідача видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії позивача, а тому позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню як похідні.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 5368,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.08.2023 №6503.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 5368,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Київській області №620-р від 21.08.2023 «Про анулювання ліцензії».

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, інформацію щодо анулювання ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних розчинників» на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 10240414202001382, дата реєстрації 21.07.2020.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних розчинників» (ідентифікаційний код 40328493, місцезнаходження: 08550, Київська обл., Фастівський р-н, смт Кожанка, вул. Сабадаша Андрія, 1-Г) судовий збір у розмірі 5368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.